Четвер, 19.10.2017, 18:09
Вітаю Вас Гість | RSS

Кунцівська школа    
ВІРТУАЛЬНИЙ МЕТОДИЧНИЙ КАБІНЕТ

Статистика

Онлайн всього: 16
Гостей: 16
Користувачів: 0

Каталог файлів

Головна » Файли » Сценарії

Свою Україну любіть
[ Викачати з сервера (82.5Kb) ] 14.12.2015, 00:04

Свою Україну любіть…
(усний журнал)

Автор: Л.І. Марченко

Все на світі можна вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Василь Симоненко

Мета. Виробити вміння та навички учнів порівнювати ідеї та цінності, характерні для тогочасної культури, із сучасними державотворчими ідеями та культурними цінностями українців, оцінювати внесок окремих діячів у вітчизняну та світову культуру; сформувати в учнів знання про діаспору, причини її виникнення та географію; показати особливості східної та західної діаспори. Розвивати пізнавальний інтерес учнів, установлення причинно-наслідкових зв’язків. Виховувати патріотизм, почуття національної гідності.

Обладнання. Політична карта світу, карта адміністративно-територіального поділу України, вишиванки, запис пісень у виконання Квітки Цісик, виставка книг зарубіжного видавництва про Україну, листи українців, які зараз перебувають за її межами.

1-й ведучий. Україна... Де є ще на світі така земля: квітуча, солов’їна, барвінкова, із ясними зорями і синім небом?! У якім краю почуєш такі пісні: урочисті і жартівливі, сумні і веселі, ніжно задушевні?! У якій стороні зустрінуть вас так гостинно: з хлібом-сіллю на вишитім рушнику, щирим словом, щедрим столом?! Чи є ще де на планеті народ, такий багатий чудовими традиціями та звичаями, сповненими краси і поезії?

«Є на світі одна Україна, як тільки одна в нас мати, і їй наша найсвятіша, дитинна любов! Є одна Україна, як одна Мати Божа, і перед образом Святої Матері, що у світ наш Бога принесла, повторимо заповітне Тарасове слово: «Свою Україну любіть».

2-й ведучий. Всього у світі нараховується більше 46 мільйонів українців, із них більше 37 мільйонів живуть в Україні. Решту українців доля розкидала по інших країнах. Чому і коли українці залишали Батьківщину? Де живуть? Адже саме вони причетні до закордонних видань про Україну! За допомогою нашого усного журналу дамо відповіді на ці питання.

1-й ведучий. Відкриваємо першу сторінку нашого журналу.

Історична сторінка

1-й історик-дослідник. Одне з перших масових переселень українців на чужину припадає на той час, коли за наказом Катерини II була зруйнована Запорізька Січ. Частина козаків, не бажаючи втрачати свободи, перебралися на територію Туреччини і поселилися на побережжі Дунаю. Потім пізніше багато з них переселилися на завойовані Росією землі Кубані. Деякі із задунайських козаків назавжди осіли в турецьких володіннях. Зараз їх нащадки живуть в окремих місцевостях Болгарії, Румунії та Угорщини.

2-й історик-дослідник. У другій половині XIX століття немало злиденних українських селянських сімей відправились на Далекий Схід, де вони отримали великі земельні ділянки. У кінці XIX на початку XX століття з українських земель, що входили до складу Австро-Угорщини, тисячі українців у пошуках роботи переїхали до Америки. Після проголошення в Україні влади більшовиків сотні тисяч наших земляків, які захищали УНР, змушені були залишити Батьківщину й переїхати до Європи або Америки. У роки другої світової війни багато українців, вивезених на примусові роботи до Німеччини, радянські військовополонені, воїни УПА опинилися за межами України. Деякі з них залишилися жити в європейських країнах або поселилися в Америці. За час існування СРСР значна частина українців виїхали з України в інші союзні республіки.

3-й історик-дослідник. Як бачимо, еміграція, тобто розсіювання населення України за її межами, почалася давно. Ще за княжих часів міжусобні війни призводили до переміщення людей. У 30-ті роки минулого століття переселення з України мало політичні мотиви.

