Неділя, 20.08.2017, 19:11
Вітаю Вас Гість | RSS

Кунцівська школа    
ВІРТУАЛЬНИЙ МЕТОДИЧНИЙ КАБІНЕТ

Статистика

Онлайн всього: 4
Гостей: 4
Користувачів: 0

Каталог файлів

Головна » Файли » Сценарії

Моє рідне село
[ Викачати з сервера (55.0Kb) ] 13.06.2016, 10:35
Святе, як хліб, моє рідне село
(національно-патріотичне виховання)

Автор: Н.І. Смаль

Мета. Залучати учнів до духовної спадщини свого народу, зацікавити дітей глибше пізнати історію свого рідного села, його традиції, звичаї, виховувати любов до рідного краю, до отчого дому, прагнення дбати про добробут свого рідного села.

Учитель. Україна! Золота, чарівна сторона. Земля, рястом уквітчана, зелом закосичена. Скільки ласкавих і теплих слів придумали люди, щоб висловити любов до краю, де вони народилися і живуть. Земле моя, краю рідний! Дорога серцю земля батьків і прадідів наших, оспівані в піснях народних безмежні степи, зелені ліси і доли. Тут усе близьке і рідне нам.

(Звучить пісня «Квітує наш край барвінково» ).

Ведуча. Добрий день вам, любі наші гості, у нашій гостинній хаті. Спасибі, що прийшли до нас на свято. Відвідайте нашого хліба-солі, щоб всі були веселі та здорові. А як пирогів ще скуштуєте, то і силу відчуєте.

Ведучий. Надворі холодно, зима. А наша хата тепла побілена, вікнами до сонечка. Тепло в хаті і затишно. І господарі просять привітно. То ж двері хати відкриваємо — гостей наших щиро вітаємо.

Ведуча.

У нашій світлиці ми вітаємо вас щиро,
стрічаєм із хлібом, любов’ю та миром!

(Звучить пісня «Зеленеє жито» ).

Учитель. Рідний край! Починається він із батьківського порога, стежини до хати, що ніжно стелиться в садочку. А ще він починається із маминої пісні колискової. Для кожної людини найдорожчий той край, де вона народилася, звідки пішла у світ. Для усіх нас найдорожче, найкраще у світі наше рідне село. Тут жили наші діди, прадіди, тут живуть і працюють наші батьки. Тут корінь нашого славного роду українського. Сьогоднішній наш урок народознавства присвячений рідному селу — «Святе, як хліб, моє рідне село».

(Звучить пісня «Пахне рідне село»).

Учень.

Село моє, краплиночка на карті,
у світі невідоме, та дарма.

Ну, а чого без нього були б варті ми з вами, кожен зокрема. Земле моя, у тобі мої мрії, надії. Сходить сонце, жита половіють, у душі моїй, в долі моїй.

Учитель. Рідне село! Воно справді зігріває душу кожного із нас. Це тепло проникає глибоко до серця. І де б ми не були, а невидимі промінчики притягують до себе, кличуть із далеких доріг до рідного села, до отчого дому.

Здається, нема нічого кращого на світі за побачення із знайомими вулицями, батьківською хатою.

1-а учениця.

Я люблю тебе, отчий мій краю!
Я люблю тебе, рідне моє село!
До небес твою душу здіймаю —
до землі я схиляю чоло.

2-а учениця.

Село моє, для мене ти єдине,
криниця чиста з саду вигляда,
хатина біла, сонях біля тину —
така моя батьківська земля.

3-я учениця.

Село моє — це наша велика родина,
наше коріння і батьківщина,
материнська пісня і біла вишня у саду,
це наша сповідь і турбота,
батьків моїх щоденная робота.
Тут моє дитинство босоноге,
стежина в школу на зорі,
тут наші ще не сходжені путі.
Село моє, ти радість, ти доля моя,
єдина для нас ти земля,
розкішний вінок ти із рути і м’яти,
як же тобі пісень не співати.

(Звучить пісня «Чи ви бачили наше село»).

Учитель. Про наше село в давнину, яким його пам’ятають наші діди та прадіди, розповість житель нашого села.

Ведучий. Завітаймо уявою в давнє українське село. Адже наше село сягає давнини, як і інші села.

