Понеділок, 21.08.2017, 19:33
Вітаю Вас Гість | RSS

Кунцівська школа    
ВІРТУАЛЬНИЙ МЕТОДИЧНИЙ КАБІНЕТ

Статистика

Онлайн всього: 4
Гостей: 4
Користувачів: 0

Ранній модернізм




Українська література наприкінці XIX — на початку XX ст.

РАННІЙ
МОДЕРНІЗМ

Ранній модернізм

На межі ХІХ-ХХ ст. у європейській духовності, культурі й науці поступово утверджується новий тип світосприймання й мистецький напрям — модернізм.

Що ви довідалися про модернізм та його течії з курсу зарубіжної літератури?

Появу модернізму зумовили дві основні причини.

1. Гносеологічна. Людину вже не задовольняли відповіді на головні питання буття, які давав реалізм. Природничі науки на межі століть зробили відкриття (поле як форма існування матерії, подільність атома та ін.), що порушили й спростувати старі матеріалістичні уявлення про будову світу; знову набули актуальності тези про непізнаність і неможливість цілковитого пізнання світу, про малу ефективність суто раціонального пізнання. Ставало очевидним, що для глибшого осягнення природи й сенсу існування світу й людської душі необхідно поєднувати свідомі й позасвідомі, раціональні й ірраціональні (емоційні, інтуїтивні) ресурси психіки.

2. Психологічна. Не задовольняла також реалістична настанова, за якою особистість цілком залежна від суспільних умов, середовища й виховання. Людина хотіла бути вільною, мати право вибору, активно творити свою долю, виявляти неповторність.

Хмарочос

Перший автомобіль

На перший план у модернізмі виходить конкретна людина — унікальна особистість з її складним внутрішнім світом, психологією. На межі XIX й XX ст. виразно модернізуються всі сфери життя. Людина хотіла, наприклад, наблизитися до небес, тому й почала споруджувати хмарочоси (здебільшого — в Америці); забажалося їй швидкої їзди, повітроплавання — і в 1886 р. з'являється перший автомобіль, а в 1903 р. — перший літак. Прагнення проникнути в глибину матеріального світу привело до відкриття радіоактивності й обертальних магнітних полів; потреба в запасах хліба й вина стимулювала на півдні України вирощування нових сортів озимини (відомий вам меценат, агроном Євген Чикаленко), а в Криму — приборкання масандрівських водних ресурсів (гідролог Іван Сіко́рський, рідний дядько знаменитого в майбутньому українського авіатора, винахідника гелікоптера) та освоєння новітніх технологій виноробства (Лев Голицин у містечку Новий Світ). Помітним кроком уперед у психологічній науці став психоаналіз австрійця Зигмунда Фрейда, який зосередив увагу на позасвідомих основах нашої душі.

Бурхливо розвинувся новий напрям у мистецтві. Чітко й однозначно визначити сутність цього багатогранного, внутрішньо суперечливого способу світосприймання дуже складно. Тому досі різні літературознавці по-різному характеризують його. І все ж більшість дослідників сходяться на тому, що визначальні риси модернізму як мистецького напряму такі:

• Інтуїтивний[1] спосіб осягнення світу разом із логічним.


1 Інтуї́ція (латин, уважно дивлюся) — позасвідоме пізнання істини без допомоги досвіду і доказів.

• Індивідуалізм, зосередження на «Я» автора, героя, читача.

• Заперечення залежності характеру й учинків героя лише від зовнішніх умов його життя. Посилена увага до психологізму, позасвідомих сфер душі, внутрішньої боротьби роздвоєного людського «Я». Різницю між реалізмом і модернізмом у психологічному аналізі людини чітко визначив І. Франко.

Іван Франко: «Коли старі письменники виходять від малювання зверхнього світу природи, економічних і громадських обставин — і тільки при помочі їх силкуються зробити зрозумілими даних людей, їх діла, слова й думки, то новіші йдуть зовсім противною дорогою: вони, так сказати, відразу засідають у душі своїх героїв і нею, мов магічною лампою, освічують все окруження. Властиво, те окруження само собою їм мало інтересне і вони звертають на нього увагу лише тоді й оскільки, коли й оскільки на нього падуть чуттєві рефлекси тої душі, яку вони беруться змалювати».

