Вівторок, 30.05.2017, 14:53
Вітаю Вас Гість | RSS

Кунцівська школа    
ВІРТУАЛЬНИЙ МЕТОДИЧНИЙ КАБІНЕТ

Статистика

Онлайн всього: 3
Гостей: 3
Користувачів: 0

Каталог файлів

Головна » Файли » Батьки і діти

Допомагати, чи не допомагати: погляд психолога
[ Викачати з сервера (42.0Kb) ] 16.02.2017, 17:59

Допомагати, чи не допомагати —
ось у чому питання!

(точка зору психолога на проблему)

Чи може сучасний школяр вчитися самостійно? Більшість батьків, особливо ті, чиї діти навчаються в спеціалізованих школах, гімназіях, ліцеях, дадуть на це питання негативну відповідь. Батьки, не розуміють: адже вони-то в дитинстві не зазнавали подібних труднощів і навіть у вузі не працювали так інтенсивно, як часом доводиться працювати їх дітям-підліткам.

Перш ніж прийняти яке-небудь рішення, необхідно проаналізувати його можливі наслідки.

Приймаючи рішення допомагати чи не допомагати своїй дитині виконувати домашні завдання, давайте проаналізуємо, який життєвий психологічний досвід вона отримає в тому і в іншому випадку. Отже, якщо ми допомагаємо, вона:

  • відчуває, що близька людина розуміє її проблеми. Це орієнтує її на близькі стосунки та контакти, виховує у ній довіру до людей. Коли вона виросте, швидше за все, вона теж буде дбайливим, розуміючим і допомагаючим батьком;

  • отримує досвід перекладання відповідальності та роботи на іншого. Це орієнтує її на допомогу з боку, робить залежним від інших. Формується очікування допомоги та готовність приймати її;

  • при оцінці результату роботи вимушена ділити лаври з тими, хто їй допомагав. Можлива поява невпевненості у своїх силах, почуття залежності від дорослих і власної неповноцінності при гіперопіці з боку дорослих.

Якщо дитина надана сама собі, вона отримує досвід:

  • недовіри до інших: покластися не можна ні на кого, окрім на себе самого. Збільшується дистанція між дітьми та батьками;

  • самостійного ухвалення рішень і відповідальності за результати своєї діяльності. Ставши дорослою, вона, швидше за все, буде вимогливим батьком, не схильним вникати у переживання своїх дітей і допомагати їм;

  • самостійного планування свого часу та зусиль;

  • почувати себе впевненішою у житті, якщо у неї все виходить. Якщо ж вона терпить одну невдачу за іншою, то у неї буде рости почуття власної неповноцінності.

Зробити свій вибір непросто. І, як завжди, розумне рішення не є останнім. Є ще деякі обставини життя дитини, про які необхідно знати та пам'ятати.

У розвитку особистості бувають «перехідні періоди», коли до неї треба відноситись уважніше та дбайливіше, оскільки невдачі в цей час є багаті наслідками серйозних психологічних травм — аж до появи суїцидальних явищ.

У сучасній освіті однією з найбільш серйозних являється проблема спадкоємності між початковою та середньою ланкою школи. Дитина переходить до середньої школи у період прихованої психологічної кризи, і їй доводиться переживати процес адаптації. Вона стикається з рядом нових проблем:

  • різко зростає об'єм домашніх завдань, адже учитель математики, задаючи сім номерів на завтра, не знає, що його колега з української мови вже задав три вправи та переказ;

  • дитина отримує гору підручників, написаних науковою мовою.

Парадокс полягає в тому, що на уроках читання у початковій школі вона вчилася читати, розуміти й аналізувати тільки тексти художні. Вони мають іншу побудову, ніж тексти наукові. Сучасні підручники не завжди містять чіткі визначення тих понять, якими пропонується користуватися дітям. Для того, щоб відповісти на запитання у кінці підручника, нерідко необхідно самостійно переструктурувати інформацію, що міститься в нім, а це під силу не всякому дорослому.

