П`ятниця, 26.05.2017, 01:49
Вітаю Вас Гість | RSS

Кунцівська школа    
ВІРТУАЛЬНИЙ МЕТОДИЧНИЙ КАБІНЕТ

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог файлів

Головна » Файли » Сценарії

А мама — то Вічна Покрова
[ Викачати з сервера (92.0Kb) ] 08.06.2016, 11:36
А мама — то Вічна Покрова.
Накриє останнім листочком
(сценарій до Дня матері)

Автор: Г. І. Марчук

(На сцені квіти, плакати та малюнки про матір. Репродукції картин «Мона Ліза» Леонардо да Вінчі; «Сікстинська мадонна» Рафаеля Санті. В українському рушникові — ікона Божої Матері.

Звучить пісня «Мамо, вечір догоря...» О.Білаша, сл. Б.Олійника).

Мамо, вечір догоря,
Вигляда тебе роса.
Тільки ж ти, немов зоря,
Даленієш в небеса,
Даленієш, як за віями сльоза.
Ти від лютої зими
Затуляла нас крильми,
Прихиляюся
Теплим леготом,
Задивлялася білим лебедем,
Дивом-казкою
За віконечком,
Сива ластівко,
Сиве сонечко.
Сад вишневий на порі.
Повернулись журавлі.
А мені, як до зорі,
Долітати на крилі
Все до тебе, як до вічної зорі.
Там, де ти колись ішла,
Тиха стежка зацвіла
Вечоровою матіолою,
Житом-долею світанковою.
Дивом-казкою,
Юним соняхом, —
Сива ластівко,
Сиве сонечко.

(Репродукція картини «Мона Ліза» Леонардо да Вінчі).

Ведучий. Мені здаєшся ти такою: навстріч мені із губ твоїх зліта ясна усмішка золота, немов ковзнув із-за хмари промінь, і зігріває моє серце, яке нагадує мені маленьку землю, й на якому буйно проростають колись посіяні й забуті зерна. Навстріч мені з твоїх губ зліта ясна усмішка золота, мов ластівка маленька із гнізда. Як Мона Ліза, ти здіймаєш безжально на сміх всі наші слабості і вади. Здаєшся ти мені такою.

(Репродукція картини Рафаеля «Сікстинська мадонна»).

Ведуча. Мені здаєшся ти такою: в прозорості небесних барв, з очима мрії голубої, спинилась ти із немовлям і дивишся у світлому спокої на шлях, що тоне в млі. У тебе на обличчі — терпіння і щастя — на землі супутниці усіх жінок, що у стражданні ждуть тієї миті, коли дитя прокаже їй раптово, їй першій перше своє слово. Як гордо їй. Мала життя зернинка, яку вона, щаслива мати-жінка, для світу народила, світиться, мов промінь, новий народжуючи день. А той, хто може на долоні зважити піщинку, у пісках невидну, той відчує свою планету; і мати так: тримаючи дитину, всю землю держить на своїх руках. І тільки через те ми матір називаємо святою.

1-й читець.

На Рафаелевій картині ти мені знайома:
В руках — зернинка, мов земля вагома.
Здаєшся ти мені такою.

(На фоні музики читець виконує вірш І.Франка «Сікстинська мадонна»).

2-й читець.

Хто смів сказать, що не богиня ти?
Де той безбожник, що без серця дрожі
В твоє лице небесне глянуть може,
Неткнутий блиском твої красоти ?
Так, ти богиня! Мати, райська роже,
О глянь на мене, з твої висоти!
Бач, я, що в небесах не міг найти
Богів, перед тобою клонюсь тоже.
О Бозі, духах мож ся сумнівати
І небо, й пекло казкою вважати,
Та ти й краса твоя — не казка, ні.
І нас прийде, коли весь світ покине
Богів і духів, лиш тебе, богине,
Чтить буде вічно — тут, на полотні.

Ведучий. Давайте ж і ми будемо прославляти жінку, що подарувала кожному із нас найцінніше — життя. Звернімось до матерів, знайдемо для них необхідні слова і почитаємо поезії.

