Понеділок, 23.10.2017, 11:45
Вітаю Вас Гість | RSS

Кунцівська школа
ВІРТУАЛЬНИЙ МЕТОДИЧНИЙ КАБІНЕТ

Статистика

Онлайн всього: 3
Гостей: 3
Користувачів: 0

Волощук, 6. Микола Гоголь (початок)






Літературна розминка
1. Які українські традиції святкування Різдва ви знаєте?
2. Як святкують Різдво у вашій родині?

Микола Васильович Гоголь — класик російського письменства XIX ст. В історії літератури його творчість дістала гідну оцінку поряд з доробком таких видатних митців, як Олександр Пушкін, Михайло Лермонтов, Федір Достоєвський, Лев Толстой. Однак, на відміну від цих майстрів слова, Гоголь увійшов у російську культуру через «українські ворота» і впродовж усього творчого життя зберігав зв'язок з українським культурним ґрунтом, на якому виріс як особистість і як письменник. Сам Микола Васильович, пояснюючи свою подвійну — російську й українську — культурну приналежність, зазначав: «Скажу вам одне слово з приводу того, яка в мене душа — хохлацька чи російська... сам не знаю, яка в мене душа. Знаю тільки, що не надав би переваги ані малоросіянину перед росіянином, ані росіянину перед малоросіянином. Обидві вдачі надто щедро обдаровані Богом, і, неначе навмисне, кожна з них порізно має те, чого не має інша: вірний знак того, що вони повинні доповнити одна одну...».

Микола Гоголь з'явився на світ 1 квітня 1809 р. в містечку Великі Сорочинці, що на Полтавщині. Сім'я його вела свій рід від козацького старшини. Один з предків Миколи Васильовича, Василь Танський, був відомим віршописцем. Схильність до літературної творчості мав також батько письменника — автор кількох комедій українською мовою, поставлених на сцені домашнього театру знатного родича Гоголів Дмитра Трощинського.

Крім успадкованої обдарованості, розвитку мистецьких здібностей Миколи Гоголя сприяли враження дитинства. Перші десять років його життя минули в батьківському маєтку Василівці, серед мальовничих полтавських краєвидів у супроводі чудових українських наспівів. Тут майбутній письменник відкрив для себе красу рідної мови, народних казок і повір'їв. У період навчання в Ніжинській гімназії вищих наук він почав збирати твори українського фольклору й матеріали для українсько-російського словника (його так і не було укладено), а також поглиблено вивчати вітчизняну історію та літературу.

З українською темою був пов'язаний і перший творчий успіх молодого літератора в Санкт-Петербурзі, куди він поїхав по славу. Після невдалого поетичного дебюту17 Гоголь оприлюднив збірку повістей «Вечори на хуторі біля Диканьки». Збірка зачарувала читачів буянням фантазії, барвистими картинами українського побуту, мальовничими краєвидами, світлим гумором, соковитою мовою. Здавалося, молодий і досі не відомий письменник відкрив росіянам український світ...


17 Д е б ю́ т — перший виступ, починання в якійсь галузі; початок.

Консультація професора Філологова
Збірка «Вечори на хуторі біля Диканьки» складається з двох частин. До першої з них увійшли повісті «Сорочинський ярмарок», «Басаврюк, або Вечір проти Івана Купала», «Майська ніч, або Утоплена», «Пропала грамота». Друга частина охоплює твори «Ніч перед Різдвом», «Страшна помста», «Іван Федорович Шпонька та його тітонька», «Зачароване місце».

За порадою друзів, публікуючи цю книжку, Гоголь приховав своє прізвище за літературною «маскою» вигаданого видавця — пасічника Рудого Панька. Саме він буцімто і є автором передмови до обох частин збірки. Прізвисько, а також далека від високого літературного стилю оповідна манера пасічника мали засвідчити його простонародне походження. Використовуючи цю «маску», Гоголь визначив лукавий народний тон усієї книжки. Її твори рясніють українськими прислів'ями й приказками, які підсилюють комічність ситуацій і виразність мовлення персонажів.

