Субота, 18.11.2017, 00:54
Вітаю Вас Гість | RSS

Кунцівська школа    
ВІРТУАЛЬНИЙ МЕТОДИЧНИЙ КАБІНЕТ

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог файлів

Головна » Файли » Сценарії

Сім’я — ключ до щастя
[ Викачати з сервера (84.5Kb) ] 06.06.2016, 14:06
Сім’я — ключ до щастя
(Сценарій до Міжнародного дня сім’ї)

Автор: Н.І. Кадиралієва

Мета. Забезпечити учнів родиннознавчими знаннями про особливості родинно-побутової культури традиційної української сім’ї; ознайомити учнів із правилами підготовки до сімейного життя; виховувати прагнення утворити в майбутньому духовно і фізично здорову сім’ю.

Оформлення залу. Зал по-святковому прибраний. На сцені — панно, на якому намальована сім’я — батько, мати, син і донька. Нижче картини — надпис — заголовок свята «Сім’я — ключ до щастя».

Вчитель. Все найкраще, що є на землі, починається з сім’ї. Без неї, як без природи, людство обійтися не може. Сім’я дає життя дитині. У ній немовля одержує перші враження й уявлення про навколишній світ. Родина виступає як найперше соціальне мікросередовище, в якому розвивається й виховується людина з моменту її народження. Мамина ласка, бабусина доброта, дідусева мудрість, тепло хатнього затишку в колі рідних на все життя залишають глибокий слід у душі та серці кожної людини. Завжди якось по-особливому зворушливо, з великою теплотою згадується те родинне гніздо, з якого ви вийшли у світ широкий.

Тому, без перебільшення можна сказати: «Сім’я — ключ до щастя». Саме так назвали ми сьогодні свято, яке підготували батьки та учні нашого училища, започаткувавши нову традицію: перед виходом у самостійне життя юнак і дівчина мають завітати у багатющі краї української родинної педагогіки, щоб вивчити і запам’ятати наймудріше правило людського життя — «З родини починається людина».

(Звучить пісня «Мамина казка»).

Ведучий. У народі кажуть: «Без сім’ї немає щастя на землі». Отож, кожна людина, ставши самостійною, дорослою, прагне знайти своє щастя і побудувати сім’ю.

Ведуча. А зробити це не можливо, якщо ви не знайшли свого єдиного чи свою єдину, тобто своє кохання.

Ведучий. А якщо ви все-таки знайшли своє кохання і вирішили створити сім’ю, то чи легко це буде зробити? Виявляється, ні. Перш ніж одружитися, треба роздивитися.

Ведуча. Адже в народі є приказка: «З ким вінчатися, з тим і кінчатися». Тому застерігали юнаків і дівчат від легковажності: «Поспішився — оженився і в біду зразу ввалився». Або «Ще молоко на губах не обсохло, а він женитися задумав».

(Виконується українська народна пісня «Ярема»),

Ведучий. Одруження — цілком природній стан у житті людини. «В тата-мами не довіку», але брати шлюб треба тоді, коли прийшов час для цього, не рано і не пізно.

(Учні разом із батьками показують сцену (за оповіданням С. Васильченка «Свекор»),

Тими карими великими очима, що суворо оглядали всякого з-під великого чола, тією поважною ходою Василько завжди викликав усмішку в дорослих. Коли б хто почув, як було гукне улітку, одвертаючи од гречки корову, то не бачивши його, подумав би, що то гримає старий бородатий Микита-чабан, а не малий Василько, якому тільки цієї весни пошили штани.

Дома Василько часом як почне старувати, то всі тільки дивуються!

За обідом нехай тільки хто накришить хлібом на столі або розіллє борщ із ложки, — Василько так і гукне, чи то буде свій чи чужий: «А нащо так накришувати та наляпувати!». Або забуде хто шапку в хаті зняти, — він зразу виде реться на лаву або на ослін, підбе реться, скине шапку й пучкою ш образи покаже, мовлячи суворо: «Он бач, що там таке!». Не подобається йому що-небудь — зараз на піч, укриється рядном і почне звідтіль вичитувати та всі непорядки в хазяйстві перебирати: те в нас недобре, і те не так, як у людей ведеться

Батько буває слухає, а потім і скаже:

— Десь ти, Васю, старшиною будеш колись, що такий серйозний...

