П`ятниця, 24.11.2017, 22:29
Вітаю Вас Гість | RSS

Кунцівська школа    
ВІРТУАЛЬНИЙ МЕТОДИЧНИЙ КАБІНЕТ

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Додаток до історії України, п. 4-6


пункти 1-3    пункти 4-6

УКРАЇНА ПІСЛЯ ПЕРЕМОГИ ЄВРОМАЙДАНУ
(КІНЕЦЬ ЛЮТОГО — ЛИСТОПАД 2014 Р.)

Політична ситуація в Україні після перемоги Євромайдану розвивалася під впливом кількох чинників:

  • формування нової парламентської більшості;
  • зміна вищого керівництва держави;
  • зміна конституційної моделі (відновлення Конституції зразка 2004 p.);
  • складна економічна ситуація;
  • необхідність забезпечення керованості системою державного управління;
  • зовнішня агресія з боку Російської Федерації;
  • суспільний запит щодо оновлення влади;
  • суспільні очікування радикальних суспільно-політичних та соціально-економічних змін.

У той час, коли у столиці прискорено демонтувався режим В. Януковича, у Харкові відбувся «з'їзд депутатів усіх рівнів південно-східних областей та Криму». На цьому зібранні було ухвалено резолюцію, в якій піддавалась сумніву законність рішень Верховної Ради. Утім, значна частина місцевих депутатів згаданих регіонів утрималася від участі в цьому з'їзді, а якихось значущих дій на виконання ухваленої резолюції з боку учасників не відбулося.

23 лютого обов'язки Президента було покладено на голову Верховної Ради Олександра Турчи нова. Також були призначені виконувачі обов'язків Міністра внутрішніх справ, Голови Служби безпеки України, Генерального прокурора України. Основним завданням перехідної влади було забезпечення дієздатності органів державного управління. Це завдання майже щодо всіх органів місцевого самоврядування та органів державної влади було виконано (окрім Автономної Республіки Крим та міста Севастополя), управлінський апарат продовжував безперебійне функціонування, виконуючи рішення Верховної Ради України та в. о. глави держави. Діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування у Донецькій та Луганській областях була порушена, починаючи з квітня 2014 p., унаслідок вторгнення в Україну диверсійних груп з Російської Федерації.

Наприкінці лютого 2014 p. офіційно стартувала кампанія з позачергових виборів Президента України, а також була сформована нова парламентська більшість у складі п'яти фракцій та депутатських груп. Основу нової більшості склали «Батьківщина», «УДАР», «Свобода», до яких приєднались депутати, які вийшли з фракції Партії регіонів. Був сформований новий уряд на чолі з Арсенієм Яценюком. До складу уряду увійшла низка активістів Євромайдану. Склад уряду оголошувався зі сцени Євромайдану.

Нова українська влада була визнана світовою спільнотою. Провідні країни світу, за винятком Росії, заявили про визнання в. о. Президента України і нового прем'єр-міністра як легітимної української влади.

Протягом кінця лютого-квітня відбулися зміни голів місцевих державних адміністрацій, високопосадовців центральних органів державної влади. У багатьох місцевих радах сформувалися нові депутатські більшості, зокрема за рахунок масового виходу депутатів із фракцій Партії регіонів.

Дестабілізуючим фактором стала агресія Росії, яка розпочалася після перемоги Євромайдану. Вона не обмежувалась лише територією Криму: її метою було відокремлення від України південно-східної частини держави (див. нижче розділ «Україна в умовах військової агресії Росії»). За виключенням Донецької та Луганської областей, в інших регіонах виконавча влада зуміла не допустити масових сепаратистських виступів і протиправних дій, зокрема, завдяки консолідуванню місцевих еліт навколо ідей збереження територіальної цілісності України, недопущення кровопролиття і руйнування соціально-економічного життя. Більше того, мешканці областей Півдня і Сходу України продемонстрували високий рівень патріотизму, готовності захищати свою державу від зовнішньої агресії.

