Середа, 20.09.2017, 23:56
Вітаю Вас Гість | RSS

Кунцівська школа    
ВІРТУАЛЬНИЙ МЕТОДИЧНИЙ КАБІНЕТ

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог файлів

Головна » Файли » Уроки » укрмова та л-ра

Гумор Кобзаря
[ Викачати з сервера (57.0Kb) ] 31.07.2015, 15:26

Геннадій НОГА

ГУМОРИСТИЧНІ СТРУНИ КОБЗАРЯ

Протягом останніх років феномен Т.Шевченка став предметом переосмислення, нового розуміння, суто новітнього бачення багатьох українських та зарубіжних учених. Міфологізованість постаті Кобзаря, набуття ним статусу національної святині знайшли сьогодні своє неоміфологічне потрактування у працях О.Забужко, Г.Грабовича, В.Смілянської, О.Гриценка, Г.Штоня, Т.Мейзерської та інших. Традиційні дефініції образу Шевченка, як-от «апостол» і «пророк», доповнюються новими, на кшталт «міфотворець» та «міфоруйнівник», і зрештою провокативними, безпідставними, але цілком очікуваними в нашому суспільстві, наприклад «вурдалак».

Так чи інакше, але ця знакова постать і далі посідає чільне місце в галереї національних героїв. Жодне ім’я не привертало такої уваги дослідників в останнє десятиліття, і це незважаючи на повернення, сказати б, воскресіння цілої когорти харизматичних постатей національної історії.

Проте масова свідомість і розуміння Шевченка за роки незалежності мало змінилися. Наше суспільство стало жертвою багатьох інерційних процесів, серед яких найнебезпечнішими є русифікація, скептичне ставлення до потенціалу нації, профанація національних святинь. Українська школа за старим радянським зразком і далі формує в наших громадян спрощений, збіднений образ поета. Г.Клочек слушно наголошує, що Шевченко усвідомлюється середнім українцем як похмура, позбавлена всіх життєвих радощів людина, перейнята винятково селянською недолею та революційними закликами до збройної боротьби [1; 447-453]. Така сфальсифікована в радянський час одновимірність образу поета, звичайно, робить його непривабливим для сучасного обивателя. Тому популярна й шкільна інтерпретація справжнього, живого Кобзаря має розпочатися з повноти висвітлення його образу, аби масову свідомість не формувало, а точніше — не деформувало чтиво на кшталт книжки якогось Бузини.

Суттєвою прогалиною в шевченкознавстві є, на наш погляд, неадекватність рецепції категорії комічного у творчості Шевченка і зокрема такої її складової, як гумор. Здебільшого висновки дослідників з цього приводу зводяться до того, що особливістю художньої презентації у творах Шевченка є цілковите домінування пафосу сатири й майже повна відсутність гумору як ідейно-емоційного ставлення до зображуваної дійсності. Сперечатися з таким традиційним поглядом важко, проте окремі спостереження над творчістю та біографією письменника підказують, що робити це потрібно.

Загалом Шевченків сміх досить важко пов’язати з такими традиційними джерелами гумору, як невиправданий оптимізм, задоволення світом і собою, безтурботна веселість. Здебільшого він спрямований проти основ ладу й представлений у поетичній творчості сатирою. Проте природне прагнення людини не завжди залишатися серйозною в мистецтві реалізувалося в Шевченка (не як домінуючий елемент) у прозі, щоденнику, листах, живописі. Гумор (елементарно-комічне бачення об’єкта), як і комічне загалом, виявляє в нього тенденцію до співвіднесення з конкретними типами і явищами. Трагізм особистої долі, примножений недолею всього українського народу, що сприймалася як своя власна, наповнив його поетичну творчість гіркими почуттями й драматичними настроями. Проте якщо сповідь його душі в поезії дистанційована від гумору, то в інших видах творчості він виявляється, і ми бачимо іншого Шевченка — веселого, дотепного, жартівливого.

