Понеділок, 18.12.2017, 16:27
Вітаю Вас Гість | RSS

Кунцівська школа    
ВІРТУАЛЬНИЙ МЕТОДИЧНИЙ КАБІНЕТ

Статистика

Онлайн всього: 3
Гостей: 3
Користувачів: 0

Додаток до історії України, п. 1-3


пункти 1-3    пункти 4-6

РЕВОЛЮЦІЯ ГІДНОСТІ
ТА АГРЕСІЯ РОСІЇ ПРОТИ
УКРАЇНИ

НАУКОВО-МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ

Київ
2015

ЗМІСТ

Слово до вчителя

Зрив підписання Асоціації між Українок: та Європейським Союзом як призвісник Революції Гідності

Євромайдан

Україна після перемоги Євромайдану (кінець лютого — листопад 2014 р.)

Україна в умовах російської військової агресії

Додаткова література

СЛОВО ДО ВЧИТЕЛЯ

Шановний вчителю!

Починаючи з осені 2013 року в Україні відбуваються революційні зміни. Громадяни відстояли права людини і демократичні свободи, зроблено реальні кроки на шляху до європейської інтеграції. Разом із тим, Україна стала об'єктом російської агресії. Тимчасово окупований Крим, військовослужбовці й найманці з Російської Федерації вторглися на Донбас. Багато подій вже стали історією, інші ще тривають, а відтак перед вчителями постала надскладна проблема: як викладати учням неоднозначні та трагічні події 2013-2014 рр.

Усвідомлюючи складність та важливість проблеми авторський колектив пропонує науково-методичні матеріали для вчителів «Революція Гідності (2013-2014 рр.)», які за задумом можуть слугувати своєрідною платформою для синхронізації індивідуальних історій багатьох людей та історії країни. Виклад деяких сюжетів може видатися дискусійним, що недивно у випадках, коли аналізуються драматичні, ще свіжі у пам'яті, події нещодавнього минулого й сьогодення.

Науково-методичні матеріали розроблялися за проблемно-хронологічним підходом, фокусуються на чотирьох аспектах: 1) Угода про Асоціацію між Україною та Європейським Союзом, відмова від підписання якої тодішнім Президентом України Віктором Януковичем стала причиною масових акцій протесту (розділ підготовлено Оксаною Черевко). 2) Революція гідності та Євромайдан як прояви прямої демократії (розділ підготовлено Олександром Палієм). 3) події березня — жовтня 2014 p., коли в умовах економічної кризи та російської агресії відбулися демократичні вибори та було повністю переформатовано владні інституції (розділ підготовлено Сергієм Янішевським). 4) втручання у внутрішні справи України з боку Російської Федерації (розділ підготовлено Володимиром Головком).

Наприкінці наведений орієнтовний перелік літератури та історичних сайтів, що можуть стати додатковими джерелами інформації для висвітлення теми. Автори дякують організаторі експозиції «Донбас: війна та мір» за надані світлини для ілюстрування тексту.

Організаційну роботу у процесі підготовки науково-методичних матеріалів забезпечувала Раїса Євтушенко. Загальну редакцію здійснив Павло Полянський.

Авторський колектив відкритий до діалогу та конструктивної дискусії. Пропозиції, зауваження, відгуки можна надсилати на адресу ukrainian_ revolution@gmail.com

ЗРИВ ПІДПИСАННЯ АСОЦІАЦІЇ МІЖ УКРАЇНОЮ
ТА ЄВРОПЕЙСЬКИМ СОЮЗОМ
ЯК ПРИЗВІСНИК РЕВОЛЮЦІЇ ГІДНОСТІ

Пріоритет європейського напряму зовнішньої політики України зумовлений історичним розвитком українського народу в самому центрі Європи, як нерозривної складової загальноєвропейського цивілізаційного процесу. З перших років після відновлення у 1991 р. незалежності країни європейський напрям став необхідною умовою досягнення стабільності її міжнародного становища та розвитку збалансованих зовнішніх зв'язків. Про незмінність європейського вибору України, стратегічний характер її відносин з Європейським Союзом заявляли усі п'ять Президентів України. У Законі України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» від 1 липня 2010 р. окремо зафіксовано «забезпечення інтеграції України в європейський політичний, економічнішу правовий простір з метою набуття членства в Європейському Союзі».