1-й історик-дослідник. Протягом XX ст. мільйони українців покинули свої домівки в пошуках кращого життя на Заході. Що ж примусило їх залишати рідну землю? Головні причини — соціально-економічні та політичні. В історії української еміграції простежуються два основних напрями та кілька хвиль. За напрямом їх умовно поділяють на східну та західну. Східна діаспора утворювалася шляхом переселення українців до внутрішніх губерній Російської імперії, пізніше — до республік колишнього СРСР. Західна діаспора також утворювалася масовими хвилями.

2-й історик-дослідник. Перша хвиля: еміграція до 1914 р. Історики називають її трудовою. Українці, які емігрували перед Першою світовою війною до Нового світу, намагалися поліпшити своє незадовільне матеріальне становище. Спочатку планували заробити грошей і повернутись додому. Але з часом життя на чужині здавалося привабливим і вони залишалися. Виїжджали цілими сім’ями, шукали кращої долі у Канаді, Бразилії, СІЛА.

3-й історик-дослідник. Емігранти прагнули зберегти свою національну своєрідність, культурні та побутові особливості. Навіть території, де вони жили, отримували українські назви — Київ, Галич, Карпати, Коломия, Січ, Козак тощо.

Багато українських діячів діаспори стали відомими людьми в культурі, освіті та літературі. Вони відкривали українські й двомовні школи, піклувалися про освіту дітей українських емігрантів, видавали книги.

1-й історик-дослідник. Друга хвиля: еміграція в міжвоєнний період (інтелектуальна).

Еміграція на Захід у міжвоєнний період була меншою, виїжджали в основному до США й Канади. Усе частішою стає політична причина еміграції. Емігрантами були люди переважно молодшого та середнього віку, які пройшли горнило боротьби і належали до інтелігенції.

Багато українців, які живуть далеко від Батьківщини, пам’ятають, що вони — діти України. По можливості зберігають свою мову, вивчають свою історію, підтримують наші звичаї. Зарубіжні українці зробили вагомий внесок у розвиток культури, науки, мистецтва, видавничої справи про Україну.

Звітують представники групи істориків-дослідників.

Третя хвиля: Друга світова війна й «переміщені особи» (політична).

Після Другої світової війни на території Німеччини та Австрії перебувало багато іноземних робітників, в’язнів, біженців. Серед них було багато українців. Частина з них повернулася на Батьківщину, але багато залишилося. У 1945 році при ООН було створено агентство допомоги та реабілітації, що займалося долею цих людей. Цю категорію людей називали «переміщеними особами». Було здійснено переселення переміщених осіб на місця постійного проживання до СІЛА, Канади, Австралії, Латинської Америки.

Четверта хвиля: заробітчанська.

Останнім часом до численних рядів «українського зарубіжжя» невпинно додаються свіжі кадри заробітчан. Явище зовнішньої трудової міграції набуло таких великих масштабів, що вже отримало назву «четвертої хвилі еміграції». Найбільш невтішним є той факт, що українці, заробляючи гроші, не завжди прагнуть повернутися на рідну землю. Переважна їх більшість має вищу освіту або технічну спеціальність, володіє англійською мовою, що дає змогу легше знайти роботу за кордоном.

Сьогоднішніх представників четвертої хвилі української еміграції можна розділити на кілька груп:

  • ті, хто взяв громадянство іншої країни;
  • заробітчани — найчисленніша складова четвертої хвилі;
  • інтелектуальні заробітчани — ті, хто працює за контрактом в університетах, наукових лабораторіях, аналітичних центрах;
  • студенти, які навчаються за кордоном, щоб потім застосувати набуті знання в Україні.

На сьогодні переїзди з однієї країни до іншої є нормою цивілізованого життя.

1-й ведучий. Перегорнемо наступну сторінку — географічну.

Географічна сторінка

1-й географ. Діаспора (у перекладі з грецької — розсіяння) — перебування частини народу поза межами країни.

Діаспора — розселення значної частини етносу за межами країни чи етнічної території. Причина виникнення діаспори — міграції населення.

Діаспора — розсіяння в різних країнах народу, вигнаного з батьківщини чужинцями. Уперше поняття «діаспора» ужито стосовно єврейського народу, вигнаного римлянами в І ст. н.е. з Палестини та розсіяного по теренах римської імперії.

