Неділя, 20.08.2017, 19:17
Вітаю Вас Гість | RSS

Кунцівська школа    
ВІРТУАЛЬНИЙ МЕТОДИЧНИЙ КАБІНЕТ

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог файлів

Головна » Файли » Класний керівник

Притчі
[ Викачати з сервера (59.5Kb) ] 30.03.2017, 17:46

Притчі

Як байку, так і життя
цінують не за тривалість,
а за зміст.

Луцій Сенека

З давніх-давен не існує нічого ефективнішого у вихованні людської особистості, як образний світ притч. Пропонуємо класним керівникам декілька цих мудрих шедеврів із сподіванням, що ви їх використаєте за слушною нагодою.

Дзеркальний світ

Учень запитав мудреця:

— Учителю, чи ворожий навколишній світ для людини? Чи несе людині добро?

— Я розповім тобі притчу про те, як ставиться світ до людини — сказав Учитель.

За сивої давнини жив великий правитель. Він наказав збудувати великий палац. Там було багато чого цікавого. Була там і велика кімната, де всі стіни, стеля, підлога й двері були дзеркальними. Дзеркала були наскільки прозорими, що той, хто дивився в них, не одразу розумів, що перед ним лише дзеркало. Крім того, стіни цієї кімнати були зроблені так, що утворювалося велике відлуння. Запитаєш: «Хто ти?» — і почуєш у відповідь: «Хто ти? Хто ти? Хто ти?»

Одного разу до цієї кімнати забіг собака й остовпів — ціла зграя величезних псів оточила його звідусюди, згори і знизу. Собака на всяк випадок показав зуби — й усі пси вишкірилися на нього. Перелякавшись, пес голосно гавкнув. Луна повторила. Пес гарчав дедалі голосніше. Відлуння не відставало. Собака кидався з боку в бік — його відображення також метушилося навкруги. Рано-вранці служники знайшли труп собаки, оточений тисячами мертвих собак. У кімнаті не було нікого, хто б міг заподіяти йому шкоди. Пес загинув у боротьбі із власним відображенням.

Тепер ти усвідомив, що світ не несе ні добра, ні зла людині? Він байдужий до людини. Все, що оточує нас, є всього-на-всього відображення того, що ми робимо, наших думок, слів, бажань. Світ — це просто велике дзеркало.

Притча про блакитного коня

За давніх часів один цар відправив гінця до царя сусідніх земель. Гонець спізнився, тож, забігши до тронної зали й не перевівши духу від швидкої їзди, почав негайно викладати доручення свого владики:

— Мій пан... повелів передати вам, щоб ви дали йому... блакитного коня з чорним хвостом... а якщо ви не дасте такого коня, то...

— Не бажаю більше слухати! — перебив цар захеканого гінця. — Скажи своєму государеві, що немає в мене такого коня, а якби він був, то... Тут він запнувся, а гонець, почувши ці слова від царя, який був другом його володаря, злякався. Він вибіг з палацу, скочив на коня й помчав назад — доповідати своєму цареві про зухвалу відповідь. Коли цар вислухав таке повідомлення, він страшенно розсердився й оголосив сусідському монарху війну.

Війна тривала довго, багато крові було пролито, багато земель спустошено — воєнні дії дорого обійшлися обом сторонам.

Нарешті обидва царі, виснаживши скарбниці й залишившись майже без воїнів, погодилися на перемир'я, щоб обговорити свої претензії один до одного.

Коли вони почали переговори, другий цар запитав першого:

— Що ти мав на увазі, коли сказав: «Дай мені блакитного коня з чорним хвостом, а якщо не даси, то.»?

— Я хотів сказати: «... надішли мені коня іншої масті». От і все. А що ж ти хотів сказати своєю відповіддю: «Немає в мене такого коня, а якби він був, то.»?

— А я хотів відповісти: «<... якби він був, то неодмінно послав би його в подарунок моєму дорогому сусідові». От і все.

Щаслива сорочка

В одному королівстві правив король, у якого був нещасний син. Король-батько всерйоз непокоївся про стан принца, адже нещасна людина не зможе зробити щасливим королівство. Тож наказав він покликати до принца найкращого лікаря. Той оглянув принца і сказав, що юнак абсолютно здоровий.

Тоді запросили до принца віщуна. І той сказав, що принцу потрібна «щаслива сорочка».

Гінці поскакали по всьому королівству шукати щасливих людей. І знайшли. Першим прийшов до короля багатій. Він щасливий, тому що у нього все є. Але йому потрібно думати, як зберегти й примножити своє багатство. Значить, у нього є проблеми і він не зовсім щасливий.

Другим до короля зайшов блазень. Блазень завжди був у доброму гуморі. Але йому щороку все важче було вигадувати нові жарти. Значить, і у нього є проблеми і він теж не зовсім щасливий.