Ідеш, бувало, вулицею — біліють ряди хат, обгороджених тином. Серед буйної зелені виринають вони з-поміж дерев. Як любовно писав про красу українського села Т. Шевченко:

Село... І серце одпочине.
Село на нашій Україні —
неначе писанка село,
зеленим гаєм поросло.

Учитель. Перед вами куточок давньої української хати, в якій виростали наші діди. Гордістю хати була піч, біля якої була жердка. На ній господиня у свята вивішувала своє вбрання, щоб люди бачили.

А це одяг із бабусиної скрині. У багатьох жителів зберігся такий одяг. Погляньте на своє вбрання. Воно вам залишилося від ваших бабусь. Одягали вони його на великі свята, на вечорниці.

1-а учениця. Учні нашого класу зібрали давні речі, які були у щоденному користуванні в жителів села. Ось прядка, що нитку пряла. Цими гребінками розчісували пряжу і з неї сукали нитку. Гребінка була встановлена у днище.

А це мірка, якою міряли зерно. У цих ночовках вимішували хліб. Великою святістю в хаті була пікна діжа. Деякі жителі нашого села і сьогодні користуються нею.

А ось перед вами рубель і качалка. Ними сьогодні теж користуються у деяких селах, щоб випрасувати якусь річ із товстого полотна.

Учитель. У середині XIX ст. у селі здебільшого були дерев’яні будинки із двох кімнат. Або одна велика і друга маленька, так звана пекурка. Були невеликі сіни, комора, підлоги не було. Була долівка, змазана глиною. Стіни білили крейдою, знадвору — теж крейдою. Кожна хата красувалася різнобарв’ям вишитих та тканих рушників. Адже в кожній хаті колись жінки пряли, вишивали. Вечорами молодь збиралася на вечорниці.

Ведучий. А зараз відкриємо трагічну сторінку в історії нашого села. Великим тягарем була війна і для міст, і для сіл. Із зброєю в руках односельці захищали свою країну, були нагороджені урядовими нагородами, багатьох не дочекалися із війни додому рідні. Вони віддали своє життя в боротьбі з фашизмом.

То ж завжди пам’ятайте наших визволителів, що віддали своє молоде життя за нас.

Учитель. Живі свідки довгої запеклої війни — наші дорогі ветерани. Дорогі фронтовики! Ваші скроні вкриті сивиною. Скільки горя, розлуки випало на вашу долю. Ваша молодість обпалена війною. В голоді, в холоді, у вогні серед смерті ви здобували нам перемогу. І вистояли, перемогли. І за це вам доземний уклін.

Все менше і менше серед нас тих, хто здобував нам щастя.

Дорогі фронтовики! Де взяти слова подяки за ваші муки і рани, за ваші безсмертні діла і висловити щиру подяку, низький уклін вам передать. Спасибі вам, рідні солдати, ви мир відстояли в боях.

А зараз слово надаємо ветерану війни. Послухаємо розповідь про наше село в роки війни.

Ведуча. В роки війни із нашого села фашисти примусово вивезли до Німеччини на каторжні роботи багато жителів села. Серед них жінки, дівчата, хлопці. Ці люди пізнали нелюдських умов життя, жорстоких катувань.

Всім нашим гостям, що пережили роки війни, ми даруємо пісню.

(Звучить пісня).

Учитель. Споконвіку наше село славилось трудівниками. В усі часи наші хлібороби працювали на землі.

І хоч сьогодні важкий економічний час, але в селі люди сумлінно трудяться на полі, на фермі.

Сьогодні до нас завітали хлібороби, чиїми невтомними руками славиться наша земля, в кого руки мозолясті, і сходить день новий у щасті з їхніх натруджених долонь.

Пахне хлібом сьогодні у нас, хлібороби в нас у гостях. Сьогодні для них звучать пісні за руки трудові, що пахнуть хлібом ланів.

2-а учениця. Дорогі трударі! Прийміть у свої натруджені руки запашний коровай.

У вас руки мозолясті, у вас серце, як вогонь.
І сходить день новий у щасті
з ваших натруджених долонь.
Будьте ж ви здорові й молоді,
хай вам буде слава у труді!

А зараз для всіх трудівників села ми виконуємо пісню.

(Звучить пісня).