Одним з найпоетичніших творів «Вечорів...» є повість «Ніч перед Різдвом». У ній змальовано всілякі дивасії, що відбуваються в українському селі напередодні великого свята.

Літературна кухня
Як побудовано повість «Ніч перед Різдвом»?

Час дії твору автор обрав не випадково, адже Різдвяним святам притаманна атмосфера очікування дива й здійснення заповітних бажань. До того ж в Україні Різдво здавна святкували всією громадою за народними звичаями. Спираючись на це, письменник відтворив у повісті національні традиції, висвітлив самобутній народний світогляд, поєднав побутові й фантастичні елементи.

Унаслідок такого поєднання у творі Гоголя постає дивовижна картина світу. Буденне життя в ній набуває казкового забарвлення, а фантастичні істоти — кумедних людських рис.

У сюжеті «Ночі перед Різдвом» переплітаються три лінії: перша — лінія чорта, друга — лінія залицяльників Солохи, третя — лінія Вакули й Оксани. А об'єднує їх образ чорта, який поволі перетворюється на «чарівного помічника» коваля. Основна думка твору — перемога добра над злом: мрії — над дійсністю (кохання Вакули — над байдужістю Оксани), світлих сил — над темрявою (чистої душі коваля — над чортом).

К. Лавро. Обкладинка українського видання повісті «Ніч перед Різдвом», 2006 р.

Запальний гумор у повісті поєднується із задушевним ліричним настроєм, що загалом є характерною ознакою творів Гоголя.

Письменник замолоду покинув батьківщину: жив у Санкт-Петербурзі, Москві й Римі, відвідав Єрусалим, Париж, Відень, Франкфурт та інші міста. Згодом і в його творчості українська тема поступово відійшла на другий план. Гоголь зосередився переважно на зображенні російського життя, але душею так і не відірвався від наймилішого у світі краю дитинства. Принагідно митець приїздив до рідної Василівки, залюбки відвідував Київ. Українська струна завжди бриніла в душі Гоголя, і відлунням тієї музики пройнята вся його творчість...

Перевірте себе

1. Яку роль у житті й творчості Гоголя відіграла Україна?

2. Що ви знаєте про дитинство та юність письменника?

3. Стисло схарактеризуйте збірку повістей «Вечори на хуторі біля Диканьки». Під яким ім'ям її було видано? Назвіть твори, що увійшли до цієї збірки.

4. Як побудовано повість «Ніч перед Різдвом»?

НІЧ ПЕРЕД РІЗДВОМ
(Скорочено)

Кадр з кінофільму «Вечори на хуторі біля Диканьки»
(режисер О. Роу, 1961 р.)

Останній день перед Різдвом минув. Зимова, ясна ніч настала. Глянули зірки. Місяць велично виплив на небо посвітити добрим людям та всьому світові, щоб усім було весело колядувати й славити Христа. Морозило дужче, як зранку: але зате так було тихо, що рипіння морозу під чоботом чути було за півверсти. Ще ні одна юрба парубків не з'являлася під вікнами хат; тільки місяць зазирав до них крадькома, ніби викликаючи дівчат, що прибиралися та чепурилися, хутчій вибігати на рипучий сніг. Аж ось з димаря одної хати клубами посунув дим і пішов хмарою по небу, і разом з димом вилетіла відьма верхи на мітлі. (...)

Кадр з кінофільму «Вечори на хуторі біля Диканьки»
(режисер О. Роу, 1961 р.)