Переговори про підготовку тексту «Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом» розпочалися ще навесні 2007 р. Упродовж 2007-2012 pp. відбулися переговори щодо підготовки «Угоди про асоціацію між Україною та ЄС» та щодо умов створення зони вільної торгівлі.

30 березня 2012 p. у Брюсселі Угоду про асоціацію було парафовано. Офіційне підписання її тексту було призначено на 28 листопада 2013 p. у столиці Литви Вільнюсі.

Зрив підписання Угоди. Угода про асоціацію стала фактом і чинником вирішального цивілізаційного вибору України. Це зумовило з боку Російської Федерації геополітичну, військову і політичну протидію навколо її остаточного підписання та імплементації. 21 листопада 2013 p. у неконституційний спосіб Кабінет Міністрів України прийняв рішення призупинити підготовку до підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом. Формальною умовою зміни цього рішення стала вимога, щоб Євросоюз виділив 20 млрд. евро фінансової допомоги (озвучена тодішнім прем'єр-міністром М. Азаровим). До початку вільнюського саміту політичні лідери ЄС сподівалися на підписання угоди, зазначаючи, що всі виграють від того, що «житимуть в інтегрованому континенті, на якому не буде ліній поділу»[1]. Однак В. Янукович угоду не підписав, а розгін учасників протесту проти цього рішення ЗО листопада 2013 р. розпочав активну фазу Євромайдану.


1 Ж.М. Баррозу, Г. ван Ромпей. Від євроінтеграції виграють усі. // День. — 27 листопада 2013. — с. 3.

19 грудня 2013 року Рада Європейського Союзу розглянула «українське питання». У «Висновках Ради», зокрема, зазначається: «Європейський Союз як і раніше готовий підписати з Україною Угоду про асоціацію, що включає поглиблену і всеохоплюючу зону вільної торгівлі, як тільки Україна буде готова... Європейський Союз наголошує на праві всіх суверенних держав на прийняття власних рішень у сфері закордонної політики без зовнішнього тиску».

Події кінця 2013 р. продемонстрували неспроможність і непередбачуваність так звані «багатовекторної» зовнішньої політики тодішньої української влади. Саме відмова від Угоди стала першим поштовхом до масових громадських протестів і подальшої політичної кризи в Україні. Водночас Євромайдан засвідчив, що якраз європейські цінності все більше стають консолідаційною національною ідеєю українського народу, а європейська інтеграція — найбільш привабливою перспективою для всіх регіонів і різних суспільних груп населення країни. Про це було красномовно сказано в новорічному зверненні українського народу до В. Януковича, що пролунало зі сцени Євромайдану в ніч на новий 2014 рік: «Ми — європейці. Ми будемо в Євросоюзі. З вами, чи без вас!».

Зі свого боку Євросоюз послідовно висловлював підтримку громадянам України в домаганнях Угоди про Асоціацію, закликаючи тодішню українську владу до пошуку демократичного розв'язання політичної кризи, яке б відповідало сподіванням українського народу.

Підписання Угоди. Після перемоги Євромайдану 20 березня 2014 р. прем'єр-міністр України Л. Яценюк підписав політичну частину Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом. Україні пропонували стати «регіональним лідером, з яким пов'язуватимуть свою політику сусідні держави»[2]. 27 червня 2014 р. у Брюсселі Президент України П. Порошенко разом підписав економічну частину Угоди про асоціацію.


2 Урядовий кур'єр — 2 вересня 2014. — с. 1.

У преамбулі Угоди про асоціацію закріплюються принципи асоціації, передусім забезпечення прав людини та основних свобод, повага до принципу верховенства права, дотримання суверенітету і територіальної цілісності, непорушності кордонів та незалежності. Серед ключових напрямків політичного співробітництва — забезпечення регіональної безпеки, попередження конфліктів, роззброєння та контроль над озброєннями, боротьба проти тероризму.

