Четвер, 24.08.2017, 12:32
Вітаю Вас Гість | RSS

Кунцівська школа    
ВІРТУАЛЬНИЙ МЕТОДИЧНИЙ КАБІНЕТ

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Б. Грінченко. Життєвий шлях. Творчий доробок





Література 70-90-х років XIX ст.

Один із псевдонімів Грінченкових був «Вартовий», і трудно добрати інше слово, яке так влучно охарактеризувало б його роль в історії рідного краю.
С. Єфремов

Борис Грінченко — визначний поет, прозаїк, драматург, перекладач, літературний критик, мовознавець, фольклорист і етнограф, педагог, публіцист, організатор видавничої справи, бібліограф, громадський і політичний діяч. Життєва й творча доля Грінченка — це важкий шлях українського інтелігента, його невтомна творча й громадсько-просвітницька діяльність. Він зазнавав переслідувань та ув'язнень, постійно перебував під наглядом жандармів. Становлення його як письменника й громадянина відбувалося наприкінці XIX ст., у найглухішу пору суспільного життя України. То був час жорстокого придушення будь-якого національного самоствердження, час тотального витравлення всього українського — починаючи з ідеї й закінчуючи словом. І ось у цю «прокляту пору» Грінченко став одним із небагатьох пробуджувачів національної свідомості, справжніх будівничих національної ідеї, істинних патріотів України. Дуже влучно сказав про Грінченка письменник М. Чернявський: «Він більше працював, ніж жив».

Життєвий шлях письменника

Борис Дмитрович Грінченко народився 9 грудня 1863 р. на хуторі Вільховий Яр на Харківщині (нині — Сумська область) у небагатій дворянській родині.

Хутір Долбіно під Харковом, де мешкала родина Грінченків

Батько, Дмитро Якович, відставний штабс-капітан, мав 19 десятин землі, здебільшого порослої лісом, і водяний млин, який давав основний прибуток родині. Мати, Поліксенія Миколаївна, походила з російських дворян.

Читати й писати Борис навчився вже в п'ять років. Батьки дбали про освіту хлопчика: у зовсім юному віці він уже був знайомий із творами Дж. Байрона, В. Скотта, В. Гюго, М. Гоголя, О. Пушкіна, М. Некрасова. Мовою спілкування в родині була російська, батько розмовляв українською тільки із селянами, удома ж цурався рідної мови, уважаючи її мужицькою.

Батько
Б. Грінченка
Мати
Б. Грінченка

Мати виховувалася в російській сім'ї полковника царської армії, тому зовсім не знала української, проте почала читати нею, коли побачили світ перші літературні праці сина. Тринадцятирічний Борис Грінченко в батьковій скрині випадково знайшов «Кобзаря». Відтоді поезія Тараса Шевченка зачарувала хлопця й стала для нього особистим Євангелієм. Він почав писати українською. Цікаво, що бабуся по батькові доводилася двоюрідною сестрою Г. Квітці-Основ'яненкові. У маєтку родини Грінченків часто збиралися освічені люди, гостював тут відомий байкар Петро Гулак-Артемовський.

Протягом 1874 -1879 рр. хлопець навчався в Харківській реальній школі. Цей престижний на той час навчальний заклад давав ґрунтовні знання й відкривав перспективу для навчання в університеті. Однак з п'ятого класу Бориса виключили й ув'язнили через зв'язки з підпільною народницькою організацією. Поліція затримала Грінченка, коли він ішов на заняття; у його портфелі знайшли видані в Женеві М. Драгомановим заборонені брошури «Як наша земля стала не наша», «Про багатство і бідність» та ін. Харківський губернатор зробив усе для того, аби змусити батька зненавидіти сина: він дорікав Дмитрові Грінченку, що син дворянина поширює крамолу в суспільстві.

Борис Грінченко. 1879 р.

Батько, який дуже пишався своїм благородним походженням, приходив до ув'язненого сина й вимагав від нього назвати імена спільників, бив його, не давав води, переводив у найгірші камери, а в сильні морози наказував робити в них протяги. Борис Грінченко зізнався лише тоді, коли довідався, що його ідейні побратими вже виїхали з країни. Внаслідок тортур і нелюдських умов перебування у в'язниці Грінченко захворів на туберкульоз.