Відьма... знялася так високо, що тільки чорною цяткою миготіла вгорі. Та де тільки з'являлася та цятка, там зорі одна по одній зникали на небі. Незабаром відьма назбирала їх повний рукав. Три чи чотири ще блищали. Раптом з іншого боку з'явилася інша цяточка, побільшала, почала розтягатись і вже то була не цяточка. Короткозорий, хоч би він наклав на ніс, замість окулярів, колеса з комісарової брички, і тоді не розпізнав би, що воно таке. Спереду достоту німець18: вузенька мордочка, яка безнастанно вертілася на всі боки та нюхала все, що тільки траплялося, закінчувалась, як і в наших свиней, кругленьким п'ятачком; ніжки були такі тоненькі, що коли б такі мав яреськівський голова, то він поламав би їх за першим козачком. А зате ззаду був він точнісінько губернський стряпчий19 в мундирі, бо в нього теліпався хвіст, такий гострий та довгий, як теперішні мундирні фалди; хіба тільки по цапиній бороді під мордою, по невеличких ріжках, які стирчали на голові, та що увесь був не більший од сажотруса, можна було догадатися, що то не німець і не губернський стряпчий, а просто чорт, якому останню ніч залишилося вештатись по білому світу та під'юджувати на гріхи добрих людей. Завтра ж, тільки-но вдарять перші дзвони до утрені, побіжить він, не оглядаючись, підібгавши хвоста, до свого барлога.


18 Німцем у нас називають кожного, хто тільки з чужого краю, нехай він буде француз, чи цісарець, чи швед — все німець. (Прим. М. Гоголя)
19 С т р я́ п ч и й — судовий урядовець.

Тим часом чорт підкрадався потихеньку до місяця і вже простягнув був руку, щоб схопити його; та враз смикнув її назад, ніби обпікшись, посмоктав пальці, подригав ногою й забіг з другого боку, і знову відскочив та відсмикнув руку. Але ж, незважаючи на невдачі, хитрий чорт не покинув своїх витівок. Підбігши, раптом схопив він обома руками місяць, кривляючись та дмухаючи; перекидав його з руки в руку, як мужик, що дістав голими руками жарину для своєї люльки; нарешті поквапно сховав до кишені, і, начебто нічого й не було, побіг далі.

У Диканьці ніхто не чув, як чорт украв місяця. Щоправда, волосний писар, виходячи рачки з шинку, бачив, як місяць, не знати чого, танцював на небі, і запевняв, божачись, у тому все село: та миряни20 хитали головами й навіть підіймали його на сміх. Та яка ж була причина зважитися чортові на таке беззаконне діло? А ось яка: він знав, що багатого козака Чуба запросив дяк до себе на кутю, де будуть: голова; приїжджий з архієрейської півчої21 дяків родич, у синьому сюртуці, що брав якнайнижчого баса; козак Свербигуз і ще дехто. Де, крім куті, буде варенуха, перегнана на шафран горілка та багато всякої страви. А тим часом його дочка, красуня на все село, зостанеться дома, а до дочки напевне прийде коваль, силач і хлопець хоч куди, що був чортові осоружніший, ніж проповіді отця Кіндрата.


20 М и р я́ н и — члени сільської громади; селяни,
21 П і́ в ч а — церковний хор.

На дозвіллі коваль малював і вславився як найкращий живописець на всю околицю. Сам сотник JI...ко, що був ще тоді живий-здоровий, закликав його навмисно до Полтави пофарбувати дерев'яний паркан коло свого дому. Усі миски, з яких диканські козаки сьорбали борщ, були розмальовані ковалем. Коваль був богобоязлива людина й малював часто образи святих, і тепер ще можна знайти в Т... церкві його євангеліста Луку. Але тріумфом його майстерності була одна картина, намальована на церковній стіні... на якій зобразив він святого Петра в день страшного суду з ключами в руках, як той виганяв з пекла нечисту силу; переляканий чорт кидався на всі боки, передчуваючи свою погибель, а замкнені колись грішники били й ганяли його батогами, поліняками і всім, що під руку трапилось. У той час, як майстер працював над цією картиною й малював її на великій дерев'яній дошці, чорт з усієї сили намагався перешкоджати йому: штовхав невидимо під руку, хапав із горна в кузні попіл і обсипав ним картину; та, незважаючи на все, роботу було закінчено, дошку внесено до церкви і вправлено у стіну в притворі, і з того часу чорт заприсягся мститися ковалеві.

