Четвер, 14.12.2017, 19:03
Вітаю Вас Гість | RSS

Кунцівська школа    
ВІРТУАЛЬНИЙ МЕТОДИЧНИЙ КАБІНЕТ

Статистика

Онлайн всього: 2
Гостей: 2
Користувачів: 0

Каталог файлів

Головна » Файли » Уроки » укрмова та л-ра

Практична риторика
[ Викачати з сервера (203.0Kb) ] 06.10.2017, 10:25

ПЛАНИ-КОНСПЕКТИ
ЗАНЯТЬ ПРАКТИЧНОЇ РИТОРИКИ
(5 год)

ЗАНЯТТЯ 1-2

Тема. Виражальні засоби риторики: порівняння, метафора, протиставлення, парадокс.

Мета: спираючись на здобуті знання з теорії літератури, пояснити роль і значення вказаних виражальних засобів у публічному мовленні; формувати вміння визначати їх у реченнях і текстах та доречно вживати в мовленні; розвивати логічне й образне мислення, усне та писемне мовлення, увагу, уяву, уточнювати й збагачувати словниковий запас учнів.

Хід заняття

I. Організаційний момент.

II. Актуалізація опорних знань.

Бесіда. Запитання для бесіди.

Що є предметом вивчення риторики? Чому риторику вважають водночас і наукою, і мистецтвом? У чому полягає мистецтво оратора? Чим зумовлена потреба відновити національні риторичні традиції? Що означає — відновити статус риторики як навчальної дисципліни? Як практично це можна зробити? Що вам відомо про такі художні засоби, як порівняння, метафора, протиставлення (антитеза)? Яка роль цих засобів у художньому мовленні? Чи є, на вашу думку, доречним їх вживання у мовленні публіцистичному? Свою відповідь обґрунтуйте.

III. Повідомлення теми і мети заняття. Мотивація навчання.

IV. Вивчення нового матеріалу.

М а т е р і а л  д л я  в ч и т е л я .

Між окремими думками, почуттями, уявленнями людини існують взаємозв’язки: одні з них спричинюють інші. Такі взаємозв’язки називаються асоціаціями. Кожне слово викликає в нашій уяві певний образ, картину. Вміло використовуючи асоціації, оратор може висловити думку образно, яскраво, викликаючи у слухачів потрібні уявлення й настрої.

Образність мовлення створюють тропи, в основу яких покладено вживання слів у переносному, образному значенні. До найширше вживаних тропів належать епітети, порівняння, метафори, алегорія, гіпербола, іронія та ін.

Пояснюючи слухачам щось мало їм відоме або зовсім невідоме, промовець звертається до їхнього досвіду, порівнюючи щось для них нове з уже їм відомим. Такі порівняння увиразнюють мовлення, збуджують уяву, активізують пам’ять, концентрують увагу на найхарактернішому й найважливішому. Порівняння допомагають ораторові виявити власне ставлення до предмета обговорення.

Найчастіше порівняння виражаються за допомогою слів ніби, наче, мов, немов, як. Напр.: Я гордий, мов козацький предок мій, що перед можними не скинув шапки (Б.Олійник). Як Чорне море, наша воля грає. Дубиненаче лірники й неначе із кобзами осліплі кобзарі (Є.Гуцало). Небо плаває на вітрі, ніби велетенський лотос (Ф.Ґ.Лорка.)’

Буває, що ці слова опускаються, напр.: Книгиморська глибина (І.Франко). Звання — лиш карб, людина — скарб, цінніший од усього (Р.Бернс). Доля і чассіамські близнята (В.Базилевський).

Крім того, порівняння може бути виражене іменником в орудному відмінку. Напр.: Сірим струмком пролилася гадюка (Б.Олійник). Березневою синицею сад напружений дзвенить (М.Рильський). А в ставок упав місяць олімпійським факелом (М.Самійленко).

Порівняння можуть висловлюватися не в прямій формі, а у формі заперечення. Напр.: Любовне блазень у руках часу, що жне серпом своїм троянди свіжі — той серп любові справжньої не ріже (В.Шекспір2). Багата моя Січ була не п’яним скопоммогутніми синами! (Б.Олійник). Доляне прокляття і не милість Божа, долями самі у високосний час (І.Світличний).

Уживане оратором порівняння має бути доречним, яскравим, образним.

Засіб, що нагадує розгорнуте порівняння, коли характеристику одних явищ замінюють описом інших, подібних, зрозуміліших слухачеві або читачеві, називається аналогією. Яскравою аналогією є євангельська притча про блудного сина: як земний батько любить і прощає свого сина, так і Отець Небесний любить і прощає заблудних своїх дітей.