Отакий Васильок. Недурно всі в сім’ї взивали його «свекром». Свекор, свекор, а проте кожного ранку любив лазити під піч, де в його було сховане в куточку, з деяких цяцьок ціле хазяйство. Часом із ранку до самого обіду сидить там, цяцьками бавиться, щось до їх бубонить собі.

Мати. Ти б, Васильку, взяв букваря та азбуки вчився, тебе он женити пора, а ти раз у раз шмаруєшся попід піччю.

Василько. Ну так і женіть, коли пора!

Мати. От такої! А до школи ходити вже не хочеш?

Василько. Що мені та школа — хліба дасть?

Ведуча. Увечері до хати посходилась уся сім’я: батько, мати, два старших брати, сестра-дівка.

Батько. Хай його батько старається! Не хочу вже робити, ось і ноги подерев’яніли, спину ломить, руки болять — старий робити вже! Треба, мабуть, котрого-небудь із хлопців та й хазяйство з рук передати. Нехай хазяйнують молоді, а нам вже зі старою й одпочити можна!

Василько сидить на долівці, немов дивиться у вікно на місяць, а сам все вухо наставляє, щоб почути батьківську мову.

Батько. Тільки котрого б нам із трьох женити? Миколі он на осінь у москалі треба йти, Петро не скінчив ще науки своєї... Хіба Василь? Він вже й до хазяйства більше має охоти, ніж до вчення.

(Василько спідлоба глянув на батька).

Батько. То ж як ти скажеш, Василю? Тебе будемо женити, чи, може, підождемо, поки Петро школу кінчить?

Василько. Ги! — засміявся, соромливо закриваючись рукавом.

Батько. Ну, то чого ж там сміятися! Кажи: коли женити — будемо женити, коли ні — підождемо.

Мати. Кажи, Васильку то може сьогодні де-небудь і засватаємо дівчину.

Василько оглянув усіх — ніхто не сміється.

Василько (міркує вголос). Чого б і справді мені не женитися. Було б добре, коли б у мене була жінка! Обід варила і мені сорочки прала, а я лежав би собі на печі та погукував би на неї: «Стара, а принеси вогню, я люльку запалю!».

Мати. Ну то як ти? Хочеш одружитися?

Василько витер рукавом носа, почервонів трохи й промовив, закриваючи рот рукою: «Хочу!..».

Батько. Ну от і гаразд! Тепер тільки молоду треба вибрати. Чи, може, в тебе є на приміті яка?

Ведуча. А у Василька й справді є вже дівчина на думці. Давно вже вподобалася йому чорнобрива Ганна — ще тоді, як вирятувала його з багнюки, як він був загруз колись, вертаючись із церкви. Тоді Ганна вирятувала спершу його самого, потім його чоботи, що тільки халявки визирали з калюжі, втерла йому носа, заплакане обличчя та на дорогу й поцілувала ще.

Василько. Ганну хочу.

Батько. Ганну то й Ганну, тобі видніше. Та коли казати правду, то й дівка вона хороша, доброго роду й на вроду гарна, й здорова та, може, ще й приданого сот п’ять дадуть! Поможи тобі Боже, Василю!

(Василько чмихнув носом).

Батько. Ну то не будемо і гаятися, будемо зараз одягатися та й по рушники підемо! Подай-но йому Петрову свитку!

Мати дає свитку, підперезує його червоним поясом, кладе в кишеню батькову люльку, в папушу — тютюну. Батько дає зі столу хліб під пахву, Василь насилу держить той хліб.

Батько. Ну, сину, помолимося Богу і підемо, поки зовсім не спізніло. Тільки треба тоді ще дещо сказати, попереду, як іти. Чи будеш же ти за мене в громаду ходити, податки платити?