Символом революційного характеру подій в Україні став так званий «ленінопад» — масовий демонтаж пам'ятників діячам радянської доби, насамперед, Володимиру Леніну. Ці дії символізували остаточний розрив з комуністичним минулим. Частиною людей ці дії сприймалися стримано або й узагалі негативно.

Переможцем президентських виборів, які відбулися 25 травня, вже у першому турі став Петро Порошенко (таб. 1). Голосування на президентських виборах не вдалося провести лише в Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, що на той час вже були окуповані Російською Федерацією, та в окремих районах Донецької та Луганської областей, захоплених терористичними угрупованнями. Також 25 травня були проведені вибори міських голів у Києві, Одесі, Миколаєві, Сумах та інших містах.

Таблиця 1
Підсумки позачергових президентських виборів
2014 року

Кандидати в Президенти України, які набрали більше 5% Відсоток отриманих голосів, %
Порошенко Петро Олексійович 54.70
Тимошенко Юлія Володимирівна 12.81
Ляшко Олег Володимирович 8.32
Гриценко Анатолій Степанович 5.48
Тігіпко Сергій Леонідович 5.23

Джерело: Центральна виборча комісія України

Нової коаліції не було, суспільство вимагало дострокових виборів до Верховної Ради України, тому Указом Президента України наприкінці серпня 2014 р. було достроково припинено повноваження Верховної Ради України та призначено позачергові вибори народних депутатів України на 26 жовтня 2014 року.

Помітною подією політичного життя України стало ухвалення Закону України «Про очищення влади», згідно з яким заборонялося обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування особам, які своїми рішеннями чи діями сприяли узурпації влади В. Януковичем, а також тим, хто працював на керівних посадах у партійних та комсомольських органах СРСР та радянських спецслужб. Це також було однією з вимог Євромайдану.


«Ленінопад» у Хмельницькому. Фото: Вікіпедія

Позачергові парламентські вибори відбувалися за змішаною виборчою системою: 50% депутатів обирались за партійними списками, 50% — в одномандатних округах. Як і під час президентських виборів, ці не вдалося провести в тимчасово окупованій Автономній Республіці Крим і у м. Севастополі та на деяких територіях Донецької та Луганської областей. Для участі у парламентських виборах були утворені нові політичні сили: партія «Блок Петра Порошенка», політична партія «Народний фронт», політична партія «Опозиційний блок».

За підсумками виборів за партійними списками до Верховної Ради потрапили 6 політичних сил: партія «Блок Петра Порошенка», політична партія «Народний фронт», політична партія «Об'єднання «Самопоміч»«, політична партія «Опозиційний блок», Радикальна партія Олега Ляшка, політична партія Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина». Порівняно з партійним складом минулого парламенту до Верховної Ради потрапила лише одна політична сила — ВО «Батьківщина» (див. таб. 2).

Таблиця 2
Підсумки позачергових парламентських виборів
2014 року (за партійними списками)

Політична сила Відсоток набраних голосів,%
Політична партія «Народний фронт» 22.14
Партія «Блок Петра Порошенка» 21.82
Політична партія «Об'єднання «Самопоміч» 10.97
Політична партія «Опозиційний блок» 9.43
Радикальна Партія Олега Ляшка 7.44
Політична партія Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина» 5.68

Джерело: Центральна виборча комісія України

Склад Верховної Ради оновився більш ніж наполовину: 56% народних депутатів обрані до парламенту вперше. Також уперше до Верховної Ради не потрапила Комуністична партія.

За підсумками виборів було створено коаліцію з п'яти політичних сил: «Народний фронт», «Блок Петра Порошенка», «Самопоміч», Радикальна партія та «Батьківщина».


