Понеділок, 17.06.2019, 16:35
Вітаю Вас Гість | RSS

Кунцівська школа    
ВІРТУАЛЬНИЙ МЕТОДИЧНИЙ КАБІНЕТ

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог файлів

Головна » Файли » Уроки » історія і право

Загибель гігантів
[ Викачати з сервера (48.0 Kb) ] 13.05.2019, 14:01
ЗАГИБЕЛЬ ГІГАНТІВ
Японський імператор планував захопити світ?

У 30-х роках XX століття серед багатьох морських держав з'явилася схильність до будівництва надпотужних військових кораблів. Справжні монстри — лінкори — сходили зі стапелів Німеччини («Бісмарк», «Тірпіц»), США («Айова»), Англії («Кінг Джордж V») та інших країн. Пробував наздогнати лідерів і СРСР, спроектувавши суперлінкор «Радянський Союз», побудувати який завадила війна. Але «попереду планети всієї» в справі будівництва морських гігантів виявилася Японія.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Розробка уроку «Повоєнний розвиток Японії»

Лінкори провідних європейських країн мали водотоннажність 40-60 тис. тонн і калібр головних гармат близько 350 мм. А японці в 1937 році заклали серію з 4 лінкорів водотоннажністю 72 800 тонн. Дев'ять гармат кожного з них мали фантастичний калібр — 460 мм.

Лінкори, ці закуті у броню монстри, ще продовжували будуватись, але це була вже їх «лебедина пісня». Їм на зміну приходили інші, ще більш масштабні гіганти - авіаносці. Весь хід Другої світової війни, особливо морські битви в Тихому океані, показав, що майбутнє за ними. Але до середини 40-х років минулого століття застосування знаходили і будувалися обидва типи цих кораблів. І знову в частині гігантизму лідирувала Японія.

У РЕЖИМІ СЕКРЕТНОСТІ

Будівництво перших двох лінкорів — «Ямато» і «Мусасі» — велось у суворій секретності. Стапелі накрили маскувальними мережами, огородили додатково високими парканами, вікна навколишніх будинків замурували. З інженерів і робітників була взята підписка про нерозголошення.

Лінкор «Ямато» у процесі побудови

У серпні 1940 року був спущений на воду первісток - «Ямато». З грудня 1941 року він уже був у строю. Але ніяких бойових успіхів на його рахунку вже числилося.

Як флагманський корабель адмірала Ямамото лінкор був присутній при битві біля Мідуея, але, дізнавшись про розгром авіаносних сил, які знаходяться в авангарді, відступив, не зробивши жодного залпу зі своїх грандіозних гармат.

Пізніше, отримавши у борт торпеду від американського підводного човна, «Ямато» ремонтувався та відсиджувався на базах. Звідси він вийшов у свій останній похід у квітні 1945 року. Метою операції було нанесення удару по американському десанту, що висадився на Окінаві.

Жахливий вибух, в якому загинув лінкор «Ямато», було видно здалеку

Але лінкор сам став об'єктом атаки американських літаків-торпедоносців. Удалося збити один літак, проте 3 торпеди вдарили у борт «Ямато». Незабаром додалися ще дві. Були пошкоджені рульова машина і електрообладнання, від чого не могла бути задіяна частина зенітних гармат лінкора.

І тоді почалася остання атака, в ході якої корабель отримав ще як мінімум 4 торпеди. Виявилося затопленим машинне відділення, корабель втратив хід і почав завалюватися на лівий борт. Коли крен досяг 80 градусів, прогримів жахливий вибух, відблиск якого побачили навіть з американських кораблів, які перебували за десятки миль від місця подій. Стовп диму піднявся на 6 км. Ймовірно, рвонули порохові погреби башт головного калібру, а це 500 тонн вибухівки.

Людські втрати були великі: 2498 моряків, включаючи командира ескадри і капітана корабля, загинули на «Ямато», ще більш 3000 — на знищених в тому ж бою крейсері і чотирьох есмінцях. Втрати американців при цьому були непорівнянні — всього лише 10 літаків.

ТОРПЕДА ДЛЯ «МУСАСІ»

Доля молодшого брата "Ямато", лінкора «Мусасі», багато в чому схожа з долею первістка. Не встиг він вийти в море 29 березня 1943 року, як був атакований підводним човном і отримав торпеду в носовий край. Правда, після ремонту в червні того ж року «Мусасі» трохи повоював біля берегів Філіппін, але особливих успіхів не досяг.

До осені 1944 року справи Японії стрімко погіршувалися, Було вирішено дати «останній і рішучий бій» на морі. Відповідно до розробленого плану Се-Го («Перемога»), у зібране в один потужний кулак угруповання увійшло 5 лінкорів, включаючи «Мусасі», 12 крейсерів і 15 есмінців. Уся ця армада повинна була запобігти висадці американців на Філіппіни.