Ведучий. Всі ми — діти хліборобів. Чи то батьки наші, чи діди були хліборобами. А тому найдорожчим скарбом для нас є хліб. Споконвіку наші односельці пекли домашній хліб, берегли його, і цю любов передавали своїм дітям та онукам.

Сьогодні наші жінки повернулися до давніх хороших традицій. Майже в кожній хаті в нас печуть хліб і старі, й молоді господині.

Погляньте, які духмяні, пухкі паляниці виблискують у нас на столі. І так пахнуть, пахнуть сонцем і вітрами, натрудженими хліборобськими руками. Кожна паляниця гарна по-своєму. І не самі вони прийшли, їх створили невтомні руки наших бабусь, мам, жінок-трудівниць. То ж спасибі вам, шановні жінки, за ваше вміння і таке неповторне творіння. Всім, хто подарував нам пахучий хліб, ми даруємо нашу пісню.

1-й учень. Час змінюється, змінюється й село. У добротних будинках по-сучасному вмебльовані кімнати, та в багатьох сім’ях усе ж збереглися давні хороші традиції прикрашати кімнати вишитими рушниками, домотканими доріжками, народними виробами. Погляньте, ми зібрали ці речі у жителів нашого села. Це і рушники, і доріжки, і килими, і різні вироби.

2-й учень. Ось вироби сільських майстринь-вишивальниць. Хіба можна не замилуватись такою красивою, але копіткою жіночою роботою, яка потребує багато часу та уміння.

3-я учениця. Кожний звертає увагу на ось ці красиві витвори мистецтва. А створили їх невтомні руки. Ця жінка і на роботу встигає, і знаходить час для свого улюбленого заняття.

1-а учениця. А хто в нашому селі не знає відомих ткаль. Сьогодні вони у нас у гостях. Погляньте на красу їхніх рушників. Скільки вони їх створили, майже у кожну хату. Дорогі жінки! У вас руки золоті, а терпіння без міри. Ваші прекрасні рушники прикрашають сьогодні наші оселі.

3-й учень. Є у нашому селі чимало народних умільців. Вони представили нам свої вироби. Погляньте, як красуються ложки, глечики, корзинки.

Учитель. Отже, як ми бачимо, давно мистецтво у нас не викорінюється, його продовжує вивчати молоде покоління.

Де свято — там і пісня. Це завжди так, бо українська пісня — це бездонна душа українського народу, його слава, гордість. Бо пісня — то невичерпне джерело, вона святиня і скарбниця, схили до ніг її своє чоло, її любов’ю можна освятиться. І на нашому ж святі будуть пісні хороші звучати.

Слід відмітити, що і наші сьогоднішні господарі, учні, теж активні учасники художньої самодіяльності, люблять українську пісню. Сьогоднішнім нашим гостям вони хочуть подарувати кілька народних пісень.

(Звучать пісні у виконанні фольклорного ансамблю).

Ведучий. Ось і завершується наше свято. Спасибі вам, люди добрі, що побували у нас на святі. Здоров’я, радості і щастя всім вам на довгі роки, творчої наснаги у труді. Хай ваша невтомна праця заколоситься рясним урожаєм.

Ведуча. Нехай же завше слава лине про наше село, про вас, господарі землі, наші земляки, про тих, хто вмілими руками багатий ростить урожай, хто славить льоном і хлібами наш дорогий український край!

1-й учень. Дорогі наші гості! Прийміть від нас цей запашний коровай. У цьому хлібові частинка вашої нелегкої праці у селі.

2-а учениця.

Ми хлібом-сіллю вас вітаєм,
хай буде в вас ще більше хліба,
хай будуть в кожній хаті короваї,
хай виростають вам високі урожаї.
Щоб хліб, як сонце, сяяв на столі,
у кожнім домі чи колибі,
низький уклін, до самої землі,
трударі моєї рідної землі!

Учитель. Всі ми — діти однієї матері-землі. Наше село — частинка кожного із нас.

Не даймо згинуть ми селу,
вкладаймо силу все нову.
Духмяні пахощі збирайте
І сонце на зорі стрічайте,
материнську мову не забувайте,
красу земну нащадкам передайте!


Категорія: Сценарії | Додав: Nicolaj
Переглядів: 804 | Завантажень: 14 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Пошук
Реклама

Copyright Кунцівська ЗОШ I-III ступенів © 2017