2-й географ. Українська діаспора умовно поділяється на східну (у Росії проживає 4,3 млн українців, у Казахстані — 900 тис., у Молдові — 600 тис., у Білорусі — 300 тис., в Узбекистані — 150 тис., у Киргизії -100 тис. жителів українського походження) та західну (у США проживає 2 млн українців, у Канаді — 800 тис., у Бразилії та Аргентині по 400 тис., в Австралії та Франції — по 40 тис., у Великій Британії — 30 тис., у Німеччині — 25 тис. жителів українського походження).

Частина українців віддавна проживає на територіях, які після Другої світової війни увійшли в межі державних кордонів сусідніх з Україною держав (у Польщі мешкає 300 тис., у Румунії — 100 тис., у Словаччині — 400 тис. жителів українського походження).

Частина української еміграції віддає перевагу термінові «українці в країнах поселення». У даний момент українська громада організовується в Еквадорі. Серед найбільших організацій української діаспори — Український державницький фронт (Велика Британія), Український державницький фронт країн Бенілюксу, Європейський конгрес українців, Ліга українців і Ліга українок Канади, українсько-американська організація «Воля».

1-й географ. Термін «діаспора» в нашій державі часом трактується неоднозначно. В одних випадках під ним розуміють усіх без винятку українців, розсіяних по всьому світу; в інших, лише розпорошені їх частини; нарешті, усіх українців поза Україною, за винятком тих, які проживають у сусідніх державах на споконвічній етнічній території. Неоднозначне тлумачення поняття «діаспора» призводить до розмаїття його визначень. На Заході, наприклад, найчастіше вдаються до поєднання етноніма та політоніма («українські канадці» ) або етноніма й громадянства («українець Канади», «українець США» ).

Літературна сторінка

1-й ведучий. Одним із представників другої хвилі еміграції є Євген Маланюк.

Євген Филимонович Маланюк народився 2 лютого 1897 року на Кіровоградщині в сім’ї просвітянського діяча, хоча коріння його було чумацьке.

1914 р. закінчив Єлисаветградську реальну гімназію й подався до Петрограда, де навчався в Політехнічному інституті. Але воєнна завірюха покликала його до київської військової школи, звідки він і потрапив на фронт. Невдовзі старшина російської армії став вояком української армії, брав активну участь у визвольних битвах 1917-1920 pp. Однак після падіння УНР разом з іншими емігрував. Перебував спочатку в Польщі, друкувався в багатьох журналах.

Яким тинам життя притулиться?
Яка ще стріне чужина?
Ось — тиша. Ніч. Порожня вулиця.
В чужих сузір’ях вишина.

(«Чужина»)

Нелегко склалося життя Євгена Маланюка в еміграції.

Чужі: й земля, і небо тут, і люди,
І місяця золото-срібний ріг.
Життя давно, як божевільне, блудить
По манівцях заплутаних доріг.
(«Під чужим небом»)

Хоча поет змушений жити на чужині, думки і серце линуть до рідної землі.

Кожен день тут проходить пустельний і легкий,
А Ти — там, за горами і ярами гориш.
Не поможуть ні подорожі далекі,
Ні чужа далечінь, ні весна, ні Париж.
Що мені телефони, версалі, експреси?
Нащо грім Аргентин? Чудеса Ніагар?
Сниться синя Синюха і верби над плесом,
Вільний вітер Херсонщини, вітер-дудар.
Сниться гомін дубів прадідівських та річка,
Бідна хата та тепла долоня сестри...
Тільки б рідного поля зворушлива стрічка!
Тільки б сіра солома прабатьківських стріх!

1-й ведучий. У 1944 році Є. Маланюк емігрував до Західної Німеччини, де працював учителем, брав участь у літературному процесі. У 1949 р. виїхав до США. 16 лютого 1968 року Є. Маланюк помер від серцевого нападу у своєму самотньому помешканні в Нью-Йорку.

В останні десятиліття свого життя все частіше Є. Маланюк підсумовує пережите та зроблене. Автор не зраджує сформованим ще в молодості ідеалам, його критика спрямована на себе:

Купив цей час фальшивою ціною:
І сходом, втечею, роками болю й зла,
А треба було впасти серед бою
На тій землі, де молодість цвіла.