22 жовтня ескадра вийшла в море. Вже на наступний день вона піддалася атаці підводних човнів, в результаті якої загинули 2 крейсера, а 24 жовтня почалися масовані атаки американської палубної авіації — торпедоносців і пікіруючих бомбардувальників.

Природно, найпривабливішою метою для них був «Мусасі». За 3 години він отримав попадання трьох торпед і декількох бомб. Набравши через пробоїни багато тонн води, корабель заривався носом і втрачав швидкість, боротьба за живучість корабля тривала годин 15, після чого атаки американців поновилися з подвоєною силою.

У цілому «Мусасі» отримав попадання від 11 до 19 торпед і близько 15 авіабомб. Розуміючи безнадійність становища лінкора, командувач ескадрою наказав екіпажу викинути корабель на найближчий берег. Але було пізно — «Мусасі» перекинувся і затонув, забравши в безодню більше 1000 моряків, в тому числі його командира, контр-адмірала Іногуті. Американці втратили в цьому бою 18 літаків.

ОСТАННІ СУТИЧКИ

На завершальному етапі війни авіаносні сили Імператорського флоту практично були вичерпані (тільки в битві біля Мідуея були втрачені 4 авіаносці). У той же час не викликало сумнівів, що саме палубна авіація стає головною силою в океанській війні.

Ці обставини кардинально змінили долю третього корабля з серії «Ямато». Із запланованого лінкора він, наречений «Сінано», був перебудований у величезний авіаносець.

З огляду на радикальні зміни конструкції, будівництво затяглося, але 5 жовтня 1944 корабель був підготовлений до спуску на воду. Одначе при підготовці до нього ворота сухого дока, в якому будувався «Сінано», несподівано зірвало, і хвиля, що ринула в док, вдарила корабель об стіни дока. Спуск довелося відкласти на 3 тижні.

Спущений у кінці кінців на воду «Сінано» став найбільшим у світі авіаносцем. Таким він залишався до 1960 року, коли в море вийшов перший атомний авіаносець США «Ентерпрайз». Але дожити до зустрічі з ним «Сінано» не судилося.

О 18 годині 28 листопада 1944 року «Сінано» під командуванням капітана I рангу Абе вперше в супроводі ескорту з 3 есмінців вийшов у море. Командування вирішило перевести його у Внутрішнє море на базу Куре, де корабель повинен був прийняти свої літаки.

Капітана Інрайта та його екіпаж прославив єдиний торпедний залп, який потопив «Сінано»

У цей час поблизу японських берегів патрулювала самотній американський підводний човен «Арчер-Фіш», завданням якого було підбирати з води екіпажі своїх збитих над морем бомбардувальників.

Приблизно о 21 годині радар підводного човна, який знаходився в надводному положенні, засік ціль за 12 миль від себе. Командир човна Джозеф Інрайт наказав іти на зближення. Незабаром на підводному човні зрозуміли, кого вони несподівано зустріли.

Тим часом «Сінано» зі швидкістю 20 вузлів ішов протичовневим зигзагом в оточенні есмінців. Близько 23-ї години його сигнальники виявили підводний човен, але Абе відмовив есмінцям переслідувати його, щоб не залишитися без прикриття.

Незабаром унаслідок неполадок в енергетиці швидкість «Сінано» дещо знизилася, і це додало шансів човну, що гналися за ним. О 3 годині ночі 29 листопада «Арчер-Фіш» справила залп із носових торпедних апаратів, випустивши 6 торпед. 4 з них вдарили у борт авіаносця.

Одна з причин загибелі «Сінано»
полягає в тому, що на авіаносець не
було встановлено насоси для відкачування води

Боротьба за порятунок тривала до ранку, але впоратися з надходженням води команда, наспіх набрана перед походом з інших кораблів, не змогла. Корабель з креном у 20 градусів усе сильніше занурювавсь у воду.

Спроби есмінців взяти його на буксир були безуспішними. Об 11 годині «Сінано» пішов на дно в 65 милях від найближчого берега.

Есмінці встигли зняти з гіганта, що гинув, 1080 осіб. Решта 1435 були оголошені зниклими без вісті.

Капітан Абе та вахтовий офіцер Ясуда. що знаходився при ньому, вважали за краще загинути з кораблем. Увесь перший і останній похід суперавіаносця тривав 17 годин.

А «Арчер-Фіш» зумів відірватися від есмінців, які його переслідували, та повернулася на базу. Командир підводного човна Джозеф Інрайт за цю перемогу (до речі, першу для нього за всю війну) був нагороджений Хрестом ВМС США. Вже вийшовши у відставку, він написав книгу, яку назвав просто — «Сінано».


Категорія: історія і право | Додав: Nicolaj
Переглядів: 27 | Завантажень: 1 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Пошук
Реклама

Copyright Кунцівська ЗОШ I-III ступенів © 2019