1-й читець.

ДЖЕРЕЛО

Є на землі чарівне джерело,
Що у дитинстві сили нам дало,
А біля нього — верби і тополі,
А біля нього — мати срібночола
Зорить в далеке плетиво доріг...
Хіба ти це у серці не зберіг?
Перші кроки тебе провели по землі руки мами,
І теплом тебе першим зігріли колись руки мами.
Ти не в сонячну вперше дививсь голубінь — в очі мами
І навічно узяв у дорогу собі — слово мами.
Як поєднало дивне джерело
І прохолоду світлу, і тепло?
У ньому рідні зорі, сонце рідне
І мамині тривоги неодквітні,
Що в трудну мить до тебе долетять
З цілющою краплиною життя.
Палить кожна синівська полинна сльоза серце мами,
Защемить, як над сином збереться гроза, серце мами,
І постане щитом на дорозі біди серце мами.
Скільки є мудреців, та найвища завжди мудрість мами.
(Б.Чіп)

Ведуча. Слово «мама» росте разом з нами тихо, як тихо ростуть дерева, сходить сонце, розцвітає квітка, як гладить дитину по голівці рідна рука. І так же тихо воно приходить на уста — промінцем маминої усмішки і ласкавістю її очей, листочком вишні і світлинкою сонця, пелюсткою квітки і радістю веселки, теплою лагідністю руки і вечірньою молитвою.

Ведучий. «Із букви-краплинки та звуку-сльозинки народиться одного дня на світ святе слово «м-а-м-о», мовлене устами янголятка, і осяє хатину, як дар Божий, тільки не дано нам запам’ятати цю мить, як не згадати того дня, коли над нашою колискою вперше нахилилася мати. Це — мить, і це — вічність, бо мама завжди з нами, вона живе у нас, у наших дітях та внуках, в усьому нашому роді та береже нас і благословляє на добро» (Ярема Гоян).

Ведуча. Тому не дивно, що так багато митців зверталися у своїй творчості до образу жінки-матері. Часто у такий спосіб вони прославляли свою матір. Це Борис Олійник і Дмитро Павличко, Олександр Білаш і Дмитро Луценко, Ганна Чубач і Антоніна Листопад, Святослав Крещук, Євген Гуцало, Василь Сухомлинський і багато-багато інших.

Ведучий. Після закінчення медучилища дівчину з Рівненщини доля послала далеко від дому. Нині Антоніна Листопад — лікар-невропатолог Луганщини. Але кожен день думками вона у батьківському обійсті з рідною ненькою, якій, як сповідь, присвячує одну за одною поезії, як сповідь, як покаяння.

3-й читець.

ПОКАЯННЕ СЛОВО

Простіть мене, мамо,
Посмертно простіть...
Тяжкії гріхи перед Вами
Нестиму, як хрест на Голгофу.
Простіть мене, мамочко-мамо,
За мізер моєї турботи
Ой, що ж наробили Ви, очі...
Навіщо проспали смеркання?
Простіте всі дні і всі ночі,
Які я украла в Прощання.

Мамусенько, мамцю, кохання...
Святе Материнське Причастя!
Найбільший мій гріх — нарікання
На Ваші нестерпнії страсті.
Прийшло таки Ясновидіння,
Та пізно...
Як жити з Невдячністю?!
Найтяжчий мій гріх — нетерпіння.
До тої святої Терплячості!
Зозуленько сиза, матусенько-мамо...
Кує незворотньо скорбота.
Тяжкії гріхи перед Вами
Нестиму, як Хрест
На Голгофу!

4-й читець.

До української Матері
Без Свята немає Святині.
Кришталяться будні. У часі!
А Мати — найстарша Богиня
В сімейному іконостасі.

Без роду немає родини.
І ранок уже, наче вечір.
А мати в найтяжчу годину
Візьме усе горе на плечі.

Без ласки немає Любові.
Сини про це знають і дочки. ..
А Мати — то Вічна Покрова.
Накриє останнім листочком.

