Субота, 18.11.2017, 01:00
Вітаю Вас Гість | RSS

Кунцівська школа    
ВІРТУАЛЬНИЙ МЕТОДИЧНИЙ КАБІНЕТ

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог файлів

Головна » Файли » Сценарії

Низький уклін Вам, мамо!
[ Викачати з сервера (51.0Kb) ] 11.06.2016, 13:58
Низький уклін Вам, мамо!
(сценарій до Дня матері)

Автор: С. Літостанська

Найбільший гріх людини — це неповага, нелюбов, нешана до батьків.
Шануй батька твого і матір твою, щоб добре тобі було та щоб довголітнім був ти на землі.

(Біблія).

Шанування батьків — один з найсвятіших обов’язків людини і неоплатних боргів дітей.
Народна мудрість.

Вчитель. Сьогодні ми відзначаємо свято, яке прийшло до нас недавно, до якого ми ще не звикли, але до якого ми дуже готувалися — Свято Матері. Кожного року в другу неділю травня весь світ відзначає день Матері. І ми сьогодні із ваших найщиріших слів поваги, любові, подяки сплетемо весняний віночок «вітання мамі» і подаруємо його нашим мамам.

Ведуча. Богиня-Берегиня... Яке поетичне, яке точне і загадкове наймення! Берегиня — це та, що береже оселю, оберігає нас від невірного кроку, від непрошеного лиха та напасті. Це та, що ніколи не вимагає від нас ніяких жертв, а сама задля нас жертвує всім — навіть життям. Це та, що колихала тебе маленьким, не зімкнувши очей ні на мить, молила Бога про долю для тебе і тихо співала колискову. Ім’я цій Богині — Мати!

(Запалюються три свічки).

1-й учень. Мамо! Богине наша! Це ти вчиш мене жити по закону любові і правди. Це ти не даєш мені спіткнутися на щоденних життєвих дорогах, будиш в мені совість, вчиш добру. І я стаю на коліна перед твоєю материнською любов’ю і добротою, мудрістю і мужністю твоєю.

Мамо, мамо, моя прехороша!
Як загляну в очі я твої —
Затихає вмить страшна пороша,
І піснями линуть солов’ї.
Мамо, мамо, ніжна моя нене,
Усмішка твоя — як сонце те.

… Квіти квітнуть, листянко зелене —
Яке щастя! Все навкруг цвіте!
Мамо, мамо, рідна моя нене,
Як дивлюсь на скроні я твої,
Ніби сніг сріблиться і на мене
Падає. І жовкнуть всі гаї...
Мамо, мамо, що мені ще треба?
Хай живе у серці й не згаса
Колискова пісня й просінь неба,
І твоя нев’януча краса...

2-й учень.

Розкажіть мені, мамо, про вишні,
Їх було так багато в саду.

Вчитель.

Були, сину, морози невтішні,
А вони кого хочеш зведуть.

Учень.

Розкажіть мені мамо, про зорі,
Чи такими були і колись?

Вчитель.

А той, сину, хто виріє у горі,
Не так часто на зорі дививсь.

Учень.

Розкажіть мені, мамо, про долю,
Чи людині підвладна вона ?

Вчитель.

Наша доля, мій синку, як море,
Той пливе лиш, хто має човна...

Учень.

Розкажіть мені, мамо, про роки,
Чи спливають помітно вони?

Вчитель.

Роки, сину, помітні, допоки
Матерів пам’ятають сини...

Ведуча. Мама... Вимовляєш це рідне до болю слово, і перед тобою постає образ її, єдиної, наймудрішої, найсвятішої... І де знайти ті слова, якими можна було б виразити свою безкінечну любов до матері? Ластівко, журавко, пісне моя! Твої руки пахнуть хлібом і чебрецем, матіолою і серпанковими вечорами. Твої очі нагадують чисті озерця, в яких така прозорість, глибина і ніжність, що видно всю твою душу і всю твою вічність.

3-й учень.

Хай минають швидко темні ночі,
Візерунки літа простягнись,
Та матусі очі спать не хочуть,
Погляд вдалеч, як колись.
Цим очам я щиро помолюся,
Їм я квіткою вночі здаюсь.
І в безхмарне небо подивлюся —
І ніяк, ніяк не надивлюсь.
Ти для мене рідна і прекрасна,
Як у ті дитячі милі дні.
Твої очі світять непогасно,
І від цього радісно мені.

Ведуча. Мама... В цьому слові і переливчаста пісня жайворонка, і журливі «курли» журавлів, дзвінке дзюрчання весняного струмочка і жовті пасма дощів осіннього падолисту. Мама дала нам життя, навчає всіх життєвих премудрощів, вчить розуміти людей і творити добро, шанувати хліб і правду.

4-й учень.

О, руки мами! Вони вночі не сплять,
Оберігаючи рожевий сон дитяти.
З віків у вічність проліта земля,
Нас на руках тримаючи, як мати.
З чужих країв, вертаючи, домів
Після далеких мандрів і розлуки,
Цілуймо руки наших матерів,
Натруджені, ласкаві рідні руки.
Вони нас від колиски повели.
Й сорочки шили нам, і вишивали.
І підкидали в небо нас, малих,
Щоб і в житті ми високо літали... ..
Ніщо не вічне, вічні матері,
Уже й тоді, як нікому стрічати.
Допоки сонце сяє угорі,
Вона живе, многостраждальна мати.

Ведуча. Слово «мама» росте з нами тихо, непомітно, як ростуть дерева, сходить сонце, розквітає квітка, як тихо світить веселка і гладить по голівці дитину рідна рука. І так тихо приходить на вуста — промінцем маминої усмішки і ласкавістю її очей, листочком вишні і світлинкою сонця, пелюсткою квітки і радістю веселки, теплою лагідністю і вечірньою молитвою.

