Вівторок, 22.08.2017, 05:32
Вітаю Вас Гість | RSS

Кунцівська школа    
ВІРТУАЛЬНИЙ МЕТОДИЧНИЙ КАБІНЕТ

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог файлів

Головна » Файли » Уроки » історія і право

Українці і араби
[ Викачати з сервера (58.0Kb) ] 22.06.2015, 13:36

УКРАЇНЦІ  І  АРАБИ:
ТАКІ ДАЛЕКІ, ТАКІ БЛИЗЬКІ

Серед нових пріоритетів України — розвиток відносин з країнами Сходу. Тут велика можливість для маневру і встановлення рівноправних зв'язків. Насамперед нашими партнерами, очевидно, стануть, крім Туреччини, також Іран, Єгипет, Кувейт, держави Ради співробітництва арабських країн Перської затоки (РСАКПЗ).

Народи Східної Європи здавна підтримують зв'язки з народами Близького та Середнього Сходу. Свідченням цього є пам'ятки археології останніх століть до нашої ери та перших століть нашої ери.

В останні століття до нашої ери і перші століття нової ери в ряді країн Сходу відбувалися глибокі соціально-економічні зрушення, що спричинило велике переселення народів. Одночасно відбувалося нашестя східних кочових народів у південно-східну Європу та постійна боротьба слов'ян з ними.

До VI ст. належить перша згадка терміна «рус» у східних джерелах. На той час ряд східних країн, насамперед Арабський Халіфат, Персія, Візантія, перебували на значно вищому щаблі розвитку, ніж Руська земля. З VII ст. східні слов'яни посилюють торговельні зв'язки з арабами. Саме в творах арабських мандрівників ми зустрічаємо відомості про життя та побут слов'ян. Арабський історик початку XI ст. ас-Сакалібі у своїх творах зазначав, що слов'яни-руси у VI ст. жили північніше Кавказу.

В арабських мандрівників знаходимо цікаві відомості про умови, в яких народжувалася давньоруська держава. Так, у другій половині VI ст. у Прикарпатті утворилося східнослов'янське об'єднання. Саме воно було добре відоме арабським мандрівникам і купцям. Арабський історик і письменник Масуді (жив наприкінці IX — у першій половині X ст.) повідомляв, «що з цих племен одне мало в древності владу, його царя називали Маджак, а саме плем'я називали Валінана. Цьому племені в древності підкорялися всі інші племена»1. Внаслідок дальшого соціально-економічного розвитку слов'янських племен союз волинян з часом розпався на окремі об'єднання. Про це ми також довідуємося в того ж таки Масуді. «Пізніше,— писав він,— пішли чвари між їхніми племенами, порядок їх був порушений, вони розділилися на окремі коліна і кожне плем'я вибрало собі царя» (Гаркаві, с. 137). У VII ст. слов'яни-руси вже з'являються в районі Північного Кавказу. Араби в 643 р. навіть змушені зобов'язати правителя Дербента обороняти Дербентський прохід від нападів русів (Гаркаві, с. 74).


1 Цит. за: Г а р к а в и А. Я. Сказания мусульманских писателей о славянах и русских. — СПб, 1870. С. 135

Араби у VIII ст. навіть здійснили похід проти хазарів і народів Північного Кавказу. Арабське військо розгромило місто Семендер і рушило на північ. Просуваючись на північ, араби досягли, як вони повідомляють, так званої Слов'янської ріки і взяли в полон 20 тис. сімей слов'ян, яких розселили на Закавказзі та в Малій Азії (Гаркаві, с. 38). Більшість дослідників «Слов'янську ріку» ототожнює з Доном.

Наприкінці IX ст. на території східних слов'ян відбулася подія, що мала вирішальний вплив на їхню подальшу долю — руські землі об'єдналися в єдину державу князя Олега.

Проте в Київської Русі був грізний суперник і конкурент у розвитку відносин з країнами Сходу — Візантія. Протягом IX—X ст. руси організували кілька переможних походів на Візантію, внаслідок чого було укладено ряд міжнародних договорів, що полегшували торгівлю руських купців у Візантії і на Сході.