Життя в кольорах живописних.
Не всім подарує по зірці.
А Мати — суддя
І захисник!
За вищою мірою в мірці.

Ведуча. Мама! Чи є на світі слово більш прекрасне й ніжне? У матері добрі і ласкаві руки, найвірніше і найчутливіше серце — в ньому ніколи не згасає любов, воно ніколи не залишається байдужим. У пароді кажуть: «Як під сонцем квітам, так з матір’ю дітям», «Нема цвіту цвітнішого, як маківочка, немає і роду ріднішого, як матіночка».

І скільки б тобі не було років — п’ять чи п’ятдесят, — тобі завжди потрібна мати, її ласка, її погляд. Чим більша твоя любов до матері, тим світліше і радісніше твоє життя.

2-й читець.

Чи є в світі що світліше?
Чи є в світі що світліше
За мамині очі,
Що все зорять над дітками,
Як вдень, так і вночі?
Чи є в світі що щиріше,
Як серденько мами,
Яке б’ється для дитини
Днями і ночами ?
Чи є в світі що дорожче,
Як мама кохана,
Що трудиться для дитини
До ночі від ранку.
(Іванна Блажкевич)

Ведучий. І хочеться так низько вклонитися трудівницям, щоб здійснилися сонячні мрії материнські і надії, щоб оточувало їх синівське тепло і доброта, щоб безмежно раділи вони за успіхи своїх дітей.

Перші поняття про щастя, добро й ласку нерозривно пов’язані у нас з образом найдорожчої людини — матері. А мамина колискова звучить найніжнішою музикою і тоді, коли посрібляться наші скроні. З колискової пісні починається світ людини до добротворення й снаги.

(Звучить колискова).

5-й читець.

Я — син. Я — мамине крило
Я — син. Я мамине крило.
Гільце, що в світ широкий проросло.
Я народився вдачею веселий,
Таким я виріс, так мені й рости...
Я хлопець звідти, де співають села,
Де танцями розгойдані мости.
Я з тих країв, де люди люблять сонце
І сміх такий, що шкіру пробива,
Де жайвір в полі служить охоронцем,
Лелека у дворі гніздо звива...
Я — син. Я — мамине крило.
Гільце, що в світ широкий проросло.
(О.Білаш)

(Пісня Анатолія Пашкевича на слова Дмитра Луценка «Хата моя, біла хата»).

Хата моя, біла хата,
Рідна моя сторона.
Пахне любисток і м’ята,
Мальви цвітуть край вікна.
Хата моя, біла хата,
Казко тепла й доброти.
Стежка від тебе хрещата
В’ється в далекі світи.
В хаті спокійно й затишно,
Вечір десь бродить в гаю.
Мати задумливо й ніжно
Гладить голівку мою.
Мамо, чого зажурились?
Дайте тепла ваших рук.
В хаті на згадку лишились
Болі й тривога розлук.
Хата моя, біла хата,
В білому світі одна
Пахне любисток і м’ята,
Мальви цвітуть край вікна.
В’ється дорога далека
В хату крізь синю парчу.
Мамо, до вас, як лелека,
В горі і в щасті лечу.

Ведуча. Мати... Материнське серце здатне перейматися болем на відстані, журитися долею своїх дітей, онуків, правнуків, усе життя. Якби могла, сонечко прихилила б... І хочеться кожному з нас, щоб Сива Ластівка, Мати жила вічно.

6-й читець.

ПІСНЯ ПРО МАТІР

Посіяла людям літа свої, літечка житом,
Прибрала планету, послала стежкам споришу,
Навчила дітей, як на світі по совісті жити.
Зітхнула полегко — і тихо пішла за межу.
— Куди ж це Ви, мамо ?! — сполохано кинулись діти.
— Куди Ви, бабусю? — онуки біжать до воріт.
— Та я недалечко... Де сонце лягає спочити.
Пора мені, діти... А ви вже без мене ростіть.
— Та як же без Вас ми?.. Та що Ви намислили, мамо?
— А хто нас, бабусю, у сон поведе по казках?
— А я вам лишаю всі райдуги із журавлями,
І срібло на травах, і золото на колосках.
— Не треба нам райдуг, не треба нам срібла і злота,
Аби тільки Ви нас чекали завжди край воріт,
Та ми ж переробимо усю Вашу вічну роботу, —
Лишайтесь, матусю, навіки лишайтесь. Не йдіть.
Вона посміхнулась, красива і сива, як доля,
Махнула рукою — злетіли увись рушники.
«Лишайтесь щасливі», — і стала замисленим полем
На цілу планету, на всі покоління й віки.
(Борис Олійник)

