Неділя, 23.04.2017, 07:27
Вітаю Вас Гість | RSS

Кунцівська школа    
ВІРТУАЛЬНИЙ МЕТОДИЧНИЙ КАБІНЕТ

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог файлів

Головна » Файли » Досвід України » Історія

Ігровий простір як складова життєвого простору дитини
[ Викачати з сервера (72.0Kb) ] 22.12.2011, 15:35
Ігровий простір як складова
життєвого простору дитини

Автор досвіду: Василь Григорович ДЯКІВ

(Біографія)

Доки людина творить добро, їй не загрожує небезпека зіткнутися з невдячністю.

Франсуа де Ларошфуко

Існування кожної істоти проходить в певному середовищі, яке визначене способом життя. Тільки людина має можливість його створити. Життя дитини проходить у грі. Ігрова діяльність дитини дуже важлива з точки зору формування життєвої компетенції особистості. Розглядаючи питання значення гри, науковці звертають увагу на комплекс чинників: мета, завдання, правила та інше. Але в педагогіці та у теорії гри недостатньо уваги приділяється простору, де вона відбувається.

И. Хейзинга писав: «Гра обмежена у просторі ще до того, як вона розпочалася. Просторове обмеження входить в її визначення. Поза кордонами цього простору гри не існує. Це ніби внутрішній світ у звичайному світі, створений для виконання замкнутої в собі дії»*.

Для розуміння поняття «ігровий простір» потрібно розглянути всі складові цього терміну: простір, середовище, гра, творчість.

Поняття «простір» складне і неоднозначне. Тлумачний словник російської мови С. І. Ожегова простір визначає, як «проміжок між чимось; місце, де що-небудь вміщується»**. В філософській енциклопедії простір характеризується формами існування матерії***. У психологічному словнику при характеристиці простору розглядаються не тільки зовнішні, а й внутрішні явища»****.

У педагогічних дослідженнях поняття «простір» розглядається дуже рідко, дослідники частіше звертаються до поняття «середовище». Проблему «середовища» досліджували у своїх працях М.Я. Басова, П.П. Блонський, А.Б. Залкіна. На першому педагогічному з’їзді в 1927 році виникли суперечки в оцінці середовища, які й досі залишаються актуальними. Одна група дослідників вважала, що середовище — це лише фактор, який допомагає процесу розвитку закладених в дитині властивостей (Ш. Бюллер, Д. Н. Узнадзе). Друга група стверджувала, що середовище визначає розвиток. Воно активно формує діяльність дитини, використовує потенціал, закладений в дитині від народження (М. Я. Басова, А. Б. Залкіна, Л. С. Виговський).

У працях Л. Виговського зазначається, що «до початку кожного вікового періоду створюється своєрідне, специфічне для цього віку виняткове і неповторне ставлення до навколишнього середовища і насамперед соціального»*. Він стверджує, що дитина як людина починає свій розвиток у процесі формування взаємин з матеріальною дійсністю**. Таким чином, дитина є суб’єктом матеріального процесу життя. У процесі свого розвитку вона зустрічається з уже існуючими, історично створеними умовами, які й визначають її’ «буття» як суспільної особистості.

Виходячи з вищесказаного, можна стверджувати, що середовище — це оточення соціальне, суспільне, матеріальне та духовне. Предметне середовище виконує відповідну функцію — спонукає до гри, формує уявлення. Воно є матеріальним середовищем душі.

Відомий педагог та лікар Є. А. Аракін зауважує, що «Не може бути здорового розвитку без діяльного, цікавого життя, яке для дитини можливе лише під час гри»***.

Зазначивши, що гра — це діяльність, потрібно акцентувати увагу на те, що вона — суб’єктивне переломлення дійсності, її творче відтворення. Психологи стверджують, що для того, щоб гра відбулася потрібен ігровий простір, який має особливу форму, часто не зовнішню, а ігрову, уявну — внутрішню.

Створення ігрового простору тісно пов’язано з розвитком уявлення, а також з виникненням на його основі функції заміщення дійсного світу його ігровим еквівалентом.

У роботі Л. Виговського «Уявлення і творчість в дитячому віці»**** розглядається зв’язок уявлення з дійсністю, який має певні форми.

Перша форма базується на тому, що формування уявлення завжди будується з елементів, взятих з дійсності, які існують у попередньому досвіді людини. Чим більший досвід, тим більш розвинена фантазія.

Друга форма зв’язку фантазії з дійсністю є зв’язок між готовим продуктом фантазії і будь-яким складним явищем дійсності. Уява допомагає людині засвоювати інший історичний чи соціальний досвід.

Третя форма — це емоційний зв’язок. Вплив емоційного фактора на фантазію психологи називають законом емоційного знаку.

Сутність четвертої фази полягає у тому, що побутова фантазія може створювати щось цілком нове, відсутнє в досвіді людини і невідповідне якомусь дійсному предмету.