Вісім вигід України від Асоціації з Європейським Союзом

Угода передбачає лібералізацію торгівлі як товарами, так і послугами, лібералізацію руху капіталів та, до певної міри, робочої сили.

Частина угоди «Фінансове співробітництво» окреслює механізм надання Україні фінансової допомоги, порядок моніторингу та оцінки ефективності використання коштів.

Відповіддю керівництва Російської Федерації, що вбачала для себе загрозу в євроінтеграції України, стало обмеження доступу українських товарів на російський ринок, також політика непрямого тиску на європейські структури з метою загальмувати реалізацію євроінтеграції України. Так, Росія наполягала перед Євросоюзом виключити з угоди про зону вільної торгівлі з Україною 20% товарів[3]. Дії Росії мали певний успіх: У вересні 2014 р. Євросоюз і Україна домовилися відкласти на рік імплементацію угоди про створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС.


3 День. — 3-4 жовтня 2014. — С.З.

16 вересня 2014 р. Верховна Рада України та Європейський парламент одночасно ратифікували Угоду про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. За це проголосували 355 народних депутатів України. У заяві «Про європейський вибір України» зазначалося, що «Верховна Рада України розглядає ратифікацію Угоди про асоціацію не лише як стимулюючий фактор для здійснення подальших реформ в Україні, але як черговий крок на шляху до досягнення кінцевої мети — набуття повноправного членства в Європейському Союзі»[4].


4 Порошенко обсудил ситуацию на Украине с новым главой Еврокомиссии // http://www.interfax.ru/ world/404878http://www.interfax.ru/world/404878

Політична складова угоди про асоціацію набула чинності 1 листопада 2014 p., а економічна набуде з 1 січня 2016 року.

Президент Європейської Ради Херман ван Ромпей, коментуючи ратифікацію Угоди, зазначив, що «наша мета — мати вільну, проєвропейськи думаючу демократичну Україну, яка має добрі відносини з Росією. З нашого боку ми будемо поводитися з Росією як з сусідом, але умов для цього ще немає». Крім зони вільної торгівлі, Угодою передбачено співробітництво в інших сферах. Результатом такої співпраці має стати підвищення якості української продукції та кращий захист інтелектуальної власності, більш чисте повітря, лібералізований енергетичний ринок, самоврядування за європейською моделлю та ефективна боротьба з корупцією і відмиванням грошей. На впровадження цих стандартів відводиться до десяти років.


Підписання Угод про Асоціацію 27 червня 2015 року.
Президент Європейської комісії Жозе Мануель Баррозу,
Президент України П. Порошенко,
Президент Європейської Ради Херман ван Ромпей.
Фото: офіційний сайт Президента України

Імплементація Угоди. 1 листопада 2014 р. розпочалося тимчасове (до того, як завершиться процес ратифікації угоди всіма 28 країнами-членами Європейського Союзу) застосування Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом. Торговельні статті Угоди передбачають створення глибокої і всеосяжної зони вільної торгівлі та за змістом становлять 80% її тексту. Відтак, український бізнес має нагоду скористатися з відкриття ринків ЄС, а українські споживачі — з безмитного імпорту до країни європейських товарів. Українські підприємства отримали на європейському ринку автономні преференції, тобто для них зменшено митні збори, тоді як Україна зберегла мита на європейські товари. Однак українська продукція повинна відповідати стандартам безпечності.

Імплементація Угоди про асоціацію стане передумовою до зниження цін, удосконалення методів управління, поліпшення якості послуг, розвитку транзитного потенціалу України, поліпшення іміджу країни та збільшення довіри до нашої країни, стимулюватиме появу нових ринків збуту української продукції, причому не лише на ринку ЄС, а й у країнах Азії, Африки та Латинської Америки, збільшення інвестицій в українську економіку.

В історичному контексті Угода про асоціацію є доленосним викликом для українського суспільства та еліти на здатність одночасно проводити європейські реформи і реінтеграцію Донбасу й Криму. Вирішення цих стратегічних завдань здатне привести до повноправного членства України у Євросоюзі.