Ведучий. Мамо, мамочко, матусю... Чи так ми звертаємось до своєї мами? Знайдім ті чарівні слова, що зігріють материнське серце, загляньмо у її очі, торкнімося її натруджених рук, і слова прийдуть самі.

7-й читець.

МАМИНІ РУКИ

Вороним крилом схиливсь до мене вечір
І поклав до ніг сідло молодика.
Я дивлюсь і чую, як мені на плечі
Лагідно лягає мамина рука.
Як мої літа, розбіглися дороги,
Скільки б їх не знав, та є одна така —
Та, що найдорожча, та, що від порога,
Де благословила мамина рука.

Мамині руки — колиска моя,
Хліб у долонях, що сонцем сія,
Крила мої у годину розлуки —
Мамині руки, мамині руки.
На своїм віку я бачив рук немало.
Добре знаю теж — у недруга яка.
Та, коли я падав, завжди піднімала
Трепетна і ніжна мамина рука.
Щастя у житті, коли кохана любить,
Серце зігріва її любов палка,
Та ніколи так не приголубить,
Як ласкава й вірна мамина рука.
(Микола Ткач)

Ведуча. «Вимовляю слово «мама» — і ввижається мені добра її усмішка, каре іскристе мерехкотіння в очах, ласкаве звучання голосу. Жоден колір, либонь, не пов’язується з її образом, тільки здається, наче сяє чимось золотистим від її очей, вишневим від її губ, яблуками-антонівками від її рук — і за всім цим щемко постає слово «рідна», яке, хвилююче, мов усі кольори, разом узяті» (Євген Гуцало, «Мама»),

Ведучий. Усі кольори увібрав у себе образ неньки. Бо любить вона сіяти і плекати любисток та м’яту, матіоли, різнокольорові мальви, а понад усе — чорнобривці.

(Слова Миколи Сингаївського, музика Віктора Верменича).

«ЧОРНОБРИВЦІ»

Чорнобривців насіяла мати
У моїм світанковім краю,
Та й навчила веснянки співати
Про квітучу надію свою.

Приспів:
Як на ті чорнобривці погляну —
Бачу матір стареньку,
Бачу руки твої, моя мамо,
Твою ласку я чую, рідненька.

Я розлуки і зустрічі знаю,
Бачив я і в чужій стороні
Чорнобривці із рідного краю,
Що насіяла ти навесні.

Приспів.

Прилітають до нашого поля
Із далеких країв журавлі.
Розцвітають і квіти, і доля
На моїй українській землі.

Приспів.

Ведуча. Український поет Іван Бердник писав:

А без пісні не буває сонце,
А без сонця не буває цвіту.
Хто забуде материну пісню,
Той сліпим блукатиме по світу.

Ведучий. Дмитро Павличко неначе продовжує думку Івана Бердника:

Я не боюся мами рук натруджених,
Але тривожно думаю тепер,
Чи перед ними я не провинився?

Ведуча. Задумаймося, а чи не завиняють часом перед своєю мамою діти, чи не бувають жорстокими, чи не забувають стежку до рідної домівки, мамину білу хату, мамину вишню, чи не стають байдужими, жорстокими, егоїстичними.

Незабутній поет-гуморист Степан Олійник розповів про такі почуття до маминої хати:

8-й читець.

