Вівторок, 24.10.2017, 11:21
Вітаю Вас Гість | RSS

Кунцівська школа
ВІРТУАЛЬНИЙ МЕТОДИЧНИЙ КАБІНЕТ

Статистика

Онлайн всього: 2
Гостей: 2
Користувачів: 0

Ольга Кобилянська. Життєвий шлях





Українська література наприкінці XIX — на початку XX ст.

Ольга Кобилянська була великою письменницею. бо час нічого не заподіяв її творам, а тільки утвердив їх у нашому народі...
В. Земляк

Ольга Кобилянська — видатний майстер слова, що належить до когорти фундаторів української модерної прози.

Життєвий шлях письменниці

Ольга Юліанівна Кобилянська народилася 27 листопада 1863 р. в місті Гура-Гуморулуї на півдні Буковини (нині це територія Румунії).

Марія Йосипівна Кобилянська з дочками Ольгою (ліворуч) і Євгенією. 1869 р.

Батько, Юліан Якович, належав до давнього, але збіднілого шляхетного роду, який походив із Наддніпрянщини. Залишившись сиротою в чотирнадцятирічному віці, він із часом самотужки дослужився до посади урядовця-правника, тож і дітей своїх виховував у пошані до праці. Був людиною суворою, справедливою й послідовною. Ольга успадкувала від батька кращі риси його вдачі.

Мати, Марія Вернер, по чоловічій лінії походила з німецького роду, а по жіночій — із польського. Її родичем був відомий німецький поет-романтик Захарій Вернер. З любові до свого чоловіка вона вивчила українську мову, прийняла греко-католицьку віру й виховувала дітей у пошані до всього українського (до речі, у Гура-Гуморулуї явно переважали німецька й румунська мови). Пані Марія вирізнялася безмежною добротою, особливою лагідністю й ніжністю. «...Свята мати! Та глибока тиха мислителька, з небагатьма словами на чистих своїх устах», — згадувала письменниця.

О. Новаківський. Музика. 1929 р.

Уся родина Кобилянських була музично обдарованою. Батько мав прекрасний музикальний слух і володів чудовим сопрано, як і Ольга. Брат Максим віртуозно грав на скрипці, Володимир — на гуслях, а Степан, Юліян та Олександр мали чудові голоси.

Ольга, як і її сестра Євгенія, грала на фортепіано, а також на дримбі[1] й цитрі[2], які були її улюбленими інструментами.

Ольга Кобилянська згадувала: «Любо спливали нам вечори в родинному гуртку... Музика, спів були одинокою насолодою для нас у маленькому гірському містечку. Ціла наша родина була безтямно залюблена у своїй музиці так, що іноді грали аж поза північ і то, що попало нам під руки: грали класичну музику, різні сонати або наші народні пісні».

У родині Кобилянських було семеро дітей. Усі сини здобули університетську освіту. А ось на Ольгу та її сестру Євгенію батьки не витрачалися, адже вважали, що найкращою кар'єрою для дочок буде заміжжя. Більшість ровесниць Кобилянської сприймали це як норму.


1 Дри́мба — інструмент, який використовується в гуцульському музичному побуті: невеличка металева підківка зі сталевим язичком посередині притискається до рота. Музикант пальцем защипує язичок, а відповідним придиханням змінює висоту звука.
2 Ци́тра — давній струнний музичний інструмент, поширений в Австрії й Німеччині. Має плаский дерев'яний корпус неправильної форми, поверх якого натягнуто від 30 до 45 струн.

Ольга Кобилянська: «Їх (ровесниць. — Авт.) ідеал був мужчина і заміжжя, тут все кінчалося. Мені хотілося більше. Мені хотілося широкого образовання, і науки, і ширшої арени діяльності».

Тут дівчина навчалася в так званій нормальній школі. Оскільки Буковина перебувала в складі Австро-Угорщини, у школах викладання велося тільки німецькою мовою. Хоча доводилося жити в румунсько-німецькому оточенні, батьки подбали, щоб донька відвідувала приватні уроки української мови. Ольга дуже любила читати — переважно твори німецьких і швейцарських класиків: Йоганна Готфріда Гердера, Йоганна Вольфганга Ґете, Фрідріха Шиллера, Генріха Гейне, Євгенію Марліт.