Почуття гумору — одна з визначальних рис особистості Шевченка. У своїх спогадах про нього друзі та знайомі майже одностайно наголошують на його вмінні дотепно пожартувати, розсмішити товариство, здатності вловити комічне у, здавалося б, звичайних речах. Він міг майстерно розповісти анекдот, веселу бувальщину. Ось як про це згадує товариш Шевченка Микола Новицький:

Та зате іноді, хоч і не часто, коли вже розійдеться, розбалакається та почне сипати різні свої приказки й анекдоти, — а він знав їх безліч! — або ж як візьметься при цьому зображувати купців, попів, дяків, старообрядців, — а він на це був мастак, — тоді веселощам і сміху просто не бувало кінця!.. [2; 233].

Цей же автор згадує, що на засланні, у Новопетрівській фортеці, виявився ще один талант Шевченка — він з великим успіхом зіграв роль Ризположенського в комедії Островського «Свои люди — сочтемся». Тарас Григорович чудово виконував народні пісні, іноді для потіхи товариства міг дотепно спародіювати виконання романсів провінційними співачками. Серед спогадів про Шевченка є згадки про його гумористичні малюнки та шаржі на товаришів, М.Білозерський та Ф.Лазаревський згадують про дотепний чотиривірш «Вип’єш перву — стрепенешся», написаний поетом вуглиною на стіні шинку:

Вип’єш перву — стрепенешся,
Вип’єш другу — схаменешся,
Вип’єш третю — в очах сяє,
Дума думу поганяє [2; 168-181].

Часом Шевченко сам виступав персонажем гумористичних історій, у які потрапляв завдяки неабиякому почуттю гумору. Це почуття не зрадило його навіть під час допитів у Петербурзькій в’язниці 1847 р. М.Костомаров згадує:

«З усіх притягнутих до цієї справи ... Шевченко вирізнявся безтурботною веселістю і жартівливістю. Він комічно розповідав, як під час повернення до Києва арештував його на пероні косоокий квартальний; зауважував при цьому, що недарма він здавна не міг терпіти косооких, а коли якийсь жандармський офіцер ... сказав йому: "От, Тарасе Григоровичу, як ви звідси вирветесь, отоді заспіває ваша муза", Шевченко іронічно відповів: "Не який чорт мене сюди заніс, коли не та бісова муза"» [2; 149].

Загалом же, як зазначає М.Костомаров, Шевченко «майже ніколи в товаристві знайомих не виявляв того меланхолійного настрою, яким пройнято багато його віршів» [2; 146].

Як уже зазначалося, поезії Шевченка гумор не властивий. Певний її монотематизм, зосередженість навколо трагічної долі батьківщини та українського народу, віддзеркаленням якої є доля самого поета, найбільше співвідносяться з гострим, осудливим осміянням негативного — сатирою, а також з іншими виявами комічного — іронією, сарказмом тощо. На відміну від поезії проза Шевченка насичена різноманітними гумористичними сюжетами, деталями, етюдами, дотепами. Найчастіше гумор Шевченка дружній, співчутливий, зворушливий, рідше — розважальний чи дошкульний. Зокрема повість «Близнецы» починається гумористичним обігруванням повір’я про те, що понеділок — день важкий:

«Всему просвещенному миру известно и переизвестно, что понедельник — день критический или просто тяжелый день и что в понедельник всякий более или менее образованный человек не предпримет ничего важного. Он лучше пролежит целый день; хотя бы там, как говорится, само дело просилось в руки, он перстом не пошевелит. Да и в самом деле, если хорошенько рассудить, если мы из-за презренного серебреника надругаемся над священными преданиями старины, что же тогда из нас будет?» [3; 7].

Це жартівливе теоретичне міркування автор закінчує далеко не гумористичним висновком.

«А по-моему, нация без своей собственной, ей только принадлежащей, характеризующей черты похожа просто на кисель, и самый безвкусный кисель» [3; 7].

