Середа, 13.12.2017, 01:45
Вітаю Вас Гість | RSS

Кунцівська школа    
ВІРТУАЛЬНИЙ МЕТОДИЧНИЙ КАБІНЕТ

Статистика

Онлайн всього: 2
Гостей: 2
Користувачів: 0

Каталог файлів

Головна » Файли » Класний керівник

Типи реакцій дітей на алкоголізм в сім'ї
[ Викачати з сервера (103.5Kb) ] 19.02.2015, 19:25

 

ТИПИ РЕАКЦІЙ ДІТЕЙ
НА АЛКОГОЛЬНУ
СИТУАЦІЮ В СІМ'Ї

В основі різноманітних типів реагування дитини на обставини життя в алкогольній сім'ї наявна єдина потужна потреба: звернути увагу батьків на себе, домогтися їх любові.

Діти докладають всіх зусиль, щоб пияцтво покинуло їх домівку, а батьки жили дружно.

Різні діти використовують для цього різні засоби, потерпівши невдачу, усвідомивши марність своїх сподівань і зусиль, вони реагують теж різним чином.

 

Проблемна дитина або
«бунтівник», «жертовний баран»

Важковиховувана, або проблемна дитина точно відповідає повсякденним уявленням про те, які бувають діти в алкогольних сім'ях. Їх всі лають, всі «виховують» — від сусідів і вчителів до дільничного міліціонера. Важковиховувана дитина — це її звичне визначення, і вона дійсно така — недисциплінована, брутальна, жорстока і нахабна. В школі погано навчається, уникає роботи, легко потрапляє в асоціальні угрупування, де скоро починає курити, вживати спиртні напої, наркотики. Якщо це дівчинка, то вона, як правило, рано починає статеве життя, у неї можуть бути безладні статеві зв'язки, незапланована вагітність. Чому так відбувається?

Реакцію важковиховуваних (проблемних) дітей на алкогольну ситуацію в сім'ї можна коротко охарактеризувати як бунт, протест проти нестерпних умов життя. Відчуваючи сором і острах, що оточуючі можуть розкрити таємницю їх сім'ї, така дитина намагається приховати свої почуття під маскою брутальної, нахабної поведінки. Агресією і наглістю вона ніби захищається від інших людей, від їх можливої (і часто тільки удаваної, уявної нею) зневаги та осуду.

Ще раніше, перебуваючи малюком така дитина вже відчуває свою незначущість порівняно з чимось важливішим, що відбувається в сім'ї. Вона відчуває, що в домівці щось негаразд. Це викликає тривогу, емоційну напруженість.

Зростаючи, дитина все сильніше переживає з приводу існуючої ситуації в сім'ї, з приводу своєї покинутості, відторгненості. Неможливість висловити все це, необхідність приховувати свої образи та гнів призводить до виникнення почуття протесту. Водночас існуюча в сім'ї заборона на висловлення почуттів, відсутність умов для формування емпатії детермінує розвиток жорстокості. Таким дітям подобається ображати молодших або слабших, катувати тварин.

Найсумніше, що, відчувши негативне ставлення з боку дорослих до її поведінки, проблемна дитина не намагається покращити її. Вона ніби навмисно чинить так, досягаючи цим одразу дві мети:

1) привернути до себе увагу батьків,

2) хоча б тимчасово примирити батьків, об'єднавши їх спільним переживанням з приводу поганої поведінки своєї дитини.

«Розповів мені Павлик одну, на перший погляд, незначну сцену. Йому тоді було ще сім років. За обідом зібралася вся сім'я, що у них, взагалі, рідко буває. І якби розпочалася в них за столом загальна бесіда, якби кожний відчув увагу до себе... Але мати сварила батька за вчорашню п'янку, батько виправдовувався. На Павлика ніхто не звертав уваги.

Тоді він пролив молоко на стіл. Не має значення, як саме він перекинув стакан з молоком, усвідомлено чи ненавмисно. Важливо те, яку це призвело дію на батьків. Вони одразу припинили лаятися, і звернули увагу на хлопчика, обидва посварили сина за неакуратність. Свара припинилася! Мета досягнута».

На цьому прикладі показаний механізм виникнення поведінкового стереотипу «жертовного барана».

На рівні підсвідомості у дитини закріплюється зв'язок: для припинення жахливої ситуації в домі потрібно зробити щось таке, щоб батьки відволіклися від проблем, пов'язаних з алкоголем, і зайнялись вихованням свого сина або доньки.