ЄВРОМАЙДАН

Початок Євромайдану. 21 листопада 2013 року, за кілька днів до саміту «Східного партнерства» ЄС у столиці Литви Вільнюсі, де мала бути підписана Угода про асоціацію України з ЄС, уряд Миколи Азарова ухвалив рішення призупинити підготовку до її підписання. Це було неочікувано, адже протягом трьох попередніх років влада визнавала, що асоціація з ЄС — стратегічна мета України. Ідею європейської інтеграції України загалом підтримали більшість громадян.

Водночас, причини революції були більш глибинні:

1. Загроза втрати Україною державного суверенітету у наслідок втягування країни до Митного та Євразійського союзів — об'єднань, де домінує Росія;

2. Єкономічні проблеми;

3. Корупція влади, яка досягла неймовірних масштабів;

4. Згортання політичних свобод, політичні репресії;

5. Безправ'я громадян перед чиновниками, безкарність представників влади та їхнього оточення.

Частина суспільства була згодна миритися з режимом В. Януковича за умови продовження європейської інтеграції. Відмова ж від Угоди зруйнувала крихкий суспільний компроміс.

Увечері 21 листопада кілька журналістів та громадських активістів вийшли на Майдан Незалежності у Києві та поширили в соціальних мережах заклики підтримати їх. Після опівночі на Майдані зібралися до півтори тисячі осіб, переважно журналісти та молодь. До них невдовзі приєдналися студенти столичних університетів, а згодом — і з регіонів. Вдень лунали виступи та пісні; ночувати на Майдані залишилися кількасот осіб. У мирній ході та мітингу на Європейській площі 24 листопада взяли участь вже понад 100 тис. людей.


Початок Евромайдану. Фото: Євген Добринін, COOP Media

Акція студентів, які постійно залишалися на Майдані, не була заборонена судом і відбувалася відповідно до Конституції України. Однак 30листопада о 4 ранку загони міліції «Беркут» раптово атакували студентів: їх били кийками, закидали вибуховими пакетами, добивали ногами поранених, тягли по землі, переслідували на вулицях. Загалом було поранено близько 80 осіб. Частина мітингувальників врятувалася від погрому на території Михайлівського монастиря.

Жорстоку розправу влада намагалася виправдати необхідністю встановити новорічну ялинку. Жорстокість правоохоронців шокувала — нічого схожого раніше в Україні не відбувалося. Тисячі киян спонтанно вийшли на протести з дітьми, щоб показати, що їм не потрібна «кривава ялинка» (її стали називати «йолкою»). Микола Азаров назвав студентів «озброєними провокаторами». Але під тиском громадськості Генеральна прокуратура формально відкрила кримінальну справу за перевищення службових повноважень проти другорядних чиновників, відводячи удар від найвищих можновладців.

1 грудня на вулиці столиці вже вийшли від кількасот тисяч до півтора мільйона осіб. Суть Євромайдану, як стали називати зібрання противників режиму, полягала навіть не у виборі між ЄС та Росією, а у відстоюванні людської гідності й громадянських прав і свобод. Відтак події зими 2013-2014 pp. увійшли в історію як Революція гідності.

Опозиційні до В. Януковича політики на вічі 1 грудня оголосили про створення «Штабу національного спротиву». Упродовж дня відбулися сутички між протестувальниками і силовиками біля Адміністрації Президента, що частково були викликані діями провокаторів, які мали завдання перевести протест у насильницьку форму, збити його масовість та дати В. Януковичу привід виправдати репресії. Однак громадським активістам та опозиційним політикам вдалося утримати протестувальників від насильницьких дій. Майдан

