Вівторок, 22.08.2017, 16:36
Вітаю Вас Гість | RSS

Кунцівська школа    
ВІРТУАЛЬНИЙ МЕТОДИЧНИЙ КАБІНЕТ

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Волощук, 6. Рей Бредбері. Усмішка







Літературна розминка
1. Яких письменників-фантастів ви знаєте?
2. Пригадайте фантастичні твори, у яких зображено майбутнє людства. Яким воно постає у цих творах?

Навіть на схилі літ Бредбері залишався дитиною. На дев'ятому десятку в зовнішності й поведінці письменника проступали риси підлітка, а його помешкання було просто-таки напаковане іграшками.

Реймонд Дуглас Бредбері народився 22 серпня 1920 р. в американському місті Вокігані. Дитинство письменника припало на важкий етап економічного розвитку країни, що позначилося на становищі його сім'ї. Найскладнішим періодом був той час, коли Бредбері-старший утратив роботу... Родина мусила переїхати до Лос-Анджелеса, де Рей закінчив школу і в шістнадцять років почав заробляти на життя продажем газет. Через брак грошей він не мав можливості навчатися в коледжі й університеті, але тричі на тиждень відвідував бібліотеку. Так, за власним висловом, Бредбері замість університету закінчив бібліотеку.

Цікаві подробиці
Тягар сімейних проблем не зруйнував дитячих фантазій Бредбері. У дитинстві він уявляв себе чарівником, який вражає публіку феєричними фокусами, і згодом, ставши визнаним письменником, не забув того «маленького чарівника». Згадуючи минуле з висоти зрілого віку, письменник жартував: «Я, безбородий хлопчисько-чарівник, виймав з картонного картуза... чудернацьких кроликів. Я став бородатим факіром, і тепер з друкарської машинки та Космічної Пустелі, що стелиться так далеко, як тільки можуть її осягнути зір і розум, я виймаю ракети».

Про письменництво Бредбері мріяв змалечку. У дванадцять років він уже мав друкарську машинку й незабаром почав розсилати до поважних часописів свої твори. У відповідь надходили лише відмови, обґрунтовані тим, що в оповіданнях забагато жахів. Більшість тодішніх рукописів письменник із часом спалив, але зворушливу відданість друкарській машинці зберіг на все життя.

Кімната Р. Бредбері

Бредбері був природженим мрійником, тож у сімнадцять років вступив до лос-анджелеського об'єднання молодих авторів «Ліга наукових фантастів». Реєві оповідання друкували в дешевих журналах, але юнак добре усвідомлював їхню недосконалість і наполегливо працював над літературним стилем. Протягом 1939-1940 pp. він видавав часопис «Футуріа фантазія», у якому публікував свої роздуми над майбутнім і його можливими загрозами.

У двадцять два роки Бредбері став професійним письменником. Він писав надзвичайно багато — близько п'ятдесяти двох творів на рік, проте читачі й критики залишалися байдужими до його доробку... Утім, успіх таки прийшов. Це сталося після публікації циклу оповідань «Марсіанські хроніки» (1950), а за три роки з'явився друком роман «451 градус за Фаренгейтом», завдяки якому митець здобув світову славу.

Літературна кухня
Як побудовано твори Р. Бредбері?

Сюжети творів знаменитого фантаста зазвичай побудовано за принципом розгорнутої відповіді на запитання «Що відбулося б, якби?..». Наприклад: «Що відбулося б, якби людство спіткала атомна війна?» (оповідання «Усмішка»), або «Що відбулося б, якби з нашого життя надовго зникло Сонце?» (оповідання «Все літо в один день»), або «Що відбулося б, якби людство раптом зникло?» (оповідання «Канікули»). Водночас сюжети своїх творів письменник часто не доводить до логічного кінця, який би остаточно визначив долю персонажів. Так він спонукає читачів замислитися над долею героїв і майбутнім сучасної цивілізації.

Центральним конфліктом у творах Рея Бредбері є зіткнення між творчим розвоєм людини та бездуховністю й зашкарублістю суспільства.

Літературознавча довідка
Конфлікт — зіткнення, протиборство діючих сил, що визначає рух сюжету літературного твору. Таке зіткнення може відбуватися в душі героя, між двома персонажами, групами персонажів, а також між героєм і обставинами, які йому перешкоджають.

Упродовж тривалого творчого життя Бредбері опублікував понад тридцять книжок. Літературні досягнення письменника відзначені численними міжнародними преміями й нагородами. Однак діяльність Бредбері не обмежувалася літературною творчістю. Він брав участь у створенні анімаційного кіно, телеп'єс і телесеріалів, навіть у розробленні інтер'єру космічного корабля «Земля», виставленого в Епкот-центрі, що в Діснейленді. Митець також виступав з публічними лекціями й консультував представників різних професій — від спеціалістів космічної галузі до чиновників мерії.