Василько. А де ж я грошей візьму?

Батько. Як де грошей візьмеш? А ти ж будеш заробляти! Будеш орати, сіяти, косити... Ти ж тоді хазяїном будеш у нас. Ми тебе всі будемо слухати.

Василько. Е-е-е (непевно).

Батько. Будеш уже сам усе робити — себе й жінку годувати й зодягати, сестру заміж віддаси, а нас з матір’ю до смерті доглянути мусиш. Будеш доглядати?

Василько. Я не хо... (Очі враз налилися слізьми).

Батько. Ну, як же, сину? Хто ж нас з матір’ю стане годувати та доглядати? Поки ми здужали — робили, вас годували та доглядали, до розуму доводили, а постаріли, то невже ж ти викинеш нас із хати, щоб ми з торбинками пішли попід віконню?

Василько злякався і хліб випав із його рук, і він на всю хату так і заголосив: — Я малий ще!

Всі весело зареготали. Василько глянув кругом і сам засміявся. Закрився руками і втік.

Ведуча. Часто після того питали його:

Сестра. А що, Василю, швидко будеш женитися?

Василько. Так-то й женитись! Там тоді така морока, що нехай його й кат візьме!

Ведучий. Підготовка молоді до сімейного життя — це вироблення у юнака бажання й уміння бути вірним чоловіком, добрим господарем, годувальником сім’ї, авторитетним батьком, вимогливим вихователем своїх дітей.

Ведуча. У дівчини — вироблення прагнення повністю реалізувати своє природне призначення як жінки, дружини, матері, господині, охоронниці домашнього затишку.

Ведучий. У народній педагогіці склалися певні правила підготовки до сімейного життя.

(Звучить мелодія української народної пісні. Учениці роздають пам’ятки кожному учаснику вечора).

Пам’ятка: «Правила підготовки до сімейного життя».

1. Юнак і дівчина, ставши чоловіком і дружиною, повинні шанобливо ставитися одне до одного.

2. Юнак і дівчина повинні бути переконані, що справжні задоволення і щастя, насолода від статевого життя можливі тільки в сім’ї.

3. Батько повинен передати синові, а мати — доньці знання про особливості чоловічого й жіночого організму.

4. Юнак і дівчина повинні усвідомлювати важливість створення сім’ї — міцної, щасливої, без чвар і розлучень.

5. Дівчата і юнаки повинні мати шляхи й засоби, які забезпечили б ґрунтовне дошлюбне знайомство. Це клуби за інтересом, зустрічі з ровесниками, однодумцями тощо.

6. Юнак повинен мати лицарське ставлення до дівчини, прагнення стати справжнім чоловіком — оберігати свою обраницю від усіляких небезпек і незгод, не принижувати її гідності, дотримуватися даної їй обіцянки.

7. Треба знати, що кохання — духовна спільність, сердечна прихильність до особи іншої статі.

8. У народному середовищі схвалюється тривале, але не затяжне залицяння юнака до дівчини.

9. Бажане взаємне знайомство батьків юнака і дівчини.

10. Поспішний шлюб засуджується.

11. Примусовий — також засуджується.

12. Юнак повинен побачити у дівчині бажані для нього риси дружини та матері, друга, господині.

13. Дівчина повинна подумати, зважити всі «за» і «проти» перед взяттям шлюбу.

Ведучий. У нас в Україні завжди казали так: «Чоловік та жінка — одне діло, один дух» або «Чоловік та жінка — найкраща спілка». І розлучень майже не було. А от зараз щорічно понад 180 тисяч сімей розлучуються, тобто кожна третя сім’я.

Ведуча. Тому народна мудрість вчить, як берегти шлюб. Народ засуджує пияцтво, ледарство, образи, брехню, лицемірство, сварки, бійки, несправедливість, грубощі, ревнощі, подружню зраду, статеву розпусту.

