Понеділок, 23.10.2017, 11:46
Вітаю Вас Гість | RSS

Кунцівська школа
ВІРТУАЛЬНИЙ МЕТОДИЧНИЙ КАБІНЕТ

Статистика

Онлайн всього: 3
Гостей: 3
Користувачів: 0

Леся Українка. «Бояриня», «Лісова пісня»





Українська література наприкінці XIX — на початку XX ст.

ДРАМА «БОЯРИНЯ» (1910)

Це єдиний твір Лесі Українки, присвячений безпосередньо українській історії.

судження
Поет-неокласик і літературознавець Михайло Драй-Хмара: У «Боярині» авторка «відтворила, з одного боку, ту активну українську інтелігенцію, яка всім єством своїм рвалася до боротьби за суверенітет української державності, і, з другого боку, ту продажну українську інтелігенцію, яка заради "панства великого, лакомства нещасного" зрадила українські традиції й, помосковившись, добровільно впряглася в чужинецьке ярмо».

Історична основа твору. У драмі йдеться про трагічний період Руїни. На історичному тлі другої половини XVII ст. Леся Українка розглядає насамперед проблеми національної пасивності й зрадництва. Перед нами постає родинне життя й побут козацької старшини й московського боярства саме тоді, коли після смерті Б. Хмельницького Московщина порушила угоди, укладені на Переяславській раді. Через войовничу політику царизму й розбрат між окремими представниками козацької старшини Україна перетворилася на руїну.

Пригадайте, як цей період зображений у романі «Чорна рада» П. Куліша, який ви вивчали у 9 класі.

Образи. Головна героїня драми Оксана виховувалась у козацькій родині, де нормою були державницькі настрої. Покохавши доброго й щирого боярина Степана й одружившись із ним, вона опинилась у Москві (батько Степана українець, але присягнув на вірність московському цареві й переїхав до Москви). Її спочатку не лякає чужина, адже там коханий оберігатиме і її, і рідну Україну. Однак надії молодої жінки швидко розвіялися. У Москві вона («хохлушка», «черкешенка», «чужачка») не може звикнути до тамтешніх звичаїв. З подивом бачить, як принижує свою гідність її чоловік, щоб догодити цареві, як Степанова мати згинається під тягарем чужого побуту, розгублюючи рештки людської самоповаги. Отже, серцем і розумом героїня відчула себе в рабській неволі:

…Хіба я тут не як татарка
сиджу в неволі? Ти хіба не ходиш
під ноги слатися своєму пану,
мов ханові? Скрізь палі, канчуки...
Холопів продають... Чим не татари?

Туга за Україною, холопська поведінка чоловіка ламають її остаточно. Конфлікт наростає, коли Степан наказує не приймати послань з України, забороняє Оксані «озиватись» до брата Івана, який залишився справжнім патріотом рідного краю. З вуст Оксани зривається гірке зізнання: «Я гину, в'яну, жити так не можу!» Важкохвора Оксана, пригадуючи епізод знахідки в дитинстві іржавої шаблі, каже Степанові: «Отак і ми з тобою зрослись, //мов шабля з піхвою... навіки... Обоє ржаві». Ці слова промовисто виражають ідейний задум Лесі Українки.

Оксана, з одного боку, віддана рідному краєві, як і брат Іван, з іншого — щиро любить свого чоловіка. Поєднати ці дві любові просто неможливо. Розв'язка твору виразно романтична — тяжка туга Оксани спричиняє смертельну хворобу.

Наскрізь трагічна постать — Степан. Він усвідомлює своє холопське становище «боярина Стьопки», зневагу власної честі й гідності. Трагізм становища Степана ще й у тому, що навіть таким вірним прислужникам Москва не вірить, що вони завжди перебувають під пильним наглядом. Степан погоджується з Оксаною, що обох їх доля «скарала тяжко» чужиною, обох здушила «змора», але не вистачило в них сили перемогти цей чужинецький тягар.

Представником національно свідомої старшини є Іван Перебійний, брат Оксани. Він має діаметрально протилежне ставлення до факту Переяславської угоди, засуджуючи при цьому Степана та його батька, бо ж «лихий біс спокусив давати слово» Москві. Так письменниця зображує дві полярно протилежні життєві настанови української еліти — войовниче патріотичну й пристосовницьку.