Незалежності став центром мирного спротиву. Були зведені намети, де цілодобово перебували протестувальники з усієї країни. Спочатку намети були не захищені, однак після перших штурмів Євромайдан став перетворюватися на своєрідну фортецю, оточену барикадами з підручних матеріалів: дощок, дротів, автомобільних шин, мішків з піском. Мирне «стояння» Євромайдану, коли люди лише захищалися, тривало майже два місяці — до середини січня 2014 року. У центрі столиці утворилася подоба Січі, там було заборонене спиртне, ліки та харчі безкоштовно приносили кияни та доставляли волонтери. Люди по всій країні жертвували гроші та необхідні речі на Євромайдани у столиці та в інших містах. Підтвердженням мирного характеру Євромайдану є те, що у центрі Києва всі установи, включно з банками, кафе тощо, працювали як зазвичай. Жодних випадків мародерства не було зафіксовано попри те, що через Майдан у ці місяці перейшли мільйони людей.

8 грудня 2013 року у Києві було знесено пам'ятник вождю російської комуністичної революції Володимиру Леніну. Відтоді країною поширився «ленінопад» — демонтаж пам'ятників Леніну як символ прощання з диктатурою, репресіями, імперією.

Тим часом режим В. Януковича активізував репресії. Спочатку в регіонах, а згодом і в столиці почали переслідувати протестувальників. У репресіях брали участь міліція та «тітушки» — наймані погромники, названі так за прізвищем одного з нападників на журналістів. Було скалічено і побито тисячі активістів.

Паралельно режим намагався створити подобу Євромайдану — «Антимайдан», аби імітувати громадську підтримку влади. На початку грудня 2013 року до Києва були звезені кілька тисяч осіб. Табір «Антимайдану» розташувався у Маріїнському парку поблизу Верховної Ради.


Будування барикад на Майдані, грудень 2013.
Фото: Євген Добринін, COOP Media

Спроби розгону Євромайдану. 10 грудня В. Янукович публічно пообіцяв у присутності іноземних дипломатів не застосовувати сили проти мирних зібрань. І тієї ж ночі силові підрозділи напали на Євромайдан. Дзвони Михайлівського собору закликали киян на Майдан. На заклик відразу відгукнулися тисячі киян. Водії набирали в свої автомобілі тих, хто серед ночі йшов на Майдан пішки, багато таксистів безкоштовно доправляли мітингувальників до центру столиці. Вранці, коли почало працювати метро, кияни ще більшою масою пішли на Євромайдан і напад було відбито. До міста потягами й автотранспортом прибували тисячі мешканців з інших областей.

13 грудня В. Янукович про людське око організував «круглий стіл» за участі опозиції. Євромайдан швидко поширювався країною. Євромайдани виникли в усіх регіонах, включно з Кримом і Донбасом.

Одночасно сформувався Автомайдан — колони активістів-протестувальників на власних авто пікетували приміщення судів та прокуратур, навідувалися до резиденції В. Януковича у Межигір'ї, помешкань його поплічників, відвозили поранених та доставляли допомогу на Майдан.

«Диктаторські закони». Щоб залякати учасників акції протесту влада погрожувала застосувати проти них зброю, а уряд ухвалив рішення про збільшення кількості бійців спецпідрозділів «Беркут» і «Грифон» вшестеро — до 30 тис.

16 січня 2014 року підконтрольна В. Януковичу більшість у Верховній Раді у брутальний спосіб ухвалила «диктаторські закони», які фактично вводили заборону на будь-яку незалежну від влади громадсько-політичну та журналістську діяльність в Україні. Голоси депутатів навіть не рахували. Відеозйомка свідчить, що за ці закони голосувало менше третини парламенту.

Було заборонено їздити колонами більше 5 автомобілів, обмежено свободу діяльності інтернет-ЗМІ, запроваджено арешт за організацію мітингу, тюремне ув’язнення до 2 років за звичайний груповий протест, за носіння захисного шолома, за встановлення намету, арешт до 15 діб за благодійну допомогу протестувальникам. За блокування маєтків чиновників та політиків встановлювалося ув'язнення до 6 років. Виготовлення та розповсюдження екстремістських матеріалів у ЗМІ чи інтернеті мало каратися штрафом у розмірі до майже 14 тис. грн. або обмеженням волі чи ув’язненням на строк до трьох років, а під «екстремістську діяльність» можна було підвести практично усю громадсько-політичну діяльність. Для відвідування футбольних матчів потрібна була повна ідентифікація вболівальника, аби на матчах не лунали антивладні гасла. Ускладнювалося ввезення в Україну і використання безпілотних літальних апаратів, аби з них не знімали маєтки чиновників. Натомість, влада вирішила роздавати бойову зброю не лише працівникам міліції, суддям, прокурорам, але і їхнім родичам.