Ведучий. Ідеальною, за українським родинознавством, вважається така сім’я, в якій взаємини між чоловіком і дружиною складаються на основі їхньої рівноправності, на засадах взаємного кохання, довіри й поваги, подружньої вірності, духовної спільності, співробітництва та взаємодопомоги у вихованні дітей. Про такі сім’ї в народі кажуть: «Живуть між собою, як пара голубів».

Ведуча. Готуючись до свята, ми попросили учнів написати твір «Про яку дружину (чоловіка) я мрію». Сьогодні прозвучать найцікавіші твори.

(Учні зачитують два твори (юнака і дівчини).

Ведучий. Мрії мріями, а в житті, як на довгій ниві, усього буває.

(Учні читають гуморески).

Порада

Казала мати синові:
— Мій сину,
Ти не закохуйсь
В талію осину.
Хоч як тебе
Вона б не спокушала —
За нею легко
Не помітить жала.

Райський жених

Сидить Марко на колоді і уголос дума:
— Всім відомо, в Адама не було костюма.
То яка ж була у нього особлива сила,
Що такого голодранця Єва полюбила?
Федір сплюнув і глузливо подививсь на нього:
— Так у раї, крім Адама, не було нікого.
А як сильно рветься заміж молода дівиця,
То для неї й голодранець отакий годиться.

Рятівник

Дзвонить з пляжу автоматом молодий хлопчак:
— Це 4-20-40? Значить, це вона.
Ваша жінка потопала, я дістав із дна...
А у відповідь сердитий голос пробасив:
— То чого ти так старався? Хто тебе просив?

Зятьок

Заєць хвалиться лисиці у зеленому гайку:
— Я женюся. Лев за мене видає свою дочку.
— Що? — дивується лисиця.. — Не повірю, це дурниця.
Лев такому сірячку
Не віддасть свою дочку.
— Три-ха-ха! — сміється заєць. — Лев мені тепер рідня,
Бо левичка молоденька народила зайченя.
Так буває у житті:
Дехто вказує в зяті.
Це тоді, коли левички
Мають голови пусті.

Лірик

Крутився жевжик біля дівки,
Любив частенько повторять:
— Я вас люблю, чего же боле?
Что я могу еще сказать?
А як узнав, що жде дитини,
Як лід холодним став умить.
— Навіщо ж ти в любові клявся? —
Нещасна жевжика страмить.
А він на неї чортом блима,
Сидить надутий, як сова.
— Так ті слова придумав Пушкін.
Я повторяв чужі слова...

Ведучий. Добровільне об’єднання в шлюбі чоловіка й жінки — це тільки початок створення сім’ї. Повноцінною ж вона стає лише тоді, коли в подружжі з’являються діти. Вони зміцнюють сім’ю, прикрашають життя і дарують радість, продовжують рід.

Ведуча. Отож, одружившись, ви повинні будете виконувати виховні функції батька й матері. Батьки мають любити і належно виховувати своїх дітей, бо ж материнський і батьківський обов’язок справді святий.

Ведучий. Значення матері для дітей важко переоцінити. Вся гордість світу від матері. Без сонця не цвітуть квіти. Без любові немає щастя, без жінки немає любові, без матері немає ні Бога, ні поета, ні героя!

Ведуча. Мама народжує тіло дитини, мама народжує її душу. Тому колись у родинах був своєрідний культ матері. Це повинні знати дівчата, які через кілька років візьмуть на себе високе звання матері. Саме вони повинні пронести традицію материнського культу в наступні покоління.

Ведучий. У народі кажуть: «Нащо й клад, коли в сім’ї лад». Найкраща сім’я — повна, яка має основне ядро — чоловіка і дружину. Неповна сім’я, як той щербатий горщик, скривджена долею. Склад її — батько або мати з однією дитиною чи кількома. Вона здебільшого утворюється внаслідок припинення шлюбу через розлучення, смерть одного з подружжя, а також може виникнути в результаті позашлюбного народження дитини.

Ведуча. Варто зазначити, що народна мораль українців гнівно засуджує того, хто спокусив дівчину чи жінку, залишивши її саму з дитиною, відцурався від виконання своїх батьківських обов’язків. Та й від людей сором. Доброго слова не варта й дівчина (чи жінка), яка не вміє берегти своєї дівочої чи жіночої честі. Це про неї кажуть: «Цілувала, а кого й сама не знала».