27 листопада Верховна Рада 8-го скликання підтримала
кандидатуру Арсенія Яценюка на посаду прем'єр-міністра
України. Голова Верховної Ради Володимир Гройсман,
Президент України Петро Порошенко,
Прем'єр-міністр України Арсеній Яценюк.
Фото: Офіційний сайт Кабінету Міністрів

Прем'єр-міністром знову було обрано А. Яценюка — лідера «Народного фронту». До складу уряду вперше за історію України було призначено іноземних фахівців, яким було залучено українське громадянство.

УКРАЇНА В УМОВАХ РОСІЙСЬКОЇ ВІЙСЬКОВОЇ АГРЕСІЇ

Втручання Росії у внутрішню та зовнішню політику України вересень 2013 — лютий 2014 рр. Одним із провідних напрямів зовнішньої політики Росії після розпаду Радянського Союзу є реінтеграція пострадянського простору. Для цього використовувалися економічна слабкість пострадянських країн, їх енергетична залежність від Росії, незавершеність демократичних трансформацій, і як наслідок, політична нестабільність. У цих планах Кремля Україна займала ключове місце, адже її російське керівництво вважало одним з провідних центрів «руського мира». У лютому 2003 р. за президентства Леоніда Кучми Україна приєдналася до Єдиного економічного простору (ЄЕП) у складі Російської Федерації, Білорусі, Казахстану. Однак й тоді принциповою позицією України була незгода з утворенням будь-якого наднаціонального керуючого органу.

У наступні роки Росія була змушена розвивати свої інтеграційні проекти без України, намагаючись при цьому гальмувати європейську та євроатлантичну інтеграцію нашої країни. В. Янукович, який у ході виборчої кампанії позиціонував себе як проросійський кандидат, після перемоги на президентських виборах був готовий інтенсифікувати двосторонні відносини, що проявилося у Харківських угодах 2010 р. Однак навіть він, опирався безоглядному вступу до ініційованих Росією «союзів» та «просторів». Більше того, з метою бути переобраним на виборах 2015 р., Янукович проголосив курс на підписання Угоди про асоційоване членство та зону вільної торгівлі з Європейським Союзом.

Коли ж у липні 2013 р. стало зрозуміло, що ЄС готовий підписати Угоду, Кремль став чинити потужний тиск на українське керівництво, а також на бізнесові кола. Російські ЗМІ та проросійські організації в Україні гостро критикували Асоціацію з ЄС, щоб зірвати підписання Угоди на Вільнюському саміті. Було проведено декілька зустрічей на найвищому політичному рівні, в ході яких В. Путін вимагав від В. Януковича не підписувати Угоду з ЄС, а натомість вступити до Митного союзу.

Після відмови В. Януковича підписати Угоду про Асоціацію з ЄС під час саміту у Вільнюсі, Росія розгорнула програму економічної підтримки режиму В. Януковича. Між Україною і РФ були підписані 15 угод, зокрема про кредит у 15 млрд. дол., зняття торгових обмежень протягом 2013-2014 pp., знижку на газ із 406 дол. за 1 тис. куб. м у 4-му кварталі 2013 р. до 268,5 дол. у 1-му кварталі 2014 р.

В. Путін однозначно негативно сприйняв громадянські акції протесту, які розгорнулися в Україні після відмови В. Януковича підписати у Вільнюсі Угоду про Асоціацію з ЄС. Москва вимагала від В. Януковича силового розгону Євромайдану. У російських ЗМІ була розгорнута кампанія по дискредитації українського громадського руху як екстремістського і як такого, що відбувається на замовлення та фінансування Заходу. Із підвищенням внутрішньополітичної напруги, посилювалася допомога В. Януковичу з боку Росії, — причому не тільки шляхом поставок спеціальних засобів для розгону протестів, але й фахівцями зі спецслужб. У листопаді 2014 p. Генеральна прокуратура України заявила, що слідство має інформацію про можливу причетність працівників російських спецслужб до злочинів проти активістів Євромайдану. Диктаторські закони від 16 січня 2014 p., також були змавповані з російських законів.