Після двомісячного ув'язнення Борис працював дрібним канцеляристом Харківської казенної палати. Склавши екстерном іспити при Харківському університеті на народного вчителя, у 1881-1894 рр. працював за фахом на Харківщині, Сумщині, Катеринославщині.

У ці роки Борис Дмитрович уславився своєю педагогічною діяльністю: уклав для дітей читанку «Од снігу до снігу», захищав ідею навчання дітей рідною (українською) мовою. На літніх учительських курсах у Змієві, що на Харківщині, він виступив з палкою промовою, яку взято за основу статті «Якої нам треба школи».

Борис Грінченко (уривок зі згаданої статті): «Ми бачимо таку річ, завсігди діти, які вчаться своєю рідною мовою, розумніші, більше в їх хисту й думкою вони моторніші, ніж ті, кому затуркують голову мовою чужою. З чужомовної науки дитина дуже часто стає якоюсь недотепною, важкою на думку».
Марія Загірня — дружина
Б. Грінченка

До речі, на тих зміївських курсах Грінченко познайомився з молодою вчителькою Марією Миколаївною Гладиліною. Ця зустріч у його житті була, напевно, найсвітлішою. Щирі задушевні розмови, спільні інтереси, листування зблизило молодих людей так, що вони називали одне одного лише по-родинному: «сестро Марусю», «брате Борисе». На початку 1884 р. Борис одружується з Марією, яка стала йому вірним другом і соратником у всіх справах, а згодом — письменницею та перекладачем, відомою під псевдонімом Марія Загірня.

Від 1881 р. Б. Грінченко поєднує педагогічну діяльність із письменницькою творчістю. Під власним прізвищем і під різними псевдонімами (П. Вартовий, Іван Перекотиполе, Василь Чайченко, Б. Вільхівський) він систематично друкується в періодичних виданнях, найчастіше галицьких, бо в підросійській Україні слово українське було заборонене. У 1880-х — на початку 1890-х років виходять друком його поетичні збірки «Пісні Василя Чайченка», «Під сільською стріхою», «Під хмарним небом», «Пісні та думи», «Хвилини». Як і Панас Мирний, Нечуй-Левицький, Франко, Грінченко займався художньою творчістю тільки ввечері після роботи.

Борис Грінченко: «На поезію завсігди я мав тільки короткі хвилини, вільні від праці — часом любої, дорогої, здебільшого нудної, наймитської. Моя пісня — то мій робітницький одпочинок і моя робітницька молитва-надія».
Родина Б. Грінченка (донька Настя і дружина Марія Загірня)
У 1887 р. молоде подружжя Грінченків переїздить до с. Олексіївки на Луганщині. Відома освітня діячка, письменниця, українська патріотка Христина Алчевська відкрила тут народну школу в маєтку свого чоловіка. Вона була незадоволена тогочасним навчальним процесом і розшукувала справжніх ентузіастів освіти, тому й запросила Грінченка як авторитетного педагога. За короткий час ця школа стала найкращою в повіті. Тут Грінченко проявив себе як учитель-новатор, досвід якого і до наших днів не втратив своєї актуальності. Ним написано майже двісті художніх творів. У цей час Грінченкові з огляду на його педагогічні досягнення запропонували вступити до Західноєвропейської ліги вчителів. Борис Дмитрович погодився, але якщо буде представляти в ній не Росію, а Україну. Після такої заяви його кандидатура була відхилена.

Улітку 1891 р. Грінченко разом з іншими молодими патріотами (Віталієм Боровиком, Іваном Липою. Миколою Міхновським) заснував Братство тарасівців, що стало прообразом першої державницької партії в Східній Україні.

Пригадайте вивчене торік: що вам запам'яталося про Братство тарасівців та Івана Липу як одного з його організаторів.