Ведучий. Та якою б не була сім’я, повною чи неповною, у ній повинна бути злагода. Дбати про лад у сім’ї — головна вимога українського родознавства.

Ведуча. В народі кажуть: «Ладом усе можна», «Як не ладиться, то й у печі не горить», «Горе тому, в кого нема ладу в господі».

Ведучий. Злагода в сім’ї істотно зумовлюється добрими взаєминами між братами і сестрами. Про це свідчить навіть саме походження згаданих слів. Брат (від санскритського «братар») — помічник, годувальник, оборонець. Сестра (від санскритського «свастра») — своя кровинка, утішниця.

Ведуча. Лад у сім’ї залежить від цілого гурту свояків: тестя, тещі, свекра, свекрухи, зятя, невістки. Така проблема може виникнути і у вашому житті. Народні прислів’я принесли нам з минулого ставлення в народі до цих людей. «Ані на селі, ані в місті не вір невістці», «Свекруха — воркотуха», «Свекруха — уїдлива муха», «Хочеш зятечка придбати — мусиш з хати утікати», «Тещиного язика аршином не зміряєш», «Хліб приймацький — собацький». Про те ж іде мова і в українських піснях.

Ведучий. Родинна злагода вселяє життєвий оптимізм, віру в справедливість, допомагає жити, творити, трудитися, переборювати труднощі.

Ведуча. Справді традиційна українська родина є першою школою національного виховання, світлицею моральних чеснот, формування пошани до рідної мови, народних звичаїв, традицій. У родинному колі прищеплюються національна психологія і характер.

(Звучить пісня «Рідна мати моя»).

Ведучий. У традиційній українській родині завжди дотримувалися народних звичаїв, бо то і є суттєвою ознакою духовної культури особистості.

Ведуча. Народні звичаї дитина переймала від наймиліших, найдорожчих і найавторитетніших людей, яким найбільше довіряє — батька, матері, дідуся та бабусі, старших братів і сестер.

Ведучий. Дотримувалися люди народних звичаїв щодо неповної сім’ї.

Ведуча. Неповна сім’я — це та, в якій батько чи мати припинили шлюб або померли, Неповна сім’я дає дітям сирітство, батькам — вдівство.

Ведучий. Народна педагогіка давно зробила висновок про їхнє життя:

Сиротою проживати — гіркі сльози проливати.

У вдови виплакана доля.

Сироті без роду — хоч з мосту та в воду.

Ведуча. Народ глибоко цінує і поважає вітчимів та мачух, які беруться самовіддано виховувати осиротілих дітей. Але й зауважує, запам’ятайте: дібрати чоловіка чи дружину значно легше, ніж дітям вітчима та. мачуху. Часто вони так і не можуть замінити дітям рідних тата і неньку.

(Батьки і учні показують сцену «Сироти» за оповіданням С. Васильченка).

На сцені інтер’єр української хати. На долівці на ряднині лежить хлопчик, замруживши очі. На лаві сидить старший хлопчик Петько. Він колише колиску і співає:

— Ай нуй-нуй-но, дитино, засни, мила дитино. А що ти там бачиш, Колю?

Коля. Поле, поле, поле зелене, а по йому квіти-квіти! Летять зірки — жовті, червоні, блакитні, та все рядками. А тепер — засіки, а в них жито сиплеться, сиплеться, сиплеться...

Петько. Цить, Колю, а то Горпинку збудиш.

Коля. Петько! А коли тато заженуть і Горпинину маму на небо?

Петько. Таку заженуть! Наша мама була ніжна, так її і загнали.

Коля. Яка — ніжна?

Петько. Така... біла.

Коля. Така, як гуска?

Петько. Дурний! Ніжна, що робить не вміє, а тато казали, що в нас треба робити, бо в нас худоба. От дядько Михайло не пустив би маму на той світ. (Зітхає).