В. Янукович поквапом підписав всі репресивні закони. 19 січня, протестуючи проти «диктаторських законів», частина мітингарів рушила до Верховної Ради вимагати скасування законів. Шлях до урядового кварталу, який доти був вільний, перекрили бійці підрозділу «Беркут» та Внутрішніх військ, озброєні до того ж водометами. На вулиці Грушевського, поблизу стадіону «Динамо» ім. Валерія Лобановського відбулися численні зіткнення. Проти беззбройних людей були застосовані не лише кийки та щити, а й сльозогінні гази, травматична автоматична зброя, світло-шумові і травматичні гранати, водомети. За кілька днів уряд офіційно дозволив застосовувати проти людей газові і світло-шумові гранати, а також поливати їх з водометів на сильному морозі, що було заборонено міжнародними конвенціями. Унаслідок цього сотні євромайданівців були поранені. Мітингарі, свєю чергою, підпалили автомобільні шини, аби «беркутівці» не могли влучно стріляти. Протестувальники також застосовували петарди, запалювальні суміші у пляшках («коктейлі Молотова[5]», каміння та рогатки, палиці тощо.)


5 «Коктейлем для Молотова» фінські військові назвали пляшки із запалювальною сумішшю, які використовували проти радянської бронетехніки, під час відбиття агресії СРСР проти Фінляндії у 1939-1940 pp. Названі за ім'ям тогочасного наркома закордонних справ СРСР В'ячеслава Молотова, який заперечував бомбардування фінських міст і сіл радянською авіацією, називаючи це постачанням хліба. Згодом назва спростилася до «коктейль Молотова».

Протистояння на вулиці Грушевського дійшло апогею 22 січня. Того дня бойовими кулями було вбито українця вірменського походження Сергія Нігояна, етнічного білоруса Михайла Жизневського та українця Романа Сеника.


Майдан у вогні, лютий 2014. Фото: Рейтере

Поранень зазнали понад тисячу мітингарів. Міліція та «тітушки» нападали на активістів біля лікарень і викрадали, після чого їх знаходили побитими, скаліченими або у в'язниці. Зранку 22 січня у лісі під Києвом зі слідами тортур було знайдено львів'янина Юрія Вербицького — активіста Майдану, якого викрали просто з лікарні, катували й залишили помирати на морозі.

Влада стягнула до Києва тисячі «тітушок», які підпалювали автомобілі й нападали на людей із державною символікою на одязі. У Києві утричі зросла кількість підпалів, пограбувань і викрадень автомобілів. Оскільки міліція практично не розслідувала ці злочини, то кияни створювали загони для патрулювання міста.

Тим часом насильство поширилося регіонами. У Запоріжжі в ніч на 27 січня були жорстоко побиті сотні активістів Євромайдану, те ж саме трапилося і в Дніпропетровську.

29 січня, після переговорів між В. Януковичем та лідерами опозиційних фракцій, було ухвалено закон про амністію та відправлено у відставку уряд М. Азарова.

«Небесна сотня». Тим часом за планом операції під кодовою назвою «Бумеранг» понад 22 тис. бійців внутрішніх військ і міліцейських спецпідрозділів мали знищити Євромайдан. З'явилося повідомлення, що до розроблення операції були причетні російські спецслужби. Центр Києва і під'їзди влада заблокувала для транспорту, роботу метро було зупинено, громадські заклади в центрі столиці були зачинені. Багатотисячний Євромайдан також був блокований.

