Вівторок, 19.09.2017, 19:13
Вітаю Вас Гість | RSS

Кунцівська школа    
ВІРТУАЛЬНИЙ МЕТОДИЧНИЙ КАБІНЕТ

Статистика

Онлайн всього: 15
Гостей: 15
Користувачів: 0

Каталог файлів

Головна » Файли » Діти

Спілкуймося красиво!
[ Викачати з сервера (52.5Kb) ] 06.03.2017, 18:07

Спілкуймося красиво!

Ні робота, ні громадське становище, ні пережита неприємність, ні поганий стан здоров'я не дають права бути нечемним з оточуючими. І навіть накази давати можна ввічливим тоном — спокійно, по-діловому, м'яко і при цьому категорично.

Мова

Треба намагатися говорити ясно, спокійно й стримано, в помірному тоні.

За дуже швидкою мовою важко стежити, від дуже повільної — стаєш нетерплячим. Кожне сказане слово, склад і звук повинні звучати ясно. Негарна манірна мова, в якій, наприклад, намагаються розтягнути «по-іноземному» голосні звуки, вимовляють через ніс тощо.

Всі дефекти мови, які не залежать від органічних недоліків (а іноді навіть і такі), можна виправити, старанно тренуючись.

Найзмістовніша бесіда втрачає дуже багато, якщо мова співрозмовника забруднена жаргонними словами, якщо наголос, вимова й інтонація ріжуть слух.

Дратує, коли співрозмовник при розмові постійно вживає слова-паразити «розумієш», «от», «між іншим», не кажучи вже про непристойні слова. Неввічливо виражати своє ставлення до чогось вигуками «ага», «угу», «гм», «ого» тощо.

Є убогою мова, що пістрявіє модерними неологізмами, такими, як «рубати» замість «їсти», «кімарити» замість «спати» тощо. Хто любить свою рідну мову, не перекручує її.

Щодо іноземних слів, то їх можна вживати лише тоді, коли знаєш їхнє правильне значення й вимову.

І нарешті — з чужих помилок не сміються.

Тон розмови

Тон у розмові означає так само багато, як жести й пози в манері триматися.

В тоні відтворюються відтінки емоційності та вольової дії.

З тону ми можемо судити навіть про настрій людини.

Тон певною мірою відображає й характер людини, в усякому разі показує, з ким ми маємо справу: з вихованою чи невихованою людиною.

Одне й те саме слово чи фраза можуть впливати на нас по-різному залежно від того, яким тоном вони сказані.

Часто образливими бувають не слова, а тон. «Проходьте вперед!!!» — чується за спиною хрипкий, грубий і владний крик, що примушує здригнутися і завдає майже фізичного болю.

Самі слова, залежно від того, як їх сказано, можуть виражати прохання, вимогу, пораду, попередження.

В зверхньому зарозумілому, самовпевненому тоні відчувається переоцінка власної персони й неповага до людей, які оточують.

Тема бесіди

Тема бесіди по можливості має бути цікавою для всіх учасників.

Для малознайомих людей розумно завести розмову про кінофільм, виставу, концерт, виставку чи про гастролі якогось діяча мистецтв. Це може дати поштовх для виникнення нових тем і думок.

Як правило, всіх приваблюють актуальні політичні події й такі проблеми, як досягнення науки, нові відкриття і винаходи тощо. Спеціальні наукові питання у великому товаристві зачіпати не рекомендується.

Де і про що говорити?

Треба зважати на людину, з якою ви розмовляєте, на місце, де ви перебуваєте, і на настрій тих, хто вас оточує.

Тому, хто милується заходом сонця, не говоріть про свої плани роботи, а тому, хто обговорює план роботи, — про свою вчорашню вечірку.

Не скаржаться в товаристві або в присутності третьої особи на свої сердечні справи чи домашні суперечки, бо це може поставити співрозмовника в незручне становище.

Секрети і довірчі повідомлення залишають звичайно при собі.

У товаристві не розповідають страшних історій і взагалі уникають усього, що може викликати тяжкі спогади і сумний настрій.

У кімнаті хворого не говорять про смерть, хворому не кажуть про те, що він має поганий вигляд, навпаки, намагаються його підбадьорити.

У дорозі, особливо в літаку, не розповідають про повітряні катастрофи.

За столом не говорять про речі, які можуть зіпсувати апетит чи задоволення від їжі.