Україна іі Московщина у творі. Так само діаметрально протилежними світами є Україна й Московщина. Разюче відмінні їхні традиції, звичаї та побут.

Оксана, звична до пошанування на Батьківщині жінки, дружини, її честі й гідності, не може звикнути до того, що в Москві дружину маки ь за «холопку з вотчини» її чоловіка, що «нема тут звичаю з чоловіками жіноцтву пробувати при бесіді», що етикет пригощання господинею гостя зводиться до мовчазного і фамільярного «поцелуйного обряда», а в рідній стороні в таких випадках звучало: «Дай Боже, панночко, тобі щасливу та красну долю!» А під свого коханого вона чула звертання на зразок «моя доле», «голубонько», «єдина».

Високий естетизм, тонкий художній смак української жінки не приймає некрасивого російського жіночого вбрання: «Той шарахван такий бахматий... мов попівська ряса!.. Ото й на голову такий підситок надіти треба?» Вправні за своїм ідейним звучанням репліки, деталі, монологи й діалоги органічно вмотивовують і пояснюють розв'язку твору: «Я гину, в'яну, жити так не можу!»

Авторська ідея очевидна: українці мають боротися за свободу і незалежність рідного краю, інакше «заржавіють». як Степан і Оксана.

ДРАМА-ФЕЄРІЯ «ЛІСОВА ПІСНЯ» (1911)

Історія написання. Найвищим мистецьким здобутком Лесі Українки є «Лісова пісня». Цей шедевр вона написала всього лише за три тижні у м. Кутаїсі, що на Кавказі. Леся тяжко сумувала за Батьківщиною, крім того, знову загострилася її хвороба. Ідея створити «Лісову пісню» була навіяна спогадами дитинства.

Леся Українка (з листа до матері): «Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними. Ато ще я й здавна тую Мавку[3] «в умі держала», ще аж із того часу, як ти в Жабориці мені щось про мавок розказувала, як ми йшли якимсь лісом із маленькими, але дуже рясними деревами. Потім я в Колодяжному в місячну ніч бігала самотою в ліс (ви того ніхто не знали) і там ждала, щоб мені привиділася мавка»..


3 Ма́вка — лісова русалка, німфа.

Жанр твору. За жанром «Лісова пісня» — драма-феєрія (таке визначення твору дала сама Леся Українка).

консультація ●ТЛ

Феє́рія (з фр. feerie, від fee — фея, чарівниця) — театральна або циркова вистава з фантастично-казковим сюжетом, сценічними ефектами й трюками. Наприкінці XIX — на початку XX ст. елементи феєричності проникають у літературу, зокрема в драматургію. Виникає так звана драма-феєрія (драма-казка), для якої характерні: • виразне ліричне начало; • зіставлення природного й людського; • широке використання міфічних і фольклорних образів, фантастичних елементів тощо. До вершинних творів цього жанру у світовій літературі належать «Затоплений дзвін» Г. Гауптмана, «Лісова пісня» Лесі Українки й «Синій птах» М. Метерлінка. Драма-феєрія стала набутком неоромантичної естетики.

«Лісова пісня» — нова жанрова форма, створена Лесею Українкою, це проблемна філософська драматична поема, де опоетизовано красу людських взаємин: потяг до щастя, незбагненну силу великого кохання.

Ідейно-тематичний зміст. В одному з листів Леся писала, що ця драма була створена на честь «волинським лісам». Ця місцевість дивовижно мальовнича, казкова й нині.

Літературознавець Олексій Ставицький: «І в наші часи... вражає подібність цієї місцевості до декорацій "Лісової пісні". Від садиби дядька Лева (мешканці села Скулин підтверджують, що він жив у ті часи на галяві біля озера) уже немає й сліду, "старезний, густий, предковічний ліс" трохи відступив від берегів, але тиховоде озеро, "вкрите ряскою та лататтям, з чистим плесом посередині", з "непевними", покритими зеленим драговинням берегами, збереглося добре. Так само з гущавини лісу вибігає струмок, "впадає в озеро, потім, на другім боці озера, знову витікає і губиться в хащах". Знайдемо на березі озера й похилену вербу, і старий пень велетенського дуба, зрубаного недостойними спадкоємцями дядька Лева».