Отже, коли в класичному реалізмі людський характер розглядається найчастіше як наслідок зовнішніх впливів, обставин і подій, то в модернізмі вся увага переноситься на особистість, її внутрішній світ, людина постає самодостатньою індивідуальністю зі складною душевною організацією.

• Використання символу як засобу осягнення світу.

• Потужний струмінь ліризму (навіть у прозі й драматургії), тобто в модерністських творах значна увага приділяється почуттям, емоційному стану героя, у них добре відчутна настроєвість. Якщо реалізм був добою епічних жанрів, а поезія в той час майже цілком деградувала, то модернізм — навпаки — став розквітом поезії, а водночас навіть найпослідовніша епіка (романна, повістева, драматична) набуває ліричності.

• Глибокий естетизм. Якщо реаліста насамперед обходило, «що сказати то для модерніста велике, часто головне значення мало, «як сказати». Краса для модерніста — уже не тільки форма, а й зміст, мета його творчості; у творенні краси (ідей, образів, композиції, мови, віршування) він убачає свою місію щодо. вдосконалення світу.

К. Піскорський. Україна пригноблена. 1919 р.

• Умовність. Ця риса спричинена попередніми (психологізмом, символобаченням й естетизмом). Мистецтво класичного реалізму намагалося бути безпосереднім відтворенням життя, прив'язувалося до суспільно-побутової повсякденної реальності. Однак тоді поза увагою залишалися позасвідомі, ідеальні, вічні основи буття. Найчастіше їх розкривають модерністи через умовні образи-символи. Сприймаючи ці образи, ми розширюємо обрії свого буття, осягаємо вічність, таємниці духовного світу.

• Волюнтари́зм (від латин, voluntar — воля). Це культ сили волі, активності, боротьби. Волюнтаризм став відповіддю на раціоналістичну пасивність, споглядальність, фаталістичність (покору нібито всемогутнім законам природи) людини доби реалізму.

• Ідеологічність[2]. Ця риса безпосередньо пов'язана з попередньою. Для модерніста дуже характерна переконаність, що людина здатна перебудувати, удосконалити дійсність, він зазвичай пропагує власний рецепт такої перебудови.

Основні течії модернізму: імпресіонізм, неоромантизм, неокласицизм, символізм, експресіонізм, неореалізм, футуризм, сюрреалізм. Докладніше про ці течії ви довідаєтеся далі, аналізуючи творчість найяскравіших їх представників.


2 Ідеоло́гія (від грец. idea — образ і logos — слово, наука) — система поглядів та ідей: політичних, правових, естетичних, релігійних, філософських; світогляд.

Етапи модернізму. Ця проблема викликає найбільше дискусій серед літературознавців, особливо щодо співвідношення двох понять: модернізм-авангардизм. Одні дослідники їх цілком розмежовують, модернізмом називають усе те, що вже усталилося в мистецтві XX ст., уважається естетично вартісним; авангардизмом — експериментальні, естетично сумнівні пошуки на крайніх межах мистецтва, пошуки, які ще не набули масового визнання. Інші науковці розглядають модернізм-авангардизм як взаємопов'язані ширше й вужче явища, виокремлюючи певні етапи в історії модернізму (звісно, межі між ними розмиті, невиразні). Другий підхід видається переконливішим. За цією логікою, можна виокремити три етапи модернізму.

1. Декада́нс (від фр. decadence — занепад). Явища, подібні до цього, характерні для непевного періоду завершення, занепаду будь-якої культурно-історичної епохи (руйнування звичної моделі життя в уяві багатьох сучасників ототожнюється із вселенською катастрофою). Декаданс, що постав із занепадом реалістичної доби, набув поширення наприкінці XIX — на початку XX ст. спочатку у Франції, а тоді і в решті європейських країн. Для нього прикметний: 1) песимізм: уявлення, за яким у світі неподільно панує зло, потворність, хаос, і людина зовсім не здатна цьому протистояти. Тому з'являються: 2) фаталізм — сумовитість, страх перед життям, відчуття безмежної втоми, відчаю, зневіри в людині, прагнення забуття, утечі від реальності в мистецькій практиці; 3) розкривається краса згасання, смерті, перевага блідих барв, мінорні ритми.