У повісті «Борислав сміється» для характеристики настрою робітників у переддень страйку подано картину з життя бджіл у вулику перед їхньою розправою над неробами-трутнями:

Восени, коли цвіти вже повідцвітали і жниво пчоляче скінчилося, починається на якийсь час голосне, гамірливе життя в уліях. Пчоли, так як і хрещений народ, скінчивши свою нелегку роботу, люблять погуторити, зібратися купками, погомоніти... Ще ситі трути гордо побренькують собі, проходжуючися поміж наповнені медові комори та виходячи що день Божий на верх улія погрітись на сонечку, подихати свіжим воздухом, розправити і розмахати неробочі крилечка. Ще бачиться цілковитий супокій, примірна згода в улію. А між тим вже іншим духом повіяло. Пчоли-робітниці якось таємниче шепочуть поміж собою, якось підозренно похитують головками... Трути, певно, того не знають і по-давньому, ситенько наївшись, гордо побренькують собі, проходжуючися поміж наповнені медові комори...

От таке саме почало діятися і в Бориславі...

Головна мета аналогії — ілюстративна. Важливе місце аналогія має у надихаючих промовах. Ось уривок із виступу Івана Дзюби на III Всесвітньому форумі українців:

... Хочу сказати, що нам бракує культури національного самостояння, культури національної саморепрезентації. У тому числі й у повсякденному житті, що дуже важливо. Ми, україномовні українці, чи українські патріоти — а це часто одне й те саме — в суспільстві на особливому приміті. Коли лежить п’яний бродяга в калюжі — це нікого не дивує. А коли в калюжі побачать п’яного офіцера в погонах — то вже знахідка для громадської думки. Українець повинен пам’ятати, що в нього на плечах невидимі йому, але видимі оточенню погони — і це зобов’язує його бути зразком поведінки у всьому, зразком культурності й такту.

V. Виконання вправ на закріплення.

♦ Прочитати. Вказати порівняння, пояснити їхню роль у реченнях.

I. Немов Славутич, сила наша грає. Місяць, як ніж гайдамацький, блищить у глибокому броді. Туман у берегах ріки — як молоко в дійниці. Як молоко — розкошланий на вітрі цвіт гречок. Ніч весняна цвіте, мов калина. Джерело, мов ластівка, щебече, й ластівка співа, як джерело. Дівчинка зі скрипкою біжить. Дівчинка сама — неначе скрипка. На вустах у дівчинки тремтить усмішка, немов дзеркальна рибка. Хата — наче бабуся без костура — хилиться. Пливуть віки, мов кораблі Колумба, у берег часу хвиля б’є важка (З тв. Є.Гуцала).

II. Як хмарки, мов Колумба каравели, на обрії розтануть голубім, зітхнуть поля всі подихом одним. Дівочий голос доліта ласкавий, як біла чайка з синіх берегів. Горобці в піску сипкому — ніби діти у ставку (М.Рильський). І от я іду по землі. А земля — цільна, опукла, мов яблуко, як у Сократа чоло. Та от я іду по землі. А земля — покраяна, мов карта військова у маніяка на столі. Літа вже не мчать, як лошата прудкі в табуні, повільно бредуть, як верблюди в піску марокканськім (Б.Олійник).

♦ Прочитати уривок. Прокоментувати вжиту в ньому аналогію.

Згадайте чарівну казку Андерсена «Снігова королева». Там все починається з того, що один дуже лютий чорт зробив дуже дивне дзеркало. «Це дзеркало, — цитую, — мало незвичайну властивість: все добре і прекрасне зменшувалося в ньому до неможливого, а все негідне й погане виступало чіткіше і здавалося ще гіршим».

А учні й послідовники чорта, — цитую далі, — «всюди бігали з тим дзеркалом, і, нарешті, не залишилося жодної країни, жодної людини, які б не відбилися у тому дзеркалі спотвореними». Тоді поплічники чорта полетіли в небо, ще й там хотіли порозважатися. Але дзеркало відбивало такі страхіття, робило такі гримаси, що аж випало з їхніх рук, брязнуло об землю й розбилося на мільйони скалок. «І ці скалки наробили ще більшого лиха, ніж саме дзеркало».

Вони літали скрізь по світу, якщо потрапляли комусь в око, то «людина з такою скалкою в очах бачила все навиворіт або тільки саме погане, бо кожна скалочка мала таку ж силу, що й ціле дзеркало. Декотрим людям скалочка потрапляла в серце... і серце перетворювалося на маленьку крижинку». «А по світу літало ще багато таких скалочок...»

Не буду розшифровувати, що то за чорт і хто його поплічники. Sapienti sat (Мудрому досить (лат.)). Скажу тільки, що ті скалочки літають по світу й досі, і люди з такими скалочками в очах бачать зовсім не ту Україну.

На щастя, дедалі більше людей не хочуть, щоб такі скалочки потрапляли їм в очі і в серце (За Ліною Костенко).

VI. Підготовка до сприймання нового матеріалу.

♦ Прочитати статтю з довідника. Навести приклади метафор з відомих вам літературних творів.