Б. Грінченко серед членів Чернігівської української громади

У 1894 р. Б. Грінченко переїхав до Чернігова, тут він почав працювати в губернському земстві, займався упорядкуванням музею українських старожитностей. Організував видання дешевих книжок для народу українською мовою («Про грім та блискавку», «Велика пустиня Сахара», «Жанна д'Арк», життєписи І. Котляревського, Є. Гребінки, Г. Квітки-Основ'яненка та ін.). Ці книжечки, що сіяли серед простих людей просвіту й пробуджувати національну самосвідомість, видаватися багатотисячними накладами, і це в умовах офіційної заборони українського слова.

Проте головним захопленням Грінченка залишається творчість. Митець пробує свої сили в різних жанрах: пише повістеву дилогію «Серед темної ночі» і «Під тихими вербами», публікує п'єси «Ясні зорі», «Нахмарило», «Степовий гість», «Серед бурі», з'являються його наукові праці, зокрема «Етнографічні матеріали, зібрані в Чернігівській і сусідніх з нею губерніях» у трьох томах (1400 сторінок!), «З уст народу» і «Література українського фольклору». Щоб прилучати співвітчизників до світової літератури, письменник багато перекладає.

За участь в українському русі письменника звільняють із чернігівського земства. Родина опиняється без засобів до існування. Однак несподівано з'являється нова, нарешті цікава робота. Редакція журналу «Киевская старина» запропонувала письменникові взятися за підготовку видання словника української мови. У 1902 р. Грінченки оселилися в Києві.

Хоча частина словника вже була зібрана, але весь тягар підготовки видання ліг на плечі Бориса й Марії Грінченків. Незабаром ця титанічна праця увінчалася успіхом. У 1907-1909 рр. «Словарь української мови» вийшов у світ. Чотиритомне видання містить 68 тисяч слів із народної й писемної мови. Словник був удостоєний Російською імператорською академією наук другої премії імені Миколи Костомарова. Досі він залишається авторитетним, найбагатшим джерелом живої народної мови (у 1996 р. після багаторічної заборони словник було перевидано).

Словник Бориса Грінченка

У Києві Б. Грінченко не тільки працював над словником, а й займався громадською діяльністю, організацією української преси й товариства «Просвіта». У 1904 р. став одним із лідерів новоствореної Української демократичної партії.

Донька Грінченків, Настя, також брала участь в українському національному русі, перекладала, писала літературні твори, захоплювалася музикою. Після закінчення гімназії поїхала у Львів, де навчалася на філософському факультеті університету. Незабутнє враження справила на дівчину зустріч із Франком. Приїжджаючи додому в Київ, незважаючи на перевірку, вона привозила підпільну літературу. За активну участь у революційних подіях 1905 р. Настю заарештували. У тюрмі вона захворіла на туберкульоз і 1908 р. померла. Невдовзі не стало і її крихітного синочка — єдиного онука письменника.

Страшне нещастя остаточно підкосило здоров'я невтомного трударя. У вересні 1909 р. на зібрані українцями кошти Грінченко в супроводі дружини виїздить на лікування до Італії. Проте навіть благодатне італійське підсоння[1] вже не врятувало змученого чоловіка. 6 травня 1910 р. видатний письменник, науковець, освітній і громадський діяч перейшов у вічність. Похорон відбувся 9 травня в Києві на Байковому цвинтарі.

судження
Іван Франко: «Борис Грінченко належав до неспокійних, «вихруватих» натур, котрі кидаються на всі боки, заповняють прогалини, латають, піднімають повалене, валять те, що поставлене не до ладу, будують нове, шукають способів підняти до роботи більше рук».


1 Підсо́ння — місце, простір, добре освітлювані сонцем.

Творчий доробок

До творчої спадщини письменника належать п'ять повістей, кілька драматичних творів, майже п'ятдесят оповідань, один том поезій і велика кількість публіцистичних, історико-літературних і науково-популярних праць.

Борис Грінченко як поет дебютував у 1881 p. у галицькому часописі «Світ» за сприяння І. Франка. Протягом життя він видав друком шість збірок, найпопулярніші з них — «Пісні Василя Чайченка» (1884), «Під сільською стріхою» (1886), «Хвилини» (1903). Більшість віршів поета є програмними народницькими творами, що мають глибоке громадське звучання. Найчастіше в них ідеться про страдницьке життя народу:

Убогії ниви, убогії села,
Убогий обшарпаний люд,
Смутнії картини, смутні, невеселі,
А інших не знайдеш ти тут.