Засвоївши це, дитина не боїться здійснювати ризиковані вчинки, вона поводиться дедалі зухваліше, оскільки негативна увага батьків для неї все ж більш бажана, ніж усвідомлення байдужості до себе з боку батьків та відчуття відторгненості та занедбаності.

Батьки теж охоче включаються в таку гру. Коли син або донька дають підставу для дорікань, їх увага переключається з проблем сім'ї на проблеми дитини.

Так, наприклад, батько стверджує, що пиячить тому, що не може пережити ганьбу доньки, яка народила дитину у 15 років.

Батько з матір'ю стають злагодженими, разом сваряться на дитину за неприємності, які вона їм доставляє. Син або донька ніби вбирає в себе всі нещастя сім'ї, стає «жертовним бараном». Щоб не робила така дитина, вона не може запобігти прискіпувань, зауважень, критики та лайки батьків.

У свою чергу діти, які відіграють роль «жертовного барана», роблять все наперекір батькові та матері, зляться, брутально поводяться з ними. Цим вони дають вихід своєму гніву, що нагромаджується з раннього дитинства, за роки вже пережитих образ та тих, що вона переживає зараз.

Стереотипи дезадаптованої поведінки, які сформувалися, проблемна дитина переносить і на позасімейне оточення. У дитячому садку її лають вихователі, в школі вчителі, надворі — сусіди. «Гарним» дітям не дозволяють з нею товаришувати.

Усвідомлення дитиною того, що її не люблять не тільки батьки, але й чужі дорослі, «додає масло у вогонь». Такі діти все більш відчувають себе соціально відторгненими (вигнанцями), дедалі більше озлоблюються та мріють про помсту.

Тільки вулична компанія таких само відторгнених є єдиним місцем, де вони відчувають себе рідними. Думка друзів стає, дійсно, реальним регулятором поведінки. Разом вони відчувають себе сильними та захищеними, і тепер вже кидають виклик суспільству, мстять всім і всьому.

В таких угрупуваннях діти рано починають курити, вживати спиртне, наркотики. Це й зрозуміло, оскільки вони просто не знають інших способів зняття психологічного дискомфорту, підвищення настрою та отримання задоволення.

Саме група проблемних дітей надалі дає найбільший відсоток алкоголіків, осіб з психопатичним розвитком правопорушників та злочинців.

«Клоун», «блазень» або
улюбленець сім'ї

Захистом від психотравмуючої ситуації може бути не тільки гнів, але й сміх, гумор. Закрити очі на нерозв'язані проблеми і труднощі, що неможливо подолати, звести все до жарту, відволіктися від психотравмуючої реальності кумедними витівками та «хохмами» — це теж захист. Життєлюбні, активні діти знаходять саме такий спосіб адаптації в алкогольній сім'ї.

«...Коли батьки втомлювалися лаяти старшого брата, вони поверталися до своїх проблем. Тоді атмосфера в домівці ставала такою напруженою, що хоч ножем її ріж.

Валера, веселий прудкий хлопчисько, не міг довго цього витримати. Він не міг зносити мовчання батьків, невблаганний та неприступний вигляд тата, заплакані мамині очі. Йому хотілося, щоб всім було гарно і весело. І він намагався зробити це як міг: то догори ногами стане, то обличчя смішне скривить, то анекдот розповість.

Батьки засміються, і настрій в домі одразу стане хоч ненадовго світлішім. Правда, бувало, що батьки, навпаки, сердилися на Валеру, казали, що у нього дурні жарти, його витівки недоречні, але він особливо не засмучувався. Все рівно його мета була досягнена: батьки припиняли сваритися і звертали увагу на Валеру...»

Ось такий приблизно механізм виникнення і зміцнення захисної реакції дитини за типом «блазень», «клоун» або «улюбленець сім'ї» на ситуацію в сім'ї, узалежненій від алкоголю.

Звичайно, таку роль бере на себе молодший брат (сестра), якого, зважаючи на його вік, довго не сприймають серйозно та ставляться до нього поблажливо і добродушно.

Така роль може бути і у єдиної дитини, якщо до неї ставляться все ще як до маленької, хоча вона вже майже підліток.

Мабуть, у кожному класі є свій «клоун», тобто учень, що привертає до себе увагу блазнівською поведінкою: блазнює на уроках, перекривляє вчителів, всіх смішить, влаштовує різні хохми, найрізноманітніші оригінальні вчинки тощо. Навчаються такі діти нерівно: якщо предмет подобається, є настрій, то можуть і на «відмінно», а якщо не хочеться — то можуть і взагалі кинути навчання.

