Середа, 18.10.2017, 04:09
Вітаю Вас Гість | RSS

Кунцівська школа    
ВІРТУАЛЬНИЙ МЕТОДИЧНИЙ КАБІНЕТ

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог файлів

Головна » Файли » Батьки і діти

Страх перед школою
[ Викачати з сервера (57.5Kb) ] 29.09.2017, 18:23

Страх перед школою
(точка зору психолога на проблему)

Карл Хайнц Бріш — німецький психіатр, психотерапевт, психоаналітик і травмотерапевт, професор, доктор медичних наук. Сучасний послідовник теорії прив'язаності, його наукові інтереси пов'язані з вивченням ранніх дитячо-батьківських відносин, типів прив'язаності та її порушень. Пропонуємо батькам главу з його книги «Розлади прив'язаності: від теорії до терапії».

Порушення прив'язаності у шкільному віці

Порушення прив'язаності можуть зустрічатися у дітей шкільного віку. Симптоматика цих порушень варіює залежно від вікової групи, оскільки до вимушеної розлуки з домом у зв'язку з початком шкільного життя в таких дітей додається необхідність успішно вчитися і не відставати від ровесників.

Страх перед школою

Перша зустріч із пацієнтом та його симптоматика

Мама телефонує до мене, щоб записати на сеанси психотерапії свого сина Й., якому вже майже 11 років. Вона говорить дуже збуджено і категорично. її син пішов у перший клас гімназії. Але фактично він так і не почав її відвідувати, оскільки був на уроках тільки перші 2 тижні навчального року, а тепер минуло вже 3 місяці, як він перестав туди ходити.

Я швидко призначаю мамі Й. дату для першої зустрічі. Але через кілька днів вона відмовляється від призначеного терміну, бо в її сина виявили гастрит, який, можливо, і був причиною болів у шлунку, які він відчував на уроках. Мама каже, що син має спершу вилікуватися, тим більше, що її чоловік також мав таке захворювання і страждав від сильних болів у шлунку.

Через 3 місяці після цього мама Й. телефонує до мене ще раз і знову просить терміново призначити їй дату для зустрічі. Вона каже, що ситуація з того часу практично не змінилася, хоча її син пройшов різноманітні медичні обстеження і навіть переніс операцію.

У призначений день я зустрічаю в себе дуже схвильовану і пригнічену жінку, яка у швидкому темпі, буквально не переводячи подиху, дуже детально й емоційно описує мені історію зі своїм сином. Хлопець сидить при цьому мовчки і похнюпившись, з опущеною головою, ніби вріс у крісло, а на його лиці суміш апатії й депресії. Я звертаюся до нього і пропоную, щоб він розповів про себе сам або виправив те, що сказала мама, але він відмовляється, говорячи лише, що вона краще знає, що робити.

Сумарно Й. вже майже півроку не ходить у школу, але стараннями мами і завдяки її допомозі регулярно виконував самостійно всі домашні завдання і опанував учбовий матеріал з усіх предметів. Усі спроби відправити його в школу були марними, позаяк у нього відразу починав боліти живіт і виникала нудота із блювотою та печією у шлунку.

Останнім часом Й. дуже змінився. Раніше він був веселим і запальним хлопчиськом, але поступово став щоразу більше замикатися в собі, перестав виходити з дому і припинив заняття спортом. Тепер він усамітнився й ізолювався від усіх. Він і сам переживає з приводу цього, тому не раз кидається з плачем на руки до мами, шукаючи полегшення у своїх стражданнях. В усіх рідних і близьких вже просто опустилися руки.

Анамнез

Мама Й. розповіла про все це дуже чітко й детально. Це молодший із двох її синів, Й. ще має брата, старшого від нього на 6 років. Той також ходить у гімназію, але не має проблем із навчанням. Вагітність жінки, її пологи і раннє дитинство Й. пройшли без жодних проблем. Й. був жвавою, веселою і життєрадісною дитиною.

У початковій школі він добре вчився, тому з переходом його в гімназію ніяких проблем не виникало. Але вже в перші дні навчання у гімназії в нього з'явилося погане самопочуття, нудота і біль у животі, а зранку іноді блювота, отож мама не могла собі уявити, як можна посилати його у школу «в такому стані».