Такі картини пригнічують, але водночас надихають на боротьбу, протест, обстоювання народних прав.

Борис Грінченко романтично змальовує своїх героїв у ліро-епічних творах — баладах («Смерть отамана», «Біла бранка») і поемах («Христя», «Галіма», «Лесь, преславний гайдамака»). Перед читачем постає ціла палітра колоритних образів — старого отамана, який усе життя віддано боронив рідну землю; дівчини-бранки, українки Галіми, яка страждає на чужині в гаремі старого паші; славного повстанця Леся, який мужньо йде на страту, не бажаючи врятувати своє життя ціною морального падіння.

Грінченко залишив нам у спадок і довершені поетичні переклади Фрідріха Шиллера, Герхарта Гауптмана, Моріса Метерлінка, Генріка Ібсена, Йоганна Вольфганга Гете, Генріха Гейне, Віктора Гюго, Даніеля Дефо, Олександра Пушкіна. Літературознавець А. Погрібний зазначав, що завдяки зусиллям одного тільки Грінченка на межі XIX й XX ст. Україна одержала цілу бібліотеку світової літератури.

Життя й діяльність української інтелігенції — тема повістей «Сонячний промінь» (1890) і «На розпутті» (1891). У повісті «Сонячний промінь» письменник зосередив увагу на взаєминах інтелігенції із селянами. Сонячний промінь у широкому розумінні — символ знань, якими інтелігенти-культурники прагнуть наділити селян, аби поліпшити їхнє важке становище. Саме цю мету й ставить перед собою головний герой повісті «Сонячний промінь» Марко Кравченко, студент останнього курсу історико-філологічного факультету. Прибувши на запрошення поміщика Гординського як репетитор його сина. Марко навчає грамоти й селян, читає їм твори на українську тематику. Довідавшись про діяльність хлопця, поміщик звільняє його. Від важкої вчительської праці гине й реальний, земний «сонячний промінь» у житті Кравченка — донька поміщика Гординського, Катерина, яка зреклася свого середовища й вирішила працювати для народу.

Повість «Сонячний промінь» була заборонена цензурою, хоча Б. Грінченко в одному листі писав, що сам ретельно повилучав усі сумнівні місця.

Промовистою є назва повісті «На розпутті»: інтелігенти-народники, потрапивши в реальне життя села, розчаровуються у своїх ідеалах й опиняються на ідейному роздоріжжі. Повісті «Сонячний промінь» і «На розпутті» І. Франко характеризував як «цікаві спроби Б. Грінченка», який прагнув «на тлі сучасної української дійсності показати зародження нового типу радикального демократа».

Серед творів великої прози письменника особливе місце посідає дилогія, що складається з повістей «Серед темної ночі» (1900) і «Під тихими вербами» (1901). У центрі першої частини зображено родину типового українського селянина Пилипа Сиваша. Він чесний і працьовитий господар, виховав трьох синів — Дениса, Романа й Зінька. Починається твір оптимістично: родина за святковим столом вітає середульшого брата Романа, який повернувся зі служби. Батько, поглядаючи на синів, усвідомлює, що з «поважним, здоровим, як робочий віл» Денисом, із Зіньком, очі якого «сяяли цілим сяєвом молодого вогню», та ще й з Романом зможе «забагатіти».