Повалення режиму В. Януковича означало, що Україна остаточно виходить з орбіти російського впливу й Путін вдався до агресії.

Початок російсько-української війни. Вторгнення у Крим. Першою воєнною ціллю Росії став Кримський півострів. Тут вже знаходилися російські війська в рамках угод про базування російського Чорноморського флоту. 27 лютого 2014 р. російські військові без розпізнавальних знаків (у західних та українських ЗМІ їх назвали «зеленими чоловічками», оскільки Росія не визнавала їх своїми військовослужбовцями) заблокували у Сімферополі будівлі Верховної Ради та Ради міністрів. Під дулами автоматів було проведено засідання депутатів автономії, на якому керівником уряду було проголошено С. Аксьонова, керівника партії «Русское единство» (за результатами місцевих виборів 2010 р. ця партія набрала мізерні 4,02% і отримала у парламенті автономії 3 депутатські місця). На 25 травня 2014 р. всупереч українському законодавству було призначено «референдум» про статус Автономної Республіки Крим. Центральна українська влада не визнала рейдерське захоплення влади в Сімферополі. Натомість російська Державна дума терміново «під кримську ситуацію» внесла зміни до порядку включення до складу Російської Федерації нових суб'єктів.

Одночасно з політичним переворотом в українському Криму російські війська розпочали блокування українських військових частин та транспортних шляхів з материкової частини України до півострова. 4 березня 2014 р. В. Путін отримав «згоду» Ради Федерації РФ на застосування регулярних військ на українській території. Українські військові частини на півострові не отримали наказу про збройний опір. Ймовірно це було обумовлено сподіваннями, що зберігаються шанси на вирішення конфлікту політичними методами. На такому сценарії наполягали й західні партнери України, які недооцінили агресивні наміри Росії. Відтак, час на збройну відсіч був згаяний, а українські військові були частково деморалізовані. До того ж принаймні частина військовослужбовців у Криму були попередньо завербовані російськими спецслужбами. За зраду військовій присязі було звільнено більше 12 тис. працівників органів внутрішніх справ у Криму, майже 1,5 тисячі співробітників Головного управління СБУ в ЛРК і управління СБУ в м. Севастополі., понад 400 працівників органів прокуратури АРК.

Росія узяла курс на прискорену анексію Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. Спочатку «референдум» був перенесений з 25 травня на 30 березня, а згодом на 16 березня. Також було скориговано й запитання «референдуму». У першому варіанті ставилося запитання «Автономна Республіка Крим має державну самостійність та входить до складу України на основі договорів і угод» (так чи ні)?», а в остаточному варіанті мешканців АРК і міста Севастополя запрошували обрати між такими варіантами:

  • «Ви за возз’єднання Криму з Росією на правах суб’єкта Російської Федерації?
  • Ви за відновлення дії Конституції Республіки Крим 1992 року і за статус Криму як частини України?»

11 березня 2014 р. міська рада Севастополя та захоплена на той час Верховна Рада АРК прийняли «декларацію про державний суверенітет». Конституційний суд України визнав «референдум» неконституційним, а його результати не визнала абсолютна більшість країн світу. Незаконний «референдум» проводився з численними порушеннями, що було зафіксовано навіть Радою при президенті РФ з розвитку громадянського суспільства та правам людини (згодом звіт був названий «неофіційним»)[6].


6 Проблемы жителей Крыма. Сайт Совета при президенте РФ по развитию гражданского общества и правам человека, http://www.president-sovet.ru/structure/gruppa_po_migratsionnoy_ politike/materialy/problemy_zhiteley_kryma.php

Кримськотатарська громада та проукраїнськи налаштовані мешканці Криму бойкотували «референдум». Непрямим доказом фальсифікації результатів референдуму стали показники «виборів» на півострові у вересні 2014 p., організованих окупаційною владою: була оголошена явка 53,61% виборців, тоді як в березні начебто вона становила 82,7%.

