Середа, 18.10.2017, 00:06
Вітаю Вас Гість | RSS

Кунцівська школа    
ВІРТУАЛЬНИЙ МЕТОДИЧНИЙ КАБІНЕТ

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

«Intermezzo». «Тіні забутих предків»





Українська література наприкінці XIX — на початку XX ст.

НОВЕЛА «INTERMEZZO» (1908)

Будинок Є. Чикаленка

Це програмовий твір, у якому митець розкриває своє творче кредо.

Історія написання. Літо 1908 р. Революція закінчилася поразкою й жорстоким державним терором. Коцюбинський, засмучений картинами людських страждань, украй виснажений службою й громадською діяльністю, поліційним наглядом, знесилений хворобою й родинними проблемами, мріє про відпустку. Саме в цей час його запрошує в гості до свого маєтку (с. Кононівка, нині — у Драбівському районі на Черкащині) Євген Чикаленко, видатний український меценат і громадський діяч. Тут у письменника й визрів задум «Intermezzo» (хоча цей шедевр був написаний трохи згодом у Чернігові)[4].


4 Цікавий матеріал про історію написання новели «Intermezzo» можна знайти в мережі Інтернет за адресою: http://litakcent.com/2008/03/17/

Назва й жанр. Intermezzo (італ.) — «перерва». Так називали невеликий музичний твір, що виконувався в перервах між актами трагедії чи опери. Коцюбинський вкладає в назву ширший зміст: у нього це не просто перепочинок, а духовне відродження людини па природі.

За жанром це лірична імпресіоністична новела (тобто увага тут зосереджується не на подіях, а на переживаннях ліричного героя, на зміні його настрою).

Підтвердіть цю думку відповідними уривками з твору.

Образи і композиція. У новелі несподівані, дивовижні «дійові особи»: Моя утома, Ниви у червні, Залізна рука города. Три білі вівчарки. Сонце, Зозуля, Жайворонок, Людське горе... Зверніть увагу, Коцюбинський у недраматичному творі перед текстом називає «дійових осіб». А чи справді не дійові особи? Скажімо, ще можна уявити, що Зозуля, Жайворонок й Три білі вівчарки якось діють у творі, а Ниви, Моя утома й Людське горе? Об'єднує й умотивовує все це різноманіття ключовий образ ліричного героя.

Новела «Intermezzo» — це майже суцільний пейзаж, але ми бачимо його не прямо, а через сприйняття персонажа. Тому сценою для дійових осіб стає не природа, а душа ліричного героя. А дійові особи це символи його суперечливих почуттів і переживань.

Пригадайте, з яких елементів складається композиція ліричного твору.

Основні композиційні вузли новели:

  • вихідний момент — утома ліричного героя і виїзд за місто;
  • розвиток почуття — відпочинок на природі;
  • кульмінація — зустріч із селянином;
  • резюме — приплив нових сил, заклик протистояти злу.

В основі твору — зіставлення двох протилежних світів: людського, дисгармонійного, смертоносного, утіленого в образі міста, — і гармонійного, досконалого, життєствердного світу природи.

За імпресіоністичною логікою композиція новели мозаїчна, змонтована з багатьох різних епізодів, у яких розкривається химерна гра настроїв героя.

У цілому вгадуються три фази цієї настроєвої мозаїки.

1. Утома.

Ще зовсім недавно в місті герой був потрібен багатьом, і це вічне велелюддя, необхідність жити не приватним, а громадським життям, картини чужого страждання, драми й абсурди суспільства, що переживає пору чорної реакції, — усе це вимучило тонку, вразливу душу митця. Його внутрішній голос буквально волає про потребу самотності й спокою. А поки що домінують негативні почуття: невпевненість, досада, роздратування, розгубленість, докори сумління, тривога...

Герой перебуває в конфлікті із самим собою. Джерело цієї конфліктності — гостра потреба самотності — і водночас неможливість втечі від «світу людей». Його психіка розхитана, світ довкола починає поставати в якихось химерно-моторошних формах (будинки дихають «тисячами чорних ротів»; «ревучі потоки людського життя... мчали назустріч, як дикі коні»...). У героєві живуть чужі голоси, у пам'яті спалахують уламки випадкових розмов, сценки й епізоди...