Проте вже наступний день розчаровує батька: морально зіпсований Роман не збирається працювати, він зневажає рідних. Прагнення Романом легкого життя й гордування мужичою мовою призводять до родинних конфліктів. Працьовитий Денис відмовляється годувати запанілого брата, а той, не маючи грошей, починає красти. Вистеживши брата, Денис відводить його зі скрученими руками у волость. З «одягненого та обстриженого по-городянському» Романа тепер кепкують усі односельці. Осоромлений, Роман покидає рідне село й іде до міста, де знайомиться з ватажком зграї конокрадів Хвигуровським. Зі спільниками-злодіями Роман метиться братам, батькові й землякам — викрадає коней спочатку в рідних, а потім — в односельців. Селяни, спіймавши найстрашніших своїх ворогів — конокрадів, не раз чинили самосуди. Саме картиною страшного катування Романа й закінчується повість «Серед темної ночі». Денис, спіймавши Романа, спокійно споглядає, як селяни кидають його у вогонь: «І в той час, як ноги йому (Романові. — Авт.) горіли, його страшні з муки очі бачили перед собою спокійну Денисову постать».

Журнал «Киевская старина»

Як протилежність старшим братам виступає в повісті Зінько, який живе за законами совісті, це тип правдошукача й доброї серцем людини. Тільки він один умовляв Романа жити нормальним життям і навіть зважився супроти волі батьків одружитись із сусідською наймичкою, яку Роман зробив покриткою.

Назва повісті символічна: селяни в постійних злиднях і здирствах безпросвітно скніють у темряві ночі. А ось назва другої частини дилогії «Під тихими вербами» звучить уже іронічно, адже під тихими вербами насправді чиняться страшні злочини, набагато страшніші, аніж ті, про які йшлося в першій частині. Розбагатілому Денисові, якому батько «кинув, як собаці, його частку» (адже не міг пробачити йому наругу над братом Романом), протистоїть молодший Зінько, який захищає права голоти: він засновує для бідних селян касу, навчає їх читати. Хазяї села вбачають у Зінькові ту силу, що здатна підняти селян, тож жорстоко з ним розправляються, забивши ледь не до смерті. Надія, що посіяне Зіньком добро зійде, звучить у репліці однодумця Карпа в символічній сцені прощання Зінька з рідними (він помирає від знахарського зілля): «— Ще не зійшло сонце? — Скоро зійде...»

Борис Грінченко один із перших у нашій літературі написав твори для дітей і про дітей, позначені гуманізмом і глибоким проникненням у світ дитячої психології. З-поміж них найпопулярніші оповідання: «Сама, зовсім сама», «Олеся», «Украла», «Дзвоник», «Сестриця Галя» та ін. Правдиві страшні історії про дітлахів дратували тодішню цензуру, а надто те, що вони були написані українською мовою, про що переконує резюме цензора на одному з рукописів: «Написано, очевидно, для детей, но они должны учиться по-русски! Рукопись задержать».

Прочитайте одне з названих оповідань про дітей і в половіть свої міркування щодо спостережень Б. Грінченка як педагога й психолога за їхньою поведінкою в різних життєвих ситуаціях.

К. Костанді. В люди. 1885 р.

Грінченко в оповіданні «Каторжна» (1888) з майстерністю тонкого психолога простежує внутрішні спонукальні чинники, що зумовлюють поведінку людини від її народження до дорослого віку. Тема твору — показ розвитку особистості. Напівсирота Докія після того, як у дім увійшла зла мачуха, замкнулася в собі, перетворившись на «каторжну». Це була реакція на відсутність щодо неї доброти й ласки, якими сама дівчинка змогла б наділити багатьох. Не знаходить розуміння Докійка і серед селянських дітей, вони теж з неї знущаються. Єдиною подругою дівчинки стає калина, до якої вона потайки приходить в особливо тяжкі хвилини: «Калинонько, каже, — моя червоная, рідна моя матінко! Покрий мене своїм листоньком зеленим, своїми ягідками червоними! Одна ти в мене рідная, улюбленая! — каже, а сама плаче...»

Однак жорстока мачуха позбавляє сироту єдиної подруги — на зло їй вирубує кущ, якому Докія довіряла всі свої біди й жалі. Вирубування калини — характерний фольклорний мотив. В оповіданні, як і в народних піснях, він символізує страшну ненависть.

Зростаючи, дівчинка тільки й чула на свою адресу і вдома, і на вулиці глумливе прізвисько «каторжна».

На дитинство якого героя роману Панаса Мирного та Івана Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» подібна доля Докії? Що спільного в дорослому житті цих персонажів?