Їжу, що стоїть на столі, не критикують і не розглядають з осудом. А похваливши домашній стіл, ви порадуєте господиню дому.

Багато хто вважає, що, перебуваючи в товаристві, не варто говорити про роботу. І все-таки, якщо для більшості тих, що зібралися, розмова про робочі справи цікава, немає нічого осудливого в обміні думками з окремих питань, якщо розмова ця не носить локального характеру і не перетворюється в чиюсь лекцію.

Не виявляйте зайвої цікавості

Настійливо вникати у чужі інтимні справи — нечемно й нетактовно.

Не заведено питати про вік у жінки. Ще непристойніше жартувати над небажанням деяких жінок говорити про свій вік.

Чи можна говорити про людей, що вас оточують?

Поки розмова йде в коректному тоні — безперечно.

Кожен має сам відчути, де закінчується суто психологічний інтерес до людини і де починається плітка або, й того гірше, наклеп..

Іронічна посмішка, багатозначний погляд двозначна репліка на чиюсь адресу часто ганьблять людину більше, ніж будь-яка відверта суперечка, якій, як правило, не надають значення.

Жарт або анекдот, сказані доречно, цілком прийнятні, але при необхідній умові доброго смаку, дотепності й умінні розповідати.

У товаристві неприпустимі вульгарності, незалежно від того, в якому вигляді їх подають.

Комплімент

Щирі, не перебільшені компліменти завжди приємні й радісні.

Перебільшене улещування відштовхує й може навіть прозвучати як образа чи насмішка.

Компліменти потребують особливого такту. В деяких випадках невисловлений комплімент може межувати з нечемністю, наприклад, якщо ви не зумієте оцінити з любов'ю приготовлену господинею їжу й інші прояви її уваги.

Як вести бесіду?

Трапляється, що треба промовчати, коли відчуваєш, що слова можуть розпалити пристрасті.

Господар дому чи стола повинен непомітно спрямовувати бесіду, намагаючись зав'язати спільну розмову й залучити до неї і соромливих гостей. Самому краще говорити менше.

Господар стежить за тим, щоб розмова велася в рамках пристойності.

Нечемно говорити на тему, в якій хтось із присутніх не може взяти участі.

Тактовний і ввічливий співрозмовник веде розмову з усіма присутніми, не віддаючи нікому явної переваги.

Вміння вислухати співрозмовника — невід'ємна умова бесіди. Кожна людина, як би їй не було сумно, повинна мати терпіння вислухати до кінця думку чи розповідь іншого. Але це не означає, що треба сидіти мовчки.

Нетактовно переривати розмову іншого. Якщо ви хочете сказати щось суттєве, — попросіть дозволу: «Вибачте, чи можу я додати» або «даруйте, що я перебиваю, але я хотів би додати...» тощо. Той, хто говорить, має зважити на подібне втручання.

Беручи участь у розмові, треба бути уважним, щоб вас не застали зненацька, коли буде дано якесь запитання. У подібних ситуаціях нечемні перепитувати коротко «що?» чи «як?», треба «вибачте, я не дочув» або «прошу вибачення, повторіть, будь ласка» тощо.

Будь-яке різке запитання чи відповідь звучить нечемно, тому уникають коротких виразів «так», «ні», «як?» тощо.

На захист своєї думки не слід починати гарячу суперечку. Такі суперечки псують настрій присутнім. Щоб переконати інших, треба бути впевненим у своїх відомостях, не гарячкувати.

У товариській бесіді ніколи не можна переходити на особистості й говорити уїдливо.

Молодь повинна уникати суперечок із старшими. Навіть коли старший і не правий, а молодший не зміг у врівноваженій бесіді переконати його в своїй правоті, правильніше припинити суперечку, перевести розмову на іншу тему. Звичайно, де не стосується питань світогляду, але й тут можна проявити такт.

У будь-якому товаристві раді доброму оповідачеві, але не кожному притаманне це вміння. Якщо хочете привернути до себе увагу й викликати інтерес до своєї теми, врахуйте, що висловлюватися треба зрозуміло й коротко, думки мають бути логічно пов'язані між собою. Уникайте повторень.

Виставляти своє «Я» — непристойно, хай про ваші достоїнства говорять інші.

