Понеділок, 18.12.2017, 07:19
Вітаю Вас Гість | RSS

Кунцівська школа    
ВІРТУАЛЬНИЙ МЕТОДИЧНИЙ КАБІНЕТ

Статистика

Онлайн всього: 4
Гостей: 4
Користувачів: 0

Каталог файлів

Головна » Файли » Досвід України » Історія

Групова навчальна діяльність
[ Викачати з сервера (163.5Kb) ] 19.12.2011, 19:50
Групова навчальна діяльність
як засіб розвитку соціальної компетентності учнів

Автор досвіду Вікторія Євгеніївна КУБАНОВА

(Біографія)

Історія — вчителька життя.

Латинська мудрість

Сучасне суспільство зацікавлене в людях, які вміють творчо мислити, котрі прагнуть до самореалізації, саморозвитку, відповідальності. Особисті спостереження і теоретичні дослідження свідчать про те, що випускники, як і раніше, будучи добре інформованими, володіючи навчальними уміннями й навичками, недостатньо підготовлені до взаємодії з соціальним середовищем, що змінюється, не упевнені у власних силах. Прагнення молоді до самовизначення, до самоствердження і самовдосконалення не тільки стимулюються процесами, що відбуваються в суспільстві, але й потребують соціальної та педагогічної підтримки для визначення свого місця в системі соціально-професійних стосунків. Унаслідок цього виникає необхідність пошуку засобів цілеспрямованої підготовки учнів до входження в складне соціальне середовище, які допоможуть їм адаптуватися й успішно функціонувати в суспільстві. Одним з найбільш ефективних шляхів розв’язання даної проблеми, на мій погляд, є застосування групових методів роботи на уроках.

Проаналізувавши стан проблеми соціальної компетентності в філософській, психологічній, педагогічній і науково-методичній літературі, можна конкретизувати поняття «соціальна компетентність». Воно визначається як базисна інтеграційна характеристика особи, що відображає її досягнення в розвитку стосунків з іншими людьми, забезпечує оволодіння соціальною ситуацією й можливість ефективно вибудовувати свою поведінку залежно від ситуації і відповідно до прийнятих в соціумі норм.

На основі досліджень А. Хуторського, С. А. Учурової, Ю. А. Мель, Н. В. Никітіної, О. І. Пометун можна виділити такі структурні компоненти соціальної компетентності: мотиваційний, когнітивний, операційно-поведінковий. Крім того, доцільно визначити ще один компонент соціальної компетентності — рефлексія. Це пов’язано з тим, що рефлексія відтворює не тільки знання й розуміння людиною самої себе, але й усвідомлення нею того, що вона оцінюється іншими індивідами. Отже, рефлексія — це також здатність уявного сприйняття позиції і точки зору іншого, тобто взаємовідображення суб’єктами один одного і самих себе в просторі комунікації та соціальної взаємодії.

Велика кількість сучасних педагогічних досліджень (К. О. Баханов, Є. Г. Болдишева, Г. О. Фрейман, В. І. Курелів, А. Ю. Уваров) присвячена вивченню потенціалу групової навчальної роботи, спрямованої на розвиток особистості.

Навчання в системі «учень-учеиь» надає істотні можливості для формування мотивації досягнень. Це сприяє підвищенню самооцінки, розвитку уміння працювати в групі, вчить спільно розв’язувати конфлікти й проблеми, відстоювати свою точку зору, програвати різні соціальні ролі, іншими словами, сприяє розвитку соціальної компетентності.

Особливе значення мають дослідження з інтерактивного навчання (С. О. Сисоєва, О. І. Пометун, Л. В. Пироженко, К. О. Баханов), в яких робота гуртом є умовою розвитку ініціативи, здатності знаходити рішення в певних ситуаціях, а отже, посідає важливе місце в процесі соціалізації. Значну роль групова робота відіграє в підвищенні якості засвоєння знань учнів. Крім того, вона позитивно впливає на формування дружньої, доброзичливої обстановки в класі, на розвиток комунікативних умінь учнів і, зрештою, підтримку їхнього психічного здоров’я.