Який з недавно вивчених вами творів іншого автора також присвячений мальовничій місцевості — кононівським полям? Чим споріднює така присвята ці два твори?

Разом із героями-людьми — Лукашем, його матір'ю, дядьком Левом і Килиною — у драмі діють також казкові істоти, якими народна фантазія заселила ліси й води, поля й гори. Про міфічних істот ми дізнаємося вже з «Прологу», у якому з'являються жителі лісового озера: Водяник, Русалка, «Той, що греблі рве», Потерчата, а пізніше — Перелесник, Лісовик, Куць, «Той, що в скалі сидить» та ін. Усіх цих істот читач сприймає як представників природи, які протиставляються людині. Саме зіставлення світу людини і світу природи в їх гармонійних і дисгармонійних взаєминах — тема «Лісової пісні». Конфлікт, розвиток дії підпорядковані провідній ідеї — утвердженню думки, що світ урятує краса. Краса, яка виявляється у високій, світлій духовності людини, у її гармонії з природою, у жертовній любові й здатності прощати. Така краса очищає й відроджує людину і світ.

Композиція драми. Найхарактернішою композиційною особливістю «Лісової пісні» є органічне переплетення світу природи і світу людини. Драма складається з прологу й трьох дій, кожна з яких співвідноситься з різними порами року: із зародженням (весна), розвитком (літо) і згасанням (осінь) високого почуття кохання.

Сюжет розвивається стрімко. Дитина лісу Ма́вка, розбуджена голосом сопілки сільського парубка Лукаша́, прокидається од зимового сну (зав'язка). Вони закохуються. Проте кохання Лукаша згодом в'яне, як і все в природі пізнього літа. Він не в змозі зробити вибір між вимріяним світом і буденщиною. Отоді й з'являється молодиця Кили́на ~ утілення бездуховності й обивательської обмеженості. Вона в усьому протистоїть Мавці — уособленню любові й краси (розвиток дії). Коли Лукаш зраджує кохану і сватає Килину, охоплена відчаєм Мавка втрачає бажання жити й добровільно погоджується покинути цей світ, зникнути «у підземеллі темного Марища» — «Того, що в скалі сидить» (передкульмінація).

У третій дії драми Лукаш стає вовкулакою[4], але Мавка жаліє коханого, прощає його і повертає йому людську подобу. Одначе надто багато смутку довелося пережити Мавці — вона перетворюється на Вербу. Мати й Килина, які понад усе прагнуть багатства, постійно сваряться й бідніють. Розлючена Килина хоче зрубати Вербу-Мавку, але Перелесник (дух вогню) запалює Вербу, а з нею згоряє все господарство (кульмінація). Мати й Килина повертаються в село, а Лукаш залишається в зимовому лісі, де був щасливим з коханою, і поступово замерзає (розв'язка).


4 Вовкула́ка — за народними повір'ями, людина, яка обертається у вовка.

Леся Українка зазначала, що в «Лісовій пісні» і ремарки мають самостійне художнє, а не тільки «служебне» значення. Ремарки у творі об'ємні й поетичні, вони викликають в уяві читача відповідні пейзажі, на тлі яких розгортаються події, сприяють детальнішому розкриттю світу дійових осіб.

Прокоментуйте роль першої й останньої ремарок у драмі «Лісова пісня».

Глибокого психологізму образів авторка досягає за допомогою монологів. Скажімо, останній монолог Мавки хоч і сумний, проте оптимістичний, він сповіщає про невмирущість духовного й вічність краси: попіл із водою зростить нове дерево й «стане початком тоді мій кінець».

Стильові особливості. «Лісова пісня» за стилем — неоромантичний твір. У чому це виявляється? Уже сам жанр — драма-феєрія — передбачає поєднання реального й фантастичного, інтуїтивно-символічного; а також особливо потужний ліричний струмінь.

Конфлікт твору полягає в зіткненні духовно-піднесеного й матеріально-приземленого в душі героя (Лукаша).

У «Лісовій пісні» зіставляються два світи — гармонійно-досконалий (утілюється в панорамі одуховленої природи) і дисгармонійно-примітивний (утілюється в штабі життя людського суспільства).