Обдарованій дівчині вдалося закінчити лише чотири класи школи. Однак вона не змирилася з долею, а продовжила навчання самостійно, згодом ставши однією з найосвіченіших жінок свого часу. Захоплювалася також театром, музикою, верховою їздою, що дарувала їй відчуття повної свободи, малярством. Ще підлітком почала писати вірші німецькою мовою, бо знала її краще. У 1880 р. з'являється її перше німецькомовне оповідання «Гортеиза, або Нарис з життя однієї дівчини», незабаром — ще кілька учнівських прозових творів.

Н. Кобринська

У вісімнадцятирічному віці Ольга знайомиться із Софією Окуневською — освіченою дівчиною, яка згодом стала першою на Буковині жінкою-лікарем, і Наталею Кобринською, письменницею і громадською діячкою, яка боролася за емансипацію[3] жінок. Нові знайомі вселяють надію, що жінка, попри всі перешкоди, також може зреалізувати себе, спрямовують молоду авторку на шлях рідної культури, радять їй писати українською. Одним з імпульсів писати по-українськи стала закоханість Ольги в Євгена Озаркевича, брата Кобринської. У життя дівчини ввійшли поезія Т. Шевченка, проза І. Франка, публіцистика М. Драгоманова.

У 1886 р. Кобилянська створює німецькою мовою оповідання «Вона вийшла заміж», що взято за основу пізнішої повісті «Людина». Саме від цього твору (повість остаточно була закінчена в 1892 р.) і починається Ольга Кобилянська як українська письменниця й майстер художньої прози.

Відколи батько вийшов на пенсію, родина мешкала в селі Димці, а з 1891р. — у Чернівцях. Тут, у «серці буковинської України», письменниця входить у коло мистецької інтелігенції, глибше ознайомлюється з українським літературним життям. Бере активну участь в українському жіночому (феміністичному[4]) русі, обстоює в публіцистичних виступах права жінок. Усе це дає нові творчі імпульси. Один за одним з'являються нові досконалі твори — «Він і вона», «Царівна», «Ніоба», «Земля», «Природа», «Некультурна», «В неділю рано зілля копала» і багато інших.

Леся Українка та Ольга Кобилянська. м. Чернівці. 1901 р.

У 1898 р. письменниця побувала на Франковому ювілеї у Львові, де познайомилася з багатьма культурними діячами. А через рік відвідала Київ, зустрілася з М. Коцюбинським, М. Лисенком, М. Старицьким. Поїздка до Канева на Кобилянську справила неймовірне враження. На запрошення Косачів письменниця побувала на їхньому хуторі Зелений Гай, що на Полтавщині. Саме тут вона здружилася з Лесею Українкою. З цього часу образ великої України назавжди ввійшов у серце Ольги Кобилянської. Вона мріяла про нові подорожі Наддніпрянщиною. Одначе цим намірам не судилося здійснитися: напружена творча праця, важка хвороба через застуду, смерть матері, а потім і батька, хатні обов'язки стали на заваді.

Наприкінці 1903 р. Кобилянську розбив частковий параліч. І хоча лікування на чеських і німецьких курортах певною мірою пом'якшило наслідки недуги, із цього часу вона часто хворіла, а коштів на постійне лікування не вистачало.


3 Емансипа́ція (з латин.) — звільнення від залежності, гніту, зрівняння в правах.
4 Феміні́зм — жіночий рух за повне зрівняння жінок у правах із чоловіками.

Приблизно в той самий час, на початку 1900-х років, Ольга переживає драму особистого життя, пов'язану з іменем письменника Осипа Маковея (1867-1925). Значення Маковея в долі Кобилянської важко переоцінити: здавна приятелюючи з Ольгою, він заохочував її до творчості, був першим проникливим критиком.

Тривалі дружні стосунки переросли в почуття кохання. Кобилянська мріяла про шлюб і навіть першою заговорила про це.

Ольга Кобилянська (з листа до Маковея): «А Ви знайте: як хто, що був Вам ангелом в життю, що дрожив здалека і зблизька о Вас, то я се була. Дивуєтесь, що не «соромлюсь» се писати Вам? Ні, пане Маковей, не соромно мені. Се, що я до Вас відчуваю, воно таке велике і святе, таке біле, що я стану перед цілим білим світом і скажу се. Може, йому мороз по тілі піде, але мені байдужно... Я знаю: ніхто не перевершить любов мою. Ви мене о ню не просили. Але вона сама зійшла звідкись на мене. Я знаю: вона не затупить мою жіночу гідність, як не затупить Вашу мужеську, що звернулась до Вас... Я ніколи не лицемірила. Я би трутила[5] ту тінь, що станула між нас, — але скажіть: в чім вона? Пане Маковей, вона віє від мене смертю. Ви є сильні, трутьте її! Прошу Вас, страшне прошу вас — трутьте її. Ви її можете трутити і подати мені руки. Ви не знаєте, що зо мною діється, — відки? Ви ж мовчите. Прошу вас — трутьте її! О. К.».