На X ст. припадає початок систематичних стосунків Київської Русі з народами сходу в районі Каспійського моря. Велике значення мав похід руського флоту на узбережжя Каспію в 912-913 рр., де тоді відбувалися повстання селян у Дайлемі та Гіляні (Північний Іран). Через кілька десятиріч, у 944 р., руси повторили похід на Каспій, причому він був тісно пов'язаний з русько-візантійськими відносинами.

Певне значення мав русько-візантійський договір 944 р., який, врегулювавши насамперед торговельні питання між двома країнами, дав можливість Русі закріпити свої позиції в районі Каспійського моря, зокрема на Закавказзі. Похід 944 р. на Каспій (у Бердаа) справив величезне враження на сучасників. Про нього писали поети (Нізамі в «Іскандер-Наме»), літописці (Ібн-Міскавейх — «Книга випробування народів», Джезер — «Повний літопис», Мойсей Каченкотваці — «Історія Агван»), географи (Якут — «Географічний словник»), У творах арабських географів і мандрівників слов'янські міста та землі називаються «ас-саколіба».

У зв'язках нашої Батьківщини зі Сходом величезну роль відігравала торгівля. Тут і «шлях із варяг у греки», і шлях через Каспій, шлях через Крим...

Про те, що в час існування Київської Русі встановилися постійні і досить тісні контакти між східними слов'янами і народами Близького та Середнього Сходу, свідчать давньоруські літописи.

Історія відносин України зі Сходом, що випливає із сказаного раніше, дуже давня — вона налічує багато століть. Як повідомляють М. Грушевський і Д. Яворницький, багато хто з арабських географів та істориків писали про побут і традиції східних слов'ян майбутньої України, що були їм відомі через мандрівників і купців. Арабський географ Ібн-Хордадбег уже в першій половині IX ст. згадує про купців, що говорили арабською, перською, римською, французькою, іспанською і слов'янською мовами. За його словами, вони їздять із заходу на схід і зі сходу на захід морем і сушею (через Центральну Європу) і привозять євнухів, наложниць, дорогі хутра, мечі2.


2 Див.: Г р у ш е в с к и й  М.С. Очерк истории украин¬ского народа. — К., 1990. — С. 37.

Мандрівник другої половини X ст. Ібн-Якуб розповідав про руських купців у Празі. І в цій торгівлі українські купці, крім експорту східноєвропейських товарів, були також посередниками в торгівлі Центральної Європи з Візантією і Передньою Азією, передаючи туди візантійські та арабські товари.

Як вважав М. Грушевський, торгівлю, що вело населення українських земель зі Сходом, за монетними знахідками можна датувати VI ст. (монети Сасанідів). Ібн-Хордадбег говорить уже про повний розквіт цієї торгівлі: руські купці плавають Каспійським морем, торгують у прибережних містах і навіть возять на верблюдах товари з південних портів Каспійського моря до самого Багдада (Грушевський, с. 38). Перед тим. як українська торгівля досягла такої активності, східними ринками для неї служили хазарський Ітіль на Нижній Волзі і більш пізній Булгар — на середній частині Волги (поблизу Казані).

Саме про Ітіль згадується в одній з найцікавіших літературних пам'яток арабського історика Ахмеда Ібн-Фадлана, який відвідав Волгу в 921-922 рр. і тут познайомився з руськими купцями. Ібн-Фадлан, «посол до царя слов’ян», пише: «...руси — це чисельний народ... Люди Руси — це народ високого зросту з білим тілом і гарним червоним обличчям. Кожен з них має сокиру й ножа і кожна жінка має прив'язану до грудей коробочку золоту чи дерев'яну, і кожна [коробочка] зроблена у вигляді крежелка»; «І мусульмани і невірні там їдять свинину. Чоловіки і жінки разом змішані. Будинки їх бувають з дерева і шерсті. Звідти вивозять льон і бобрів. Великі міста там: Кийава, Черніг, Харка, Сарук»3.