Одну тільки ніч залишалося йому блукати білим світом; але й цієї ночі він шукав способу зігнати на ковалеві свою злість. І для цього наважився вкрасти місяць, сподіваючись, що старий Чуб ледачий та вайлуватий, а до дяка від хати не так вже й близько: дорога йшла поза селом, повз вітряки, повз кладовище, обминаючи яр. Ще місячної ночі варенуха та горілка, настояна на шафрані, могли б заманити Чуба. Але в таку темряву навряд чи вдалося б кому стягти його з печі та викликати з хати. А коваль, що здавна не ладнав з ним, при ньому нізащо не наважиться прийти до дочки, дарма, що дужий.

Отаким чином, як тільки чорт сховав у кишеню свою місяць, враз по всьому світі зробилося так темно, що не кожен би знайшов дорогу до шинку, не тільки до дяка. Відьма, опинившись раптом у темряві, скрикнула. Тут чорт, підкотившись до неї бісиком, підхопив її під руку й заходився нашіптувати на вухо те саме, що звичайно нашіптують усій жіночій породі. Дивно ведеться в нас на світі! (...)

***

Тепер погляньмо, що робить, залишившись сама, красуня-дочка. Оксані не минуло ще й сімнадцяти років, а вже мало не по всьому світу, і по той бік Диканьки, і по цей бік Диканьки, тільки й мови було, що про неї. Парубки гуртом проголосили, що кращої дівки й не було ще ніколи і не буде ніколи на селі. Оксана знала й чула все, що про неї говорили, і була вередлива, як красуня. (...) Парубки ганялися за нею юрбами, але, втративши терпець, залишали один по одному вередливу красуню й лицялися до інших, не таких примхливих. Один тільки коваль був упертий і не кидав свого залицяння, дарма, що й з ним поводились анітрохи не краще, ніж з іншими. По виході батька свого, Оксана довго ще чепурилася та вихилялася перед невеликим в олов'яній оправі дзеркалом і не могла намилуватися з себе. «І чого людям надумалося розславляти, нібито я гарна? — говорила вона, ніби неуважно, для того тільки, щоб хоч про що-небудь побалакати з собою. — Брешуть люди, я зовсім не гарна». Але свіже, жваве, по-дитячому юне личко, з блискучими чорними очима та невимовно привабливою усмішкою, що пропікала душу, майнувши в дзеркалі, враз довело інше. «Хіба чорні брови та очі мої, — провадила далі красуня, не випускаючи дзеркала, — такі гарні, що вже подібних до них немає й на світі? Яка тут краса в цьому кирпатенькому носі? І в щоках? І в губах? Ніби гарні мої чорні коси? Ух, їх можна злякатися увечері: вони, як довгі гадюки, переплелись та обвились круг моєї голови. Я бачу тепер, що я зовсім не гарна! — І, відхиляючи трохи далі від себе дзеркало, скрикнула:

— Ні, гарна я! Ой, яка гарна! Диво! Яку радість принесу я тому, кому буду жоною! Як милуватиметься з мене мій чоловік! Він нестямиться від радості! Він зацілує мене на смерть.

— Чудна дівчина! — прошепотів, увійшовши тихо, коваль. — І вихваляється вона мало! З годину стоїть, видивляючись у дзеркало, і не надивиться, та ще й хвалить себе вголос!

«Егеж, парубки, чи ж вам до пари я? Ви погляньте на мене, — вела далі гарненька кокетка, — як я плавно виступаю; у мене сорочка вишита червоним шовком. А які стрічки на голові! Вам довіку не бачити пишнішого галуна! Всього цього накупив мені батько мій, щоб одружився зо мною найкращий молодець у світі!» І, усміхнувшись, обернулася вона й побачила коваля...