Метафора (грец. metaphora — переміщення, віддалення) — один із основних тропів, який полягає в уподібненні й перейменуванні явищ, у перенесенні властивостей і ознак одного явища на інше на основі подібності. При цьому ознаки ці зливаються в яскравий образ. Створення вдалих метафор є ознакою майстерності їх автора.

Метафора близька до порівняння — її іноді навіть називають прихованим порівнянням. Але в ній синтез двох чимось подібних явищ глибинний. Коли в порівнянні є два члени — те, що порівнюється, і те, з чим порівнюється (Сонце сипало на землю свої ясні промені, як золото), то метафора одночленна — називається тільки те, з чим порівнюється, а мається на увазі те, що порівнюється (Сонце сипало на землю своє золото). Що це золото і є ясними променями, ми здогадуємося. Метафора вимагає глибшого видумування, лету уяви (З довідн.).

VII. Вивчення нового матеріалу.

М а т е р і а л  д л я  в ч и т е л я .

Метафора — одна з форм образного мислення. Вислів, у якому ознаки одного предмета чи явища переносяться на інший за подібністю, напр.: Пам’ять не зрадить, а серце дурити не стане. А для чого ті слова, як плаче музика? (Б.Олійник). Пшениця ллється у степу хвилястим золотом гарячим (М.Рильський). Поле оливами густо сивіє (Ф.Ґ.Лорка). Відро защебетало у криниці, совою глухо ухнула вода (Є.Гуцало). У метафорі сутність явища чи предмета розкривається за схожістю чи контрастністю з іншими явищами чи предметами.

Метафоричних висловів чимало у живому мовленні (йде час, відстає годинник, гірський хребет). Відтак розрізняють метафори загальномовні (які виконують лише комунікативну роль, не збуджуючи уяви співрозмовника, адже образність їхня стерлася, і вторинне значення слів сприймається як основне) і метафори авторські — створені митцями — вони не входять до загальнонародної мови. Авторські метафори виконують естетичну функцію, збуджуючи уяву й надаючи сприйманню емоційного забарвлення. Напр.: Пливли, минали хвилі, що їх годинник ранив (Ф.Ґ.Лорка). Осіння днина опуска чоло (Б.Олійник).

Кожна метафора є, по суті, скороченим порівнянням. Проте якщо у порівнянні схожість вказана прямо (Ниви шумлять, наче шовк), то у метафорі — опосередковано (Шовковий шум нив (М.Коцюбинський). Ось як відмінність між метафорою і порівнянням пояснював Аристотель: «Коли поет говорить про Ахілла: “він кинувся, як лев”,це порівняння. Коли він говорить про Ахілла “кинувся левом”, — це метафора: обидва — Ахілл і лев — наділені хоробрістю, отже, опосередковано поет назвав Ахілла левом”.

Метафора — лаконічна образна формула, тому зайві деталі — обставини часу й місця у ній неприпустимі. У мовленні метафора звучить природніше, ніж порівняння.

Одним із видів метафори є уособлення, або персоніфікація. Це образний вислів, у якому ознаки живої істоти або людини переносяться на неживий предмет. Напр.: Сміялось небо (М.Рильський). Здаля всміхається море квітневе. Зуби із піни, губи із неба (Ф.Ґ.Лорка). Хай погляд мій іде замість послів безмовним вісником палкого серця (В.Шекспір). Та ще літа примружено-лукаві стоять і визирають з-за плечей (Б.Олійник). Столітній ліс у місто деревами заліз. В вікно моє просунулась ночі рука смаглява (Ф.Ґ.Лорка). Весна зіткала вчора гобелен у лузіз трав, із квітів, з верболозів (Є.Гуцало). Персоніфікація збагачує й активізує уяву слухачів, збуджує емоції.

Різновидом метафори є й алегорія — образне інакомовлення, втілення в конкретному образі абстрактного поняття чи думки. Алегоричне інакомовлення застосовується в різних жанрах літератури: байках, притчах, казках. Алегоричний зміст мають назви художніх творів: «Каменярі» Івана Франка, «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного.

Вплив метафори на слухача залежить від її новизни й свіжості. Вживаючи у виступі метафори, слід остерігатися мовних штампів (розгорнути широким фронтом; взяти на озброєння; передати естафету наступному поколінню).

VIII. Виконання вправ на закріплення.

♦ Прочитати. Вказати метафори, зокрема, такий їх різновид, як уособлення; обґрунтувати доречність вживання кожної з. них. Пояснити, чим метафора відрізняється від порівняння.

I. У полі на волі танцюють тополі. По вечірньому ковадлу місяць б'є дзвінким промінням. Хворий місяць-недобір часникове світло ронить, жовтим вежам обережно шевелюри жовті робить. Ніч трясеться з переляку, б'ється в засклені балкони. Дні міняють шкіру, мов змії нестатечні. Синій Великдень, білий Святвечір. Приліг до річки вечір — чи не води напиться? Тремтить рум'янцем яблучним на крівлях черепиця. Долиною співа річка, торочена бірюзою, квітчається новий день жовтим цвітом гарбузовим. Над лугами-берегами бродить ніч, у роси вбрана. Лягла долина, на боках у неї вітрець стриба акробатично (3 тв. Ф.Ґ.Лорки).