Вчителі, як правило, таких дітей не люблять. А за що їх любити? Несерйозні, безвідповідальні, незібрані, не знаєш чого від них очікувати наступного моменту. Такі діти нездатні до довгого вольового зусилля, копіткої та наполегливої праці; вони не бажають і не вміють долати труднощі.

Походження цих вад повністю пояснюється стилем стосунків в алкогольній сім'ї. Це, зокрема, невміння батьків долати труднощі і відповідати за свої вчинки. Не маючи перед собою прикладу адекватної поведінки в ускладнених ситуаціях, дитина просто не може навчитися долати труднощі і знаходити вихід у розв'язанні життєвих проблем. Тому вона і вирішує краще відійти від ускладнень, закрити очі на неприємності та труднощі, захиститися сміхом.

Однак, незважаючи на те, що зовнішня поведінка таких дітей здається легковажною, безтурботною і веселою, насправді вони відчувають тяжкі переживання. За маскою блазня приховані душевний біль, тривога, гнів, пекучий сором і страх дитини бути викритою. Таким чином, за своєю суттю роль жартівника, зачинника смішних витівок у класі учень грає для того, щоб ніхто не запідозрив таємниці їх сім'ї, щоб ніхто не здогадався, як погано йому насправді.

Звичка уникати самому вирішувати проблеми, ховати свої справжні переживання, діючи як артист, з роками закріплюється дедалі більше і поширюється на всі сфери діяльності. Наприклад, вже будучи підлітком, така дитина намагається досягти бажаного не шляхом власної праці, не шляхом активізації своїх зусиль, а шляхом маніпулювання іншими.

«...Коли виявилося, що Валера прогуляв більше половини уроків фізики, вчителька попередила його, що поставить «двійку» у семестрі.

В першу хвилину він був у гніві та розпачі. "Цього не може бути! Вона не повинна так вчинити зі мною! Ну. я їй покажу! Я підловлю її десь за кутом, і вона у мене отримає!" — у відчаї думав Валера. Потім, розмірковуючи, Валера вирішив йти іншим шляхом. "Я піду до вчительки додому. Я упаду на коліна перед нею. Я буду просити пробачення за те, що пропустив стільки уроків. Придумаю найповажніші причини. Я розжалоблю її, буду благати, щоб вона поставила мені оцінку" — думав Валера».

Механізм дії тут такий самий, що й у виконанні ролі «клоуна»: тоді він міняв настрій батьків з похмурого на веселий, зараз він хоче поміняти настрій вчительки з суворого на поблажливий.

Рано чи пізно люди «ловлять» такого «артиста» і розчаровуються у ньому, перестають йому довіряти і ставитися серйозно. Це, в свою чергу, посилює неадекватні реакції Валери на життєві труднощі. Він починає дедалі більше виправдовувати і жаліти себе, шукати шляхи удосконалення маніпулятивної поведінки.

На жаль, Валері не спадає на думку, що замість маніпулятивної поведінки слід було б діяти зовсім інакше: спокійно і всебічно розглянути ситуацію, оцінити труднощі і розпочати самому долати їх.

Так, в наведеному прикладі з успішністю по фізиці, адекватна поведінка Валери означала б наступне: вибачившись за неприємності, що він завдав, спокійно обсудити з вчителькою ситуацію, яка склалася; розробити, порадившись з нею, програму, за допомогою якої можна наздогнати пропущене; інтенсивно, попрацювавши у встановлені строки, засвоїти необхідний обсяг інформації, щоб педагог мав обґрунтування поставити задовільну оцінку.

Але Валера не знає, якою повинна бути адекватна поведінка. Його цьому ніхто не навчав. У нього не сформоване почуття відповідальності за себе і свої вчинки, отже, і немає навичок самоаналізу та самовдосконалення.

Тому, зіштовхуючись з труднощами, він надає перевагу тому, щоб уникнути проблем; зіштовхуючись з негативною оцінкою оточуючих — виправдовувати і жаліти себе, звалювати провину на інших.

Наприклад, Валера може вважати, що батько «не дає йому жити», командує ним, прискіпується до нього за те, що той не вітається з ним вранці, не каже «На добраніч», «Дякую»; приходить додому після дванадцятої години ночі тощо.

При цьому син не усвідомлює те, що в будь-якій нормальній сім'ї до дітей висуваються такі самі вимоги. Він вважає, якщо батько пиячить, то його, синові, вади повністю можна вибачити. Порівняно з пияцтвом батька це просто дрібниці, на які не варто звертати увагу.