У своїй роботі я використовую технології розвивального навчання Д. Ельконіна та В. Давидова, схемно-знакових моделей В. Шаталова, розвитку критичного мислення Д. Стіл. Але жодна модель не може бути бездумно скопійована. Вчитель повинен діяти згідно ситуації.

Розглядаючи класифікацію учбових груп залежно від ефективності освітнього процесу, що відбувається в них, потрібно відзначити важливість створення ефективних груп. Учасники таких груп відчувають необхідність працювати разом, активно взаємодіють один з одним, орієнтуючись на загальну мету, і солідарно відповідають за кінцевий результат.

Важливо визначити педагогічний потенціал навчальної роботи як систему можливостей, принципів і умов, що дає змогу розв’язувати проблеми учнів підліткового та юнацького віку в спілкуванні й взаємодії, стимулює самовиховання і саморозвиток. Таким чином створюються умови для самовизначення та самореалізації особистості, для розвитку адекватної самооцінки і в цілому — для розвитку соціальної компетентності учнів.

Аналіз результатів великої кількості досліджень, присвячених груповій навчальній роботі, а також визначенню структури і змістовного наповнення соціальної компетентності дав змогу виділити мотиваційну, когнітивну, діяльну, корекційно-діагностичну можливості, що визначають педагогічний потенціал групової навчальної роботи.

Можна виокремити принципи, варіативні для всіх учбових предметів, що забезпечують успішність групової учбової роботи в процесі навчання як з погляду підвищення його ефективності, так і в аспекті розвитку соціальної компетентності учнів. Акцентуємо на принципах взаємного збагачення учнів на уроці, індивідуальних внесків, змістовного розподілу дій, цілеспрямованості і систематичності, соціалізації. їх детальний аналіз необхідний для визначення педагогічних умов розвитку соціальної компетентності учнів у процесі групової учбової роботи.

Тривалий досвід використання групових методів дозволяє зробити висновок, що для того щоб діяльність була більш ефективною слід дотримуватись нижченаведепих умов.

1) Учасникам групи слід встановити тісний зв’язок один з одним. Це означає, що учні сідають якомога ближче один до одного, щоб без зусиль чути кожного учасника й контактувати очима.

2) Групи мають бути гетерогенними або змішаними (але в жодному разі не створеними за принципом «коло друзів»). Тобто групи формуються так, щоб у кожній були хлопчики та дівчатка, обдаровані й академічно слабші учні. Як правило, відходжу від цього принципу, якщо мова йде про уроки-диспути, уроки-суди, коли успіх роботи групи визначається єдністю поглядів. Групи час від часу міняю, щоб уникнути ситуації, коли кожен заздалегідь знає, чого можна чекати від іншого.

3) Завдання розподіляю так, щоб повністю була виключена можливість відмежуватися. Це досягається різними засобами: наприклад, розподілом між учнями ролей, мотивацією школярів.

4) Робота в групі будується так, щоб кожен її учасник особисто відповідав за свої успіхи, оскільки мета такої групової роботи полягає не в створенні сильної групи, а сильних індивідуумів. Це досягається за допомогою індивідуальних завдань.

5) У процесі навчання повинні розвиватися не тільки академічні знання й уміння, а й соціальні навички. Причому, це відбувається не просто «природним чином» (без мого втручання), а шляхом планування й керівництва. Найчастіше роблю акцент на конкретному навику спілкування, а учні коротко обговорюють його прояв і в подальшій роботі намагаються його удосконалювати. Скажімо, уміння обстоювати свою думку відпрацьовується за допомогою алгоритму: «Я так думаю, тому що...».