Автор наголошує: призвідниця хаосу, зла у світі — сама людина. Хаос світу проникає вже в душу героя, отруюючи її. Тому єдиний вихід — залишити цей світ. І ось потяг виносить героя далеко за місто, у поля. Проте й тут триває нестерпна метушня людей, тому колія здається «залізною рукою города», що не відпускає (виразна імпресіоністична деталь).

2. Внутрішня гармонія, відновлення життєвих сил.

Нарешті — тихий будинок у степовому спокої. Уночі, уві сні, героя ще мучать моторошні примари міста. Вранці ж його душа вже налаштовується на гармонійний, життєрадісний лад довколишньої одухотвореної природи. Це і Ниви в червні, і Сонце, і Зозуля, і Жайворонки... Цей світ робить чудо — ритмічним рухом, гармонією, красою зцілює душу героя.

Недарма Коцюбинський називав себе Сонцепоклонником. Його талант справді був сонячним, що найяскравіше засвідчила новела «Intermezzo». У ній митець проспівав справжній гімн сонцю як джерелу краси й життя на землі: «Сонце! Я тобі вдячний... Я п'ю тебе, сонце, твій теплий зцілющий напій, п'ю, як дитина молоко з матерніх грудей, так само теплих і дорогих. Навіть коли ти палиш — охоче вливаю в себе вогняний напій і п'янію від нього...

В. Винниченко. Жито

Ти тільки гість у моїм житті, сонце, бажаний гість, — і коли ти відходиш, я хапаюсь за тебе. Ловлю останній промінь на хмарах, продовжую тебе у вогні, в лампі, у феєрверках, збираю з квіток, із сміху дитини, з очей коханої. Коли ж ти гаснеш і тікаєш від мене — творю твою подобу, даю наймення їй «ідеал « і ховаю в серці. І він мені світить».

Змальовуючи розкішну поезію самотнього життя серед природи, новела Коцюбинського перегукується з популярною в Європі на початку XX ст. повістю «Пан» норвезького письменника К. Гамсуна. Герой «Intermezzo» часом нагадує лейтенанта Глана з цієї повісті. В обох письменників ідеться про прості радощі буття, про насолоду самим фактом життя — звичайним і величним водночас.

3. Готовність знову боротися зі світовим злом.

Аж ось спокій ліричного героя порушує зустріч із селянином. Селянин уособлює у творі не лише «гнаний і голодний», безпорадний і беззахисний український простолюд початку XX ст., а й людське горе як таке, той народ, що його інтелігент покликаний вести за собою до досконалості й гармонії.

Селянин розповідає про страшні людські біди. Однак тепер це вже не роз'їдає душу героєві, а навпаки, кличе його до активної боротьби зі злом: «Іду поміж люди. Душа готова, струни тугі, наладжені, вона вже грає».

Отже, провідний мотив новели — заклик до людини оновитися духовно, стати гармонійною часткою Космосу й зусиллям своєї волі витіснити дисгармонію, зло, що панує у світі: «Освіжи небо і землю. Погаси сонце і засвіти друге на небі».

Стильові особливості. Стиль «Intermezzo» виразно імпресіоністичний.

Його ознаки:

  • настроєвість як основа сюжету;
  • домінування враження над зображенням (предмет постає в ореолі суб'єктивного сприйняття: наприклад, співучі арфи це насправді бджоли, що беруть нектар із цвіту гречки);
  • ефект «кольорової музики», незвичайного поєднання звукових і колористичних образів;
  • вираження внутрішнього світу героя через використання внутрішнього монологу;
  • використання прийому потоку свідомості, тобто неупорядкованого, хаотичного процесу мислення, коли цілісна картина світу ніби розпадається на атоми.

Знайдіть у тексті новели приклади цих та інших рис імпресіоністичного письма, докладно проаналізуйте кожну з них.

Дуже складним за структурою є внутрішній монолог героя в сцені його зустрічі із селянином. Репліки співрозмовника (селянина) відтворюються у свідомості героя, «віддзеркалюються» в його внутрішній мові, підкреслюючи тим самим напруженість духу митця. Як художники-імпресіоністи відійшли від лінійної техніки письма, перейшовши на штрихові мазки (пунктирність зображення), так і майстри слова, зокрема й Коцюбинський, удавалися до такого засобу змалювання світу. Штрихова стилістика дала змогу авторові розкрити події як психологічне переживання й витворити художню красу.