У нього провели цілий ряд різноманітних обстежень, щоб виявити причину захворювання, і нарешті діагностували бактеріальну інфекцію шлунка, яку почали лікувати антибіотиками у високих дозах. Через кілька днів симптоми недуги зникли, але потім з'явилися у таких же проявах знову.

Потім хлопчика проконсультували у хірурга, який виявив пупкову килу і зробив йому в амбулаторних умовах операцію. Після цього болі, як і раніше, на кілька днів зникли, і Й. навіть пішов на 2 години до школи, але потім йому знову стало погано, і мама була змушена забрати його додому. Їй довелося перейти працювати на півставки, щоб доглядати за сином і допомагати йому виконувати вдома домашні завдання.

Батько Й. часто по роботі виїжджав за кордон, тому виникла підозра про те, що він міг заразити сина якимось тропічним вірусом або іншою «екзотичною» хворобою. Наступним кроком було обстеження Й. в інституті тропічних захворювань. Мама майже весь час сама займалася своїм 11-річним сином; старший (17-річний) син вже був цілком самостійним і рідко бував удома.

Жінка розповіла, що все це її дуже виснажило, оскільки проведене обстеження та лікування не допомогло її синові, а помічені нею прояви депресії у хлопчика та відставання його в розвитку викликали в неї тривогу.

Схоже на те, що у своїй безмежній материнській турботі вона фіксувала найменші відхилення у поведінці сина, оскільки на наступну зустріч вона принесла детальну «документацію» — зошит, в якому було докладно описано перебіг захворювання її сина і всі зміни в його симптоматиці (навіть незначні) з наведенням відповідних дат та інтенсивності проявів.

При прицільному розпитуванні я дізнався від мами Й. про те, що її син дуже боявся однієї вчительки, яка вже в перші 14 днів навчання запам'яталася йому надміру строгою, несправедливою і дуже вимогливою.

У розмові з малим ця інформація підтвердилась; крім того, виявилося, що хлопчик досі не зміг інтегруватися в колектив однокласників. Він мав одного близького товариша у своєму класі, але через хворобу практично втратив з ним контакт. Й. було важко адаптуватися до такої великої кількості незнайомих йому дітей у шкільному класі; маса нових облич дратувала та лякала його. Своїх нових учителів він також вважав загрозою для себе, оскільки хлопчику було важко відразу визначити їхнє ставлення до нього.

Під час проведення тесту «свинка-чорна ратичка» — проективної методики аналізу психіки, що ґрунтується на змалюванні пригод маленької свинки на картинках, — хлопчик описав свої асоціації про те, як він попрощається зі своїми батьками, вирушить у далекий світ, пізнає і розвідає його; в його розповіді проявилися фантазії про те, що він поїде настільки далеко, що мама, можливо, навіть забуде про нього.

Міркування в контексті динаміки прив'язаності З точки зору класичного психоаналізу можна стверджувати, що Й. має дуже тісні симбіотичні стосунки зі своєю мамою, яка надміру опікується ним. Перехід хлопчика у гімназію, що зумовило відокремлення та розлуку з мамою, спричинив регресію в його розвитку, яка на психосоматичному рівні проявилася страхом перед школою.

Потяг до відокремлення, виявлений у хлопчика заданими проективного тесту, в нього розщеплений, оскільки Й. підсвідомо побоюється, що мама забуде його, коли він вирушить у далекий світ. З огляду на симптоматику Й. йому не дозволяють відокремитися від мами, а оскільки психодинаміки його скарг не розуміють, усі шукають лише соматичних причин його болю в животі, проводячи в нього масу обстежень та лікувальних заходів, серед яких навіть операція.

З'ясувати едіпальні стосунки хлопчика з татом не вдалося, оскільки батько часто відсутній і не є активною дійовою особою у процесі тріангуляції.

У перенесенні на вчительку, яка здалася хлопчику неприязною і вимогливою, проявляються його амбівалентні стосунки з мамою. Й. хотів би відмежуватися від учительки, але боїться своїх агресивних імпульсів, які в перенесенні насправді спрямовані на маму.

З точки зору динаміки прив'язаності можна стверджувати, що в Й. наявна нетривка амбівалентна прив'язаність до своєї мами.