Таким чином, дитина, яка реагує на обставини в алкогольній сім'ї за типом «клоун», «блазень», виростає людиною зі складним характером. Підліток не вміє відшуковувати продуктивні виходи з психотравмуючих ситуацій. Тому, щоб зняти психологічний дискомфорт, він найчастіше вдається до «випробуваного», відомого з дитинства засобу — до вживання алкоголю або інших психотропних речовин.

Підлітки даної категорії легко входять в асоціальні угрупування, де їх полюбляють за жарти, де ніхто не вимагає від них відповідальності, самокритичності та вміння трудитися. Саме тут вони починають курити, пити, вживати наркотики, навчаються заробляти собі на життя шахрайством, крадіжками та іншими незаконними способами.

«Сумирна», або
«невидима» дитина

До цієї категорії дітей відносяться ті, хто, переживаючи ситуацію в алкогольній сім'ї, ніби не має сил ні на протест (бунт), а ні на те, щоб спробувати впливати на настрій батьків жартом, гумором, несподіваним сюрпризом.

Це діти, які не витримують емоційних перевантажень, що є постійними в алкогольній сім'ї, і ніби відключаються від світу реальності, входячи в світ фантазій, мрій. До цього типу дезадаптованої поведінки відносяться діти, яких умовно називають «сумирна», або «невидима» дитина.

Така реакція на тривалу стресову ситуацію відзначається у дітей зі слабким типом нервової системи. Як показують дослідження, саме серед «невидимих» дітей із сімей алкоголіків переважна кількість дівчат.

Дитині легше жити в уявному світі, ніж у реальному. Вона починає фантазувати про те, яким чудовим в їх сім'ї було б життя, коли б батько не пиячив; як батьки гарно ставилися б один до одного, якби...; як чудово вона потоваришувала б із батьком, коли б...; як добре вони з однокласниками могли б гратися у неї вдома, коли б...

Звичайно, мрії відносяться і до майбутнього. Дитина весь час сподівається, що ось-ось щось відбудеться або хтось прийде — і одразу в їх сім'ї все стане гаразд.

Ще вона змальовує собі картини майбутнього, мріючи, коли вона виросте, стане знаменитою, сильною, зробить щось видатне, за що її всі будуть любити і поважати. І тоді батьки зрозуміють, як були несправедливі до неї, і пожалкують про те, що зовсім не звертали уваги на неї, і скажуть, нарешті, що вона їм потрібна, що вони її люблять.

Уявна втеча з ситуації відображається і в поведінкових проявах. Така дитина ніби намагається «загубитися», піти з поля зору батьків.

Наприклад, син ніколи не втручається в сімейні конфлікти (свари, бійки), пробуючи захистити матір, як це притаманно «бунтівнику». Він нічого не робить, щоб зняти напругу у сімейній атмосфері, як це робить «клоун». Навпаки, «невидима» дитина найчастіші забивається кудись у куток і тихо сидить там годинами з іграшкою (книжкою) і своїми мріями.

Так само непомітно «невидима» дитина поводиться і в школі. Вона намагається нікого не непокоїти, і стає ніби невидимкою. Багато вчителів не можуть запам'ятати її ім'я і змалювати її зовнішність. Єдине, що можуть педагоги сказати про таку дитину, так це те, що вона розсіяна, неуважна.

«Ця Люда ніби спить наяву, — часто можна почути від вчителів. — Я пояснюю урок, а у неї погляд зовсім відсутній. Задаю їй запитання за темою уроку, а вона здригається і налякано дивиться очима, які нічого не розуміють. Почнеш сварити — мовчить, а на очах сльози».

Дійсно, Люді важко зосередитися, бути на уроці активною і уважною. Необхідність вольового зусилля, без якого неможливо подолання труднощів у засвоєнні нового навчального матеріалу, викликає у дівчинки психологічний дискомфорт, що цілком природно для кожної дитини.

Але якщо в нормальній сім'ї дитину навчають долати труднощі, і вона примушує себе працювати, сподіваючись на успіх, радощі перемоги або просто на схвалення батьків, то Люда неусвідомлено поводиться зовсім інакше.

Зіткнувшись у поясненні вчительки з чимось незрозумілим або просто втомившись слухати, Люда не намагається докладати зусиль, щоб зосередитись, їй легше перенестись в улюблений, такий знайомий і приємний світ фантазій.

Втім, діти цієї категорії навчаються переважно задовільно. Це пояснюється тим, що вони бояться засудження у свою адресу, не хочуть спричиняти батькам зайвих клопотів.