«Він (селянин. — Авт.) говорив про речі, повні жаху для мене, так просто й спокійно, як жайворонок кидав на поле пісню, а я стояв і слухав, і щось тремтіло в мені...

Говори, говори...

«П'ятеро діток голодних чомусь не забрала гарячка».

Говори, говори...

«Раз на тиждень б'ють людину в лице».

Говори, говори!..

«Найближча людина готова продати».

Говори, говори!..

«Між людьми, як між вовками «.

Говори, говори...»

Як бачимо, у наведеному уривку відсутні будь-які лінійні зв'язки між складниками тексту, тут спрацьовують суто психологічні форми його єднань, при цьому не виникає враження, ніби чогось бракує.

Не випадково академік С. Єфремов називав новелу «Intermezzo» «вінцем творчості» М. Коцюбинського.

ПОВІСТЬ «ТІНІ ЗАБУТИХ ПРЕДКІВ» (1911)

Лебединою піснею письменника стала повість «Тіні забутих предків».

Стильова своєрідність. У «Тінях забутих предків» М. Коцюбинський звертається до неоромантичної поетики, яка на той час стала вельми популярною. У цьому ключі були написані справжні шедеври: відомі вже вам «Мойсей», «Украдене щастя» І. Франка, а також «В неділю рано зілля копала» О. Кобилянської, «Бояриня» й «Лісова пісня» Лесі Українки, вірші О. Олеся, ще багато прекрасних творів.

Приїхавши на відпочинок у село Криворівню. Коцюбинський був захоплений красою величавої природи Карпат, а також «первісним» життям гуцулів. Він довго шукав єдино точну назву для свого нового твору, перебрав більше десяти варіантів: «В зелених горах», «Тіні минулого», «Голоси передвічні», «Сила забутих предків»... І, зрештою, вибрав назву, у якій частка таємничості й навіть містики чи не найбільша.

І. Труш. Трембітарі. Початок XX ст.

Уже з перших сторінок читач відчуває аромат екзотики Гуцульського краю. Життя горян у повісті — це химерне поєднання християнського та язичницького. У гірському селі «всі були богомільні», водночас тут мовби законсервувалося й поганство — у стародавніх звичаях, обрядах, у всьому, чим характерний лад життя гуцула. Мовби тіні забутих предків ожили перед письменником у Криворівні. І він натхненно відобразив у слові цей двоєдиний барвистий світ. Язичництво цікавило письменника навіть більше, тому так багато уваги віддає він казково-демонічному, фантастичному світу довкола Івана й Марічки — арідникам, щезникам, мольфарам, лісним, чугайстрам; малює екзотичні звичаї, обряди, ритуали, якими було сповнене життя гуцулів. Вони тісно пов'язані з природою, з горами, лісом, полонинами, вони — діти цієї природи.

Кадр із кінофільму
С. Параджанова «Тіні забутих предків». У ролі Марічки —
Л. Кадочникова

Головні герої повісті незвичайні, вони протиставлені обставинам і оточенню. Кохання Іванка й Марічки зароджується на тлі споконвічної ворожнечі родів, родової помсти і, зрештою, протиставляється цій ворожнечі. Взагалі, драматургія твору живиться енергією неоромантичних контрастів. Є тут ніжна й безпосередня у своїй природно-поетичній первозданності Марічка — і є приземлено-груба Палагна.

Утративши Марічку, Іван на якийсь час опиняється в полоні Палагни, проте без Марічки-мрії життя йому немає... Іван помирає, але у фіналі повісті знову — укотре в Коцюбинського! тріумфує симфонія життя в час індивідуальної смерті. Так було і в новелах письменника «Цвіт яблуні», «На камені», «Хвата життю».

Життєхваленням завершив він і «Тіні забутих предків»: під час похорону Івана гуцули влаштовують танок. Цей гуцульський обряд, що став фінальною сценою повісті, М. Коцюбинський спостеріг у Криворівні.

Михайло Коцюбинський (з листа до О. Аплаксіної): «У селі потрапив на оригінальний обряд. Уночі померла десь стара жінка — і ось із далеких хат (тут хата від хати за кілька верст) зійшлися люди. На лаві під стіною лежить покійниця, горять перед нею свічі, а в хаті поставлено лавки, як у театрі, і на них сидить маса людей. Тут же, біля покійниці в сінях, зібралася повеселитися молодь. І яких тільки ігор не було! Сміх лунав безперервно, жарти, поцілунки, крик, а покійниця скорботно зімкнула вуста, і жевріють похоронним блиском свічі. І так цілу ніч...»