Гумористичне порівняння виконує тут цілком серйозну функцію: прозоро виражає авторське ставлення до важливої суспільної проблеми. Такі жартівливо-серйозні роздуми є своєрідним лейтмотивом психологічного настрою всього твору. Загалом розповідь у цій та інших повістях Шевченка ведеться у формі живої розмови автора з читачем, у якій гумор відіграє значну комунікативну роль. Своєю добродушністю та відкритістю перед читачем Шевченків оповідач нагадує Рудого Панька з «Вечорів на хуторі біля Диканьки» М.Гоголя. Гумористичним етюдом починає Шевченко «Дневник», дотепно розповідаючи про свою «велику втрату» — поломку ножика. Сміховий ефект досягається тут шляхом обігрування банальної ситуації як трагедії (запис від 12 червня 1857 р.). Солдати (москалі) дуже часто були негативними персонажами творів Кобзаря. В «Дневнике» автор відтворив хронологію свого ставлення до «усатого сословия»:

«Когда же я начал приходить в возраст разумения вещей, во мне зародилась неодолимая антипатия к христолюбивому воинству. Антипатия усиливалась по мере столкновения моего с людьми сего христолюбивого звания. Не знаю, случай ли, или оно так есть в самой вещи, только мне не удалося даже в гвардии встретить порядочного человека в мундире. Если трезвый, то непременно невежда и хвастунишка. Если же хоть с малой искрою разума и света, то также хвастунишка и вдобавок пьяница, мот и распутник. Естественно, что антипатия моя возросла до отвращения. И нужно же было коварной судьбе моей так ядовито, злобно посмеяться надо мною, толкнув меня в самый вонючий осадок этого христолюбивого сословия» (запис від 19 червня 1857 р.).

Гумор у цих міркуваннях є лише допоміжним засобом. Глузливість, насмішкуватість, гіперболізація, антифразиси на кшталт «христолюбивое сословие» трансформують його у критичну іронію та викривальну сатиру. З особливим почуттям гумору переповідає Шевченко історію із солдатського побуту, на основі якої пропонує «выкроить водевиль ... для здешней публики» під назвою «Свадебный подарок, или Недошитая кофта» (запис від 16 червня 1857 р.). Це також яскравий приклад поєднання гумору та іронії. Трагікомічне усвідомлення свого статусу солдата неодноразово знаходило відображення в листах Шевченка із заслання. У листі до А.Козачковського він пише:

«...одно слово, солдат, да еще солдат какой! просто пугало воронье. Усища огромные. Лысина что твой арбуз. Точь-в-точь солдатский портрет, что изобразил Кузьма Трохимович» (у Основ’яненка) [4; 76].

Загалом автоіронія, що зустрічається і в поезії Шевченка, часто використовується ним як засіб налагодження розкутого, довірливого спілкування з адресатом. Себе він з гумором іменує «дурнем», «поганню», «ледащом».

Сатиричні портрети царя, цариці та придворних з поеми «Сон» знайшли продовження (але вже гумористичне) у прозі Шевченка. Комічний опис зовнішності людини, порівняння її з об’єктами навколишнього світу є дієвим прийомом формування читацького ставлення до персонажа. Сатиричні картини формують негативне ставлення до нього, гумористичні навпаки — позитивне. Одного з героїв повісті «Близнецы» Степана Левицького описано з гумором, але дружнім і співчутливим:

«Безобразно длинная и тощая фигура, с такими же неуклюжими костлявыми руками, лицо опойкового цвета с огромнейшим носом, выдавшимся вперед длинным, заостренным подбородком и с немалыми висячими ушами и, вдобавок, с распухшей нижней губой, так что очертаний рта нельзя было определить; очертания глаз тоже определить трудно, потому что они были заплывшими от сновидений» [3; 31].