II. Лише дійшовши схилу віку, поезію я зрозумів, як простоту таку велику, таке єднання точних слів, коли епітет б'є стрілою у саму щонайглибшу суть, коли дорогою прямою тебе метафори ведуть, коли зринає порівняння, як з моря синього дельфін: адже не знає він питання, чом саме тут зринає він! (М.Рильський). Слова ж знецінились, то й лік пішов не в грамах, а на тонни красивих слів, високих, як бур'ян, легких, мов пір'я із качок домашніх (Б.Олійник).

♦ Прочитати. Визначити поєднані в кожному з речень художні засоби: епітети, порівняння, метафори тощо.

I. Коли на суд безмовно-тихих дум встають далеких споминів тумани, — приходить знов давно заснулий сум, і серце рве, і ятрить давні рани. Та лиш тебе побачу я на мить — і сум засне, і серце не щемить. Як батькові, що старощів дійшов, дає снаги дітей потужний ріст, так і мене збагачує любов, краса твоя, становище і хист. Збрехав мій вірш, колись тобі сказавши: «Моїй любові нікуди рости». Я думав: ріст її спинивсь назавше, найбільшої сягнувши висоти. Моя любов подібна до дитяти, то ж як я міг життя її утяти? (З тв. В.Шекспіра).

II. Як скалічений звір, небо в бурю сьогодні ревло. Ізгорбивши, немов шуліка, плечі, у сонячному скупаний вогні, по-степовому щелепастий вечір до обрію десь мчиться на коні (Є.Гуцало). І стогне завія до рання, зламавши об ліс крило (Ліна Костенко).

IX. Вивчення нового матеріалу.

М а т е р і а л  д л я  в ч и т е л я .

Протиставлення (антитеза) — підкреслення протилежного в житті для більшої виразності зображуваного. Напр.: Не ридать, а здобувати, хоч синам, як не собі, кращу долю в боротьбі (І.Франко). Хоч ми їмо черстві шматки, вдягаємось убого, а в багача булки й шовки — ми людяніш од нього (Р.Берне). Ніч спокійна, нерухома, а день невгомонний (Ф.Ґ.Лорка).

Часто антитези створюються за допомогою антонімів: У тій хатині, у раю я бачив пекло (Т.Шевченко). Є друзі, є і вороги, з якими добре мати справу, бо чесно сплачують борги (Ф.Війон). Основою експресії вислову в антитезі є контрастність ознак або явищ.

X. Виконання вправ на закріплення.

♦ Пригадати й записати п'ять назв художніх творів, які побудовані на антитезі.

Для довідок. «Правда і кривда» М.Стельмаха; «Любов і ненависть» Д.Павличка; «Мир хатам, війна палацам» Ю.Смолича; «Стилет і стилос» Є.Маланюка; «І день, і ніч, і мить, і вічність» Ліни Костенко.

♦ Прочитати. Вказати в реченнях протиставлення, пояснити роль вживання цього засобу. Визначити антоніми.

I. Гірке й солодке у цьому слові, що без розлуки нема любові (П.Кубаєвич). Річка буває спокійною, а буває дуже проворною. Заздрість буває білою, але частіше — чорною (Л.Соловйова). Якщо трапиться диво із див, стануть відповідями питання (О.Омельченко).

II. Так я живу у пеклі і в раю — по зустрічі настане знов розлука. І так щодня — до розпачу й знемоги: то я — багач, то я — злидар убогий. Я правди вже не бачу довгі дні, і душу облягла чума брехні. Я ж присягав, знесилений украй, що пекла морок — найсвітліший рай (3 тв. В.Шекспіра).

♦ Прочитати уривок з виступу, вказати вжиті в ньому протиставлення.

Нині Шевченкове сонце зазирає нам у вічі так, як ще ніколи. У спробі збагнути його, ми натрапляємо на скляну стіну, споруджену в часи великих духовних спустошень.

За стіною стоять давні знайомі антиномії (прим.: Антиномія — суперечність між двома твердженнями).

Шевченкова поезія проста — і в Шевченка немає нічого простого.

Шевченко поет наскрізь соціальний — і Шевченко завжди і весь у сфері духовних проблем.

Шевченко національний в усіх виявах — і Шевченко скрізь ставить проблеми загальнолюдські.

Написавши слово Бог з малої літери у всіх виданнях «Кобзаря», наш лютий час дав свій антишевченківський ключ до книги. Річ у тім, що таке переосмислення центрального образу перевернуло призму Шевченкового світосприймання і здрібнило великі світила Шевченкового світу — Любов, Істину, Волю, Добро, Матір, Україну. Все перейшло на шкалу соціальних відповідників (За Є.Сверстюком).