До 21 березня 2014 р. російська влада швидко провела всі формальні процедури щодо включення Криму до складу РФ. Світова спільнота не тільки не визнала анексії Криму, але й запровадила санкції проти кримських компаній та компаній інших країн, що будуть здійснювати господарську діяльність на анексованому півострові, а також проти політиків та їх спонсорів, відповідальних за анексію. Також були застосовані візові обмеження для мешканців Криму. Після окупації Росією півострів зіткнувся з низкою проблем: транспортне сполучення, постачання продуктів харчування, водо- та енергопостачання.

Унаслідок тимчасової окупації Криму на півострові відбулося згортання громадянських свобод. Передусім це стосувалося етнічних українців та кримськотатарської громади. їх звинувачували в «екстремізмі», російські спецслужби проводили обшуки, вилучали українську і кримськотатарську національну символіку, книжки українською та кримськотатарською мовами, було припинено діяльність громадських організацій та засобів масової інформації, заборонено в'їзд на півострів громадським активістам, у тому числі лідерам кримськотатарського народу Рефату Чубарову та Мустафі Джемілєву. Населення примушували відмовитися від українського громадянства на користь російського, були закриті українські школи й класи, факультети української мови у вищих навчальних закладах тощо. Міжнародна правозахисна організація Human Right Watch у своєму звіті «Ураження в правах: порушення у Криму» (листопад 2014 р.) особливу увагу приділила практиці викрадання людей так званою «Кримською самообороною» — незаконним військовим формуванням, що допомагало російським інтервентам захоплювати півострів. Унаслідок окупації десятки тисяч людей були змушені залишити свої домівки і виїхати з півострова.

Ні Україна, ні світова спільнота не визнали окупації Криму. Українська держава надає підтримку вимушеним мігрантам із Криму; подаються судові позови до міжнародних судів проти Росії та місцевих колаборантів, на суміжних з окупованим півостровом територіях формується додаткова інфраструктура органів державної влади для полегшення взаємодії з українськими громадянами, що залишаються в Криму тощо.

Вторгнення російських військ і найманців у південні та східні регіони України. Створення терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР». Одночасно із подіями у Криму, Росія намагалася дестабілізувати ситуацію у східних та південних областях України. Вже з 1 березня гіроросійські маргінальні організації організовували вуличні арсції з вимогами вступу до Митного Союзу та з критикою подій у Києві. Лише окремі з них досягали кількості кількох тисяч осіб, зазвичай вони збирали лише до кількох сотень. Були спроби захоплення органів державної влади, однак у цілому українським правоохоронцям вдавалося утримувати ситуацію під контролем. Частина провокаторів була заарештована.

Після загарбання Криму Росія перейшла до реалізації проекту «Новоросія». У рамках цього проекту на початку квітня була інспірована хвиля вуличних акцій, були захоплені адміністративні будівлі: У цих антидержавних акціях брали участь не лише місцеві проросійські агенти впливу та політичні маргінали, але й безпосередньо російські громадяни, у тому числі співробітники російських спецслужб. При цьому змінився характер гасел — вони стали відверто антиукраїнськими та сепаратистськими.

Було проголошено створення Донецької, Луганської, Харківської «народних республік», планувалося це зробити також у Дніпропетровській, Одеській та інших областях. Все за задумом Путіна мало відбутися за кримським сценарієм. Кінцева мета, як було заявлено Росією, полягала у «федералізації» України, що мало б спочатку відвернути європейську та євроатлантичну інтеграцію України, а потім призвести до її розпаду і поглинанню Росією.

Завдяки рішучим діям правоохоронців, місцевих еліт, громадських активістів російські плани по роздмухуванню сепаратизму провалилися на Харківщині, Дніпропетровщині, Запоріжжі, Полтавщині, Херсонщині, Миколаївщині, Одещині. Лише в Одесі, на жаль, справа дійшла до громадських зіткнень з численними людськими жертвами. На Луганщині та Донеччині почався «експорт» сепаратизму — із середини квітня загони терористів уже захоплювали адміністративні будівлі в населених пунктах поза обласними центрами (Слов'янськ, Краматорськ, Красний Лиман і т.д.) та тероризували місцеве населення.