Змінивши зброю воїна на зброю поета, Є. Маланюк став одним із найактивніших діячів українського літературного процесу в еміграції.

Літератор-дослідник. Цікавим є повідомлення про те, що роман «Жовтий князь» роздали в австрійські бібліотеки. Марія Остгайм-Дзерович прилетіла на презентацію свого перекладу книжки Василя Барки «Жовтий князь» із Відня. Разом із нею видавець Михайло Єлабошпицький, письменник.

Марія Дзерович народилася на Буковині. Коли 1940 року туди прийшли більшовики, родина втекла в Австрію, — розповідає Єлабошпицький.

Її батька-лікаря запроторили до ГУЛАГу, а п’ятьох дітей розібрали чужі люди. Остгайм — прізвище людей, у яких Марія виховувалася.

Марія Дзерович працювала перекладачем у федеральній торговій палаті Австрії. Коли вона пішла на пенсію, ходила до Віденського університету слухати українських професорів. Там читала уривки з книжки Барки. Вона про Голодомор знала, хоча в німецькомовних краях про нього ніхто не чув.

Зачала переклад, бо австрійці не вірять у те жахіття. Написала Барці листа в Америку. Він лежав паралізований і не міг відповісти. Потихеньку перекладала. Деякі уривки треба читати по п’ять разів, бо мова Барки

Роман Марія Дзерович перекладала безкоштовно. Шукала видавців в Австрії, Німеччині, але ніхто не хотів братися. Говорили, що це не роман про кохання, на ньому не зробиш бізнес. Потім запитала пана Єлабошпицького, чи не видав би він. І він погодився.

У видавництві Михайла Єлабошпицького «Ярославів вал» книжка вийшла накладом тисяча примірників. Частина тиражу поїхала до Відня. 14 січня відбулася презентація у Австрії.

Музична сторінка

(На фоні пісні «Два кольори» звучить біографія її виконавиці Квітки Цісик).

1-й ведучий. Квітка Цісик народилася 4 квітня 1953 року в районі Квінсі, м. Нью-Йорк. Її предки були вихідцями зі Львова. Із самого раннього дитинства рідні прививали їй любов до музики. Батько, скрипач Володимир Цісик, навчав Квітку грати на скрипці з 5 років. Пізніше вона отримала освіту по класу вокалу в Mannes School of Music.

Квітка Цісик цікава своїми двома українськими альбомами — «Kvitka — Songs of Ukraine» і «Kvitka — Two Colors». Ці альбоми були сімейними проектами. Її чоловік, Ед Ракович, інженер звукозапису, був їх продюсером; сестра, Марія Цісик, грала на піаніно, а мати, Іванна, слідкувала за чистотою вимови доньки.

У 1983 році Квітка з матір’ю відвідала Україну, а після проголошення незалежності в Україні, мріяла дати серію концертів на Батьківщині. Але її мрії так і не здійснилися. 29 березня 1998 року, за 5 днів до свого 45-річчя, Квітка Цісик померла від страшної хвороби.

(Прослуховування запису українських народних пісень у виконанні Квітки Цісик).

Творче завдання: уявіть свою зустріч із представниками української діаспори з Австралії чи Аргентини. Про що б ви їм розповіли і про що б запитали? (У вигляді плану.)

1. Яке місце у Вашому житті займає Україна?

2. Чи підтримуєте Ви традиції українського народу, проживаючи за кордоном? Яким чином?

3. Я чула, що серед тисяч людей обов’язково впізнаєш українця. Ви погоджуєтеся з цією думкою?

4. Чи можете Ви пояснити різну долю української національної культури в західній і східній діаспорі?

5. Великою популярністю серед зарубіжних українців користується незалежне українське видання із столиці Канади «Оттавський вісник». А чи відомо Вам про нього?