XI. Підготовка до сприймання нового матеріалу.

Пояснювальний диктант. Пояснити значення виділеного слова, при потребі звернувшись до словника.

Парадокс: голова порожня, а в неї нічого не лізе! (В.Плювако). На спаді літ над складнощами світу філософ битись, врешті, притомивсь. І, вивівши парадоксальну мисль, зітхнув: «А чи було б цікаво жити, аби з усього вилущати смисл?» (Б.Олійник).

С л о в н и к . Парадокс — думка, що разюче розходиться з усталеними поглядами, суперечить здоровому глуздові, хоч насправді може й не бути хибною, правильно відображаючи певні факти.

XII. Вивчення нового матеріалу.

М а т е р і а л  д л я  в ч и т е л я .

Парадокс — одна з форм протиставлення. Термін походить від грецького paradoxon — дивовижний, несподіваний, такий, що суперечить здоровому глузду. У логіці — це міркування, у процесі доведення якого створюються умови для одночасного доказу його істинності й хибності, причому доведення істинності висловлювання веде до визнання його хибності, і навпаки. Ось відомий з античних часів приклад:

Якийсь чоловік говорить: «Я завжди кажу неправду». Якщо цей чоловік справді є брехуном, то висловлена ним думка є істинною, але звідси випливає, що брехун не бреше, а тому не є брехуном. Отже, висловлювання «Я завжди кажу неправду» — істинне.

Парадокс — це думка, словесно оформлена як суперечливе, не відповідне узвичаєній думці твердження, що розходиться з усталеними поглядами, проте в дійсності може мати глибокий смисл. Напр.: Посол — це порядна людина, послана за кордон брехати в інтересах батьківщини (Г.Оттон). У риториці, як і в художній літературі, парадокс вживається як засіб, що відіграє певну роль: він може бути засобом сатиричного, викривального зображення або ж увиразнювати абсурдність певного явища. Найчастіше парадокс формулюється у вигляді афоризму, близького до народного прислів'я (Поспішай повільно. Чим гірше, тим краще), каламбуру (Воно було б дуже добре, та нікуди не годиться. Що там говорить, як нема про що балакать. Ми родичі: ваші собаки їли, а наші на ваших через тин гавкали (Нар.творч.).

XIII. Виконання вправ на закріплення.

♦ Прочитати. Пояснити, чи можна висловлені тут думки вважати парадоксальними. Свою думку обґрунтувати.

I. Світ найнезрозуміліший саме тим, що він зрозумілий (А.Ейнштейн). Людина має вірити, що незрозуміле цілком можна зрозуміти (В.Ґете). Розум подібний до лампи: чим яскравішим є його світло, тим густішою стає тінь сумнівів (Р. Тагор). Нічого небезпечнішого немає для мудрості, ніж мудрування (Сенека). Жити — це повільно народжуватися (А. де Сент-Екзюпері). Щоб стати молодим, треба дуже довго рости (П.Пікассо). Боягуз вмирає безліч разів, тоді як звитяжець — тільки раз (В.Шекспір). Якби все в світі було прекрасне, світу цілому не був би прекрасним. Виходить, добре, що в світі є потворне (А.Франс). Великі люди — як скелі: довго спілкуватися з ними спроможні лише слимаки (О.Бальзак). Перекладач у прозі — раб, перекладач у поезії — суперник (В.Жуковський).

II. Я знаю лише те, що нічого не знаю (Ант. вираз). Непевний того, в чому певність маю, я бачу світло, як задму свічу, і знаю тільки те, чого не знаю, зірвавши банк, весь програш я плачу. Стурбований життям — турбот не знаю, плюю на скарб, але за ним лечу, не злість, а доброта мене жахає, і в голоді я ситий досхочу. Мій принце! Вас запевнить смію: не вміючи нічого, все я вмію, все тямлю й нічорта не розумію, змиритись докладаю всіх зусиль, скрізь прийнятий, я гнаний звідусіль (Ф.Війон). Беззаконність породжується законами. Найбрудніші гроші — відмиті. З чим у нас немає проблем, то це з проблемами. У кожного плюса є свої мінуси (О.Перлюк).

Диктант з коментуванням. Пояснити, чи містять речення парадокс.

Коли ти кажеш, що усі крадуть, дзеркала з тебе не спускають очі. Коли ти кажеш, що всі люди п’ють, бокал принюхатись до тебе хоче. Коли ти кажеш, що і брешуть всі, тебе і стіни не воліють слухать. Усі? То й ти! Ти — ні? Тоді — не всі... Ти сам від себе затуляєш вуха (В.Василашко).

Творча робота. Колективне складання плану виступу на тему “Яким я уявляю собі справжнього лідера». Добір і запис ключових слів. Обмірковування виражальних засобів (порівнянь, метафор, протиставлень, парадоксів), які можна вжити у тексті виступу.