18 лютого близько 10 тис. людей рушили до Верховної Ради з вимогою конституційних змін та покарання силовиків-злочинців. На демонстрантів на вул. Інститутській і у Маріїнському парку напав «Беркут» і «тітушки», було вбито й поранено десятки людей. Ввечері спецпідрозділи розпочали з використанням бронетехніки штурм Євромайдану одночасно з боку Європейської площі та з вулиці Інститутської. Будинок Профспілок, де був розташований штаб Євромайдану, було підпалено. Безперервний штурм тривав 17 годин. Мітингувальники стійко відбивалися камінням та пляшками із запалювальною сумішшю. І лише на ранок, після підходу підкріплення до майданівців зі Львова і Тернополя, наступ проти Євромайдану захлинувся.

У ці дні, під враженням подій у Києві, населення в регіонах почало захоплювати адміністративні будівлі. З'явилися нові жертви у Черкасах та Хмельницькому. В. Янукович, аби приспати пильність мітингарів і виграти час, оголосив «перемир'я».

Але вже 20 лютого відкрили вогонь снайпери. Було вбито десятки людей. «Беркут» почав відступати з вул. Грушевського, а влада оголосила про «евакуацію» Верховної Ради і Уряду, тим самим заманюючи майданівців у пастку. Метою було спровокувати розгром Верховної Ради, щоб, з одного боку, виправдати розстріл Майдану, а з іншого — паралізувати парламент — єдиний орган влади, що міг виступити проти диктатури Януковича.

Але майданівці не пішли на штурм Верховної Ради. Вони рушили малими групами вулицею Інститутською услід за відступаючим «Беркутом». По беззбройних людях із дахів будинків відкрили вогонь на ураження снайпери і автоматники. Моторошні кадри розстрілів людей, озброєних дерев'яними чи алюмінієвими щитами і пластиковими касками, облетіли увесь світ.




Відновлення барикад на Майдані незалежності та вул. Грушевського
після розстрілу героїв «Небесної сотні» 20 лютого.
Фото: Головко В. В.

Загалом із початку Революції гідності було вбито більше ста цивільних громадян, яких назвали «Небесною сотнею».

Повалення режиму В. Януковича. 20 лютого вирішення політичної кризи перейшло до парламенту. Під тиском Майдану депутати пізно ввечері 236 голосами засудили насильство, яке призвело до загибелі мирних громадян, та заборонили проведення «антитерористичної операції» СБУ і використання зброї. «Беркут» та інших силовиків Верховна Рада зобов'язала повернутися у місця дислокації.

21 лютого на переговорах з опозицією за участі представників Франції, Німеччини й Польщі В. Янукович погодився негайно відновити дію Конституції 2004 p., що обмежувала права президента, та восени провести дострокові президентські вибори. Уранці 22 лютого стало відомо, що резиденція Межигір'я, у якій мешкав В. Янукович, спорожніла. Він квапливо утік, прихопивши певну частку статків, так і не підписавши зміни до Конституції, чим зірвав власноруч підписану угоду. Прибічники Януковича один за одним почали зрікатися його, називаючи тираном і злочинцем. У зв'язку з втечею Януковича Верховна Рада 328 голосами прийняла постанову, у якій зазначалося: «Встановити, що Президент України В. Янукович в неконституційний спосіб самоусунувся від здійснення конституційних повноважень та є таким, що не виконує свої обов'язки», а також відновила дію Конституції в редакції 2004 р.

Наслідками Революції Гідності стали:

  • збереження державного суверенітету України;ліквідація диктатури в результаті скасування «диктаторських законів», відновлення основних демократичних свобод;
  • ліквідація корумпованого режиму В. Януковича;
  • відновлення руху України до європейських стандартів життя і демократичних свобод;
  • презентація України у світі як країни громадян з високим почуттям гідності;
  • зростання ідей патріотизму та солідарності серед громадян України;
  • подолання у суспільстві страху перед тиранією та репресіями;
  • прискорене завершення формування української політичної влади та громадянського суспільства.

пункти 1-3    пункти 4-6


Переглядів:


Пошук
Календар
«  Грудень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Реклама

Copyright Кунцівська ЗОШ I-III ступенів © 2017