Декадентами на певних етапах свого творчого шляху були, зокрема, Артюр Рембо, Поль Верлен, Стефан М&тларме у Франції; Еміль Верхарн, Моріс Метерлінк у Бельгії; Оскар Уайльд в Англії; Іван Франко (у добу написання «Зів'ялого листя»), Микола Вороний, молодомузівці, Григорій Чупринка, Микола Філянський в Україні; М. Міцинський, Міріям у Польщі, Дмитро Мережковський, Федір Сологуб, Зінаїда Гіппіус, Олександр Блок, Андрій Бєлий, Микола Арцибашев у Росії.

Вистава театру «Руська бесіда». У головній ролі — Лесь Курбас

К. Малевич. Корова і скрипка. 1913 р.

2. Наступний етап — власне модернізм. Це період розквіту напряму, який тривав від початку до другої половини XX ст. У цей період працювала ціла плеяда видатних митців — від Франца Кафки, Василя Стефаника, Івана Франка, Джеймса Джойса, Лесі Українки, Михайла Булгакова, Андрія Платонова, Миколи Хвильового до Джорджа Орвела, Ернеста Хемінгуєя, Германа Гессе, Вільяма Фолкнера, Габріеля Гарсія Маркеса, Ліни Костенко, Євгена Євтушенка, Чеслава Мілоша, Василя Симоненка. Івана Драча, Василя Стуса. У цей час найвиразніше виявилися згадані вище риси модернізму.

3. Авангарди́зм (від фр. avant — попереду і garde — сторожа, передовий загін). Цей етап виник ще в роки Першої світової війни і в різних формах продовжує існувати досі. Це мистецтво протесту й руйнування. Авангардисти заперечують міщанське лицемірство й банальність офіціозної культури. Вони прагнуть зруйнувати цей потворний штиб буття. Тому вдаються до епатажних вибриків (у житті й творчості), до різкого пародіювання того, що видається «благопристойному» поспільству священним і непорушним. їхнє бачення і відтворення життя неодмінно гротескове, цинічно-саркастичне (хоча це найчастіше маска, під якою криється романтична, вишукана душа). Авангардисти радикально відкидають попередні мистецькі традиції, намагаються докорінно оновити змістові й формальні принципи творчості.

Авангардизм виявився у доробку художників і скульпторів — Сальвадора Далі, Пабло Пікассо, Олександра Архипенка, Василя Кандинського, Казимира Малевича. Марка Шагала; письменників Бертольда Брехта, Поля Елюара, Давида Бурлюка, Володимира Маяковського, Пабло Неруди, Михайля Семенка, Гео Шкурупія, Валеріяна Поліщука. Певне відродження елементів авангардизму помічаємо в українській літературі 1960-х років (І. Драч, М. Вінграновський). У 1980—1990 рр. голосно заявив про себе український неоавангардизм — літературні гурти «Бу-Ба-Бу» (Віктор Неборак, Юрій Андрухович, Олександр Ірванець), «Пропала грамота» (Семен Либонь, Юрко Позаяк, Віктор Недоступ), «ЛуГоСад» (Іван Лучук, Назар Гончар, Роман Садловський) та ін.

Особливості українського модернізму

1. У західноєвропейських літературах (насамперед французькій) існувала певна послідовність течій: символізм — імпресіонізм — експресіонізм; неоромантизм — неокласицизм — неореалізм — сюрреалізм тощо. В Україну ж модернізм «запізнився» на 10-20 років, тому письменники одночасно опановували стилі, які на Заході вже «відквітли». Це зумовило синкретизм [3]різноманітних модерністських течій у нашій літературі.