Третім до короля прийшов бідняк. Він сказав:

— Я найщасливіша людина на світі: де хочу, там і живу, де хочу, там і ходжу, роблю що хочу, зустрічаю добрих людей, які не дають померти мені від голоду і спраги.

Король збагнув:»Ось воно, щастя...» — і сказав біднякові:

— Бідняче, принцу потрібна твоя сорочка.

Бідняк розгубився, розчахнув сюртука, а під ним — нічого немає.

Чашка кави

Група успішних випускників престижного вишу, які зробили прекрасну кар'єру, прийшли відвідати свого старого професора. Під час візиту розмова зайшла про роботу: випускники жалілися на численні труднощі та життєві негаразди.

Запропонувавши своїм гостям каву, професор пішов на кухню і повернувся з кавником і підносом, заставленим різноманітними чашками: порцеляновими, скляними, пластиковими, кришталевими. Одні були прості, інші — дорогі. Коли випускники порозбирали чашки, професор сказав:

— Зверніть увагу, що всі дорогі чашки ви порозбирали, а прості й дешеві — лишили. І хоча це нормально для вас — прагнути тільки найкращого, саме це і є джерелом ваших проблем і стресів. Зрозумійте, що чашка сама по собі не робить каву смачнішою. Найчастіше вона просто дорожча. Насправді ж, те, що ви хотіли, — це просто кава, а не чашка. Але ви свідомо обрали найкращі чашки, а потім роздивлялися, яка кому дісталася.

А тепер поміркуйте: життя — це кава, а робота, гроші, соціальний статус — чашки.

Це лише інструменти для підтримання якості життя. Те, яка в нас чашка, не визначає й не змінює якості нашого життя. Інколи, концентруючись лише на чашці, ми забуваємо насолодитися смаком власне кави.

Найщасливіші люди не ті, які мають усе найкраще, а ті, які видобувають найкраще з того, що вже мають.

Скільки може важити склянка води

Професор взяв склянку з водою, витягнув руку зі склянкою вперед і запитав своїх студентів:

— Як ви вважаєте, скільки важить ця склянка?

В аудиторії жваво зашепотіли.

— Приблизно 200 грамів! Ні, грамів 300, мабуть! А може, і всі 500! — почали лунати відповіді.

— Я справді не дізнаюся точно, поки не зважу його. Але зараз це не потрібно. Моє питання ось яке: що станеться, якщо я буду так тримати склянку протягом декількох хвилин?

— Нічого!

— Справді, нічого страшного не трапиться,— відповів професор. — А що буде якщо я триматиму склянку у витягнутій руці, наприклад, години зо дві?

— Вашій руці буде боляче.

— А якщо цілий день?

— Ваша рука оніміє, у вас буде сильний м'язовий розлад і параліч. Можливо, навіть доведеться їхати в лікарню,— сказав один зі студентів.

— Як на вашу думку, вага склянки зміниться від того що я її цілий день буду просто тримати?

— Ні!— розгублено відповіли студенти.

— А що потрібно робити, щоб все це виправити?

— Просто поставити склянку на стіл! — весело відповів один студент.

Точно! — радісно підтримав професор. — Так і вчиняють з усіма життєвими труднощами. Впоратися з проблемою дозволяє тільки дія. Виріши її або відклади на певний час. Немає сенсу тримати на душі важкі камені, які паралізують тебе.

Минуле минуло

Поверталися якось двоє ченців у свою обитель. Один з них був старий, другий — молодий. Йшли вони довго, здебільшого у смиренному мовчанні. Попереду у них на шляху була гірська річка. Ченці зібралися вже переходити на інший бік, як раптом помітили жінку, якій теж треба було на протилежний берег. Вона була дуже привабливою, а стара спідниця не могла приховати її прекрасних ніг. Жінка все не наважувалася перейти річку, адже течія була досить швидкою... Обітниця забороняла ченцям торкатися жінок і навіть розмовляти з ними, але ж вона ніяк не могла обійтися без сторонньої допомоги...

Молодий чернець, помітивши жінку, відразу демонстративно відвернувся, а старий просто підійшов до неї й мовчки підхопив на руки. Жінка обхопила руками шию ченця і притиснулася до чоловіка, і так вони дісталися протилежного берега. Ступивши на землю, чернець обережно поставив жінку, а та коротко й стримано подякувала йому:

— Сама я б не впоралася.

Решту шляху ченці продовжували зберігати мовчання, утім, уже поряд із обителлю молодий вибухнув гнівом:

— Як ти міг? Як ти міг доторкнутися до жінки, та ще й такої красивої?! Ти ж давав обітницю! — дорікав він своєму супутникові.

На усі докори старий чернець спокійно відповів:

— Я переніс її і залишив на березі річки. Ти ж досі її несеш. Тоді хто ж із нас більш грішний?


Категорія: Класний керівник | Додав: Nicolaj
Переглядів: 66 | Завантажень: 3 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Пошук
Реклама

Copyright Кунцівська ЗОШ I-III ступенів © 2017