За таких умов у середині квітня в.о. Президента України О. Турчинов оголосив проведення антитерористичної операції (ЛТО). Однак бойові дії показали, що українська система національної безпеки виявилася вразливою. Це було обумовлено тим, що безпековий сектор хронічно недофінансовувався протягом останніх двох десятиліть, були кадрові прорахунки, та інші проблеми. Українським військовикам довелося відновлювати свою боєздатність у ході бойових дій. При цьому, на відміну від бойовиків, українські війська уникали широкомасштабних воєнних операцій, які б призводили до втрат серед мирного населення та руйнування інфраструктури.


Десантники 95-й аеромобільної бригади біля міста Слов'янськ.
Літо 2014 року.
Фото: Ів Богдан, волонтер. Експозиція: «Донбас: війна та мир»

Значну роль у протидії терористам відіграли добровольчі батальйони, сформовані з активістів Євромайдану й небайдужих громадян. Саме добровольчі підрозділи наочно продемонстрували Путіну, що українське суспільство здатне до найвищих форм самоорганізації. Небаченого масштабу досягло розгортання волонтерського руху задля підтримки українських військових та біженців із зони Східного фронту. Йдеться не тільки про добровільний збір коштів та матеріальних ресурсів: ті, хто не мав грошей намагалися виготовити потрібні на фронті речі власними руками, діти писали листи та передавали військовим власні малюнки тощо.

У травні 2014 р. були проведені нелегітимні «референдуми» щодо «державної самостійності» територій, захоплених російськими військами та терористичними організаціями «JIHP» і «ДНР». До «керівництва» цих утворень увійшли громадяни Росії та вихідці з окупованого Росією молдовського Придністров'я. Наприкінці травня «JIHP» та «ДНР» за вказівкою з Москви підписали угоду про утворення «конфедеративного союзу народних республік «Ново росії». Як показали подальші події, «Новоросія» була мертвонародженим проектом, придуманим російськими політтехнологами, тоді як в історичній пам'яті місцевого населення жодної «Новоросії» не було.

Українська влада повсякчас демонструвала готовність до політичного урегулювання конфлікту. Президент України П. Порошенко виступив з мирним планом, що передбачав:

  • амністію українським громадянам, не причетним до загибелі військовослужбовців і мирних жителів та тих, які не фінансували терористів;
  • формування коридору на українсько-російському кордоні для повернення російських військ і найманців додому;
  • дострокові місцеві вибори, щоб населення обрало місцеві органи влади;
  • децентралізація влади, гарантії вільного використання мов у регіоні, повагу до права місцевих громад на власні особливості історичної пам'яті, пантеон героїв, релігійні традиції, здійснення інвестицій в економічну реконструкцію Донбасу та створення нових робочих місць.

Однак оскільки цей план не влаштовував Росію, очільники «JIHP» і «ДНР» відкинули ці пропозиції. Росія розгорнула широкомасштабні поставки воєнного озброєння та військової техніки. 17 липня 2014 року з російської протиповітряної установки «Бук» був збитий цивільний малайзійський лайнер «Боїнг» з 283 пасажирами та 15 членами екіпажу. На українську територію переправлялися російські бойовики: серед них були як представники радикальних націоналістичних організацій, так і кримінальні елементи. Українські підрозділи обстрілювалися з російської території, а сепаратисти проходили вишкіл у російських військових таборах. Але навіть в таких умовах на середину серпня 2014 р. українські війська звільнили більшу частину Донбасу, захоплену у квітні-травні російськими військовими підрозділами і терористами.