Створені Бредбері картини майбутнього зазвичай демонструють небезпечний бік науково-технічного прогресу й розвитку технократичного суспільства1. Попри позірну фантастичність, вони надзвичайно точно влучають у «больові точки» сучасного людства. Саме тому прихильники називають письменника «пророком космічної ери».


1 Т е х н о к р а т и́ ч н е   с у с п і́ л ь с т в о — суспільство, що розвивається під прапором науково-технічного прогресу. Прибічники ідеї технократії вважають, що такий розвиток мають очолювати інженери, учені, техніки.

Основою людського існування Бредбері вважав працю, засновану на любові до життя й творчості. Такі моральні орієнтири надають його фантастичним картинам — часом сумним і загрозливим — життєствердної сили й реалістичної правдивості.

Перевірте себе

1. Коли і як виявилися здібності Бредбері до літературної творчості?

2. Розкажіть про шлях письменника до світової слави. Назвіть твори, що зробили його відомим.

3. Чим, крім літературної творчості, займався Бредбері?

4. Дайте визначення поняття «конфлікт». Обґрунтуйте відповідь прикладами з літературних творів.

УСМІШКА
(Скорочено)

Леонардо да Вінчі. Мона Ліза

Черга зібралася на міському майдані о п'ятій ранку, коли перегук півнів долинав із далекого, вкритого інеєм селища й ніде не світилося. Тоді повсюди над зруйнованими будинками висіли клапті туману, та ось тепер, о сьомій ранку, він почав зникати з появою перших ознак світанку. Дорогою парами, втрьох іще йшли люди — був саме ярмарковий і святковий день.

Хлопчина стояв позаду двох чоловіків, котрі голосно розмовляли між собою, і в чистому холодному повітрі звучання їхніх слів було ще різкішим. Він тупцював на місці й хекав на свої червоні, обвітрені руки, позираючи то на засмальцьований, з цупкої мішковини одяг балакунів, то на довгу вервечку чоловіків та жінок попереду.

— Агов, хлопче, а ти що тут робиш спозаранку? — почувся чоловічий голос у нього за спиною.

— Це моє місце, я зайняв тут чергу, — відповів хлопець.

— Ти б краще віддав своє місце комусь тямущому, а сам забрався б геть!

— Не чіпай хлопця, — втрутився, різко обернувшись, один із чоловіків, які стояли попереду.

— Я пожартував, — чоловік, котрий стояв позаду, поклав руку хлопчині на голову, а той, насупившись, скинув її. — Просто подумав: якось дивно — дитина вже на ногах із самого ранку.

— Цей хлопець тямить у мистецтві. Зрозумів? — сказав захисник, чоловік на прізвище Грігзбі. — Як тебе звати, малий?

— Том.

— Наш Том не схибить, плюне як слід. Чи не так, Томе?

— Ще й питаєте!

У черзі засміялися.

Попереду продавали гарячу каву в надщерблених філіжанках2.


2 Ф і л і ж а́ н к а — те саме, що чашка.

Поглянувши туди, Том побачив маленьке палахкотливе вогнище й іржавий казанок, де шумувало вариво. Це не була справжня кава. Її запарили з якихось ягід, зібраних за містом, і продавали по пенні за філіжанку, щоб зігріти шлунок, та негусто було покупців, бо мало в кого вистачало на це грошей.

Том вдивлявся поперед себе, де за поруйнованою вибухом кам'яною стіною зникав кінець черги.

— Кажуть, вона усміхається, — мовив хлопець.

— Атож, усміхається, — відповів Грігзбі.

— Кажуть, вона з фарби і полотна.

— Так. Тому мені й здається, що вона не справжня. Та, справжня, я чув, колись давно на дошці була намальована.

— Кажуть, їй чотириста років.

— Якщо не більше. Ніхто не знає напевне, який тепер рік.

— Дві тисячі шістдесят перший!

— Правильно, хлопче, так тільки кажуть. Брехня. Може, вже трьохтисячний чи п'ятитисячний! Хто знає? Довгенько тривала уся ця колотнеча. А нам дісталися самі кісточки та ратички.

Літературний практикум
1. Де й коли відбувається описана в уривку подія?

2. Яким постає життя людей у першому абзаці? Обґрунтуйте відповідь цитатами.

3. Якою була кава, що продавали в черзі? Як опис кави пов'язаний з тим фактом, що картину вважали несправжньою.

4. Чим Том відрізнявся від інших людей у черзі?

5. Що надає зображеній в уривку картині життя загрозливого характеру? Наведіть відповідні цитати.

Поволі просуваючись, вони човгали холодною бруківкою.