Коля. Бо в дядя Михайла волів немає?

Петько. Воли дядько купить. У дяді теж худоба, тільки він нашу маму жалував. Казав, що коли б мама у їх жили, то він би цілував її руки. А нашого тата лаяв. Казав, що коли б тато не брав нашої мами, то він би взяв її, а тато схилив голову та й мовчить.

Коля. А що, а...

Петько. Ай нуй-нуй-нуй, коточок...

Коля. Цить, Петько! Бо там ходить злодій. Кричить — чуйте, кури, чуйте, гуси.

Петько. Мовчи, ось скоро паску привезуть (вкриває дитину і йде до вікна), йди, Колю, будемо виглядати. Он бач, Колю, ото немов груша на нашому городі, а ото чоловік робив у полі клуню, закопав сохи, а обгородити забув.

Коля. Де? Де?

Петько. А отам, де просторо... а он ... дивись, дивись, Колю! Он панна з відрами. Бачиш?

Коля. Петько, то наша мама! (Зрадів)

Петько. Ні, то тільки зірки.

Коля. Ні, то мама! Кажи, Петько, то мама? ледве не плаче.

Петько. Ну годі, не плач. То — мама.

Коля (засміявся). То її бозя послав води брати до колодязя.

Петько. Еге.

Коля. Вона прийде через поля до нас?

Петько. Не прийде, Колю.

Коля. Ні, прийде!

Петько. Вона нас не бачить.

Коля. А ми її гукнемо. Петько, давай гукати маму! Мама!

Петько. Не кричи, Колю! Маму треба кликати тихенько. Треба так казати: Мамо, йдіть сюди! (Тихо звівши очі до неба).

Коля. Мамо, йдіть сюди! — ще тихіше.

Петько. Це ми, Петя й Коля...

Коля. Петя й Коля...

Петько. Ідіть, ідіть! Бо вже наша друга мама ваші хустки й спідниці поносила, намисто продала, а тато нас не жалує, а вона їсти не дає, гуляти не пускає та все, щоб дитину гляділи!

Коля. І б’є. Мамо!

Обидва плачуть. У двері постукали.

Хлопці разом кричать: Мамо!

У хату увійшов дядько Михайло:

— Що у вас тут таке? Полякалися чого, що крик зняли?

Коля. Мама не йде?

Дядько Михайло. От горенько. Ну не плачте. Я оце зустрів вашу маму в переліску. Вона ось вам крашанки передала.

Хлопці цілують крашанки. Дядько сідає на лаву і бере на коліна хлопців.

Дядько Михайло. Не плачте, дітки. Ваша мама вас не забула. Вона дивиться на вас із неба, Бога за вас благає, щоб дав вам долю щасливу. А коли ви плачете, то й вона там плаче. Не плачте, діти, не плачте. (Дядько Михайло притулив хлопців до себе).

Ведучий. Життя дітей без сім’ї — безрадісне. Дитбудинок не в силах замінити родинного тепла. Особливо жорстоке сирітство дітей при живих батьках. Ця проблема найболючіша, бо навіть звірі оберігають своїх дітей, а люди іноді відмовляються від сина чи дочки. То є великий гріх перед Богом і перед людьми. Нехай ваші діти ніколи не стануть сиротами при живих батьках.

Ведуча. Сім’я — це життєдайний осередок, що приводить людину на світ божий, плекає найвищу цінність людства — дітей, цвіт нації, майбутнє народу, завдяки яким кожен батько і мати мають реальну можливість повторити та продовжити себе у своїх нащадках.

(Усі учасники виходять на сцену і співають пісню «На калині мене мати колихала»).

Ведучий. Щасливого вам кохання та міцної сім’ї у майбутньому!

Ведуча. Без роду немає народу. Нехай буде вічною традиційна українська сім’я.

Нехай буде вічним наш народ!


Категорія: Сценарії | Додав: Nicolaj | Теги: сценaрій
Переглядів: 320 | Завантажень: 7 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Пошук
Реклама

Copyright Кунцівська ЗОШ I-III ступенів © 2017