5 Відтру́чувати — відштовхувати

Однак бути разом цим талановитим, духовно близьким людям не судилося. Маковей, як виявилося, захоплювався Кобилянською лише як письменницею, а одружився з іншою жінкою. Розрив болісно вразив Ольгу: до кінця життя вона залишилася самотньою, Осипові листи спалила. Інтимна драма письменниці позначилася на тематиці новел «Смутно колишуться сосни», «Мої лілеї», «Через море» та ін. Як свою рідну доньку Ольга Юліанівна виховала небогу Галину-Олену, яка ще маленькою залишилася без матері.

Особливо важкими були для Кобилянської трагічні роки Першої світової війни: один брат потрапив у російський полон і страждав далеко в Сибіру, а про долю другого не було жодної звістки. У ці роки письменниця жила в Чернівцях, потерпала від матеріальної скрути.

Ольга Кобилянська: «Ох, як се все торгає нерви, підкошує здоров'я, а як ще до того пристане турбота о насущний хліб — ляг би в труну і навіки з утоми заснув! Поет у мені заховався. Лиш часом, як я присяду на лавочку під своєю хатою і дивлюся на чисте синє небо, мене така шалена туга опановує за тишиною і пером, що забуваю тоді все страшне теперішнє і сліджу душевними очима за тими картинами, що здіймаються десь із закутків душі».

У новелах «Назустріч долі», «Юда», «Лист засудженого вояка до своєї жінки» Кобилянська гнівно засудила криваву війну.

Відрадою для буковинської письменниці стало відзначення в Чернівцях 35-річчя її літературної творчості, а також видання в Харкові в 1926-1929 рр. дев'ятитомного зібрання творів.

Робочий кабінет О. Кобилянської в Чернівецькому літературно-меморіальному музеї

У 1940 р., коли Північну Буковину приєднали до Радянського Союзу, нова влада почата активно підтримувати письменницю: їй було призначено пенсію, прийнято до Спілки письменників України, до шкільного курсу літератури введено її твори. Проте ті твори зазнавали явних перекручень і суб'єктивних оцінок відповідно до радянської ідеології. Комуністична влада пішла навіть на те, що під іменем Кобилянської друкували статті-агітки, до яких письменниця не мала жодного стосунку.

Родичі письменниці переповідають таку бувальщину. Якось до Ольга Юліанівни напросився радянський журналіст, щоб узяти потрібне владі інтерв'ю. Кобилянська — нібито через свою старечу непоінформованість — так висловила своє ставлення до нового режиму: «Якось проживемо, якби тільки більшовики не прийшли». Почувши таку крамолу, наляканий гість прожогом вискочив із кімнати.

Коли Буковину знов окупували румуни, то письменницю навіть хотіли віддати під трибунал через те, що нібито її агітаційні прорадянські статті шкодили румунській державі. Ішлося про ув'язнення, проведення показового суду і навіть публічного розстрілу як зрадниці. Однак знайшлися розумні люди, які затримували розгляд справи, даючи спокій 78-літній жінці. Ольга Кобилянська померла 21 березня 1942 р. Маршрут похоронної процесії довелось узгоджувати з румунською владою. Вона не дозволила катафалку проїхати центральною вулицею, а лише коротким шляхом до цвинтаря. Родичів попередили, щоб не було ніяких промов українською мовою, але учениця письменниці — учителька Равелюк — усе ж порушила заборону. Ольга Юліанівна похована, як і хотіла, у родинному склепі на Руському цвинтарі.

На честь видатної письменниці відкрито меморіальний музей у Чернівцях (у будинку, де вона жила). Також ім'я Ольги Кобилянської присвоєно Чернівецькому драматичному театру.

 




Переглядів: Счетчик посещений Counter.CO.KZ

Пошук
Календар
«  Жовтень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031

Copyright Кунцівська ЗОШ I-III ступенів © 2017