Річ не тільки в точному відтворенні обряду письменником — важливим є філософське наповнення цього обряду. Світосприймання гуцулів передбачало ставлення до життя як до самодостатньої цінності. У карпатських нотатках Коцюбинського є така фраза: «Хочу набутися». Митець записав її під час третього відвідання Криворівні, маючи намір продовжити «Тіні забутих предків». Проте смерть не дала йому можливості здійснити це бажання, але ця філософська фраза ввійшла в канву повісті, письменник вклав її в уста Палагни, дружини Івана.

Герої Коцюбинського сповнені ненаситної жадоби життя — найдивовижнішої загадки людини й усього живого. З'явився на світ — отже, маєш набутися в ньому, бо сенс і краса життя — у самому акті життя, його індивідуальній неповторності.

Неоромантичне життєхвалення й поетизація природи підсилені в «Тінях забутих предків» яскравими імпресіоністичними малюнками. Автор нерідко вдається до мови метафор:

  • несподіваного поєднання звукових і кольорових образів;
  • принципу переважання враження над вираженням.

Що таке, для прикладу, «зелений сміх», як не кольорова музика гір? Коцюбинський увесь час експериментує, шукає нові можливості слова — через метафору, персоніфікацію, несподівані контексти для епітетів, нюансування барв. «Гори міняли своє блакитне убрання на рожеві із золотом ризи»; «синє дихання гір»; «зелена кров гір» — ці та інші мікрообрази допомагають побачити світ у його первозданній чистоті й одухотвореності.

Знайдіть у повісті й інші приклади імпресіоністичної поетики.

Філософський зміст. Багато хто з критиків уважав і вважає головним здобутком «Тіней забутих предків» — докладне й достовірне змалювання життя і побуту гуцулів. Протилежну думку висловив Гнат Хоткевич — сучасник М. Коцюбинського, відомий письменник і авторитетний знавець етнографії Гуцульщини.

судження
Гнат Хоткевич: «Сором заливав мені лице, коли я читав твір Коцюбинського... Коли б написав лише свої враження, напевне, було б прекрасно. Але ні. Взявся писати побут, якого не знав, узявся писати мовою, якої не знав. Браки ті надолужував виписками з єдиної книжки (чийогось етнографічного дослідження. — Авт.), яку мав у руках, й виписками безкритичними. Внаслідок того всі епохи життя народу збилися в одну, усі вірування й звичаї, записані етнографом на протязі цілого краю, зведено в одну кату, і все те на тлі повного неуміння зорієнтуватися в навалі вражінь».

Далі Хоткевич наводить цілу низку мовних і етнографічних неточностей у повісті. Заперечити критикові важко. Та все ж, очевидно, він не зовсім враховує специфіку літератури: не копіювати реальне конкретне життя, а узагальнювати, моделювати, утілювати його в образах.

Кадр із кінофільму
С. Параджанова «Тіні забутих предків». У ролі Івана — І. Миколайчук, у ролі Палагни —
Т. Бестаєва

Зрештою, найбільший здобуток Коцюбинського не в описі етнографічних тонкощів, а в уже згаданій хвалі життю й глибокій філософській проблематиці.

• Вдумливо перечитайте початок твору: історію безпричинного й безглуздого ворогування двох родів і химерного знайомства Іванка й Марічки. Тут автор, як свого часу Шевченко й Франко, по-християнськи осмислює проблему злопомсти, кола зла. Якщо ми на зло відповідаємо помстою, злом, то замикаємо його в коло, із якого немає виходу, зло тільки помножується. Єдина можливість розірвати це коло — простити ворогові, відповісти на зло добром. Саме так робить Марічка — і перетворює ворожнечу на справжню любов.

• Найсвітліші сторінки у творі ті, що присвячені розквіту почуття Іванка й Марічки. Коцюбинський переконує: щире, безоглядне кохання є самою сутністю життя, найвищим щастям, воно виявляє красу людини, надихає на творчість (гра Іванка на флоярі, Маріччині співанки).

• Проте нерідко жорстока доля руйнує людське щастя, гармонію й повноту життя (випадкова смерть Марічки). І тоді ми мусимо вибирати між духовним і матеріальним. Утративши разом із Марічкою і духовну первину свого єства, Іван за якийсь час вирішує спробувати жити матеріальною гранню душі. Відтак заводить господарство, одружується з Палагною. Спочатку нова родина спромагається навіть на якусь видимість щастя. Одначе незабаром Іван переконується, що так жити не може.