Скрикнула й суворо зупинилася перед ним.

Коваль і руки опустив.

Важко сказати, що виявляло смагляве личко чарівної дівчини: і суворість в ньому було видно; і крізь суворість якесь глузування з збентеженого коваля; і ледве помітна краска досади тонко розливалася по обличчю; і все це так перемішалося й таке було невимовно гарне, що поцілувати її мільйон разів — от усе, що можна було зробити тоді найліпшого.

— Чого ти прийшов сюди? — так почала Оксана. — Хіба хочеться, щоб випровадила за двері лопатою? Ви всі майстри під'їжджати до нас. Умить пронюхаете, коли батьків нема дома. О, я знаю вас! Що, скриня моя готова?

Кадр з кінофільму «Вечори на хуторі біля Диканьки»
(режисер О. Роу, 1961 р.)

— Буде готова, моє серденько, після свят буде готова. Коли б ти знала, скільки попрацював я коло неї: дві ночі не виходив з кузні; зате в жодної попівни не буде такої скрині. Залізо поклав таке, якого не клав на сотникову таратайку, коли ходив на роботу до Полтави. А як буде розмальована! Хоч усю околицю виходи своїми біленькими ніжками, не знайдеш такої! По всьому полю будуть розкидані червоні й сині квіти. Горітиме, як жяр* Не сердься ж на мене! Дозволь поговорити, хоч подивитись на тебе!

— Хто ж тобі боронить, говори й дивись!

Тут сіла вона на лаву й знову глянула в дзеркало й стала управляти на голові свої коси. Поглянула на шию, на нову сорочку, вишиту шовком, і тонке почуття самовдоволення з'явилося на устах, на свіжих щічках і підсинилося в очах.

Кадр з кінофільму «Вечори на хуторі біля Диканьки»
(режисер О. Роу, 1961 р.)

— Дозволь і мені сісти біля тебе! — сказав коваль.

— Сідай, — промовила Оксана, зберігаючи на устах та у вдоволених очах те саме почуття.

— Чарівна, люба Оксано, дозволь поцілувати тебе! — промовив підбадьорений коваль і пригорнув її до себе, наміряючись поцілувати; та Оксана відхилила свої щоки, що були вже на непримітній віддалі від губ коваля, і відіпхнула його. — Чого тобі ще хочеться? Йому як мед, то й ложку! Геть від мене, в тебе руки цупкіші за залізо. Та й сам ти пахнеш димом. Я думаю, геть мене забруднив сажею.

Тут вона піднесла дзеркало й знову почала перед ним чепуритися.

«Не любить вона мене! — думав собі, похиливши голову, коваль. — їй усе іграшки; а я стою перед нею, як дурень, і очей не зводжу з неї. І все б стояв перед нею, і повік би не зводив з неї очей! Чарівна дівчина! Чого б я не дав, щоб дізнатися, що в неї на серці, кого вона кохає. Та ні, вона й гадки не має ні про кого. Вона милується сама собою; мучить мене, бідолашного; а я за журбою не бачу світу; а я її так люблю, як ні один чоловік на світі не любив і ніколи не любитиме».

— Чи правда, що твоя мати відьма? — промовила Оксана й засміялася. І коваль відчув, що всередині в нього все засміялося. Сміх цей начебто враз озвався в серці, тихо заграли жили, а разом з тим і досада запала йому на душу, що він не мав права поцілувати це милим сміхом осяяне личко.

— Що мені мати? Ти в мене і мати, і батько, і все, що тільки є найдорожчого в світі. Якби мене покликав цар і сказав: «Ковалю Вакуло, проси в мене всього, що тільки є найкращого в моєму царстві, все віддам тобі. Звелю тобі зробити золоту кузню, і будеш ти кувати срібними молотами». — «Не хочу, — сказав би я цареві, — ні самоцвітів дорогих, ні золотої кузні, ні всього твого царства. Дай мені краще мою Оксану!» (...)