3 Синкрети́зм — поєднання різних поглядів, настанов.

В. Кандинський. Імпровізація. Ущелина. 1914 р.
Є. Сагайдачний.
По воду
1920-і роки
Ф. Кричевський. Центральна частина триптиха «Життя». 1927р.

2. Західноєвропейський модернізм в основному був аполітичним і дистанціювався від соціальних проблем (окрім авангарду). Український модернізм хоча зрідка декларував такі наміри (Микола Вороний, молодомузівці, неокласики), але все ж зберігав тісний зв'язок із національним, соціально-політичним життям. Це іноді негативно позначалося на художньому, естетичному рівнях творів, проте й увиразнювало актуальність, величезне значення й авторитет української модерної літератури в житті народу, не давало їй змізерніти, перетворитися лише на розвагу.

Початок XX ст. ознаменувався новим українським національним відродженням. На підросійській Україні його особливо активізувала Революція 1905 р. Розгорнули діяльність українські політичні партії, громадські організації, насамперед «Просвіта», з'явились україномовна преса, книгодрукування, дуже пожвавилося театральне, музичне й літературне життя.

З 1907 р. в Києві діє перший стаціонарний український театр Миколи Садовського. У 1916 р. Лесь Курбас засновує «Молодий театр», що модернізував сценічне мистецтво.

Формується модерний національний стиль у музиці. Це поєднання фольклорної традиції з ускладненням ладотональних відносин, збагачення гармонії (видатні молоді композитори того часу — Микола Леонтович, Кирило Стеценко, Яків Степовий, Олександр Ко́шиць).

Будинок з химерами.
м. Київ

Оригінальні модерністські стилі виробляють художники й графіки — Олександр Мурашко. Іван Труш, Василь і Федір Кричевські, брати Бойчуки, Георгій Нарбут.

Центральна частина корпусу водолікарні. м. Миргород

У цей час в архітектурному стилі почали використовувати нові технології й матеріали: метал, бетон, залізобетонні конструкції. Класичним зразком стилю модерн є Будинок з химерами (1901-1902) архітектора Владислава Городецького. Започаткувалось українське кіно. У 1893 р. механік Одеського університету Й. Тимченко спроектував перший кіноапарат, а в 1896 р. з'являються перші фільми. Зокрема, було екранізовано твори І. Котляревського. Г. Квітки-Основ'яненка, М. Гоголя.

І все ж найвизначніші досягнення мата художня література. У цей час на ниві рідного слова виступали представники різних напрямів: продовжували реалістичну традицію Панас Мирний. Іван Нечуй-Левицький, Олена Пчілка, Михайло Старицький, Іван Карпенко-Карий, Марко Кропивницький, Павло Грабовський, Борис Грінченко. Деякі автори (І. Франко, М. Коцюбинський) почали працювати як реалісти, а потім поступово перейшли на позиції нового світосприймання. Молодші ж письменники одразу обирали шлях модернізму. Це Ольга Кобилянська, Леся Українка, Василь Стефаник, Володимир Винниченко, Олександр Олесь, Богдан Лепкий, Микола Вороний, Архип Тесленко, Гнат Хоткевич і багато інших талановитих митців.

Оновлення мистецького світосприймання спричиняло бурхливі дискусії, що було цілком закономірно. Однак непроникної прірви між традиційниками й новаторами, звичайно ж, не було. Усі вони разом творили прекрасну й багатогранну рідну літературу.

Анатолій Погрібний: «Варто окреслити ті параметри праці, яка саме й уможливила визрівання в нашій літературі того дерзновенного молодого вина, що іменується модернізмом. Виконали її, підкреслимо, не хто інші, як «популісти», народники. Вони

• вирвали українське слово з могильного склепу, що в нього замурував його своїми відомими указами царат;

• витворили і виховали хай і нечисленного читача українського слова, без наявності якого ні «популістська», ні модерністська література неможлива;

• апробували й утвердили жанрове розмаїття;

• наростили в літературі, переходячи до все складніших мистецьких завдань, домінанту художнього критерію, що від неї, зрештою, і відштовхнулися модерністи на початку XX ст. Тобто — усе це була праця, без якої утвердження якісно вищого мистецького етапу в розвитку літератури було б немислимим».