Саме ці мотиви (тобто уникаюча, а не досягаюча мотивація) спонукають їх все ж примушувати себе вчитися на задовільному рівні.

Досягати більш високих результатів вони не прагнуть не тільки тому, що бояться труднощів, а й тому, що їм, як і всім дітям алкоголіків, властива занижена самооцінка.

Почуття провини і страху за поведінку батька, за своє безсилля будь-як змінити ситуацію в сім'ї, відчуття своєї непотрібності батькам, ізольованості від всього світу детермінує неприйняття образу «Я».

У невидимої дитини виникає комплекс неповноцінності, впевненість в тому, що вона гірша за інших, що вона неповноцінна людина. Своє покликання вони вбачають в тому, щоб всім поступатися, допомагати, приносити в жертву, свої інтереси заради інтересів інших, за їх думкою, завжди більш важливих і значних людей, ніж вони самі.

Тим часом, незважаючи на притаманну невидимій дитині тенденцію до самоусунення, ізольованості, втечі в ірреальний світ, вона глибоко страждає від самотності. Вона палко прагне мати «рідну душу» — людину, якій можна все розповісти, яка її зрозуміє, підтримає, а не засудить. Однак це бажання найчастіше залишається нездійсненним, оскільки вона не сміє, та й не може висловити своїх почуттів, соромиться свого пориву та боїться видати секрет сім'ї. Все це викликає почуття безвихідності, туги.

Такий пригнічений настрій може пізніше призвести до депресивних станів. У міру дорослішання, «невидимій» дитині дедалі рідше вдається тікати від труднощів життя у світ мрій. Невблаганна реальність сильніша за фантазії. Тоді, щоб позбутися психологічного дискомфорту, вона вдається до штучних засобів захисту — тобто куріння, наркотиків, алкоголю. Не виключена також можливість до спроби самогубства: саме в цій категорії дітей алкоголіків, що подорослішали, найчастіше трапляються суїциди.

«Відповідальна дитина» або
«герой сім'ї»

«Відповідальна дитина» або «герой сім'ї» не відповідає поширеному повсякденному уявленню про те, якими повинні бути діти алкоголіків.

Серйозна, дисциплінована, акуратна і підтягнута, вона справляє враження добре вихованої дитини, якій батьки приділяють багато уваги. Такі діти добре навчаються, сумлінно виконують всі вимоги і доручення вчителів.

Вдома вони виконують значну частину роботи по господарству: прибирають квартиру, миють посуд, купують продукти, займаються з молодшим братом або сестрою. Все це вони теж виконують дуже сумлінно, прагнучи зробити якомога краще.

Такі діти дуже відповідальні: ніколи не забудуть купити хліба, нізащо не спізняться рівно о 18 годині забрати з дитсадка сестричку або молодшого брата. Тому мати з більшою впевненістю доручає 10-річній доньці щось зробити по господарству, ніж її дорослому батькові, на якого ніколи не можна покластися.

Діти цієї категорії — великі трудівники, вони вміють мобілізувати всі свої зусилля і можуть досягати значних успіхів у навчанні, спорті, а потім і в професійній діяльності.

Що спонукає їх поводитися таким чином? Те ж саме що і всіх дітей алкоголіків: потреба в любові і увазі батьків, бажання змінити життя сім'ї на краще. Ці діти докладають насправді героїчних зусиль, щоб не засмучувати, а тільки радувати батьків, щоб підтримувати більш-менш терпиме функціонування сім'ї, хоча б якоюсь мірою контролювати ситуацію в домі.

Дуже багато енергії діти такої категорії витрачають на приховування секрету сім'ї. Вони постійно насторожі, постійно слідкують, щоб ніхто не здогадався про поведінку батька.

Наприклад, «відповідальна дитина» може цілий день тримати під контролем телефонні дзвінки, щоб п'яний батько не встиг раніше неї взяти трубку; вартувати появу п'яного батька надворі, щоб одразу відвести його додому; докладати недитячих зусиль, щоб переконати тата з мамою тихіше сваритися; стати на захист матері, якщо батько на неї «підніме руку» тощо.

Намагаючись приховати дезорганізацію сімейного життя, тобто практично приймаючи на себе частину відповідальності за сім'ю (що слід було б робити батькові), герой сім'ї втрачає дитинство. Він занадто рано дорослішає, не встигнувши насолодитися безтурботністю, задоволеннями та розвагами. Така дитина рано стає не за роками серйозною, весь час стурбованою, напруженою і скованою.

