Четвер, 14.12.2017, 19:09
Вітаю Вас Гість | RSS

Кунцівська школа    
ВІРТУАЛЬНИЙ МЕТОДИЧНИЙ КАБІНЕТ

Статистика

Онлайн всього: 3
Гостей: 3
Користувачів: 0

Каталог файлів

Головна » Файли » Класний керівник

Короткі історії для душі Бруно Ферреро
[ Викачати з сервера (42.0Kb) ] 04.10.2017, 14:48
ПРОЧИТАЙТЕ НА БАТЬКІВСЬКИX ЗБОРАХ

КОРОТКІ ІСТОРІЇ ДЛЯ ДУШІ БРУНО ФЕРРЕРО

Дон Бруно Ферреро — католицький священик-монах, філософ і психолог. Упродовж кількох років учителював у середній школі, після чого вирішив присвятити життя справі виховання дітей і молоді. З цією метою заснував молодіжний журнал, пізніше очолив видавництво. Написав кілька книг про сім'ю та виховання дітей, чимало книжок для малят. Відомий завдяки «Коротким історіям для душі».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Оповідання Бруно Ферреро «Двоє друзів»

НЕ ПРОДАЄМО...

Подружня пара зайшла до магазину дитячих іграшок. Чоловік і дружина довго роздивлялися ляльок, що плакали і сміялися, електронні іграшки, маленькі печі, що пекли торти і піци, однак не могли вирішити, що купити. Тут до них підійшла продавщиця.

— Розумієте, — пояснила жінка, — ми маємо маленьку донечку, але увесь день нас немає вдома...

— Наша донечка сумна, вона так рідко усміхається! — додав чоловік.

— Ми хотіли б купити для неї щось таке, що її б ощасливило, — говорила далі жінка. — Щоб щось її забавляло й розраджувало, коли вона сама.

— Вибачте, — усміхнулася продавщиця. — Ми не продаємо батьків.

* * *

Народити дитину — це наче укласти з нею угоду, важливішої за яку людський розум не може осягнути. Усі діти приходять до нас і питають: «Ти мене не кликав, але я прийшов. Що ти даси мені?» Тут і починається виховання у всій його глибині...

В'ЯЗЕНЬ І МУРАШКА

Одного чоловіка засудили до двадцяти років ув'язнення. Нічим йому було зайнятися в камері-одиночці. За кілька місяців він побачив у кутку під облупленою штукатуркою мурашник. Одна з мурашок видалася йому кмітливою і він узявся її тренувати.

Скільки ж треба було терплячості й часу! Та через п'ять років мурашка виконувала команди, танцювала на натягнутій волосині та робила подвійне сальто. Ще за п'ять років мурашка співала пісень. Ще через п'ять — досконало говорила чотирма мовами.

Коли чоловіка звільнили, мурашка саме вивчала п'яту мову. Чоловік узяв її на волю. Він був упевнений: виступаючи з комахою на телебаченні, він розбагатіє.

Прямо з в'язниці чоловік вирушив до бару. Випивши гарячої кави, трохи розслабився, і йому захотілося похвалитися результатами своєї праці. Пустивши мурашку на прилавок, чоловік покликав бармена.

— Поглянь, яка мураха! — сказав чоловік.

— Вибачте, — відгукнувся бармен і роздавив мурашку ганчіркою.

* * *

Багато батьків присвячують життя вихованню своїх дітей. Та часто вистачає миті, щоб усі їхні зусилля було зведено нанівець тільки через те, що прийшов якийсь там бармен. Може, краще тренувати слонів, а не мурашок?

ТРИ ЖАБКИ

Якось три цікаві жабки вирішили познайомитися зі світом. Недалеко від їхнього ставка розкинувся великий хутір. Саме туди й пострибали жабки. Там їх побачили дві курки і, щасливі, що мають нову поживу, кинулися їх доганяти.

Якраз тоді селянин поставив біля дверей відро з молоком. Два великих стрибки — і три жабки опинились у молоці. Спершу відчуття новизни викликало в них радість і бадьорість. Потім жабки почали журитися: як їм вибратися з відра? Адже розлючений господар — страшніший від курки.