Виголошення виступу за планом.

XIV. Підбиття підсумків заняття.

XV. Домашнє завдання. Скласти план виступу на тему «Як потрібно виступати, щоб тебе не слухали, а чули». Підготуватися до виступу за планом, передбачивши використання таких виражальних засобів, як порівняння, метафора, протиставлення, парадокс.


ЗАНЯТТЯ 3

Тема. Виражальні засоби риторики: цитування, заклик, гіпербола.

Мета: пояснити мету й особливості застосування у публічному мовленні вказаних виражальних засобів; формувати вміння визначати їх у реченнях та текстах виступів, вживати у власному мовленні; розвивати логічне й образне мислення, уяву, пам’ять, збагачувати й уточнювати словниковий запас учнів.

Хід заняття

I. Організаційний момент.

II. Перевірка домашнього завдання.

Прослухування й обговорення підготовлених удома виступів (двох-трьох).

III. Повідомлення теми і мети заняття. Мотивація навчання.

IV. Вивчення нового матеріалу.

М а т е р і а л  д л я  в ч и т е л я .

Цитати — дослівне відтворення оратором фрагмента чужого мовлення для підтвердження або обґрунтування власної позиції. Цитування — прийом ораторського мистецтва, який полягає в обґрунтуванні власних поглядів і тверджень посиланням на думки фахівця в даній галузі.

Посилання на думки авторитетних і відомих людей звучать дуже переконливо. Напр.:

Слово — наш Бог, і жити йому вічно. Запам’ятаймо це, як молитву, і з такою ж побожністю бережімо своє слово, яке дарує нам мати разом із життям, коли ми приходимо на світ.

Називаємо рідною маму, називаємо рідною мову, і це святе почуття рідності з любов’ю передав нам у статті «Рідна мова» великий педагог, українець Костянтин Ушинський, який заповів, як і Шевченко, поховати його над Дніпром: «Мова народу — кращий, що ніколи не в’яне й вічно розпускається, цвіт усього його духовного життя, яке починається далеко за межами історії. У мові одухотворяється весь народ і вся його батьківщина... Мова — найважливіший, найбагатший і найміцніший зв'язок, що з’єднує віджилі, живущі та майбутні покоління народу в одне велике, історичне живе ціле. Поки жива мова народна в устах народу, до того часу живий і народ».

І людина, і народ, і мова — все це дари Божі, святині, які маємо берегти і боронити, як власне життя і чисту душу (За Я.Гояном).

Проте цитата не тільки підтверджує висловлену автором думку, вона дає змогу висловити свою ж думку словами іншої людини. Яскрава та образна цитата пожвавлює виклад, знімає зі слухачів утому.

Інколи цитату використовують для проведення аналогії або, навпаки, підкреслення контрасту з чимось відомим і близьким. Напр.:

У Києві на Хрещатику жебра Лукаш на сопілці. «Як солодко грає, як глибоко крає...» Ніхто не кида червінці. Коли ж ти дорівняєшся до себе своїм життям, безвольний мій Лукаше? (Ю.Ряст).

Цитатою можна розпочати виступ. У такому разі цитована думка має вражати слухачів своїм змістом або ж привертати увагу ім’ям автора. Напр.:

Якось Авраама Лінкольна, який на своїх журавлиних ногах височів над усіма співрозмовниками, запитали, якої довжини повинні бути, на його думку, в людини ноги. Лінкольн відповів, що ноги мають бути якраз такими, щоб ними можна було дістати до підлоги. Коли я спитав у вашого керівника, який час мені виділено для виступу, він дав аналогічну відповідь: «Можете говорити, поки всього не скажете». Що ж, мій виступ буде не таким довгим, як Лінкольнові ноги, але досить тривалим, щоб переконатися в тому, що ви поділяєте одну з моїх думок (За А.Стівенсоном).

Цитування може задати певний тон усьому виступу.

Невичерпними джерелами цитування є Біблія, твори художньої літератури, фольклор. Проте не слід цитувати часто повторювані, а тому набридлі вислови (поспішиш — людей насмішиш; лагідне слово й кішці приємне тощо).

Заклик є особливо доречним у виступі агітаційного характеру: психологічна його спрямованість — конкретизувати, увиразнити, до яких саме дій чи вчинків прагне спонукати слухачів промовець. Часом у ролі закликів використовують рядки з художніх творів. Напр..: Борітесяпоборете! (Т.Шевченко). Лупайте сю скалу! (І.Франко).

Заклик, сформульований у лаконічному й емоційному мовному оформленні — це лозунг (гасло). Лозунг може визначати певне суспільне завдання, спонукати до виявлення ініціативи, висловлювати схвалення або осуд чогось. Напр.: Будьмо гідними громадянами незалежної держави Україна! Ганьба манкуртам!

До сприймання будь-якого лозунгу слухачі мають бути підготовлені, по-перше, попереднім досвідом власного життя, по-друге, самим змістом промови. Сам собою лозунг вплинути на свідомість і поведінку слухачів не спроможний.