Видавнича сторінка

1-й ведучий. Багато українців, які живуть далеко від Батьківщини, пам’ятають, що вони — діти України. По можливості зберігають свою мову, вивчають свою історію, підтримують наші звичаї. Зарубіжні українці зробили вагомий внесок у розвиток культури, науки, мистецтва, видавництва про Україну. Яскравим прикладом цього є твір В.М. Кабузана «Українці в світі, динаміка чисельності і розселення, 20-ті роки XVIII століття — 1989 рік» (Москва: Наука, 2006). Кількість сторінок — 658, тираж — 400, мова — російська, для істориків, політологів, економістів, демографів.

Зарубіжні видавництва про Україну

2-й ведучий. Видавництво Єльського університету (англ. Yale University Press) засноване в 1908 p., офіційно стало одним із департаментів університету в 1961 p., залишаючись при цьому фінансово незалежним.

Редакція видавництва знаходиться в Нью-Хейвені (штат Коннектікут); є філія в Лондоні. Це одне з американських університетських видавництв, що мають відділення в Британії. Цією філією видається майже третина книг, що виходять у видавництві.

Видавництво щорічно публікує близько 300 нових найменувань книг у твердій обкладинці і близько 150 — в м’якій. Загальний асортимент книг видавництва у пресі складає 6000 найменувань. Найбільшою популярністю користуються публікації на тему мистецтва й архітектури; це одне з провідних видавництв у цій сфері. Видаються також книги з політології, філософії, історії, біблеїстики, художньої літератури.

Книги видавництва Єльського університету неодноразово нагороджувалися різними преміями книговидавців, зокрема восьми Пулітцерівськими преміями.

1-й ведучий. «Видавництво імені Чехова» (англ. Chekhov Publishing House of the East European Fund, Inc.) — американське видавництво, що здійснювало публікацію літературних, історичних, мемуарних і наукових творів, які не могли бути опубліковані в СРСР. Існувало в Нью-Йорку з 1952 по 1956 роки.

У період існування видавництва в ньому було опубліковано 178 книг 129 авторів.

«Видавництво імені Чехова» було створене як підрозділ «фонду східно-європейського», філії «Фонду Форда», що здійснював дослідницькі проекти на базі Колумбійського університету. Завдяки допомозі американських властей, після Другої світової війни був розроблений культурний проект допомоги українській еміграції першої і другої хвилі. Це входило в план ідеологічної боротьби проти комунізму і Радянського Союзу.

В основному видавництво публікувало твори авторів-емігрантів, таких як І. Бунін, А. Ремізов, В. Набоков, Р. Федотов, M. Цвєтаєва і багато інших.

Через брак коштів у 1956 році «Видавництво імені Чехова» було вимушене закритися.

У 1970-ті роки новий видавець купив у колишніх власників право на назву і випускав книги під маркою «Видавництва імені Чехова». У цей період були опубліковані художні і публіцистичні твори радянських дисидентів: А. Сахарова, Л. Чуковської, H. Мандельштама, А. Якобсона.

2-й ведучий. Рідко яка еміграція змогла відродити на чужій землі нову гілку літературного процесу, живе відгалуження національної культури. Українській еміграції це вдалося завдяки існуючим традиціям літературної творчості таких поетів, як, скажімо, Юрій Клен, Юрій Дараган, Євген Маланюк, Леонід Мосендз, Олекса Стефанович, Юрій Липа, Наталя Лівицька-Холодна, Оксана Лятуринська, Олена Теліга, Олег Ольжич, Богдан Кравців, Святослав Гординський, Теодосій Осьмачка, Михайло Орест, Іван Багряний, Василь Барка, Юрій Косач, Остап Тарнавський...

1-й ведучий. Нині наша держава докладає чимало зусиль для зміцнення зв’язків із нашими краянами за кордоном, що сприятиме відродженню й духовному збагаченню українського народу, зростанню мовної культури, взаєморозумінню між народами.

Тягнуться люди душею до рідної землі, відчуваючи кровну і духовну спорідненість з нею. І наше завдання — допомогти їм відродити споконвічні традиції, рідну мову, не дати згаснути нашій культурі.


Категорія: Сценарії | Додав: Nicolaj | Теги: Украіна, українці, сценарій
Переглядів: 296 | Завантажень: 11 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Пошук
Реклама

Copyright Кунцівська ЗОШ I-III ступенів © 2017