— Коли вже ми її побачимо? — непокоївся Том.

— Ще кілька хвилин, не більше. Її відгородили, напнувши оксамитову стрічку на чотири мідних кілочки, за всіма правилами, щоб люди не підходили надто близько. І пам'ятай, Томе, жодного каміння. У неї заборонили жбурляти каміння.

— Гаразд, сер.

Сонце піднімалося на небосхилі дедалі вище, несучи тепло, яке змусило чоловіків поскидати страхітливу одіж та брудні капелюхи.

— Чому всі ми стоїмо в черзі? — роздумуючи, запитав Том. — Чому всі мусять плювати?

Грігзбі й не глянув на нього, він дивився на сонце, міркуючи, котра година.

— Ну, Томе, є купа причин для цього, — він звично заклав руку до кишені, якої вже давно не було, шукаючи неіснуючу цигарку. Том бачив цей жест мільйон разів. — Тут вся річ у ненависті. Ненависті до всього, пов'язаного з Минулим. Скажи мені, Томе, як ми дожилися до такого? Замість міст — звалища мотлоху, шляхи від бомб ніби викорчувані, а половина полів уночі світиться від радіації. Ото я й запитую, Томе, хіба це не огидний безлад?

— Так, сер. Так воно і є.

— Тож-бо, Томе. Людина ненавидить те, що зламало її, покалічило їй життя. Така вже людська природа. Безглуздо, мабуть, та людина вже так влаштована.

— Тому ми ненавидимо всіх і все, — відгукнувся Том.

— Правильно! Всю цю юрбу, яка в Минулому верховодила у світі. От і маємо: стоїмо тут удосвіта в холоді, усередині все злиплося від голоду, самі живемо в печерах, і нічого нам не лишилося — ні курива, ні випивки, жодної розваги, крім оцих наших свят, Томе, наших свят.

І Том подумки перебрав свята, які їм випали за останні роки. Згадав той рік, коли вони порвали всі книжки й спалили їх на майдані, тоді всі реготали, мов п'яні. А на свято науки місяць тому, коли притягли останній автомобіль, вони кидали жеребок, і щасливчики могли по разу вгатити машину кувалдою. (...)

Настав полудень. Сморід зруйнованого міста ширився в спекот— ному повітрі, щось кублилося серед уламків будівель.

— Містере, те більше ніколи не повернеться?

— Що — цивілізація? Кому вона потрібна? Тільки не мені!

— А от я ладен дещо в ній стерпіти, — відгукнувся один із черги. — Було в ній щось і гарне.

— Дарма переймаєшся! — вигукнув Грігзбі. — То все одно пусте.

— Ет, не кажіть, — наполягав хтось із черги. — Ще з'явиться, от побачите, якийсь головатий і підлатає цивілізацію. Згадаєте мої слова. Та людина матиме чутливе серце. (...)

Нарешті вони вступили на головний майдан. У цей час до міста в'їжджав вершник, тримаючи в руці аркуш паперу. Посеред майдану виднілася обгороджена стрічкою ділянка. Том, Грігзбі й усі інші накопичували слину для плювка, просуваючись уперед, — рухалися з готовністю й передчуттям втіхи, широко розплющивши очі. Схвильований Том відчував, як прискорено калатало його серце, а земля під босими ногами здавалася йому розпеченою.

— Ну, Томе, тепер наша черга, пильнуй!

На кожному кутку обгородженої ділянки стояли полісмени — четверо чоловіків із жовтою поворозкою на зап'ястку, знаком їхньої влади над усіма іншими. Вони мали стежити, аби з черги не жбурляли каміння.

— Це для того, — наостанку пояснив Грігзбі, — щоб усім вдалося разочок плюнути в неї, зрозумів, Томе? Ну, давай!

Том укляк перед картиною, довго вдивляючись у неї.

— Та плюй, Томе!

У нього пересохло в горлі.

— Ану, Томе! Швидше!

Але, — повільно вимовив Том, — вона ж гарна!

— Гаразд, я плюну замість тебе!

Плювок Грігзбі зблиснув на сонці. Жінка усміхалася Тому з картини лагідно й загадково, а він, відповідаючи на її погляд, чув калатання власного серця, немов йому у вухах звучала якась музика.

— Вона гарна, — повторив він.

— Йди вже, поки поліція...

— Увага!

Черга затихла. Щойно вони сварили Тома, що той занімів, тепер усі повернулися до вершника.

— Як її звати, сер? — тихенько запитав Том.

— Що, картину? Здається, Мона Ліза3... Еге ж, Мона Ліза.

— Прослухайте оголошення! — гукнув вершник. — За дозволом влади сьогодні опівдні портрет на майдані буде передано до рук тутешніх мешканців, аби вони могли взяти участь у знищенні...