Процес групової роботи підлягає оцінюванню. Спостерігаючи за роботою, знайомлю учнів зі своїми висновками з метою їхньої реалізації в подальшій діяльності. Крім того, практикую, щоб учні самі оцінювали роботу в групі як в академічному, так і в соціальному аспекті. Наприклад,використовую рейтингові картки групи, куди записується прізвище учня, самооцінка, індивідуальний внесок. Щоразу чітко визначаю критерії оцінювання, які або закріплюються на дошці, або видаються разом із завданням кожній групі.

Теми для групової роботи важливо підібрати цікаві й корисні, а завдання — це відкриті запитання, що потребують спільної роботи і стимулюють до навчальної діяльності. Перевагу, як правило, надаю таким видам завдань, як аналіз інформації, презентація матеріалу. Добираючи завдання для групової роботи, керуюся теорією різнобічних здібностей Говарда Гарднера. Згідно цієї теорії людині властиві, як мінімум, сім видів різних здібностей — не тільки логічні, на яких робиться акцент у школі, але й візуально-просторові, соціальні й музичні, такі необхідні в повсякденному житті.

Групові методи застосовую на всіх етапах навчальної діяльності, тобто під час вивчення нового матеріалу, при повторенні, для контролю знань і підготовки домашнього завдання, а також, коли проводжу позакласні заходи.

При вивченні нового матеріалу практикую використання наведених нижче схем роботи в групах.

1. Групи отримують одне й те ж завдання. Залежно від мети роботи, результат може бути або відданий на перевірку вчителеві, або спікер (учні висловлюються по черзі) однієї з груп аналізує результати роботи, а інші учні його доповнюють. Іноді кожна група надає звіт про виконану роботу. Як правило, це ефективно, коли вивчається складний матеріал (повторення — мати вчення). Цікавий ефект виходить, якщо результати суперечать один одному. Школярі намагаються довести свою думку і на вістрі їх зацікавленості можна провести проблемну бесіду. Своєрідна конкуренція стимулює діяльність, розвиває ініціативність.

2. Групи отримують різні завдання. Можливий диференційний підхід, який є найбільш ефективним, що визначається завданнями уроку. Як правило, використовую здібності учнів, наприклад, група вчених може працювати з новим матеріалом й консультувати інших, група хроністів — складає таблицю з датами. Тоді групи (спікери) звітують перед класом або, по черзі міняючись, по колу обходять всі групи і працюють з кожною. Тут формується творче мислення, кожен максимально бере участь у процесі пізнання.

3. Групи отримують різні завдання, що працюють на один результат. На дошці вивішується загальне завдання, і кожна група повинна в результаті своєї роботи вирішити його. Психологічний ефект: учні пишаються, коли їхній внесок виявляється потрібним всьому класу.

При повторенні використовую технології відповідно до віку школярів. Дуже важливо, щоб цей етап не перетворювався на репродуктивний, а був активним і розвиваючим.

Уже з 5 класу вважаю одним з основних завдань розвиток ініціативи на уроці історії, що його можна досягти саме через інтерес до предмета. Цьому присвячена стаття «Розпиток ініціативи на уроках історії в 5 класі», яка готується до друку в журналі «Історія в школах України». Учителеві доводиться витримувати дуже важке змагання з телебаченням, відеофільмами і комп’ютерами. Йому необхідно оволодіти увагою учнів, зробивши урок цікавим. Тому, на мій погляд, потрібно вводити хоча б одну гру, якомога більше наближену до життя. Ігри допомагають зняти нервову напругу, отримати емоційну розрядку за рахунок рухової активності. Діти люблять грати. Саме завдяки ролевій грі учні вчаться розуміти інших людей та їхні вчинки в різних життєвих ситуаціях, співпереживати їм. Вони будять творче мислення, розвивають мужність і впевненість у собі. Міні-вистави здатні повністю залучити дітей у дійство. Тож дуже важливо, щоб це дійство розгорталось довкола загальнолюдських цінностей. Для розвитку творчої ініціативи можна запропонувати дітям розробити свій власний сюжет.