Прагнучи заслужити любов батьків, «відповідальна дитина» намагається зробити все, щоб порадувати їх. Менше за все вона думає про свої потреби й інтереси, але натомість готова «розбитися в дрізки», щоб задовольнити «батьків, а потім й інших значущих дорослих».

Жертвувати своїми інтересами заради інших, значущих для неї людей, докладати всіх зусиль, щоб заслужити схвалення — ось характерний стиль поведінки «героя сім'ї».

Дедалі більше впевнившись в тому, що її зусилля не приносять результатів (батько не кидає пити, мати не стає щасливішою, проявів уваги та любові до дитини з боку батьків не відчувається), відповідальна дитина все сильніше відчуває провину за свою неспроможність. Вона болісно переживає той факт, що алкогольна ситуація в сім'ї все ж триває, розцінюючи це як свою власну поразку. Звідси виникає почуття власної неповноцінності, занижена самооцінка, неприйняття образу «Я». В її душі назавжди закріплюється почуття провини, сорому, образи і гніву.

Здавалося б, в алкогольній сім'ї виховується цілком позитивна, з погляду стороннього спостерігача, відповідальна дитина. Вона, справді, виступає в ролі «героя сім'ї» оскільки зовні її поведінка ідеальна: вона не спричиняє клопотів, а навпаки, сама бере участь в організації життя сім'ї. Але якою ціною це дається дитині? У 10-12 років взяти на себе відповідальність дорослої людини — це непосильне навантаження для дитячої психіки.

Ставши дорослою, відповідальна дитина зберігає занижену самооцінку, вона продовжує вважати себе нікчемною людиною, яка повинна жертвувати своїми інтересами заради інтересів інших людей, яких вона вважає більш значущими.

Звикнувши брати непосильну ношу відповідальності на себе, вона і в дорослому житті дає змогу іншим звалювати на себе більшу частину роботи. Вона постійно боїться виявитися неспроможною, болісно переживає невдачі, намагається все передбачити і все проконтролювати, щоб не припуститися помилок. Навіть успіхи у роботі не супроводжуються почуттям задоволення, радості, спокійної впевненості в собі. Цьому заважає комплекс неповноцінності, що з'явився в дитинстві.

Діти цієї категорії і в дорослому житті не вміють радіти, отримувати задоволення, почувати себе розкутими, щасливими. Навіть якщо в їхньому житті все гаразд, вони продовжують залишатися напруженими, стурбованими, тривожними, занадто серйозними. Стереотипи, що засвоєні в дитинстві, продовжують діяти.

Реакція дитини на алкогольну ситуацію в сім'ї за типом «герой сім'ї» звичайно притаманна дітям з сильним типом нервової системи і високим інтелектом.

В дорослому житті вони часто досягають високого рівня професійної майстерності, великих успіхів у роботі. Саме вони з усіх дітей алкоголіків найчастіше стають фанатичними тверезниками.

Складніше складається їх особисте життя. Емоційна недоступність, скованість, негнучкість, комплекс неповноцінності — все це заважає встановленню близьких, щирих стосунків.

Наприклад, якщо така дівчина зустрічає на своєму шляху привабливого, відкритого, веселого чоловіка, який вміє проявляти яскраві, глибокі почуття, вона розгублюється, вона не може налагодити з ним стосунки, їй важко його зрозуміти, вона просто не знає, як на це реагувати. Адже в своїй батьківській сім'ї вона не бачила стосунків, заснованих на довірі, розумінні, емоційній підтримці, повазі до особистості іншої людини, співробітництва на правах партнерів.

Інша справа, коли така дівчина зустрічає юнака, який приходить на побачення напідпитку. В цьому випадку дівчина почувається впевнено. Вона тисячу разів бачила таку ситуацію в своїй батьківській сім'ї, на прикладі батька. І неусвідомлено, дівчина, ще будучи нареченою, починає копіювати поведінку матері: контролює поведінку нареченого, бере відповідальність за нього на себе.

Не маючи в батьківській сім'ї іншого прикладу стосунків, така дівчина підсвідомо прагне або домінувати над чоловіком, рятуючи його, або жертвувати собою. Саме думка про те, що вона потрібна своєму коханому, що він без неї загине, є основним мотивом поведінки, оскільки «підгодовує» її занижену самооцінку. Прагнення відчути таким способом свою значущість спонукає дівчину повторити життєвий шлях своєї матері. Так вже влаштована людина, що вона краще почувається в знайомих обставинах і боїться незнайомих.

Дослідження показують, що доньки з сімей алкоголіків у більшості випадків виходять заміж за тих, хто невдовзі стає алкоголіком. Коло замикається.