Знайдіть у повісті й інші приклади імпресіоністичної поетики.

1. Дайте порівняльну характеристику Марічки й Палагни. Чи можна, на ваш погляд, вважати Палагну негативним персонажем? Відповідь умотивуйте.

2. Порівняйте кохання Іванка й Марічки та Юри й Палагни. Хто з них любить душею, а хто очима? (Відповідаючи на це запитання, врахуйте, за яких обставин Юра звернув увагу на Палагну, а та на нього). Юра насамперед закоханий у Палагну чи в самого себе? Доведіть свою думку прикладами з тексту.

3. Хто головний винуватець зруйнування родини — Палатна чи Іван?

4. Поява нявки — це небезпека чи порятунок для Івана?

Літературознавці по-різному оцінюють епілог повісті (сцену похорону Івана). Одні прочитують її оптимістично — як утвердження перемоги життя над смертю; інші песимістично — як торжество матеріального, приземлено-примітивного життя над піднесено-духовним (як і в новелі «На камені»).

Яке з цих трактувань вам видається переконливішим?

Оригінальний барвистий світ Гуцульщини, що постав зі сторінок «Тіней забутих предків», уразив геніального кінорежисера Сергія Параджанова.

консультація ●ТЛ

Сергій Параджанов (1924-1990) — кінорежисер, художник. Народився в Тбілісі. Вищу освіту здобув у Московському інституті кінематографії, де навчався в майстерні Олександра Довженка. У середині 1960-х років зняв фільм «Тіні забутих предків». Якщо в Коцюбинського переважала неоромантична поетика, то в Параджанова — експресіоністична. Фільм став гідним продовженням Довженкової традиції «поетичного кіно».

Осяяна талантами режисера, оператора Юрія Іллєнка, акторів Івана Миколайчука й Лариси Кадочникової, кіноверсія повісті здобула світове визнання. Фільм отримав 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях (із них — 24 гран-прі) у 21 країні. Сергію Параджанову надіслали свої вітання найвидатніші кінорежисери світу — Федеріко Фелліні, Мікеланджело Антоніоні, Акіра Куросава, а польський режисер Анджей Вайда став перед ним на коліна й поцілував руку, дякуючи за цей шедевр.

Натомість у СРСР фільм залишався під негласною забороною аж до кінця 1980-х років. Після виходу кіноверсії повісті опинилися за ґратами (через вигадані провини) режисер Сергій Параджанов і дисиденти-шістдесятники, які скористалися фільмом для вираження протесту проти чергових арештів української інтелігенції.

Фільми режисера отримали понад 60 призів на міжнародних кінофестивалях. Велику цінність має його художня творчість: колажі, кераміка, ляльки, малюнки.

Сергій Параджанов за художній фільм «Тіні забутих предків» посмертно удостоєний Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка (1991). На території Київської кіностудії ім. О. Довженка відкрито пам'ятник митцю.

Михайло Наєнко: «Іван Дзюба перед початком демонстрації фільму в київському кінотеатрі «Україна» виступив із коротким аналізом кінострічки, а поет Василь Стус звернувся до глядачів із пропозицією: «Хто не згоден із радянськими безчинствами, прошу встати!» Пізніше поет Іван Драч скаже: «Усі в кінозалі встали, а Василь незабаром сів; сів на багатолітнє в'язничне утримання». Чи думав Коцюбинський, що своєю повістю спровокує колись таке поєднання мистецького спалаху та ідеологічного терору? Звичайно ж — ні! Як митець, він просто розповів (не розповів, а проспівав!) натхненну легенду про дивовижну любов гуцульських дітей Івана Палійчука й Марічки Гутенюк і про те, як ця любов може високо підносити й водночас спопеляти людське життя».