Підрісши, як і всі дівчата, Докія чекає свого нареченого. Її долею стає шахтар Семен. Він так заполонив серце дівчини, що впізнати її було неможливо: «Ох, любила ж вона! Так любила, що всю душу віддала і назад не думала брати... Ночі тихії, зірки небеснії! Тільки ви чули й бачили. Світе мій ясний, світе мій красний».

Яка спільна риса (яскраво помітна в наведеному вище уривку) властива мові оповідань «Каторжна» Б. Грінченка й «Максим Гримач» Марка Вовчка?

Однак не судилося щастя Докії: її підло зрадив Семен. Зневажена дівчина мститься хлопцеві, але й сама гине тому, що у фатальну мить свого життя вона пройнялася вболіванням за маленьку дівчинку Саньку, яка була в палаючому будинку. «За що?» — це останнє запитання, з яким Докія помирає і яке повторює оповідач (автор) Цим він спонукає нас, читачів, замислитися над тим, чому так багато горя й сліз інколи завдають люди і чому душа не завжди відкрита щирому співчуттю.

Чому, на ваш погляд, це оповідання є психологічним? Проілюструйте свої міркування цитатами з твору.

Переслідуваний царатом, Грінченко залишався в немилості й у комуністичну добу, хоча сповідував ліві, революційні політичні погляди. Йому не простили українського патріотизму, державницької позиції, великої праці задля пробудження національної самосвідомості народу. Понад тридцять років твори письменника були заборонені, його ім'я замовчувалося.

Нині творчий доробок митця широко вивчається в школах, його ім'ям названо вулиці й бібліотеки в містах і селах України, Київський міський педагогічний університет.

Сучасний літературознавець Анатолій Погрібний: «Титан праці — стосовно нього це не гучний епітет, а об'єктивна констатація. Грінченко умів поєднувати у своїй особі художника й політика, людину тонких естетичних почуттів і громадсько-культурного діяча, якого раз по раз полонила невідкладна для нації практична робота. Кращі здобутки великої праці Грінченка — невід'ємна частина духовного світу українського народу».

ЗАВДАННЯ

1. До творів для дітей і про дітей належить оповідання Б. Грінченка

  • А «Під тихими вербами»
  • Б «Серед темної ночі»
  • В «Ясні зорі»
  • Г «Дзвоник»
  • Д «Сонячний промінь»

2. Як ви розумієте слова М. Чернявського, сказані про Грінченка: «Він більше працював, аніж жив»?

3. Які мотиви переважають у поетичній творчості Б. Грінченка?

4. Прокоментуйте назви повістей Б. Грінченка «Серед темної ночі» і «Під тихими вербами».

5. За якими ознаками літературознавці називають оповідання Б. Грінченка «Каторжна» психологічним?

6. Прокоментуйте слова літературознавця С. Єфремова, узяті за епіграф до творчості Б. Грінченка.

7. Доберіть заголовок до кожної з трьох частин оповідання «Каторжна».

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Написати міні-твір-роздум (7-10 речень) на тему «В оповіданнях Бориса Грінченка перемагає добро чи зло?».

2. Підготувати невелике повідомлення про «Словарь української мови» Бориса Грінченка (за бажанням).

ЛІТЕРАТУРА

Грінченко Б. Твори: У 2 т. — К.: Вид-во АН Української PCP, 1963.

Животенко-Піанків А. Педагогічно-просвітницька праця Бориса Грінченка. — К.: Просвіта, 1999. — 176 с.

Слоньовсша О. Конспекти уроків з української літератури. 10 клас. — К.: Рідна мова, 2000. — 276 с.

Погрібний А. Борис Грінченко // Літературні явища і з'яви. — К.: Аспект-Поліграф, 2007. — С. 233-317.

http://images.google.com.ua/images7hi

http://www.bookland.net.ua/author.php7id« 182

http://www.library.lg.ua/grin/

 




Переглядів: Счетчик посещений Counter.CO.KZ

Пошук
Календар
«  Серпень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031
Реклама

Copyright Кунцівська ЗОШ I-III ступенів © 2017