Таким чином, творча діяльність — це діяльність людини, яка створює нове. Воно існує незалежно від того, чи це річ зовнішнього світу, чи витвір розуму самої людини.

З іншого боку, гра є процесом, який розвиває уявлення. Розвиток уявлення призводить до появи у гри функції заміщення дійсного світу ігровим еквівалентом. Із заміщенням у грі пов’язане і виникнення ігрового дійства, і уявлення. Засоби ігрового заміщення відмежовуються від предметної опори і переходять в образний план.

Підводячи підсумки, потрібно зазначити, що ігровий простір — це місце, кордони якого можуть вміщати чи не вміщати предмети матеріального світу, але існувати в уяві граючого.

Ігровий простір — це простір, де відбувається гра. Він створюється гравцем і складається із зовнішнього та внутрішнього ігрового простору. Зовнішній ігровий простір — це матеріальний світ гри, включаючи самого гравця, а внутрішній — це створений уявою ігровий світ, де відбувається гра. Формування життєвого досвіду якраз і відбувається в ігровому просторі дитини, який є основним складовим елементом життєвого простору особистості, особливо дитини.

На сучасному етапі при вивченні історії вчителеві потрібно вирішувати принципово нові завдання, пов’язані з альтернативними підходами до оцінювання минулого, вибору шляхів розвитку того чи іншого періоду, прогнозування подій та явищ, морально-етичної оцінки історичних постатей і перебігу подій.

Обговорення цих питань на уроці неможливе без набуття досвіду ведення діалогу, без уміння розв’язувати контраверсійні питання.

Правильне і раціональне спілкування стає важливим фактором сучасності, запорукою успіху підростаючого покоління у подальшій діяльності. Комунікативний діалог та здатність до моделювання — важливе вміння людини майбутнього. Ось чому дедалі наполегливіше вчителі шукають нетрадиційних форм уроків, які б допомагали розв’язувати поставлені суспільством проблеми.

Гра на уроці історії — активна форма навчального процесу, в якому моделюється конкретна ситуація минулого чи теперішнього. Під час цієї гри «оживають» та «діють» люди — учасники історичної драми. Головна мета такого заняття — створення ігрового стану (специфічного емоційного ставлення суб’єкта до історичної діяльності). Таким чином, учні наповнюють історію конкретними персонажами, яких вони і відтворюють у різних типах ігор.

Гра змушує учня перевтілитися у людину з минулого чи сучасного, «піднятися над собою», адже він зображує дорослого, далекого від його щоденної практики персонажа. Через розуміння думок, почуттів і вчинків «своїх» героїв школярі моделюють історичну реальність. При цьому набуті знання стають для кожного учня-гравця особисто значимими, емоційно забарвленими. Дитина повинна відчути свій персонаж зсередини завдяки глибокому пізнанню всієї епохи.

Зрозуміло, що таке складне завдання потребує від учня мобілізації всіх знань та умінь, спонукає засвоювати щоразу нові й нові знання і поглиблювати їх, розширювати свій світогляд. Ігрова форма спонукає до засвоєння цілого комплексу «дорослих» умінь, в першу чергу комунікативних та театральних. Уся ця діяльність по перевтіленню в іншу людину розвиває емпатичні здібності школяра.

Методисти давно виділили дві важливі ознаки історичної гри — наявність прямої мови учасників і уявної ситуації минулого чи сучасного. Такий поділ приводить до питання про класифікацію історичних ігор. Дослідники-педагоги виділяють різні види навчальних ігор.

Ігри класифікуються за різними ознаками: за метою, за кількістю учасників, за характером відображення дійсності. Н. К. Ахметов та Ж. С. Хайдаров виділили імітаційні, символічні та дослідницькі ігри. Перші з них асоціюються з ігровим моделюванням тої чи іншої галузі людської діяльності; другі засновані на чітких правилах та ігрових символах; треті пов’язані з набуттям нових знань та способів їх застосування.

В. Г. Семенов, зокрема, виділив:

1 —  інтерактивні ігри з опосередкованим впливом на учня (ребуси, кросворди);

2 — інтерактивні ігри з безпосереднім впливом на учня (сюжетно-рольові ігри);

3 — неінтерактивні (індивідуальні ігрові завдання).

Це й же дослідник класифікує ігри за ступенем імпровізації на:

ігри з ролями та сюжетом (імпровізаційні);

ігри з чітким канонічним сюжетом (канонічні);

безсюжетні ігри (кросворди).

Г. К. Селевко та А. В. Басов поділяють ігри на сюжетні, рольові, ділові, імітаційні та драматизаційні.

В теорії та у практиці навчання була відома класифікація, яка розподіляла ігри на ретроспективні та ділові (І. В. Кучерук. Навчальні ігри на уроках історії).