Ціла тканина драми наскрізь символічна, усі її персонажі й деталі є знаками певних духовних станів. Так, Перелесник і «Той, що греблі рве» символічно втілюють волю, молодість, чин; Водяник, навпаки, — старість і поміркованість. Столітній дуб на галявині біля Лукашевої хати — символ єдності людини й природи (світу духовного). Отож, зрізавши й продавши цей дуб, мати й Килина тим самим остаточно позбавляють себе можливості влитися в гармонію світу, тобто сягнути щастя. Глибоко символічні центральні персонажі. Лукаш уособлює людину як таку (є архетипом людини). Власне, у драмі зосереджується увага передусім на дослідженні саме його психологічного світу. Відповідно дві грані його душі — духовна й матеріальна — утілюються у двох парах образів: досконалого дядька Лева і ще досконалішої Мавки; примітивної матері й ще примітивнішої Килини. Отже, це суто модерністський спосіб зображення: не вплив середовища, не зіткнення з тими чи тими людьми визначають учинки, життєву настанову Лукаша, а, навпаки, його душа зумовлює середовище: коли в ньому (Лукашеві) переважає духовна грань, вона втілюється в образах дядька Лева і згодом Мавки, коли переважає матеріальна, — утілюється в образах матері, а згодом Килини.

Одним із найдавніших фольклорних символів дівочої краси й кохання вважається зоря. Саме в такому значенні цей образ використовується в драмі. Ясної весняної ночі після першого поцілунку Лукаша Мавка скрикує: «Ох, зірка в серце впала», і в останньому видінні Лукаша Мавка «спалахує раптом давньою красою в зорянім вінці». <

Зрада Лукаша й перші страждання Мавки припадають на пізнє літо й осінь. Через художній паралелізм у фольклорі опаданням листя восени підсилюється гіркота від розлуки:

Ой піду я у садочок, там лист опадає,
Порадь мене, подруженька, милий покидає.

Особливо багато фольклорної символіки у фіналі «Лісової пісні». Характерна для народних балад метаморфоза перетворення дівчини на тополю спадає на думку в сцені перевтілення заклятої Килиною Мавки у вербу «з сухим листом та плакучим гіллям»; гра Лукаша на сопілці, вирізаній із цієї ж верби; пожежа, під час якої мати з Килиною виносять «на клунках та мішках скулених Злиднів»; зустріч Лукаша з Долею.

Провідна ідея — утвердження необхідності згармонізовувати, одухотворювати світ людей — реалізується всіма засобами не тільки в змістовій, а й у формальній площині. Експресія, ритм, гармонія відчуваються в усьому — у зміні настрою дії відповідно до змін природи, у чергуванні персонажів реальних і фантастичних, у багатстві руху, світла, музики.

Проблематика. Послідовно неоромантичною є проблематика твору.

С. Караффа-Корбут. Ілюстрація до драми Лесі Українки «Лісова пісня»

• Людина і природа. Леся Українка розглядає природу як більш згармонізований світ, аніж людський, а отже, саме наближення людини до природи, на погляд авторки, є орієнтиром на шляху до ідеалу, способом самовдосконалення, одуховлення. Наскрізний художній засіб твору — паралелізм і то специфічна його форма — психологічний паралелізм-, кожна дія починається ремаркою-пейзажем, де сконденсована атмосфера, що незабаром запанує у відповідній дії (рання весна — розквіт кохання в душі Лукаша; пізнє літо — в'яне його кохання, а з ним — і одуховленість; пізня осінь — перемога смерті). У такий спосіб авторка підкреслює нероз'ємний багатогранний (від психофізичного до містичного) зв'язок людини з довкіллям, з природою.

• Людина і мистецтво. Леся Українка переконує, що справжнє мистецтво може породжувати лише чиста, світла душа; саме спромога до мистецької творчості є найпевнішою ознакою такої душі. Критерії, сутність, а отже, і мета досконалого мистецтва — у його здатності оживляти, одухотворювати, робити прекраснішим світ і людину, сіяти в людській душі любов. Пригадаймо: від Лукашевої гри на сопілці розвивається, зеленіє, зацвітає все в лісі, прокидається Мавка (духовна грань Лукашевої душі, одухотворене єство природи), і саме ця мелодія пробуджує в ній кохання — те, що стане сутністю її буття. Коли ж змінюється Лукашева душа (перемагає її матеріальна грань), він утрачає здатність грати. Лише в прикінцевій сцені ця здатність повертається й знову творить чудо, ще більше, аніж навесні, — тепер уже посеред сніговію його мелодія, усупереч навіть законам природи, перемагає смерть (зиму), приносить у світ тепло, цвітіння, відроджує кохання, щастя, красу.