Більш того, часто спостерігається і така закономірність: якщо жінка, проживши кілька років з чоловіком-алкоголіком, все ж розлучиться з ним, то повторний шлюб часто є невдалим. Ніби «непитущий» (а точніше, помірно питущий) чоловік, ставши чоловіком такої жінки через деякий час теж захворює на алкоголізм, а якщо і стає алкоголіком, то починає ставитися до дружини жорстоко, просто знущається з неї.

Ця закономірність пояснюється особистісними особливостями жінки. Будучи доньками алкоголіків (або набуваючи вже в шлюбі з алкоголіком аналогічні властивості особистості внаслідок співузалежнення[1]), вони прагнуть жити тільки для інших, нехтуючи задоволенням власних потреб та інтересів. Ці жінки сподіваються, що чим більше вони будуть прагнути догодити чоловікові, тим швидше заслужать його кохання.


1 Співузалежнення — це особистісне новоутворення, яке розвивається у дружин алкоголіків у результаті довготривалого підпадання стресу і сконцентрованості на проблемах чоловіка, аж до самозречення та ігнорування своїми обов'язками щодо дітей.

Але ніхто з них не думає про те, наскільки чоловік задовольняє її потреби в коханні, турботі, увазі, як він забезпечує життя сім'ї тощо. В своїх стражданнях такі жінки навіть знаходять задоволення, оскільки вважають себе великомученицями, які красиво і гордо несуть свій хрест. Вони самоутверджуються в своїх муках, почуваються героїнями, які рятують кохану людину ціною свого життя.

Таким чином, навіть при зовні благополучній поведінці дитини, яка відноситься до категорії «герой сім'ї», в дорослому житті її чекають серйозні проблеми: труднощі у встановленні близьких стосунків, незадоволення будь-якими своїми досягненнями і успіхами, прагнення до надконтролю всіх обставин, включаючи життя близьких людей, звичка жертвувати собою заради інтересів інших (які найчастіше не заслуговують такого ставлення). Ці якості, в свою чергу, можуть стати причиною невдалого шлюбу, невротичних розладів, депресії, соматичних захворювань, які викликані тривалими переживаннями негативних емоцій.

Не виключена також і ймовірність захворювання алкоголізмом. При всьому своєму негативному ставленні до пияцтва, дитина з категорії «герой сім'ї», подорослішавши, може колись покуштувати келих шампанського.

Алкоголь справить на неї більше враження, ніж на людину, яка зросла в нормальних умовах. «Відповідальна» дитина з сім'ї алкоголіків відчує себе не такою напруженою, менш натягнутою, розкованішою, ніж вона почувалася все своє життя, покращиться настрій, зникне одвічна серйозність, яка давить і на її саму, і на оточуючих, з'явиться чудове почуття єдності з друзями, полегшення, радість, їй захочеться пережити цей стан ще і ще раз. Не знаючи про те, що в міру спадковості вона схильна до алкоголізму.

Така людина захворіє так швидко, що навіть не встигає усвідомити, що з нею трапилось. Отже, виникає запитання: «Чи всі діти алкоголіків приречені бути нещасливими?» Чи можливі інші варіанти? Звісно, можливі.

Профілактика

Діти із сімей алкоголіків можуть зростати цілком благополучними, якщо їм в дитинстві зустрінеться людина, яка допоможе інакше поглянути на світ. Навіть якщо така дитина просто часто спілкується з однолітком з нормальної сім'ї, де її сприймають як рідну, вона може засвоїти нормальні стереотипи спілкування між близькими людьми. Бо діти з сімей алкоголіків просто не знають, якими повинні бути стосунки в нормальній сім'ї. За фільмами і телепередачами, з розмов однолітків вони розуміють, що їхня сім'я не така, як треба, а про те якою саме вона має бути, діти можуть тільки здогадуватися. Дитина з алкогольної сім'ї розуміє також, що і вона не така, як всі. А як їй стати звичайною, веселою і спокійною дитиною, вона не знає.

Звісно, та дитина, якій пощастило на добрих людей, що вчасно опинилися поруч, виросте щасливою людиною. Цими людьми можуть бути сусіди, родичі, батьки однокласників, вчителі. Але, на жаль, такі випадки трапляються не дуже часто.

Чи не краще не сподіватися на випадок, а терпляче і послідовно надавати дітям з алкогольних сімей спеціальну психологічну допомогу. І не тільки дітям, але й їх матерям, які уражені співузалежненням?

Слід продовжити ознайомлення учителів і дітей з інформацією про прояви насильства, а також його наслідки.