Молодим корисно пам'ятати, що їм треба чекати, поки старші шановані люди залучать їх до бесіди. В свою чергу, старші повинні давати молодим можливість висловитися, не перериваючи їх.

Людина, яка володіє даром дотепності, повинна використати його вміло, не висміюючи присутніх і не глузуючи з них. Якщо ж людина не володіє цим даром, не варто лізти із шкіри, щоб сказати дотеп.

Наслідування когось свідчить про відсутність смаку, десь вичитані або від когось почуті думки, цитати й дотепи не видають за свої.

Не відчуваючи себе впевнено в якомусь питанні, зізнаються в цьому, а не намагаються робити гарну міну при поганій грі.

У ставленні до якогось «усезнайка» добре вихована людина тримається скромно й спокійно і вдає, що не помічає його промахів. Якщо ж треба виправити того, хто говорить, намагаються зробити це тактовно, не ображаючи його, вживаючи, наприклад, такі вирази: «Вибачте, а ви, бува, не помилилися?» тощо.

Помилятися може кожен. Але той, хто помітив помилку й впевнений у своїй правоті, не повинен говорити повчальним тоном.

Нечемно виправляти оповідача грубими фразами, такими, як: «неправда», «ви нічого не розумієте в цьому», «це ясно, як божий день» тощо. Ту саму думку можна сказати ввічливо, не ображаючи іншого, наприклад: «Вибачте, але я з вами не згоден», «мені здається, що ви неправі...», «Я дотримуюся іншої думки» тощо.

Твердження співрозмовника не коментують словами «може бути», «дуже можливо» або «природно» — це відштовхує.

Ображатися на уточнення не слід. Давати присутнім відчувати своє незадоволення ні до чого, краще взяти сказане до уваги.

Якщо розповідають про те, що вам уже відомо, треба терпляче вислухати того, хто говорить, не перебиваючи його. З іншого боку, якщо хтось помітить, що його розповідь не цікавить співрозмовника чи присутніх, треба припинити розповідь.

Коли все товариство говорить однією мовою, нечемно говорити з кимось іншою. Якщо серед тих, що зібралися, є людина, яка не володіє місцевою мовою, їй намагаються перекласти розмову.

Нечемно відділятися від товариства з метою організувати окрему компанію.

У товаристві не шепчуться, це сприймається як образа. Якщо треба сказати щось важливе, то непомітно кудись виходять.

Розмовляючи з кимось, не займайтеся сторонніми справами, не читайте, не розмовляйте із сусідом, не грайтеся якоюсь річчю, не вивчайте стелю, не дивіться замріяно у вікно. Така поведінка ображає.

До співрозмовника треба бути уважним, дивитися йому в очі, а не дивитися розгубленим блукаючим поглядом повз нього.

Не треба, розмовляючи, кривлятися й жестикулювати. Той, хто при розмові розмахує руками, плескає співрозмовника по плечу, фамільярно підштовхує його ліктем чи тримає за рукав, звичайно, дратує його. Якщо ви бачите, що ваш співрозмовник поспішає, не затримуйте його за полу, щоб закінчити свою розповідь.

Того, хто зайнятий чи перебуває у товаристві іншої людини, можна відволікати лише у винятковому випадку.

Якщо до тих, що розмовляють, приєднався новий співрозмовник, йому кількома словами дають знати про зміст розмови, щоб він міг взяти у ній участь.

Той, хто підійшов, як правило, не запитує про зміст розмови. Коли ж і запитає, то йому, в свою чергу, не відповідають різко «та так просто» або «нічого особливого». Якщо не хочуть йому сказати про зміст своєї розмови, то відповідають коротко, але ввічливо: «Говорили про сімейні справи» або «про роботу» тощо. Тактовна людина зрозуміє, що в даній ситуації співрозмовники не потрібні.

У присутності третьої особи, яку не хочуть вводити у бесіду, не варто вживати таємничих і двозначних виразів, а треба просто поміняти тему розмови.

Нечемно розмовляти з далекої відстані — через увесь стіл, через коридор, з нижнього поверху звертатися до того, хто перебуває на верхньому, через вулицю чи з вікна на вулицю тощо. Але не варто й підходити так близько, щоб відчувати дихання іншого.


Категорія: Діти | Додав: Nicolaj
Переглядів: 127 | Завантажень: 5 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Пошук
Реклама

Copyright Кунцівська ЗОШ I-III ступенів © 2017