Том і кліпнути не встиг, як натовп панічно заметушився, з криками й стусанами поніс його до картини. Почувся різкий звук роздертого полотна. Полісмени накивали п'ятами. Натовп ревів на все горло, і руки роздирали портрет, як шмат падалі зграя голодних птахів. Том відчув, як його просто жбурнули через розбиту раму. Він простягнув руку, безтямно мавпуючи4 інших, ухопив клапоть маслянистого полотна і смикнув, видерши його, а потім упав, і стусани винесли його на край натовпу. Закривавлений, у пошматованому одязі, він дивився, як літня жінка жувала клапті полотна, як чоловіки трощили раму, ударами ніг розривали цупкі частини полотна, дерли їх на дрібне шмаття.

Лише Том стояв принишклий осторонь від розбурханого натовпу. Він поглянув на свою руку. Вона міцно притискала до грудей клаптик полотна, ховаючи його.


3 «М о́ н а  Л і́ з а» (або «Джоко́нда») — назва знаменитої картини Леонардо да Вінчі, на якій зображено молоду неаполітанку, дружину Франческо дель Джокондо.
4 М а в п у в а́ т и — повторювати за іншим.

— Гей, Томе, чого ж ти! — гукнув Грігзбі.

Не промовивши й слова, схлипуючи, Том кинувся геть. Він біг за місто зруйнованою вибухами дорогою, полем, через неглибокий потічок, біг, не озираючись, і затиснута в кулак рука ховалася під курткою.

Надвечір він дістався до маленького села й проминув його. О дев'ятій уже був біля зруйнованої будівлі ферми. За нею, у тому, що лишилося від силосної башти, під накриттям, він почув звуки, з яких було ясно, що сім'я спить — сплять мати, батько і брат. Він поспіхом прослизнув тихенько у малі дверцята і ліг, важко дихаючи. (...)

Хтось його стусонув. Це був брат, котрому довелося сьогодні самому поратися біля грядок.

— Лягай уже! — впівголоса прикрикнула на нього мати.

Ще один штурхан.

Том ліг, відсапуючись. Довкола панувала тиша. Його рука була притиснута до грудей, міцно-міцно. Півгодини він лежав так, заплющивши очі.

Потім він щось відчув: холодне біле світло. Це високо в небі зійшов місяць, і маленький клаптик світла мандрував баштою, переповзаючи по тілу Тома. Тільки тепер його рука розслабилась. Повільно, обережно, прислухаючись до рухів тих, які спали поруч, Том підніс її до очей. Він повагався, глибоко вдихнув повітря, а потім очікувально розтис пальці й розгладив шматочок помальованого полотна.

Усе довкола спало під місячним сяйвом.

А на долоні в нього лежала Усмішка.

Він дивився на неї в білому світлі, що лилося з опівнічного неба. І подумки промовляв до себе, знову і знову: «Усмішка, люба Усмішка».

Через годину він все ще бачив її, навіть після того, як обережно склав і заховав. Він заплющив очі, а Усмішка не зникала у темряві. Вона все ще була з ним, тепла і лагідна, коли він заснув, і світ поринув у тишу, а місяць веслував собі у холодному небі спершу догори, потім донизу назустріч ранку.

Переклад JI. Коломієць

Запитання і завдання до прочитаного твору

1. Який варіант майбутнього пропонує Бредбері в оповіданні «Усмішка»?

2. У яких деталях виявляється здичавіння людей, що пережили атомну війну?

3. Що й чому нищить юрба? Чому вона ненавидить власне минуле?

4. Що відчув Том, побачивши картину вперше? Знайдіть у тексті опис його переживань. Як ви можете пояснити таку суперечливість у поведінці героя: на противагу іншим, він відмовився плюнути в портрет Мони Лізи, але, так само як інші, вирвав з нього шматок?

5. Знайдіть у тексті слова одного з персонажів щодо можливості відновлення цивілізації. Яка людина, на думку цього персонажа, здатна це зробити? Чи може такою людиною стати Том? Обґрунтуйте свою думку.

6. Як ви гадаєте, чому автор «уклав» у руки Тома саме той клаптик полотна, на якому зображено усмішку Мони Лізи? Якого змісту ця усмішка набуває наприкінці оповідання?

7. Подискутуйте! Як, на вашу думку, автор оцінює майбутнє людства у фіналі твору — песимістично чи життєствердно? Обґрунтуйте свою відповідь.

8. Пофантазуйте! Придумайте продовження історії Тома й запишіть його в зошиті.


 


Переглядів: Счетчик посещений Counter.CO.KZ

Пошук
Календар
«  Серпень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031
Реклама

Copyright Кунцівська ЗОШ I-III ступенів © 2017