Необхідно, щоб педагоги навчилися правильно ідентифікувати насильство як у своїй поведінці, так і в поведінці дітей, щоб сформувати єдиний погляд на існуючу проблему.

Варто знайомити батьківську громаду із загальноприйнятим у світі поняттям «нехтування потребами дитини», яке є більш широким з огляду на розуміння проблеми насильства над дітьми.

Слід запровадити механізми аналізу ризиків виникнення насильства серед дітей у конкретній школі.

Необхідно розробити план дій щодо розв'язання проблеми насильства та запровадити систему постійного відстежування випадків насильства серед дітей, виявлення дітей-агресорів, організувати системну роботу з ними фахівців, індивідуально та у групах. Залучати до такої роботи фахівців-психологів. Будь-яка бесіда з дитиною-агресором має базуватися на загальнолюдських цінностях. Важливо не залишити поза увагою батьків таких дітей, але краще таку роботу проводити разом із соціальними службами, особливо у випадку виявлення кризового стану сім'ї. Також потрібна робота із класним колективом, що має плануватися і реалізовуватися згідно із загальною програмою корекції поведінки та надання допомоги дитині-агресору.

Створити на базі навчального закладу алгоритм реагування на випадки насильства серед дітей, чітко визначити можливі дії, відповідальність та компетенції вчителя і представників адміністрації залежно від наявності, досвіду роботи та професійних навичок психолога і соціального педагога визначити їх роль та обсяг обов'язків у цьому алгоритмі.

Шкільні механізми превенції насильства, реагування на його прояви та система допомоги дитині мають розроблятися із залученням самих дітей і врахуванням їх думки. Це підвищить ступінь довіри дітей до цих механізмів, переконає у спрямованості пропонованих дій на реалізацію їх реальних потреб та очікувань.

Шкільні психологи та соціальні педагоги мають бути ключовими особами у ланцюгу дій, спрямованих на попередження насильства у школі. Це має бути одним з їхніх найголовніших посадових обов'язків. Відповідно, їм необхідне постійне підвищення кваліфікації у цій сфері.

Однією з можливих форм роботи, спрямованої на профілактику насильства у навчальному закладі, може виступати шкільна медіація — розв'язування конфліктних ситуацій через примирення сторін шляхом знаходження оптимального варіанта розв'язання проблеми, що задовольняє обидві сторони, при взаємному бажанні сторін знайти вихід із ситуації. Така робота допоможе знизити рівень агресії у школі, дасть можливість вирішувати спірні питання ненасильницьким шляхом, усуне можливості для переходу від конфлікту до насильства.

Як форму роботи з дітьми, схильними до агресії щодо інших, на базі школи варто запроваджувати програми заміщення агресії серед дітей — тренінгами з розвитку соціальних навичок, індивідуального виявлення та призупинення проявів агресії, заміни агресивної поведінки на асертивну, формування та розвитку загальнолюдських моральних цінностей. Такі тренінги ефективно впроваджуються в інших країнах, а також експериментально в Україні.

Через те, що батьки залишаються релевантним джерелом інформації для дітей, варто активніше залучати саме їх до профілактичної роботи з дітьми. Проводячи відповідну роботу з батьками, можна через них доносити до дітей інформацію про загальні засоби попередження насильницьких ситуацій та наявні форми допомоги, яку дитина може отримати на базі школи. Це особливо стосується дітей молодшого віку.

Бажано проводити в школі більше спортивних змагань командного типу, виходячи з того, що брак тактильного спілкування між дітьми призводить до агресивного стилю поведінки.

Приділяти більшу увагу психосексуальному вихованню дітей, зокрема прийнятними способами вираження особистісних симпатій.

Привернути увагу органів системи освіти та громадськості до існування проблеми насильства серед дітей в школі, її наслідків та виявленого переліку потреб учасників навчально-виховного процесу для її розв'язання.

Реорганізувати систему просвітницьких та профілактичних дій щодо попередження насильства серед дітей у школі з урахуванням визначених потреб учасників навчально-виховного процесу. Ключовими фігурами на початку такого процесу мають виступати педагоги, загальний стаж роботи яких у школі складає від 2 до 10 років.


За навчально-методичним посібником «Соціально-психологічні проблеми насильства», автори: Н. Ю. Максимова, К. Л. Мілятіна.

Категорія: Класний керівник | Додав: Nicolaj
Переглядів: 508 | Завантажень: 15 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Пошук
Реклама

Copyright Кунцівська ЗОШ I-III ступенів © 2017