Сива мати сорок літ
Прожила в тій хаті,
Де за ґанком — вишень цвіт,
Яблуні крислаті...
Доглядала свій садок,
Мальви буйнорослі...
Але ось прибув синок
До мамаші в гості:
На машині «Жигулі»,
Стрижений по моді.
— Годі жить вам у селі,
Порпатись в городі!
Вже давно пора до нас
Перебратись, мамо;
Телевізор, ванна, газ —
Шик, сказати прямо!
Ні по воду вранці,
Кожен вечір то хокей,
То спортивні танці!
Не вагайтесь, — говорив.
І, знайти щоб «свата»,
В райгазеті об’явив:
«Продається хата!»
Налетіли покупці —
І нема вже хати!:
Втерши сльози на лиці,
В путь збиралась мати.
Походила по двору,
Щоб одвести душу,
В сад зайшла і, мов сестру,
Обнімала грушу.
Щебетали в синь небес
Птахи на світанні
І повіз її експрес
До синочка Вані!
Був давно готовий план,
Як зустріти неньку:
Одвели старий диван,
Тумбочку гарненьку.
Вечорами внук Артур
Грав їй на баяні.
Потім — з бази гарнітур
Притаскали Вані.
Інші меблі — інший план!
І невістка строга
Пересунула диван
Ближче до порога.
Згодом десь припер синок
Дзеркало у рамі
Та в «передню», у куток
Розкладушку мамі.
Повалило в Ваньків дім
Більше друзів, звісно...
Рік минув, і в домі всім
Стало «дуже тісно»!
Про повернення в село
Не могла й гадати:
Вже в старої не було
Ні грошей, ні хати.
Сварки, чвари почались...
А за тиждень Ванька
Розліпив об’яви скрізь:
«Є хороша нянька!»
В мамин сад іде весна,
Знов цвісти все буде...
Де живе тепер вона
Знають добрі люди.

Ведучий. А якщо так трапилося, що ви завинили перед своєю мамою, не втрачайте час, підійдіть до неї, поцілуйте, попросіть вибачення, і вам відразу стане легше на душі, а на маминих очах знов засяє посмішка...

(Слова Дмитра Луценка, музика Анатолія Пашкевича).

«МАМИНА ВИШНЯ»

Знову наснилось дитинство,
Тепле, як гарна весна,
Вишня вдяглася в намисто,
Мама щаслива й сумна.
Там за село проводжала
Долю мою молоду...
Щедро мені щебетала
Мамина вишня в саду

Вдаль голубими вітрами
Весни за обрій пливли.
Раннім туманом у мами
Коси, як дим зацвіли.
Мати в тривогах вінчала
Щастя жадане й біду...
Радо мене зустрічала
Мамина вишня в саду.

Здавна близьке й сокровенне
Все там, аж терпне душа.
Начебто й мама до мене
Стежкою в сад поспіша.
Знов, як бувало, до столу
Кличе, лиш в хату зайду...
Ранить зацвіток додолу
Мамина вишня в саду.

Пісня любові й дитинства
В серці бринить, як струна,
Наче священна молитва
З рідного краю луна.
Та не порадує літо
Душу мою молоду...
Плаче тепер білим цвітом
Мамина вишня в саду.

Ведуча. «Берегти матір — означає піклування про чистоту джерела, з якого ти пив з першого свого подиху й питимеш до останньої миті свого життя: ти живеш людиною і дивишся в очі інших людей як людина лише остільки, оскільки ти назавжди залишаєшся сином своїй матері» (Василь Сухомлинський).

Ведучий. І якій матері не приємно, коли син ладен небо схилити, все у житті перевершити. Як про це пише у вірші «Три жінки, яких я люблю» Святослав Крещук.

9-й читець.

Ти пробач мені, Галю,
Може, трохи спечалю.
Ти у тому не винна,
Що для мене дружина.
Що візьмеш з тих поетів?
Та для мете ти — третя.
Ти пробач мені, доню,
За мою сиву скроню.
Я у тебе не вартий,
Щоб стояти на варті.
Пошукай собі друга,
Бо для мене ти — друга.
Мені вибачте, мамо,
Що не завжди я з Вами.
Не такий я, як треба,
Щоб схилити Вам небо.
Все в житті перевершу,
Бо для мене Ви — перша.