Сильний потяг до прив'язаності спостерігається саме в матері. Вона надміру прив'язала до себе сина, що недопустимо для дитини такого віку, і стежить за кожним кроком у його психічному та соматичному розвитку, щоправда, цей контроль є по-материнському тонко-чуттєвим.

На потяг дитини до пізнання та самостійності мама не звертає уваги. Ймовірно, хлопчик слугує для мами надійною опорою, коли батько на тривалий час їде у відрядження.

З огляду на свою нетривку амбівалентну прив'язаність Й. не може адаптуватися до шкільного життя і відділитися від мами: з одного боку, він прагне відокремлення, а з іншого — боїться, що мама йому цього не дозволить.

Проведення численних обстежень, а також вся ця домашня ситуація, коли мама дозволяла Й. не ходити у школу і виховувала його одноосібно, підтверджують те, наскільки сильно мама й син у переплетінні своїх амбівалентних стосунків потребують один одного.

З одного боку, мама почала відокремлюватися від своєї сім'ї, почавши після подорослішання дітей працювати на півставки, а з іншого — з огляду на симптоматику сина швидко відмовилася від такого задуму, щоб залишатися вдома і піклуватися про нього. Це також можна пояснити лише амбівалентністю самої матері Й. та її неусвідомленими страхами перед розлукою та відокремленням.

Перебіг психотерапії

Оскільки батьки Й. все ще дуже активно намагалися виявити у свого сина збудника якоїсь тропічної інфекції, а психодинамічні відхилення вважали другорядними факторами серед можливих причин його недуги або ігнорували їх узагалі, за узгодженням з родичами Й. було вирішено госпіталізувати хлопця ще раз, щоб провести в нього заключне обстеження.

Після цього ми домовилися провести в нього курс психотерапії за участю консультантів, а в його батьків — цикл роз'яснювальних бесід із залученням педіатра. Це мало посприяти поверненню Й. до нормального шкільного життя.

Усі необхідні обстеження, зокрема аналіз крові, завершилися через 2 дні. Після обговорення отриманих результатів у спільній розмові з батьками Й. та лікарями-інтерністами органічну причину недуги хлопчика було остаточно виключено. Тоді батьки в якості «останньої спроби» стали вимагати проведення фіброгастроскопії. Але оскільки жодних показів для цієї процедури не було, мені вдалося їх від цього відмовити і переконати натомість у доцільності з'ясування психодинамічних причин даного явища.

Я виклав батькам Й. свої міркування про те, що їхній син, з одного боку, хотів відділитися від них і з задоволенням очікував переходу в гімназію, щоб реалізувати свій потяг до автономії в нових обставинах, а з іншого — ще дуже тісно був прив'язаним до мами.

Мама підтвердила, що Й. завжди був її пестунчиком, і вона справді не може наважитися «відпустити його на волю». Тому він завжди спить біля неї в ліжку, коли чоловік їде у відрядження.

Едіпальний компонент цієї сцени був для мене очевидним, але я спочатку недооцінив його під час проведення психотерапії.

Щоб полегшити хлопчику перехідний період відокремлення від мами, я запропонував батькові Й. на деякий час спланувати свій робочий графік так, щоб він міг зранку сам відводити сина до школи.

Тоді Й. ще просто не уявляв собі того, як він буде ходити у школу сам або їхати туди автобусом разом з однокласниками. Незважаючи на те, що хлопець всіляко опирався тому, щоб батько водив його зранку до школи, і не вірив, що в нього не заболить живіт, поступово така методика була впроваджена.

Оскільки в батька Й. були значно чіткіші і більш структуровані стосунки зі своїм сином, для нього не було жодної проблеми в тому, щоб забрати його зранку з лікарні і відвести до школи.

У перші дні Й. наполягав на тому, щоб тато заводив його у сам клас. Це було попередньо узгоджено із шкільним вчителем. Спочатку Й. вже у школі починав скаржитися татові на біль в животі та нудоту, хоча в лікарні в нього цих симптомів не було.

На третій день Й. довго не міг заснути і прокинувся вночі від нудоти і болю в животі. Оскільки медичний персонал і батьки тепер вже знали про психодинамічний генез цього явища, хлопчику дали пляшечку з теплим питвом, але не дозволили йому залишатися наступного дня вдома.