Пряме військове втручання Росії та переговорний процес. Військова поразка становила внутрішньополітичні ризики для режиму В. Путіна. Відтак він розпочав погано замасковану військову агресію. Загони сепаратистів були поповнені свіжими бойовиками та новим озброєнням. 24 серпня розпочався контрнаступ російських військ та терористів проти українських військ на півдні Донецької області. Вони захопили прикордонне містечко Новоазовськ і погрожували Маріуполю, а далі «пробиттям» транспортного коридору до Кримського півострова.

Виснажена українська армія була здатна закінчити визволення Донбасу від терористів, але для повномасштабних бойових дій з регулярною російською армією достатніх сил не мала. 5 вересня 2014 p. у Мінську був підписаний протокол про припинення вогню: утворювалася 30-кілометрова зона розмежування, контроль українсько-російського кордону забезпечувався фахівцями ОБСЄ. Після складних переговорів центральна влада зголосилася надати територіям, які на кінець серпня опинилися під контролем «JIHP» і «ДНР», широке самоврядування і при цьому не припиняти їх субсидування. Такий статус був наданий на три роки. 7 грудня 2014 р. мали бути проведені місцеві вибори, аби населення само обрало тих, хто буде його представляти. Верховна Рада із цього питання ухвалила відповідний закон.


Вибухівка в книзі. Знайдено у Слов'янському районі
після звільнення його українською армією.
Фото: Державна служба з надзвичайних ситуацій України.
Експозиція: «Донбас: війна та мир»

Досягнувши тактичної мети — не допустити воєнної поразки сепаратистів — Росія зазнала стратегічної поразки: жодних обмежень на українську зовнішню політику накласти не вдалося, а грудневі місцеві вибори мали показати повний провал проекту «JIHP» і «ДНР», не кажучи вже про «Новоросію». До цього додалися й нові проблеми — польові командири вийшли з-під контролю так званих урядів «JIIIP» і «ДНР»; промислові підприємства зупинилися; населення стрімко зубожіло; почалися перебої з поставками продовольства. Москва не тільки порушила мінські домовленості, а й посилила свою військову присутність на сході України та ініціювала проведення власних виборів глав «JIHP» і «ДНР» та депутатів «парламентів» із заздалегідь відомими результатами.

У відповідь Україна призупинила дію закону, який надавав особливий статус територіям, що контролювалися сепаратистами. Було також призупинено фінансування бюджетних установ, субсидування державних шахт, а кошти, заплановані на субсидії для місцевого населення, були спрямовані до інших регіонів країни. Навколо захоплених російськими бойовиками та сепаратистами територій зводилися фортифікаційні лінії — українська армія готувалася до відсічі наступу російської армії та бойовиків.

Попри формальне перемир'я бойовики постійно обстрілювали населені пункти та атакували позиції українських силовиків. Особливо запеклі бої були за Донецький аеропорт: тут стійкість українських військових була настільки сильною, що терористи припускали, що вони воюють не проти живих людей, а проти якихось натівських «кіборгів» (бійців-роботів з фантастичних фільмів). Звідси наших бійців, що захищали аеропорт, й стали називати в ЗМІ кіборгами.


Школярі в українському Артемівську кожен день тренуються,
як ховатися від обстрілів. Це місто розташовано в Донецької
області, в декількох кілометрах від лінії фронту.
Фото: Максим Драбок, журналіст, телеканал ICTV.
Експозиція: «Донбас: війна та мир»

Міжнародне співтовариство посилило санкції проти Росії. їх дії, а також падіння цін на нафту призвели до погіршення економічного становища в Росії. Росія опинилася в міжнародній ізоляції й була виключена з «великої вісімки». У такий ситуації Кремль вдався до традиційної імперської тактики — гонки озброєнь та погроз застосувати ядерну зброю.

На кінець 2014 року ситуація залишалася вкрай напруженою.

пункти 1-3    пункти 4-6


Переглядів:


Пошук
Календар
«  Листопад 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930
Реклама

Copyright Кунцівська ЗОШ I-III ступенів © 2017