Одна спроба, друга, третя... але стінки відра були такі слизькі!

Перша жабка була фаталістка: вона попідстрибувала кілька хвилин, а потім сказала:

— Ми звідси ніколи не вийдемо. Нам — кінець.

Перестала плавати та стрибати і втопилася.

Друга жабка була вчена, мудра, мала велику теоретичну підготовку з плавання, стрибання, знала фізичні закони. Швиденько виконала потрібні обчислення, знайшла відповідну формулу й стрибнула. Але не помітила ручки і сильно вдарилася головою. Знепритомнівши, жабка впала на дно відра та втопилася.

Третя жабка ані на хвилину не переставала плавати, напружуючи усі свої сили. Від її енергійних рухів молоко збилося в масло, слизьке, але тверде, і жабка вибралася з відра.

* * *

Африканське прислів'я каже: «Щоранку в Африці прокидається один лев. Він знає, що має бігти швидше від газелі, щоб спіймати її, або вмерти з голоду. Щоранку в Африці прокидається одна газель. Вона знає, що має бігти швидше від лева або вмерти.

Щоранку, коли ти прокидаєшся, не питай, чи ти лев, чи газель, але біжи, біжи».

Що б не трапилося, не втрачай надії! І працюй!

СИЛА ДУМКИ

Йшов собі полем подорожній — і раптом у траві побачив якийсь предмет дивної форми.

— Це змія, — подумав він.

Змія кинулась на нього і вкусила.

Пізніше тією ж дорогою йшов інший подорожній. Він також побачив предмет дивної форми.

— Це птах. — подумав він.

Затріпотіли крила, і птах полетів у небо.

ТЕ, ІЦО КАЗАЛИ

Ось що нам казали, коли ми були дітьми:

Не біжи; йди поволі; доїдай; вимий руки; почисть зуби; замовкни; говори; перепроси; привітайся; ходи сюди; відчепись від мене; йди бавитися; не перешкоджай; не біжи; обережно, бо впадеш; тим гірше для тебе; ти цього не вмієш; ти замалий; я сам зроблю; ти вже великий; йди спати; вставай, вже пізно; я маю роботу; бався сам; одягнися; не стій на сонці; йди на сонце; не розмовляй з повним ротом...

Те, що ми хотіли б почути:

Люблю тебе; ти гарний; я щасливий, що ти в мене є; поговорімо про тебе; як почуваєшся? чого ти боїшся? чому ти цього не хочеш? ти — дуже милий; приємний; розкажи, що ти відчував; ти — щасливий? мені приємно, коли ти смієшся; плач, якщо хочеш; кажи те, що хочеш; чому ти страждаєш? що тобі не подобається? довіряю тобі; мені приємно з тобою; хочу розмовляти з тобою; мені приємно слухати тебе; ти мені подобаєшся такий, який ти є; гарно бути разом; скажи, якщо я помилився...

Навколо тебе є багато людей, які чекають на слова, які хотіли почути ще в дитинстві.

* * *

Нервово смикаючи ручку своєї торбинки, одна пані сказала:

«Знаю, що мій чоловік вміє бути ніжним і сердечним. Він завжди є таким з нашим псом».

Часом досить одного сонячного промінчика. Одного лагідного слова. Одного вітання. Однієї усмішки. Так мало треба, аби зробити щасливими тих, хто перебуває поруч із нами, то чому ж ми цього не зробимо?

Часом навколо серця зводимо мури з маленьких камінчиків щоденної байдужості, помсти, мовчання, невирішених справ, претензій.

Найважливіше завдання — не допустити, аби довкола серця утворилася глуха стіна.

Те, що у нас усередині, набагато важливіше від того, що назовні.


Категорія: Класний керівник | Додав: Nicolaj
Переглядів: 47 | Завантажень: 2 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Пошук
Реклама

Copyright Кунцівська ЗОШ I-III ступенів © 2017