Вранці Й. через силу пішов зі своїм татом до школи. Як тільки вони прийшли, батько буквально «заштовхнув» сина через двері до класу, де його приязно зустрів шкільний вчитель. Й. зміг до кінця пробути на уроці, блювота в нього вже не виникала, а однокласники з радістю сприйняли повернення свого товариша.

Через 14 днів я провів ще одну бесіду з Й. та його батьками, щоб обговорити позитивні зрушення в його поведінці, а також проблеми, які все ще залишалися.

Тепер ми вже могли виписати хлопчика з лікарні, щоб продовжити його перебування в середовищі тріангуляційних стосунків у домашніх умовах.

Після виписки він пройшов курс лікування в амбулаторних умовах, а з його мамою ми провели інтенсивний цикл роз'яснювальних бесід. Вона мала змогу щоразу телефонувати до мене зранку, коли в неї з'являлася тривога після відходу сина до школи. Під час цих розмов я виразно відчував, наскільки важко вона переживає скарги сина на болі в животі й нудоту; мама зовсім не могла від нього емоційно дистанціюватися. Але загалом процес ранкового відходу Й. до школи поступово стабілізувався.

Під час індивідуальних сеансів психотерапії я обговорював з Й. передусім його стосунки з батьком та улюблені заняття — майстрування, катання на велосипеді тощо. Про страх перед школою та болі в животі хлопчик більше не згадував.

Одночасно я продовжував проводити інтенсивні роз'яснювальні бесіди з його мамою, а також періодично зустрічався для розмов з обома батьками. На цій основі мама змогла прийняти рішення про відновлення своєї професійної діяльності, що допомогло розрядити ситуацію.

Відчувши впевненість завдяки роз'яснювальним бесідам, мама Й. змогла зважитися на відокремлення від сина і сім'ї і стати більш незалежною від них, тобто досягти автономії та самостійності.

Й. був обдарованою дитиною, тому він швидко надолужив згаяне ним у школі і проявив успішність у навчанні. Незважаючи на відсутність у класі впродовж 6 місяців, хлопець зумів наздогнати шкільну програму, позаяк під час хвороби він разом із мамою регулярно опрацьовував пройдений матеріал.

Підсумкові зауваження і катамнез

Завдяки проведенню психотерапії на засадах теорії прив'язаності та активній участі батька у Й. вдалося активізувати потяг до пізнання та відокремлення від мами, незважаючи на високу амбівалентність його прив'язаності, а також усунути патологічно тісну прив'язаність хлопчика до матері.

Таку тріангуляцію на поведінковому рівні можна, звичайно ж, інтерпретувати і з точки зору едіпального комплексу. Проте, едіпального конфлікту між Й. та його батьком не було взагалі, оскільки його тато в рамках ранніх тріангуляційних стосунків, що були спрямовані на стимулювання потягу сина до пізнання, мав завдання вивільнити хлопця з-під впливу амбівалентної прив'язаності до мами.

Й. успішно провчився весь навчальний рік і перейшов у наступний клас. Він дуже пишався цим. Крім того, він відновив заняття спортом у своєму гуртку. За словами мами, у сина почали все більше проявлятися ознаки статевого дозрівання та агресії. Це було темою наших розмов з Й. під час індивідуальних сеансів, які я продовжував зрідка проводити в нього.

Хлопець скаржився мені, що мама й надалі поводиться з ним, як із «дитиною», і через це над ним насміхаються його однокласники та друзі, з якими він разом займається спортом.

Тому було дуже важливо розтлумачити мамі Й. причини таких змін у поведінці її сина: з одного боку, в нього починався пубертатний період розвитку, а з іншого — амбівалентна прив'язаність до мами спричиняла прояви агресії. Мама з полегшенням дізналася, що поведінка її сина є «цілком нормальною», і тепер вона вже не має потреби тривожитися за нього, а може натомість «більше зайнятися собою».


Категорія: Батьки і діти | Додав: Nicolaj
Переглядів: 13 | Завантажень: 1 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Пошук
Реклама

Copyright Кунцівська ЗОШ I-III ступенів © 2017