Із букви-крапельки та звуку-сльозинки народилося одного дня на світ святе слово «мама», мовлене вустами дитяти, нами, малими. Тільки не дано нам запам’ятати цю мить, як не згадати того дня, коли над нашою колискою вперше нахилилася мама. Ця мить і є вічність, бо мати живе завжди, вона живе в нас, житиме в наших дітях і онуках.

Легенда про матір

Колись дуже давно, на узбережжі Чорного моря жили люди. Вони орали землю, випасали худобу, рибалили. Восени, коли закінчувались польові роботи, люди виходили на берег моря і влаштовували веселі свята, ігри, які закінчувалися пусканням стріл щастя. Дивитися на ці ігри виходив сам цар морських глибин Нептун, надзвичайно страшний і сердитий володар морської стихії.

— Хоч як люди хваляться своєю силою, а мене бояться. Ніхто не пускає стріл в мій бік.

Та одного разу вийшли до вогнища три юнаки і пустили в бік Нептуна три стріли.

— Я вас поховаю у морській безодні, — заревів Нептун.

Матері, дивлячись на своїх синів, замислилися. Цар морів і справді може це зробити. Думали вони, думали і вирішили віддати свою силу синам. Юнаки стали такими дужими, що могли вистояти навіть під ударом величезної хвилі. А матері, що віддали свої сили дітям, стали слабкими.

Ти бачив коли-небудь слабких, немічних жінок? Якщо зустрінеш їх, не посміхайся. То вони віддали свої сили своїм дітям.

Розлючений Нептун вигукнув:

— Хай вони вистояли проти мене на березі, але в морі я порву їм руки.

Жінки знову зажурилися. Раптом на поверхню води вийшли дочки морського царя. Вони, як і їхній батько, були некрасиві.

— Жінки, віддайте нам свою красу, ми врятуємо ваших синів. З морської трави сплетемо для них жили, і руки у них будуть такі ж сильні, як у нашого батька.

Жінки погодились.

Якщо ти побачиш десь некрасиву жінку, не смійся, не відвертайся. Знай: вона пожертвувала своєю красою заради дітей.

Коли цар Нептун дізнався про вчинок своїх доньок, він страшенно розгнівався і перетворив їх у чайок.

Ти чув, як плачуть чайки над морем? Це вони просяться додому, але жорстокий батько не пускає їх. А моряки на чайок дивляться — не надивляться. Тому що вони носять красу їхніх матерів.

От, нарешті, юнаки, ставши сильними, вийшли в море. Вийшли та й не повернулися.

Голосно зареготав Нептун:

— Не діждатися вам своїх синів. Вони заблукали. Забули, бо у морі немає доріг.

Тоді матері вигукнули:

— Хай у наших очах буде менше світла, але хай над землею яскравіше світяться зорі, щоб сини наші знайшли дорогу до рідних берегів.

Тільки-но матері сказали це, як у небі яскраво-яскраво засіяли зірки...

Ось яка сила материнської любові! Пам’ятайте цю легенду! В ній сказано так багато!

Сьогодні наше свято було б неповним, якби ми не згадали наших бабусь, мам наших батьків, які ще зовсім недавно самі були дітьми. Та для своїх матерів вони і сьогодні діти, хоч скроні вже вкрились першою сивиною. То ж ми присвячуємо ці рядки нашим бабусям.

5-й учень.

Мчать літа, мов без припону коні,
Сніг на скроні сріблом опада.
Мамо, мила, дай свої долоні,
Твоя доня пісню їм склада.
Скільки діла руки ці зробили!
Жали, ними, пестили малят.
Ну, а борщ який смачний варили!
Як уміли коси заплітать!
Припаду до пучок тих устами,
Ревно їх сльозами окроплю...
Як сивіють рано наші мами!
Як ми пізно млієм від жалю!
Ніжна й турботлива як голубка,
Силу й ласка дітям віддала.
Обіцяла одружить онуків,
А сама у вічність відійшла...
Не посіє мама під віконцем
Айстри й чорнобривці запашні.
Не засяє усмішка, мов сонце
На порозі радісно мені.

6-й учень.

Дай, бабусю, поцілую
Сивину твого волосся,
Теплим диханням зігрію
Снігом вибілені коси.
Може, і на них розтане
Лоскотливий іній срібний,
Мов химерні візерунки
На замерзлій з ночі глибці.
Руки твої поцілую,
Скільки випито з них сили...
Жали вони і косили,
Прали і тісто місили...

7-й учень.

Білий сніг упав тобі на скроні,
Старість ладно стелиться до ніг.
І давно поморщені долоні, —
Мабуть, безліч пройдено доріг...
Ти по них невтомно крокувала
Тяжко, важко, часом в самоті.
І мету свою ти твердо знала,
Знала свою ціль ти у житті.
Ти навчила чесно працювати
І добра навчала, як завжди,
Щоб могли ми увесь світ пізнати
Й на землі лишить свої сліди.
Ти дала нам віру і надію,
Щоб ішли ми з ними в майбуття.
Мала ти одну велику мрію
І до неї йшла крізь все життя.
Хай сніги не падають на скроні,
Квіти хай і пахнуть, і цвітуть,
Щоб у мам не морщились долоні,
І хай мами вічними будуть!

(Вручаються квіти мамам і медалі у різних номінаціях).


Категорія: Сценарії | Додав: Nicolaj
Переглядів: 315 | Завантажень: 8 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Пошук
Реклама

Copyright Кунцівська ЗОШ I-III ступенів © 2017