ЗАВДАННЯ

1. Ознакою драматичного твору в новелі «Intermezzo» M. Коцюбинського є

А розповідь селянина про п'ять голодних діток
Б розгортання дії переважно в одному місці
В образ «тисяч чорних ротів»
Г перелік дійових осіб на початку твору
Д переживання ліричного героя

2. Установіть відповідність

Герой
1 Іван
2 Марічка
3 Палагна
4 ватаг
Дія
А видобуває у старий спосіб вогонь
Б постійно ворожить, зраджує близькій людині
В потопає в Черемоші
Г покидає рідне село й повертається через шість років
Д вважає свою дитину підкинутим бісеням
 

3. Установіть відповідність

Діалектизм
1 ґазда
2 царинки
3 ватра
4 плай
Лексичне значення
А вогнище
Б хазяїн
В гірська стежка
Г обгороджений сінокіс близько до оселі
Д безлісні гори
 

4. Твори яких жанрів переважають у спадщині М. Коцюбинського? Прокоментуйте таку тезу: М. Коцюбинський розширив тематичні обрії української літератури.

5. Які автобіографічні мотиви наявні в новелі М. Коцюбинського «Intermezzo»?

6. До якого літературного роду належить новела «Intermezzo»? Аргументуйте свою думку конкретними прикладами.

7. Як ви розумієте подане в дужках уточнення М. Наєнка про повість «Тіні забутих предків»: «...митець... розповів (не розповів, а проспівав!) натхненну легенду...»?

8. Чому головних героїв повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків» називають «карпатськими Ромео і Джульєттою»?

9. Які ознаки неоромантичного стилю властиві повісті «Тіні забутих предків»? У яких епізодах цього твору яскраво виразне імпресіоністичне звучання?

10. Прокоментуйте назву новели «Intermezzo», спираючись на тлумачення музичного терміна й особливості змісту цього літературного твору.

11. Перепишіть у зошит чи на окремий аркуш уривок (або зробіть його ксерокопію) з новели М. Коцюбинського «Intermezzo» від слів «Мої дні течуть тепер серед степу...» до слів «Я тільки тепер побачив село...». Зафарбуйте рядки цього уривка олівцями, добираючи кольори відповідно до барв, які виникають у вашій уяві під час читання. Зіставте свої «імпресіоністичні роботи», проаналізуйте кольорову палітру й сформулюйте висновок.

12. Якби вам довелось озвучити фільм за мотивами повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків», то які за настроєм мелодії ви створили б для нього і які б музичні інструменти використали? Поясніть свій вибір.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Виписати з тексту новели М. Коцюбинського «Intermezzo» по два-три приклади зорових, слухових і запахових образів. Яку роль вони відіграють в імпресіоністичному малюнку новели?

2. Підготувати невелике повідомлення (з ілюстративним матеріалом) про імпресіонізм в образотворчому мистецтві (за бажанням).

3. Переглянувши кінофільм «Тіні забутих предків», написати невеликий відгук про те, наскільки вдало С. Параджанов передав ідейний задум М. Коцюбинського.

4. Скориставшись спеціальною літературою й матеріалами Інтернету, підготувати невелике повідомлення про всесвітню славу фільму С. Параджанова «Тіні забутих предків» (за бажанням).

ЛІТЕРАТУРА

Коцюбинський М. Твори: У 3 т. — К: Дніпро, 1979. Спогади про Михайла Коцюбинського. — К„ 1989.

Кузнецов Ю., Орлик П. Слідами феї Моргани. — К.: Радянська школа. 1990. — 208 с.

Агеева В. Українська імпресіоністична проза. — К, 1994.

Пахаренко В. Над берегами вічної ріки // Дивослово. — 1994. — Ч. 7.

Хоткевич Г. «Тіні забутих предків» // Українська мова та література. — 1997. — Ч. 47.

Кузнецов Ю. Імпресіонізм в українській прозі кінця XIX — початку XX ст.: Проблеми естетики і поетики. — К.: Зодіак-ЕКО, 1995. — 304 с.

Наєнко М. Художня література України: Від міфів до модерної реальності. — К, 2008. — С. 594-615.

Коваленко В., Панченко Є., Пахаренко В.. Українська література // Великий довідник школяра. — К: Махаон, 2008. — С. 143-480.

Пахаренко В. Основи теорії літератури. — К.: Генеза, 2009.

http://uk.wikipedia.org/wiki/Коцюбинський_Михайло_Михайлович

http://www.abc-people.com/data/kocyubinskiy-m/index.htm

http://www.chl.kiev.ua/bibliograf/Kocub/kocub.htm

 




Переглядів: Счетчик посещений Counter.CO.KZ

Пошук
Календар
«  Жовтень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
Реклама

Copyright Кунцівська ЗОШ I-III ступенів © 2017