Гіпербола — підкреслено надмірне перебільшення розміру, сили, значення предмета чи явища з метою надати зображуваному більшої виразності, загостреності. Напр.: Так ніхто не кохав. Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання (В.Сосюра). Хотіла б я вийти у чистеє поле, припасти лицем до сирої землі і так заридати, щоб зорі почули (Леся Українка). і стогін болю із гірського краю, протявши небо, вмерз у материк (Б.Олійник).

V. Виконання вправ на закріплення.

♦ Прочитати уривок. Визначити роль висловленого в ньому заклику. Спрогнозувати вплив заклику на адресатів мовлення.

Воскреснемо! Бо земля наша, хоч і розіп’ята на хресті історії, але свята.

Воскреснемо! Бо ми вічно були на цій Богом даній землі як народ, і помолимось, хай рідне небо пошле нам силу для життя і воскресіння.

Воскреснемо! Бо світить нам у віки пророцтво Тараса: «Не вмирає душа наша, не вмирає воля».

Встаньмо з колін, розірвімо пута, якими нас віками приковано було до чорних скель, високо підведімо голови, як це одвіку було написано нам на роду (За Я. Гояном).

♦ З-поміж поданих фразеологізмів вказати (або виписати) ті, в основу яких покладено гіперболу. Увести ці фразеологізми до самостійно складених речень.

Злива (буря) почуттів, море радості (сліз), прірва забуття, людська повінь, чекати цілу вічність.

Диктант з коментуванням. Вказати у реченнях гіперболу (літоту).

Вища Білого дому моя біла хата, бо за правду стоїть, бо на правді одвіку стоїть. Верба, злеліяна в добу глуху, вросла в зеніт, немов зелена віха. Мати дуже висока, древніша од космосу. На плечі в неї райдуга гнеться коромислом. Маленький сірий птах, маліший від сльозини, ти вічно прилітай з незбагнених верхів. Мамо, не плачте, мамо: встали ми, дужчі магми! Правда сама — за нами, предків могили — з нами! (З тв. Б.Олійника).

VI. Підбиття підсумків заняття.

VII. Домашнє завдання. Скласти план виступу на одну з тем: «Моє ставлення до реклами», «Якого оратора я справді хотів би послухати». Підготуватися до виступу, передбачивши вживання гіпербол, закликів.


ЗАНЯТТЯ 4

Тема. Виступ перед аудиторією: звертання, взаємодія зі слухачами, риторичні запитання, темп і гучність мовлення, інтонація.

Мета: пояснити значення інтонації, темпу й гучності мовлення оратора, формувати вміння її варіювати; поінформувати про прийоми налагодження контакту з аудиторією; розвивати логічне мислення, прищеплювати етичні правила, збагачувати й уточнювати словниковий запас учнів.

Хід заняття

I. Організаційний момент.

II. Перевірка домашнього завдання.

Прослуховування й обговорення підготовлених удома виступів (двох-трьох).

III. Підготовка до сприймання нового матеріалу.

♦ Прочитати записаний (спроеційований) на дошці текст поезії. Відповісти на питання: чи завжди легко тому, хто має виступити, налагодити контакт з аудиторією? Для чого потрібний такий контакт і в чому він виявляється? Визначити головну думку поезії. Що означає для оратора «самим собою буть»?

До зали «Б»
Шановна зало! Наче на рентгені
Стою, відкритий з ніг до голови,
Перед тобою на долоні сцени...
І — хоч би тінь від кущика трави!
О многолика! Я — твоя забава.
І згубний, і солодкий твій полон.
Я чую, як ротів твоїх мільйон
Волає водночас: «Ганьба!» і «Слава!»
І горе тим, що прагли угодити
На всі твої і примхи, і смаки.
Над ними присудом стоять віки.
Вгодити — означа: себе убити.
Оскільки, зало, та своєї правиш.
Заманюючи на непевну путь,
Я залишаю за собою право:
Самим собою буть.
Б. Олійник

IV. Повідомлення теми і мети заняття. Мотивація навчання.

V. Вивчення нового матеріалу.

М а т е р і а л  д л я  в ч и т е л я .

Зазвичай виступ розпочинають з етикетних формул: звертання (Пані й панове! Вельмишановні добродії! Шановні вчителі та учні! Дорогі наші випускники!), привітання, представлення, вияву радості від зустрічі (Дозвольте представитися... Щасливий познайомитися.... Радий зустрічі... Щаслива бачити... Радий нагоді поспілкуватися...).

Виступ оратора є, безперечно, монологом (від грец. monos — один та logos — слово), проте монологом особливого типу: промовець не просто говорить з аудиторією, він спілкується з нею. Відчуваючи реакцію слухачів, оратор має вчасно на неї реагувати — якусь думку уточнити, якусь проілюструвати, вчасно й доречно послатися на думку авторитетної особи, при потребі вдатися до аргументування висловлених думок або переконання. Отже, виникає своєрідний діалогічний монолог, — монолог, адресований відразу всій аудиторії й кожному слухачеві зокрема.