Після зустрічі з таким колоритним персонажем у інших героїв повісті резонно виникає запитання: «Чи воно живе?» Портрет героя автор доповнює двома дуже кумедними історіями з його біографії, у яких провідну роль відіграють такі гуморотворчі прийоми, як доведення до абсурду та дотепність безглуздя. Проте людяність, гуманний характер сміху доводять, що Шевченко ставиться до нього з великою прихильністю. Загалом у повістях Шевченко багато уваги приділив створенню позитивних образів з окремих суспільних прошарків, як-от: селян, заможних хуторян, дрібних поміщиків, інтелігентів. Антон Адамович («Музыкант»), Степан Осипович («Прогулка...»), Никифор Сокира («Близнецы») та їхні дружини викликають симпатію у читача значною мірою завдяки властивому їм почуттю гумору, що є неодмінною рисою національного характеру українців. Ці герої самі вміють дотепно пожартувати (численні гумористичні діалоги), з дружнім гумором говорить про них і автор. Використовуючи такий прийом, як псевдологічність асоціацій, Шевченко пише про одного зі своїх персонажів: «...оказался порядочным мальчиком, несмотря на заботливость нежной матери» [3; 15]. Гумор Шевченка стає надзвичайно добрим і розважальним, коли йдеться про дитячу безпосередність. Застосувавши прийом неочікуваної розв’язки, автор так говорить про перші враження дитини від букваря:

«Радости и удивлению их не было конца. Невинные создания! Не знаете вы, какое зло затаено в этих разноцветных каракулях! Это источник ваших слез, величайший враг вашей детской и сладкой свободы, словом — это букварь» [3; 30].

Проте коли мовиться про серйозну ваду людського характеру, Шевченків гумор межує з ядучим сарказмом: «...до чего же может усовершенствовать себя человек в кругу порядочных людей!» [3; 84].

Потужним джерелом Шевченкового гумору є фольклор. П’яна наймичка Марина («Близнецы») виспівує цілу низку жартівливих пісень:

Ой мій чоловік
На Волощину втік,
А я ціп продала
Та музики найняла.
Упилася я,
Не за ваші я:
В мене курка неслася,
Я за яйця впилася [3; 50-51].

Інші персонажі повістей та й сам Шевченко (у листах) вдаються до приказок та гумористичних порівнянь фольклорного походження («Якби не бас, то б свиней пас», «Матері його ковінька», «Чорт би убив його батька», «Бий лихом об землю, як швець мокрою халявою об лаву», «Разносился с своим Ромоданом, как дурень с писаною торбой» та ін.). Численні елементи побутового комізму в прозових творах виконують розважальну функцію, як, наприклад, оксиморон «насквозь промокшая непромокаемая шинель» [3; 251], та функцію солідаризації автора й читача.

Однозначно: Шевченко вмів і любив жартувати, від природи він був людиною веселою та добродушною. Почуття гумору є важливою складовою його творчої індивідуальності, стилю прози письменника. Понад те — у прозових творах за допомогою гумору реалізуються Шевченкові ідеальні концепції буття, гумор взаємодіє з такими провідними категоріями його творчості, як краса та святість. Та коли поет залишався наодинці зі спогадами про дитинство й невідступними думками про безталання України, його сміх ставав безжалісним руйнівником існуючої системи, набував форм, які заперечували свій об’єкт: сатири, іронії, сарказму.

Література

1. К л о ч е к  Г. Проблема деінтерпретації творчості Тараса Шевченка. Четвертий міжнародний конгрес україністів: Літературознавство. — К.: Обереги, 2000. — Кн. 1.

2. Спогади про Тараса Шевченка. — К., 1982.

3. Шевченко Т. Собр. соч.: В 5 т. — М., 1949. — Т.4.

4. Шевченко Т. Повне зібр. тв.: У 6 т. — К., 1964. — Т.6.


Категорія: укрмова та л-ра | Додав: Nicolaj | Теги: гумор, Шевченко, кобзар
Переглядів: 306 | Завантажень: 10 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Пошук
Реклама

Copyright Кунцівська ЗОШ I-III ступенів © 2017