Як змінюється музика, так змінюється все навколо: береза шелестить кучерявим листом, весняні гуки озиваються в заквітчанім гаю, тьмяний зимовий день змінюється на ясну, місячну весняну ніч. Мавка спалахує раптом давньою красою в зорянім вінку. Лукаш кидається до неї з покликом щастя.

Ось чудо мистецтва! Тільки у творчості людина стає вільною й богоподібною істотою, прилучається до Бога у творенні світу.

• Першопричина людського горя, зла — у самій душі людини: Лукаш тяжко страждає і зрештою гине, бо неспроможний згармонізувати, зрівноважити у своїм єстві духовну й матеріальну первини. Якщо головним для людини стає суто матеріальне, побутове, вона знищує себе.

• Шляхи подолання зла. У цьому творі авторка, власне, пропонує єдиний шлях — християнське прощення, відповідь добром на зло. Зазнавши від Лукаша смертельного болю, Мавка все одно милосердна до нього, рятує і дає шанс для духовного відродження. Проте не сліпа сентиментальність чи слабодухість змушує її прощати, а саме одуховленість, мудрість, тонка чутливість її натури: вона зауважує прекрасну, світлу сутність Лукашевого єства, про яку він і сам не здогадується. Саме тому любить його і жаліє тоді, коли він не може «своїм життям до себе дорівнятись». Мавка розуміє, що коли Лукаш зрадив, прирік на смерть її, то тим самим зрадив і змертвив і себе. Ось чому немає в Мавки ненависті до Лукаша, жаги помсти, а тільки співчуття й прагнення допомогти, підтримати.

• Сила кохання. Сторінки, де змальовано кохання Мавки й Лукаша, найсвітліші в драмі та й у всій творчості Лесі Українки. Лише покохавши одне одного, герої стають по-справжньому щасливими, власне, тоді починають жити. Тільки коли картина гармонії світу в першій дії (весняний пейзаж) увінчується коханням двох людей, вона набуває завершеності й довершеності. Тобто лише любов є основою світу, саме вона дає сенс існуванню, є надметою всього. Проте, зіставляючи два різко протилежні образи Мавки й Килини, авторка наголошує, що не кожен здатен кохати. Кохання — це постійна готовність до жертовності заради коханої людини, це щонайтонше відчуття її душі, це вбачання сенсу свого життя в її щасті.

Елої́за, видатна француженка епохи Середньовіччя, у листі до коханого, поета Абеляра, так визначила суть цього почуття: «Сказати: "Я тебе люблю" — значить сказати: "Ти не помреш"». Як ви розумієте ці слова? Чи згодні з ними? Чи пов'язуються вони з історією Мавки і Лукаша?

• Трагедія самозради. Лукаш має чисту, світлу, прекрасну душу — це символізує його білий полотняний одяг у першій дії. Такою приходить у світ майже кожна людина. Потім хлопець зраджує свою чистоту й перетворюється на вовкулаку. Тобто, зраджуючи духовне в собі, людина стає моторошною потворою.

• Самознищення зла. Поміркуймо, хто робить нещасними матір і Килину. Та вони ж самі. їхній егоїзм, невситима жадібність і лють отруюють усе довкола та їх самих. Усі їхні інтереси скеровані на придбання статків. Однак вони не розживаються, а все бідніють, бо багатство для них — не засіб, а мета. Це накликає обов'язково Куця і Злиднів (диявольську силу), що вижирають усе в оселі (у душі). Апофеоз самознищення зла — спровоковане Килиною спалення господарства (тобто людської моделі життєвого ладу). З лісу (світу досконало-духовного) мати й Килина тікають у село з надією на щастя. Однак і там їм не поведеться, бо втікачки везуть із собою Злиднів. Отже, корінь їхніх нещасть у них самих.

