Четвер, 13.12.2018, 20:36
Вітаю Вас Гість | RSS

Кунцівська школа    
ВІРТУАЛЬНИЙ МЕТОДИЧНИЙ КАБІНЕТ

Статистика

Онлайн всього: 2
Гостей: 2
Користувачів: 0

Каталог файлів

Головна » Файли » Уроки » 1-4 класи

Зрозуміти першокласника
[ Викачати з сервера (22.2 Kb) ] 04.12.2018, 11:06
Зрозуміти першокласника

Основна мета перших років шкільного життя — приохотити, а не приневолити дитину до учіння як самостійної пізнавальної діяльності. Навчити дитину вчитися. Не «з-під палки», не з необхідності: «Хіба я хочу — це так треба», «Це мама хоче», «Усі ж ходять», а з радістю, з власної ініціативи, отримуючи задоволення від самовдосконалення. Це обов’язковий фундамент, без якого надто складно реалізувати всі прекрасні очікування дорослих щодо результату шкільного життя.

Розмірковуючи про початкову школу, найперше треба звернути увагу на першокласника. Йому лише шість років. Навіть якщо він мудрий, майже дорослий — він лише дошкільник, беззахисний перед різними проблемами дорослого життя. Насамперед: його психофізіологічні можливості надто хиткі, недозрілі, а тому надзвичайно вразливі. Згадаймо лише шокуючі висновки медиків про різкий спад показників фізичного здоров’я дітей із початком шкільного життя.

Для всіх без винятку новеньких школяриків початок шкільного життя — серйозний крок, у більшості випадків — стрес. Це розуміють усі дорослі. Більшість вважають це явище нормальним: діти мають адаптуватися до нового життя. Часом навіть переконані, що такий стрес корисний для дитини, допоможе їй «схаменутися», стати серйозною, відповідальною тощо. «Дивися, Андрійку, не слухаєш мене зовсім. Ось школа почнеться, побачиш, як буде несолодко!», «Ой, Галинка наша така бешкетниця! Зовсім не хоче слухати! Хоч би школа швидше почалася, може приструнять її, щоб зовсім не відбилася від рук», «Не морочте йому голову, хай бавиться! Ось піде до школи, і все скінчиться. Там швидко вишикують». Такі оціночні судження можна почути скрізь, де йдеться про першокласників.

Знову нагадаємо, що основна мета початкової школи — навчити дитину вчитись: самостійно, охоче, активно та із задоволенням. Навчити так, щоб не перехотілося прагнути знань упродовж усього життя. І це не просто гучні слова: хіба не цього ми бажаємо подумки дитині, коли мріємо про її майбутнє?

Завдання дорослих — адаптуватися
до шестирічного першокласника

Дорослим слід не терпіти, не чекати, доки дитина адаптується до школи та почне вчитися «нормально», а всіляко допомагати безболісно пережити всі складнощі адаптаційного (первинного) етапу шкільного життя і відкривати горизонти учіння, крок за кроком, неспішно, але радісно, впевнено, з любов'ю і терпінням долаючи перешкоди. Зауважимо, що це є завданням одночасно і для родини, і для вчителя. Дорослі мають адаптуватися до першокласника:

  • пізнати його таким, яким він є;

  • вивчити всі його індивідуальні особливості;

  • зрозуміти всі «примхи» та прийняти його у свої обійми.

Вікові особливості школярів-шестирічок кожен учитель знає. Але в який спосіб ці вікові закономірності виявляються у кожної конкретної дитини — щоразу загадка і нова розгадка-картинка. Не секрет, що далеко не кожен учитель виконує своє найперше завдання: пізнати, прийняти душею і закохати у себе маленького учня. А саме розв’язання цього завдання відкриває педагогу можливість повести за собою у безмежний світ знань «...і стрімкий бурхливий струмок, і повноводну річку з ледь помітною течією» — за образним висловом Василя Сухомлинського.

З перших хвилин зустрічі зі своїми вихованцями вчитель має побачити, що кожна дитина перед ним — це чуйне, ніжне, сприйнятливе серце та допитливий розум. Як і коли має сказати дорослий свої слова, яким поглядом і тоном висловлювати свої поради та зауваження, щоб вони слугували відточенню дитячої душі? Адже своє, індивідуальне, глибоко особисте з кожним днем проступатиме в дитині помітніше та чіткіше.

«Десь у потаємному куточку серця в кожної дитини своя струна, вона звучить на свій лад, і щоб серце відгукнулось на моє слово, треба настроїтися самому на тон цієї струни» — так розумів свою виховну ціль великий педагог Василь Сухомлинський.

Глибоке значення цих слів варто усвідомити кожному, хто взяв на себе обов'язок виховувати дітей.

Складні моменти у шкільному навчанні

Багаторічні цільові спостереження психологів за першокласниками, які зіткнулися з труднощами в період входження в шкільне життя, дають підстави виділити основні причини цих труднощів. Розглянемо їх детальніше.

Нерівномірність
розвитку

Найчастіше можна зустріти дітей, у яких розвиток пізнавальної сфери відносно вікових норм випереджає розвиток довільної регуляції поведінки. Загалом поведінка таких дітей протягом першого періоду шкільного життя (часто навіть усього першого півріччя) створює враження, що вони інфантильні. Вони ніяк не можуть «вписатися» у шкільний ритм, зокрема:

  • не вміють чути з першого разу;

  • не спроможні швидко зорганізуватися на роботу, а тому «випадають» із процесу діяльності;

  • вимагають до себе підвищеної уваги та допомоги дорослого.