Сучасний учитель все більше орієнтується на самостійну роботу дітей та все менше схильний пояснювати новий матеріал, не кажучи вже про те, щоби домагатися його засвоєнню. Якщо у «наш» час учитель, поставивши за результатами контрольної роботи оцінку «два» двадцятьом учням, повторно пояснював матеріал, проводив контрольну і вже після цієї роботи виставляв оцінки до журналу, його сьогоднішній колега нерідко виставляє в колонку 20 двійок і починає проходити з дітьми наступну тему. В результаті школяр опиняється в лещатах нестерпних умов. Практично неможливо вчитися, не отримуючи час від часу ці «жахливі» оцінки.

Йдучи до школи трепетним першокласником, кожна дитина бачить себе відмінником і спочатку щиро прагне ним стати. Проте якщо учитель — прибічник суворості при виставлянні оцінок, уже в молодших класах школяр розуміє, що у нього нічого не вийшло, деякий час горює... і вирішує махнути рукою. Деякі гіпервідповідальні або емоційно знедолені в сім'ї діти переживають цю проблему довго та важко. Благополучніші дивляться на неї простіше. Проте ця простота є багатою наслідками неадекватністю реакції згодом, коли велика кількість незадовільних оцінок не сприймається підлітком як сигнал реальної небезпеки.

Теоретично в підлітковому періоді потрібний щадний освітній режим, оскільки вся увага та всі душевні сили учня звернені на спілкування з однолітками. Більшість дітей 12–15 років ходять до школи саме для того, щоб спілкуватися. Така психологічна особливість віку.

Коли дитина вступає до підліткового віку, виразно видно, що встигли зробити в дошкільному дитинстві й у початковій школі в плані її пізнавального розвитку та формування загального кругозору. Різко настає момент, коли ми розуміємо: все, наш час закінчився. Вона більше не хоче ні до музею, ні нову енциклопедію. Все, чого вона хоче, — це годинами говорити з друзями. У цьому сенсі наша заклопотаність раннім розвитком дітей цілком оправдана.

На жаль, рідкісний учитель у сучасній школі вважає своїм професійним завданням збереження та підтримку пізнавальних інтересів дітей. І велика удача, якщо серед викладачів є люди, які самі хочуть усе знати, мають тягу до постійного розвитку та пізнання. Такі можуть захопити дітей і підтримати їх у хорошому пізнавальному тонусі. В цілому, в період з 5-го по 8-й клас дуже багато дітей будуть переходити з розряду «хороших» учнів до розряду «слабо встигаючих». Серед трієчників (особливо хлопчиків) багато хто стане згодом розумними й успішними, дорослими. Стануть, якщо батьки вчасно допоможуть, найнявши репетиторів, розв'язавши проблему вищого навчального закладу.

У сучасної школи є ще одна проблема — з дитини вимагають те, чому її не навчили. Класичний приклад — написання твору або доведення теореми. «У наш час» перед тим, як писати твір, ми отримували завдання продумати його план, причому спочатку цей план складався в класі, а твір писали вдома. Сучасні діти не пишуть план, і, природно, їм украй важко написати і сам твір. Кандидати різних наук пишуть твори разом зі своїми дітьми й дуже мучаться усвідомленістю, що їхні діти — бездари та тупиці. Насправді наші діти, ймовірно, розумніші та здібніші, ніж були ми в їхньому віці. Просто до нас не пред'являли таких вимог, а з позиції нинішнього віку у нас вже прорізається схильність ідеалізувати власне дитинство.

На жаль, ми, дорослі, частенько отримуємо за виконані нами домашні завдання оцінку не вище за задовільну. На жаль, перед нами стоїть проблема вибору між дуже середньою школою, в якій немає високих вимог, але немає і гідного рівня освіти, і школою «елітною», в якій дитина не може вчитися сама. Чого ми хочемо? І як нам зберегти здоров'я і життєрадісність наших дітей?

Серед сучасних дітей є «пофігисти», які вважають за краще ні про що особливо не думати. Але є і діти, яких лякає те, що вони стають старшими,: вони бояться зростаючих вимог до них із боку суспільства, вони не хочуть бути дорослими. Це дуже тривожний симптом. Тому ми повинні допомогти своїм дітям впоратися з тим нелегким вантажем вчення й особового зростання, який випадає на їхню долю.


Категорія: Батьки і діти | Додав: Nicolaj | Теги: допомога
Переглядів: 87 | Завантажень: 1 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Пошук
Реклама

Copyright Кунцівська ЗОШ I-III ступенів © 2017