Основні образи. Лукаш — зовсім молодий хлопець («в очах ще має щось дитяче», — читаємо в ремарці), він людина, тому й по-людському розуміє любов як потаємне незбагненне почуття. А для Мавки, як і решти лісових створінь, це цілком природний стан. Проте її любов до Лукаша зовсім не подібна на легкодумні залицяння з Перелесником, які вона знала до цього. Не подібна її любов і на почуття самого Лукаша:

Л у к а ш
Чудна у тебе мова, але якось
так добре слухати... Що ж ти мовчиш?
Розгнівалась?

М а в к а
Я слухаю тебе... твого кохання...
(Бере в руки голову його, обертає проти місяця і пильно дивиться в вічі).

Л у к а ш
Нащо так? Аж страшно,
як ти очима в душу зазираєш...
Я так не можу! Говори, жартуй,
питай мене, кажи, що любиш, смійся...

Звичайний сільський хлопчина й не здогадується, які сили пробудило кохання в лісовій істоті, яке «огнисте диво» оновлення вона пережила. Лукаш не цінує «душі своєї цвіту», не знає, які дива може творити тихий голос його сопілки. Щедрі поклади поезії й краси в його душі вкриті шаром буденщини, черствого житейського практицизму. Вони явилися Мавці весняної місячної ночі, але сам Лукаш і занедбав їх під стріхою хати, під впливом матері й Килини.

Кадр з кінофільму «Лісова пісня»

С. Караффа-Корбут. Ілюстрація до драми Лесі Українки «Лісова пісня». 1959 р.

Мавка, без сумніву, ідеалізований і сильний образ: на шляху до щастя її нічого не може зупинити, лісова красуня намагається наблизити дійсність до мрії. Вона без жалю покинула заради «людського хлопця» лісові хащі й могла б знайти з людьми спільну мову, якби вони були такими мудрими, як дядько Лев. Він знав ціну краси й гармонійного співіснування людини з природою, добре знав і те, що протиставити себе природі, знехтувати її закони — значить підрубати гілку, на якій сидиш. Таке ставлення до природи дядько Лев виховував і у свого небожа Лукаша. Він не встигає перейнятися дядьковою наукою: напровесні приходить із далекого села в ліс, а восени дядько Лев помирає. Господарство прибирає до своїх рук обмежена Лукашева мати, а згодом до неї приєднується й достойна її невістка.

Мавка ж принесла в Лукашеву хату не тільки красу («умаїла квітками попідвіконню»), з нею прийшла до лісової господи прихильність природи й достаток («Як вона глядить корів, то більш дають набілу»). Однак Лукаш не зміг відстояти своє кохання, не зміг «своїм життям до себе дорівнятись». Його перемогла сіра буденщина із захланною й обмеженою матір'ю. А зрада Лукаша почалася з того моменту, коли поріг його хати переступила Килина.

Леся Українка майстерно створила характери Килини й матері Лукаша. Це досить типові образи жінок, утомлених тяжкою працею по господарству. Лукашевій матері потрібна роботяща невістка, а не мрійлива Мавка, яка сприймає природу як живу істоту. Мати настільки душевно згрубіла, що не помічає навіть Мавчиної вроди, а згадує про її чесноти лише тоді, коли «лукава, як видра, хижа, наче рись» Килина демонструє свою справжню натуру. Для скаліченої духовно й обмеженої Килини чи не найбільший життєвий скарб — «корова турського заводу». Вона в житті так і не зазнала справжнього щастя, так і не збагнула, що не перемогла Мавки.

Філософською глибиною думки, красою поетичних образів «Лісова пісня» постала нарівні з такими творами світової класики, як «Сон літньої ночі» Шекспіра. «Пер Гюнт» Ібсена. Не випадково М. Рильський назвав цю драму-феєрію «діамантовим вінцем Українки».

Дмитро Павличко (уривок з вірша: «Кожному (і собі) читачеві Лесі Українки»):

Збагни її безмежжя духу,
Життя її із трьох проклять —
Неволю, гіркоту, недугу —
І хай тебе думки болять.

Хай батогом їх сполосує
Жада великої мети.
Її не клич до себе всує,
А сам до Лесі долети.