* * *

Мороз побільшав, і вгорі так зробилося холодно, що чорт перестрибував з одного копитця на друге й хукав собі в кулак, бажаючи хоч як-небудь розігріти замерзлі руки. (...)

Відьма й собі відчула, що холодно, дарма, що була тепло одягнена; і тому, піднявши руки догори, відставила ногу та, прибравши такої пози, як людина, що мчить на ковзанах, не зворухнувшись жодним суглобом, спустилася повітрям, ніби по льодовій похилій горі, — і просто в димар.

Чорт таким самим способом подався слідом за нею. Але що ця тварина прудкіша за всякого фертика22 в панчохах, то й не дивно, що він наїхав при самім отворі димаря на шию своїй коханці та й опинилися обоє в просторій печі між горшками.


22Ф е́ р т и к, ф е р т — тут: самовдоволена, розв'язна людина, чепурун.

Мандрівниця відсунула тихенько затулку, щоб глянути, чи не наскликав син її, Вакула, до хати гостей, та, побачивши, що нікого не було, тільки мішки лежали серед хати, вилізла з печі, скинула теплого кожуха, причепурилась, і ніхто не міг би дізнатися, що вона хвилину тому їздила на мітлі.

Мати коваля Вакули мала не більше як сорок літ. Вона була ні гарна ні погана з себе. Важко й бути гарною в такі роки. Однак вона вміла так причаровувати до себе найстатечніших козаків (яким, не завадить між іншим сказати, мало було діла до краси), що до неї вчащали і голова, і дяк Йосип Никифорович (звісно, коли дячихи не було дома), і козак Корній Чуб, і козак Касян Свербигуз. І, на похвалу їй слід сказати, вона так уміло обходилася з ними, що жодному з них і на думку не спадало, що в нього є суперник. (...)

Солоха вклонялась кожному, і кожний думав, що вона вклоняється тільки йому. (...)

Утім, прихильнішою Солоха була до Чуба. Щоправда, цікавив її не так сам козак, як його майно. Дізнавшись про кохання Вакули до Оксани, жінка стривожилася, адже, побравшись із дівчиною, син міг заволодіти Чубовим багатством. Аби того не сталося, Солоха за всяку ціну намагалася посварити Вакулу із Чубом.

Тим часом через темряву й заметіль козак Чуб заблукав і не помітив, що повернувся до власної хати. Він постукав у двері, але, почувши грізний окрик Вакули, вирішив, що потрапив до сусідів. Парубок теж не впізнав Чубай накинувся на нього з кулаками. Збентежений козак поплентався до Солохи.

Літературний практикум
1. Які дивовижні події відбуваються на початку повісті «Ніч перед Різдвом»?

2. Знайдіть порівняння, яке автор використовує в описі викрадення місяця. На чому наголошує це порівняння?

3. Знайдіть портрети відьми й чорта. Які подробиці наближають ці образи до казкових персонажів, а які — засвідчують їхню життєподібність?

4. Робота в парах. Перечитайте опис зимової ночі, яким починається повість. Опрацюйте його за поданими запитаннями.

Як в описі розкрито красу й святкову урочистість зимового пейзажу?

Що надає опису зимової ночі поетичності?

Завдяки яким художнім засобам образи природного світу, згадані в описі, постають одухотвореними?

5. Яким зображено Вакулу в наведеному уривку повісті? Що свідчить про хист і майстерність парубка? За що його незлюбив чорт?

6. Схарактеризуйте зовнішність і вдачу Оксани. Обґрунтуйте відповідь, спираючись на текст.

7. Схарактеризуйте ставлення Вакули до Оксани. Знайдіть у тексті рядки на підтвердження щирості кохання коваля.


 


Переглядів: Счетчик посещений Counter.CO.KZ

Пошук
Календар
«  Жовтень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031

Copyright Кунцівська ЗОШ I-III ступенів © 2017