3 Цит. за: К о в а л е в с ь к и й  А. П. Книга Ахмеда Ибн- Фадлана о его путешествии на Волгу в 921—922 гг. — Харьков, 1956.— С. 141,153.

Про ставлення русів до нечесних людей Ібн-Фадлан писав: «Якщо вони спіймають злодія чи грабіжника, то вони ведуть його до високого товстого дерева, прив'язують йому на шию міцного мотузка і підвішують його на ньому назавжди, доки він розпадеться від вітрів і дощів» (Ковалевський, с. 143).

На тих же сторінках арабський мандрівник розповідає про обряд спалювання небіжчика, що був поширений, як вважає Грушевський, у частини слов'яно-руських племен: «… якщо [це] бідний чоловік з їх числа, то роблять маленький корабель, кладуть його в нього і спалюють його [корабель]. Щодо багатого, то збирають те, що в нього є, і ділять це на три третини, причому одна [третина] — для його сім'ї, третина для того, щоб на неї скроїти для нього одяг, і третина, щоб на неї приготувати набіз, який вони п'ють до дна, коли його дівчина вбиває себе сама і буде спалена разом із своїм паном. Вони, зловживаючи набізом, п'ють його вночі і вдень, [так що] дехто з них вмре, тримаючи кубок у руці».

У період розпаду Київської Русі на окремі князівства відносини східних слов'ян з арабами дещо слабшають, однак не припиняються. На цей час припадає початок паломництва руських на Близький Схід. Паломники залишили спогади про свої мандрівки, частина з них містить надзвичайно цінні відомості. Найбільш відоме з них «Ходіння» чернігівського ігумена Данила, який у 1106—1108 рр. відвідав Палестину і залишив опис своєї мандрівки. Він побував у Єрусалимі після взяття його хрестоносцями. Дуже цікавим є те, що до Данила як представника однієї з наймогутніших тогочасних держав прихильно поставився король Єрусалима Болдуїн (1100—1118).

Проте вже скоро (у 30—40-х рр. XIII ст.) всі зв'язки Русі зі Сходом практично припинилися внаслідок монголо-татарської навали. Пізніші контакти України з арабськими країнами розвивалися завдяки мандрівкам духовних осіб. Так, у XIV ст. (1330—1333 рр.) Крим, Приазов'я і Поволжя відвідав видатний арабський мандрівник Ібн-Баттута.

У XIV ст. арабський мандрівник Абу аль-Фіда написав книжку про Україну та суміжні з нею землі. В цій праці є також цікаві дані про торгівлю зі Сходом.

Населення України постійно страждало від грабіжницьких нападів кримських татарів. У XV ст., після підкорення країн Балканського півострова, на території України з'явилися турки-османи. Перетворивши в 1475 р. Кримське ханство на свого васала, вони разом з татарами починають систематично спустошувати українські землі, руйнувати міста й села. У той самий час турки завойовують арабів (XVI—XVII ст.). Але й ці прикрі обставини не зупинили розвитку взаємин України з арабськими країнами.

У середині XVII ст. Антіохійський патріарх Макарій III і його син Булос Ібн Аз-Заїм (Павло Халебський) відвідали Україну і мали зустрічі з Б. Хмельницьким (двічі), генеральним писарем І. Виговським, митрополитом Сильвестром Косовим. Павло Халебський залишив спогади про свою мандрівку, в яких зокрема відзначив високий рівень грамотності на Україні, гостинність її жителів. Про запорозьких козаків Павло Халебський писав: «Козаки — стійкі й завзяті на війні: вони ніколи не відступають і не тікають з поля бою. Вони мають великий хист у влаштуванні табору чи таборів, якого вони навчились за останні два роки в ляхів, перебуваючи спільно з ними... Проте вони дуже мучаться і бідують і в походах задовольняються малим: крім черствого чорного хліба і води, вони нічого не знають. Немає у них ні наметів, ні гарного одягу, ні чогось подібного, і в той же час вони дуже стійкі та завзяті»4.