ЗАВДАННЯ

1. Назва вірша Лесі Українки «Contra spem spero!» у перекладі з латини означає

  • А без надії сподіваюсь
  • Б мовчати кричати
  • В надія помирає останньою
  • Г боротися до кінця
  • Д думки проти течії

2. Установіть відповідність

  • Художній засіб
  • 1 риторичне питання
  • 2 риторичне звертання
  • 3 анафора
  • 4 гіпербола
  • Приклад
  • А О, сліз таких вже вилито чимало, —
    Країна ціла може в них втопитись...
  • Б Гетьте, думи, ви, хмари осінні!
    Тож тепера весна золота!
  • В Я на вбогім сумнім перелозі
    Буду сіять барвисті квітки,
    Буду сіять квітки на морозі,
    Буду лить на них сльози гіркі.
  • Г Сі очі бачили скрізь лихо і насилля,
    А тяжчого від твого не видали...
  • Д Чи то так у жалю, в голосінні
    Проминуть молодії літа?

3. Установіть відповідність

  • Образ
  • 1 Лукаш
  • 2 Перелесник
  • 3 Водяник
  • 4 дядько Лев
  • Символічне значення
  • А воля, молодість, чин
  • Б старість, поміркованість
  • В людина як така
  • Г єдність людини і природи
  • Д бездушність, порожнеча

4. Чому життя Лесі Українки називають подвигом? Аргументуйте свою думку конкретними прикладами.

5. Яку роль відіграли рідні Лесі Українки в становленні її як митця?

6. Назвіть провідні мотиви лірики Лесі Українки.

7. Яку роль відіграють символи в драмі-феєрії «Лісова пісня»?

8. За що лісова Мавка отримала дар Божий — безсмертну людську душу?

9. Як ви розумієте слова Мавки про Лукаша, що він «не зміг своїм життям до себе дорівнятись»?

10. Які ознаки неоромантизму властиві драмі-феєрії «Лісова пісня»?

11. Прокоментуйте слова І. Франка, подані в епіграфі до розділу, підтвердіть або спростуйте його судження конкретними прикладами з творчості Лесі Українки.

12. Візьміть участь у дискусії класу на тему: «Чому саме Лесю Українку за рівнем поетичного таланту ставлять в один ряд із Т. Шевченком та І Франком?»

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Вивчити напам'ять вірш Лесі Українки «Contra sperm spero!» і останній монолог Мавки з «Лісової пісні» (від слів «О, не журися за тіло...»).

2. Написати невеликий твір-роздум на одну з тем:

«Гармонія людини і природи в драмі-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня»«;

«У чому бачить сенс свого життя Мавка, а в чому Лукаш?»

3. Підготувати повідомлення про родину Косачів-Драгоманових (за бажанням).

4. Переглянути фільм про життя і творчість Лесі Українки «Іду до тебе». Написати відгук про нього (за бажанням).

ЛІТЕРАТУРА

Франко І. Леся Українка // Зібр. творів: У 50-ти т. — К.: Наукова думка, 1981. — Т. 31.

Донцов Д. Поетка українського рісорджіменту // Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики XX ст. — К.: Рось, 1994. — T. 1. — С. 149-183.

Маланюк Є. До роковин Лесі Українки// Книга спостережень. — К., 1995.

Кудрявцев М. Драма ідей в українській новітній літературі XX ст. — Кам'янець-Подільський: Oium, 1997. — С. 14-106.

Панченко В. «Так ніхто не кохав» (10 шедеврів української любовної лірики і новели про них). — Кіровоград, 1997. — С. 41-47.

Зборовська Н. Моя Леся Українка // Есей. — Тернопіль: Джура, 2002. — 228 с. Костенко А. Леся Українка. — К.: А. С. К., 2006. — 512 с.

Скупешо JI. Міфопоетика «Лісової пісні» Лесі Українки. — К.: Фенікс, 2006. — 416 с.

Забужко О. Notre Dame d'Ukraine: Українка в конфлікті міфологій. — К., 2007.

http://images.google.com.ua/images?hl=ru&source=hp&q=

http://www.myslenedrevo.com.ua/studies/lesja/index.html

http://www.aska-life.com.ua/ukr/people/Lesia_Ukrainkal.html

 

 


Переглядів: Счетчик посещений Counter.CO.KZ

Пошук
Календар
«  Жовтень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031

Copyright Кунцівська ЗОШ I-III ступенів © 2017