Ділова гра моделює ситуацію більш пізньої епохи у порівнянні з історичною обстановкою. Учень отримує у ній тільки роль сучасника чи нащадка, який вивчає історичні події (археолога, письменника, журналіста). Такий підхід дає змогу простежити два підвиди гри.

Один із них — гра-обговорення, в процесі якої відтворюється уявна ситуація сучасності з дискусією (диспутом, круглим столом, телемостом та кіностудією). За своєю навчальною суттю така гра дуже близька до дискусійної діяльності, оскільки побудована на діалозі. Як правило, такі ігри мають високий рівень імпровізації.

Інша форми ділової гри — гра-дослідження, будується на уявній ситуації сучасності, що вивчає минуле. Але, на відміну від попередньої форми, гра-дослідження базується на індивідуальних діях героя, який пише лист, статтю, шкільний посібник, фрагмент книги, наукову доповідь по конкретній історичній події.

Ретроспективна гра, в процесі якої моделюється ситуація, що перетворює учня на очевидця та учасника подій минулого. Кожен учень отримує роль представника певної суспільної групи чи історичної особистості. Головною ознакою гри такого виду є «ефект присутності» і принцип історичної белетристики — «так могло бути».

Школяр для такої гри вигадує ім’я, факти біографії, професію, соціальне становище свого «героя», продумує його зовнішній вигляд, готує костюм. При цьому учень повинен мати уявлення про характер, почуття, думки і погляди героя. Ретроспективні ігри допомагають відчути «колорит епохи», «побачити» конкретних людей, збагнути світоглядні мотивації їхніх вчинків у конкретній ситуації певного історичного періоду.

Не всі ретроспективні ігри однакові. Вони поділяються на підвиди. І.В. Кучерук пропонує таку їх класифікацію:

1) формально-реконструктивні — ігри-ілюстрації історичної події, які документально відтворюють обстановку конкретної історичної епохи (театралізовані);

2) формально-конструктивні ігри, коли в сюжет та діалоги «очевидців» подій вплітається їхня власна оцінка, а також долучається сучасний досвід пізнання історичних подій (театралізовані ігри);

3) неформально-конструктивні ігри, які дають великий простір для уяви та діяльності учнів; вони можуть відступити від чіткого сюжету-регламенту, канонізації персонажів (рольові ігри дискусійного характеру).

Нерольові ігри близькі до ігор із зовнішніми правилами, але вони відтворюють історичне минуле, дія відбувається в далеку епоху. До таких ігор відносяться конкурсні ретроспективні ігри, коли штучно моделюється ситуація минулого, в якій люди конкретної епохи «демонструють» свою майстерність, досягнення, кмітливість в історичному контексті.

Таким способом вчитель перевіряє знання учнів на конкурсній основі, і водночас дає можливість ці знання «застосувати» в умовах імітації далекого минулого, поглиблюючи і розширяючи знання про нього. Змагальницький дух такої гри, відсутність обов’язкових правил, які мимоволі обмежують творчу уяву, спонукають учнів до активнішого пізнання історії.

Інший тип ретроспективної гри — маршрутна гра чи уявна мандрівка. Маршрутна гра — це особлива форма уроку, коли діти переносяться в минуле і «мандрують» по ньому у заздалегідь визначеному середовищі. При цьому учні чітко визначають географічні контури історичної дійсності. Вони формують власний маршрут, продумують зупинки, фрагменти бесід з людьми минулого, яких зустрічають під час «мандрівки».

У маршрутних та конкурсних іграх немає чітко визначених ролей в повному розумінні слова. Хоч у деяких випадках вони можуть бути. Тоді гра має подвійний характер: і рольовий, і конкурсний водночас. Найголовніше, щоб ігровий простір школяра розширив, збагатив його життєвий виднокіл вмінням думати і фантазувати.


Перлини Всеукраїнського конкурсу «Учитель року-2008», Чернівці, Видавничий дім «Букрек», 2008 



* Хейзинга Й. «Homo Inders». — M., 1992. — С. 20

** Словарь русского языка Ожегова С. И. — М.: Русский язык, 1986.

*** Философская энциклопедия / под редакцией В. Константинова. - М.: Советская энциклопедия, 1970.

**** Психология: Словарь / составитель Л. А. Карпенко под редакцией А. В. Петровского. — М.: Политиздат, 1990.

* Выговский Л. С. Игра и ее роль в психологическом развитии ребенка // Вопросы философии. - 1966. - № 6.

** Выговский Л. С. Собрание сочинений. Т. 4. - М., 1972.

*** Аракин Е. А. Ребенок в дошкольные годы. - М., 1968.

**** Выговский Л. С. «Воображение и творчество в детском возрасте».

Категорія: Історія | Додав: Nicolaj
Переглядів: 2026 | Завантажень: 381 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 2.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Пошук
Реклама

Copyright Кунцівська ЗОШ I-III ступенів © 2017