(Микола Луків, музика Анатолія Горчинського)

«РОСТЕ ЧЕРЕШНЯ В МАМИ НА ГОРОДІ»

Росте черешня в мами на городі,
Стара-стара, а кожен рік цвіте.
Щоліта дітям ягодами годить,
Хоча вони не дякують за те.

Мамо! Мамо! Вічна і кохана!
Ви пробачте, що був неуважний.
Знаю, Ви молилися за мене
Дні і ночі, сива моя нене.

Живе старенька мати у господі,
Невтомні руки, серце золоте.
Щодня і дітям, і онукам годить,
Хоч рідко хто з них дякує за те.

Ну, що ж, про вдячність забувають люди,
Душа сліпа у щастя, а проте
Вони прозріють, але пізно буде —
Черешня всохне, мати — одцвіте.

Ведуча. У народі стверджують: «Жінка за три кути хату тримає, а чоловік — за один». Бо жінка могутня і всесильна духовно. Вона з останньою надією протягує руки до щастя, молиться на свій ідеал, пам’ятаючи про те, що жінка-мати — це «запалена Богом остання свіча».

10-й читець.

ЖІНКА

Нехай мені доля
Вготовила муки.
Не камінь на течі,
А цілий обвал.
Я буду до щастя
Простягувать руки.
Я буду молитись
На свій ідеал.
Нехай моя доля
Знедолено плаче.
Карає і мучить
Нестерпним життям.
Я — все-таки сильна.
Я — щось-таки значу.
Я — світ цей дивую
Красивим дитям.
Накотяться біди —
Повинна здолати.
Підкотиться туга —
Повинна мовчать.
Немеркнуче світло:
Я — жінка, я — мати,
Запалена Богом
Остання свіча.
І хто мене кине, —
Покинутим буде,
Хто словом осудить, —
Осудиться сам.
Земна і небесна
Такою прибуду!
Такою дістанусь
Грядущим вікам.
(Ганна Чубач)

Ведучий. Жінку-матір часто порівнюють з небесним створінням, богинею, святою. Любов матері — найбільша коштовність у нашому житті. Любов до матері — найсвятіше щастя. Повне цінне, спокійне та радісне життя людини, якщо ці два почуття бентежать її думки та вчинки, розпочинаючи з дитинства, адже мати — це сонце нашого життя.

Ведуча. Наші мами! Сьогодні ми низько вклоняємось їм за їхні нестерпні муки, що подарували світу нові життя; за їхні безсонні ночі, коли вони сиділи над нашими колисками; за їхнє велике терпіння, за ніжні руки і гарячі серця. Це їхня повсякденна турбота і невтомна праця, їхня палка любов благословляють нас у дорогу життя.

Станемо навколішки перед Матір’ю й душею засвітимось — праведно, як на сповіді.

(Виходять два хлопці і дві дівчини із запаленими свічками в руках, стають біля образу Матері Божої).

Хлопець.

У мене найкраща на світі матуся.
За неї до Тебе, Пречиста, молюся.
Молюся устами, молюся серденьком
До Тебе, небесна Ісусова Ненько.

Дівчина.

Благаю у Тебе дрібними словами
Опіки та ласки для любої мами.
Пошли їй не скарби, а щастя і долю,
Щоб дні їй минали без смутку, без болю.

Хлопець.

Рятуй від недуги, матусеньку милу,
Даруй їй здоров ‘я, рукам подай силу,
Щоб вивела діток у свій той, у люди,
Щоб ними раділа — читалась усюди.

Дівчина.

За це я складаю в молитві долоні
До Тебе, Царице, на сонячнім троні.
Молюся устами, молюся серденьком
До Тебе, небесна Ісусова Ненько.


Категорія: Сценарії | Додав: Nicolaj | Теги: День матері, сценарій
Переглядів: 296 | Завантажень: 10 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Пошук
Реклама

Copyright Кунцівська ЗОШ I-III ступенів © 2017