У 5-9 класах робота в малих групах стає атрибутом кожного уроку. Починаю з роботи в парах, згодом розширюю склад групи. В 10-11 класах пропоную завдання, спрямовані на підготовку до ЗНО. Причому робота з тестовими завданнями не обмежується лише пошуком рішень, учні також продумують запитання до тестів. На жаль, учбові плани не дають змоги повторити весь курс історії для написання тестових завдань ЗНО. Тому на уроках щоразу виділяю час для роботи з матеріалом, вивченим в попередні роки. Кожна група представляє на обговорення іншій свій варіант розв’язання проблеми, учні активно обмінюються думками (використовую принцип бумеранга). В результаті відбувається повторення матеріалу — як при складанні, так і при вирішенні тестів. Такий принцип доречно застосовувати при закріпленні нового матеріалу. Найбільш вдалі варіанти можна використовувати під час проведення тематичної атестації. Дуже ефективним є складання «шпаргалки» (опорного конспекту) за вивченим матеріалом. Адже знову йде подвійна «прокрутка» інформації, тобто, обмінявшись, групи пояснюють варіант однокласників.

При підготовці домашнього завдання групова робота посідає важливе місце. А оскільки основна спільна діяльність переноситься на позаурочний час, таким чином продовжується розвиток соціальних навичок. Завдання учні отримують як на наступний урок, так і на тривалий період — з метою підготовки до конференції, диспуту, КВК. Звичайно, спільна діяльність тут поєднана з особистими пріоритетами й мотивами, які зумовлюють вибір конкретних шляхів розв’язання завдань.

Впродовж семи років займаюся підготовкою учнів до олімпіад. Дійшла висновку, що найбільш ефективною є робота в різновікових групах, де дітей об’єднує інтерес до історії. Роботу зі здібними учнями починала з індивідуальних занять, поступово розширюючи коло спілкування, залучаючи до дискусії інших дітей. На заняттях обговорюються питання підвищеної складності. Клуб однодумців дає змогу краще розкрити свої здібності, розвинути їх. Адже, на жаль, під час уроків обдарованого учня не завжди розуміють однокласники. Кожне заняття включає моменти, коли слухають тільки одного учня, оскільки він глибше вивчив певне питання і може компетентно проконсультувати своїх товаришів. А оскільки такий «коник» є у кожного, це дає підстави для підвищення власної самооцінки. Часто до групи входять випускники-олімпіадники, що допомагає оцінити практичне значення отриманих знань. Якщо проаналізувати результативність, за останні роки саме цей метод дав можливість мати стабільні результати на II—III етапах Всеукраїнської учнівської олімпіади з історії. За період з 2001 по 2008 рік підготовлено 45 переможців II етапу, 29 — III етапу.

Уроки з використанням групових технологій — це важкий процес перебудови навчання зі схеми «почув — запам’ятав — переказав» на схему «пізнав — осмислив — сказав — запам’ятав». Не менше труднощів і у вчителя — брак методичних розробок з використання групової навчальної роботи, необхідність самостійної теоретичної і методичної підготовки педагога з цього питання, потреба великих затрат часу та енергії. Для виходу з такої ситуації пропоную працювати за схемою «Модель розвитку соціальної компетентності учнів» (додаток 1), де викладені основні завдання, принципи й умови розвитку соціальної компетенції.

Незважаючи на труднощі, уроки із застосуванням групових технологій краще запам’ятовуються школярами, вони значно результативніші для розвитку особистості, дають змогу кожному учневі висловити власну точку зору. Таким чином створюється позитивний мікроклімат для вивчення історії, посилюється мотивація до активної навчальної діяльності, що, зрештою, сприяє розвитку соціальної компетенції школярів.

Додаток 1

Модель розвитку соціальної компетентності учнів




Перлини Всеукраїнського конкурсу «Учитель року-2008», Чернівці, Видавничий дім «Букрек», 2008



Категорія: Історія | Додав: Nicolaj
Переглядів: 3073 | Завантажень: 477 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Пошук
Реклама

Copyright Кунцівська ЗОШ I-III ступенів © 2017