4 Б у л о с  І б н  А з - З а ї м  (Павло Халебський) Подорож патріарха Макарія//Дзвін. — 1990. — № 9.- С. 119.

Ось як описав Б. Хмельницького наш сирійський гість Ібн Аз-Заїм: «Щодо гетьмана Хміля, то він стояв зі своїми полками за цим містом [Богуславом], а тому вони послали йому звістку [про приїзд патріарха] і в середу рано-вранці прийшла звістка, що він сам їде привітати нашого владику патріарха... Цей Хміль є старим чоловіком, але він дуже щасливий благословенням Бога, а тому він є проводирем, що уважно вислуховує людей, не перебираючи ними, [і] всіма справами займається сам, він є помірний в їжі та питві, невибагливий до одягу...»5.


5 Там же. — С. 120—121

Цікавий опис міста Києва дає Павло Халебський у тому ж творі: «Знай же, що на цьому місці було старовинне місто Київ, і досі [тут] видно його ворота, сліди земляних валів та ровів. Ще й досі залишилися в ньому величезні ворота з кам'яною вежею, які називають Золотими воротами, тому що вони [колись] були покриті золотом. Навколо них було багато величезних церков, тому що воно [місто Київ] у давнину було столицею царства цих країв»6.


6 Там же. — С. 122.

Оскільки Макарій і Павло були людьми освіченими, їх цікавив стан науки на Україні. Ось що Павло писав про це: «Та ніщо нас так не здивувало, як врода маленьких хлопчаків і їхній спів від усього серця разом з дорослими. [Почавши] з цього міста та по всій землі русів, тобто козаків, ми помітили в них гарний звичай, який привів нас у подив, а саме: усі вони, крім небагатьох, уміють читати і знають порядок молитов та [церковні] співи, навіть більшість їхніх жінок та дочок. При цьому священики навчають навіть дітей-сиріт і не залишають їх тинятися [вулицями] без знань, тому що сиріт і вдів у цьому краї козаків не злічити, бо, як ми помітили самі, з часу появи гетьмана Хмеля і досі [цей край] є у жахливих війнах»6.


7 Б у л о с  І б н  А з - З а ї м  (Павло Халебський) // Зазн. праця. — С. 119.

У XIV—XVII ст. шляхом ігумена Данила пройшло не менше дванадцяти паломницьких місій, переважно із Росії. Українські мандрівники здійснювали самостійні подорожі, а також брали участь у відповідних місіях Росії та Речі Посполитої. У 1456 р. та 1461—1462 pp. український мандрівник інок Варсофонів двічі побував на Близькому Сході, відвідав Єрусалим, Єгипет, першим із східнослов'янських мандрівників піднявся на Синайську гору.

Як вдалося встановити досліднику Юрію Мицику, у 1644 р. подорож до Єрусалима здійснив киянин Овсій Книшович. Ця інформація була почерпнута вченим у відділі рукописів бібліотеки-музею ім. Чарторийських у Кракові (Польща)8.


8 Див: М  и  ц  и  к  Ю. Подорож киянина Овсія Книшевича до Єрусалима//Київська старовина. — К, 1992. — № 2. — С. 89.

На початку XVIII ст. Палестину відвідав київський мандрівник Василь Григорович-Барський (1701—1747), що теж залишив спогади про свою поїздку. Його подорож повторив «Григорович-другий» — чернець Полтавського монастиря Лука Яценко-Зеленський (1726—1807).

У пізніші часи можна згадати мандрівки А. Ю. Кримського (Ліван, Сирія, Туреччина) в кінці XIX ст., його багаторічну працю на ниві сходознавства й арабістики. У 1910-х роках у Полтаві навчався видатний палестинський письменник М. Нуайме.


Категорія: історія і право | Додав: Nicolaj | Теги: українці, араба, відносини
Переглядів: 374 | Завантажень: 3 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Пошук
Реклама

Copyright Кунцівська ЗОШ I-III ступенів © 2017