Які елементи наближення до модернізму, на ваш погляд, виявились у творчості І. Карпенка-Карого, М. Старицького, Б. Грінченка?

Літературну дискусію щодо модернізму розпочав у 1901 р. молодий поет Микола Ворони́й. Старші учасники дискусії, прихильники народницької традиції, головне завдання літератури вбачали в боротьбі за соціальні й національні права українського народу. Молодші — уважали за необхідне зважати й на художню якість творів, витонченість форми, естетичні пошуки.

На початку XX ст. в Галичині сформувалася група українських модерністів — «Молода муза». До складу цієї групи входили Петро Карманський, Богдан Лепкий, Василь Пачовський, Сидір Твердохліб, Остап Луцький. Вони видавали журнал «Світ» (1906-1907), збірки поетичних творів. Поети-молодомузівці були символістами, намагалися звільнити слово від суспільного, ідеологічного навантаження, пропагували ідеї «чистого мистецтва». Подібні естетичні настанови сповідували тоді також європейські угруповання «Молода Бельгія», «Молода Німеччина», «Молода Австрія», «Молода Польща», за зразком яких і була створена українська «Молода муза». Прикметно, що в пізніших творах більшості молодомузівців ралом з інтимними, психологічними, естетичними з'явилися й гостросуспільні мотиви.

Осередком східноукраїнського модернізму став київський журнал «Українська хата» (1909-1914). Довкола нього об'єдналася група молодих талановитих, по-новаторськи налаштованих митців. Це насамперед критики Микола Євиїан, Андрій Товкачевський, М. Сріблянський (Микита Шаповал). Вони вважали, що українській літературі потрібно відходити від примітивного однобокого народництва, яке наївно ідеалізувало абстрактні народні маси, спрощено трактувало складні суспільні й мистецькі проблеми. У центрі творчості має бути людина-індивід, як у європейському модернізмі, навіть надлюдина (Ф. Ніцше) з її неповторним внутрішнім світом.

В «Українській хаті» друкували твори Олександра Олеся. Грицька Чупринки, Миколи Вороного, Галини Журби, Ольги Кобилянської, Володимира Винниченка, Спиридона Черкасенка й молодих тоді початківців — Максима Рильського, Павла Тичини, Михайля Семенка. З'являлися також переклади західних авторів — Шарля Бодлера, Кнута Гамсуна, Петера Альтенберга, Єнса Якобсена, Генріха Манна та ін.

Отже, в українській літературі наприкінці XIX — на початку XX ст. ще продовжують з'являтися й реалістичні, народницькі твори, але панівним напрямом уже поступово стає модернізм. У творчості окремих письменників (І. Франка, М. Коцюбинського, А. Тесленка, С. Васильченка та ін.) традиційна й новаторська настанови щільно переплітаються й взаємозбагачуються.

ЛІТЕРАТУРА

Розсипані перли. Поети «Молодої музи». — К.: Дніпро, 1991.

Євшан М. Критика. Літературознавство. Есеїстика.— К.: Основи, 1998.

Мовчан Р. Український модернізм 1920-х: портрет в історичному інтер'єрі. — К.: Стилос, 2008.

Моклиця М. Модернізм як структура. Філософія. Психологія. Поетика. — Луцьк: Вежа, 1998.

Наєнко М. Художня література України: від міфів до модерної реальності. — К., 2008. — С. 444-456.

Пахаренко В. Основи теорії літератури. — К.: Генеза, 2009. — С. 202-213.

Слоньовська О. Конспекти уроків з української літератури. 10 клас. — К: Рідна мова, 2000. — 276 с.

 




Переглядів: Счетчик посещений Counter.CO.KZ

Пошук
Календар
«  Серпень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031
Реклама

Copyright Кунцівська ЗОШ I-III ступенів © 2017