Усе це викликає в дітей справжні душевні страждання, які підсилюються на тлі високого рівня їх інтелектуального розвитку. Зрозуміло, що тут потрібен доброзичливий, тактовний індивідуальний підхід до кожного учня з перших кроків шкільного життя. Шкільний ритм слід адаптувати до рівня розвитку шестирічок та поступово «вирівнювати» їхню пізнавальну сферу і довільну регуляцію поведінки.

Недостатній розвиток мислення

Наступну підгрупу дітей становлять ті, хто прийшов до школи з недостатнім розвитком мислення, насамперед з інформативною обмеженістю та низьким рівнем мисленнєвих операцій (порівняння, аналіз, синтез, узагальнення, розмірковування, розумові висновки). Усе це спричиняє перешкоди на шляху до розв’язання дитиною шкільних завдань, а саме:

  • нездатність створювати внутрішній план дій;

  • постійна потреба в додаткових наочних опорах, а отже — і необхідність мати більше часу на виконання завдання, втомлюваність і знижена успішність, спад мотивації учіння.

Як правило, діти з недостатнім розвитком мислення в перші дні навчання не виявляють своїх відмінностей, легко входять у колектив однолітків, налагоджують стосунки. Щоправда, часто вони читають побуквеним способом. Проблеми починаються, коли навчальні завдання потребують порівняння, аналізу та узагальнення (подивитися, вдивитися, помітити, порівняти, виділити, обґрунтувати тощо). Тут і виявляється інтелектуальна пасивність цих дітей.

Складність виявлення основної причини такої пасивності в тому, що на перших порах діти з недостатнім розвитком мислення демонструють цілком втішні ознаки: слухняність, акуратність, працелюбність, старанність, прихильність до занять з малювання чи конструювання, вміють гратися з однолітками. І лише поступово вчитель помічає, що дитина уникає більш-менш складних завдань, не бере участі в обговоренні пізнавальних ситуацій, їй не властиві ініціативні дії, помітна відсутність інтелектуальних емоцій (як то подив, захоплення, радість успіху). Згодом стає помітною знижена працездатність при інтелектуальному навантаженні, пасивність і байдужість через відчуття втоми.

Комбінована неготовність

Малочисельною, але досить тривожною є підгрупа дітей з так званою комбінованою неготовністю до учіння в школі. Йдеться про педагогічно занедбаних дошкільників. Часто їх лишають ще на рік поза школою, «закриваючи очі» на те, що нікому надолужувати відставання, тому чисельність дітей цієї підгрупи з року в рік зменшується надто повільно.

Недорозвиненість дрібної моторики

Найбільшу підгрупу, до якої входять також представники й інших підгруп, складають діти з недорозвиненою дрібного моторикою. Серед них привертають увагу ті, у кого рівень розвитку мовленнєво-мисленнєвих операцій цілком достатній. Тому дорослі одразу не включають таких дітей у групу ризику. І лише згодом, коли вони проявляють небажання вчитися, дорослі починають бити на сполох.

Варто нагадати, що для кожної дитини з недорозвиненою дрібного моторикою вправи з письма є надзвичайно важкими. Для самого маленького учня — це майже шокова ситуація, адже він давно читає, рахує, друкує-пише і дуже хотів до школи. До того ж батьки надто впевнені, що їхня дитина чудово підготовлена до учіння в школі. Дитина старається, напружуючи всі сили, виконувати завдання з письма. Вона бачить низький результат своїх зусиль, і до фізичної втоми додаються моральні страждання. А тут ще й дорослі зі своїми здивуваннями, оцінними судженнями на кшталт «Подивись, як ти пишеш!», «Ти ж до школи ходиш!», «Хіба так пишуть хороші учні?». А часто-густо ці самі дорослі починають негайно тренувати руку дитини в додатковому письмі в «чорнових зошитах», і якщо вчитель теж пропустить момент, «замучать» дитину своїм навчанням та відіб’ють бажання відкривати радощі пізнання.

Набагато складнішими є труднощі учнів, яким, окрім недорозвиненості моторики, притаманні відставання розвитку мовлення та мислення. Зрозуміло, що такі діти не можуть без спеціальної індивідуальної роботи і без індивідуального режиму навантаження адаптуватися до шкільного життя.

Оволодіння дитиною письмом

Варто нагадати, що письмо — це титанічна праця для дитини в період оволодіння графікою. Водночас для шестирічки це нецікава праця, а після першої втоми вона стає небажаною. Це і є психофізіологічна специфіка дозрівання дрібної моторики. Для того щоб уявити, який біль відчуває маленька дитина при перенапруженні м'язів при письмі, дорослим варто згадати, як вони самі страждали від болю при запаленні м'язів. Стан дискомфорту емоційного (небажаність діяльності) у поєднанні з фізіологічним (відчуття болю) є впевненим кроком до неврозу — писального спазму у дітей.

Слушно зауважити, що завдання розвитку дрібної моторики наскрізно проходить через усю освітню програму у дошкільному закладі. Але здебільшого підготовка руки до письма починається на фінішному етапі дошкільного дитинства. Кількість дітей, не підготовлених до письма, залишається критично великою. Можливо, тому для першокласників часто вибирають зошити з численними заштриховками, розмальовками та іншими графічними вправами. І це додатково до завдань власне з письма. З огляду на це педагогам корисно подбати про належний режим графічних вправ: коли, як, де і скільки хвилин можуть писати діти. А ще — широко практикувати спеціальні вправи для тренування дрібної моторики дітей. Це вже завдання для психологічної служби навчального закладу.


Категорія: 1-4 класи | Додав: Nicolaj
Переглядів: 9 | Завантажень: 1 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Пошук
Реклама

Copyright Кунцівська ЗОШ I-III ступенів © 2018