Готуючись до виступу, оратор має готуватись і до встановлення контакту з аудиторією. Буває, що до теми виступу або й до особи промовця аудиторія налаштована байдуже, недовірливо, а то й недоброзичливо, вороже. Щоб подолати упередженість слухачів, оратор повинен володіти відповідними прийомами.

Досвідчені промовці привертають увагу аудиторії за допомогою прийому, що зветься «чіпляючий гачок» (таку назву дав прийомові відомий російський адвокат А.Коні). «Увага кожного (дитини, неука, інтелігента і навіть ученого), — писав цей видатний оратор, — може бути привернена чимось простим, цікавим і близьким до того, що ця людина переживала й відчувала». Це може бути розповідь про якусь дивовижу, чийсь нестандартний вчинок, звернення до аудиторії з несподіваним запитанням, прохання про пораду тощо.

Іншим прийомом встановлення контакту з аудиторією є зосередження уваги оратора на доброзичливому обличчі одного зі слухачів. Звертаючись протягом нетривалого часу до цього слухача так, ніби він є єдиним, оратор, як правило, встигає зосередитися й заволодіти увагою всього залу.

Якщо промовець відчув, що слухачі стомилися, він може вдатися до прийому емоційної розрядки — запропонувати відгадати, кому належить цитована думка, пожартувати, розповісти анекдот. Після такої “передишки” досвідчені оратори зазвичай переходять до найважливішої й найскладнішої для сприйняття частини виступу.

Мета названих прийомів — викликати або зберегти увагу аудиторії. Проте для встановлення тривалого й міцного контакту зі слухачами застосування їх не є достатнім. Взаємодію оратора й аудиторії впродовж усього виступу забезпечує той діалогічний монолог, тобто прихований у монолозі діалог, присутній у самій структурі будь-якого публічного виступу. Саме такий прихований монолог допомагає досягти ефекту співпереживання.

Форми співпереживання, що його має викликати в слухачів оратор є такі: інтелектуальне та емоційне.

Інтелектуальне співпереживання спричиняється застосуванням прийому спільної мислительної діяльності оратора й слухачів. Промовець ніби «публічно» мислить — розмірковує, формулює тези, висуває гіпотези, наводить аргументи на їх підтвердження або спростування, зіставляє факти та погляди, полемізує з уявними або справжніми опонентами. Таким чином оратор свідомо вводить аудиторію у процес творчого сприймання свого виступу.

Емоційне співпереживання спричиняється особистісним ефектом зараження: якщо самого оратора не хвилюють висловлювані ним думки, аудиторія найчастіше залишається байдужою. Чим емоційнішим є виступ, тим більше він впливає на почуття людей, активізуючи їхню уяву, а відтак і думку.

Найбільшого успіху досягає оратор, спроможний викликати водночас інтелектуальне й емоційне співпереживання аудиторії.

Для зміцнення контакту зі слухачами можна застосувати такі прийоми, як вживання займенників І та II особи (Всі ми стурбовані тим, що... Я спробую вас переконати в тому, що... Вам відомо, що... Звісно, вас цікавить...), вживання дієслів у формі І та II особи наказового способу (Поміркуймо! Спробуймо розібратися... Відразу зауважимо... Зверніть увагу... Виправте, якщо я помилюся...), безпосереднє звертання у процесі виступу до слухачів (шановне панство, високошановані опоненти, дорогі однодумці, колеги, друзі), а також риторичні запитання.

Почувши риторичне запитання, слухачі від пасивного сприймання переходять до активного обдумування сказаного. По суті, риторичне запитання стверджує думку з метою активізації уваги аудиторії. Напр.: Невже хтось не розуміє, яким страхітливим лихом стала б для України втрата незалежності? Навіщо державі Україна дві державні мови?

Риторичні запитання традиційно часто застосовують політичні оглядачі та коментатори. Часом вони будують виступ, чергуючи риторичні запитання й відповіді на них. Напр.: Вас цікавить оцінка стану вітчизняного книгодрукування? Його давно визнано катастрофічним. Хочете знати, які тут відбуваються процеси? Неухильно зростає ціна на папір і поліграфічні послуги. Хто і що може врятувати ситуацію? Можливо, у когось із вас є відповідь на це болюче запитання?

Використання риторичних запитань підсилює виразність та емоційність публічного мовлення.

VI. Виконання вправ на закріплення.

♦ Прочитати. Пояснити, у якому з уривків ідеться про інтелектуальне співпереживання, у якому — про співпереживання емоційне (ефект зараження).

Якщо родилось слово не в огні, воно вогнем не стане у мені. Не піднесе мій дух на вищі вежі і не запалить у мені пожежі (О.Довгий). Висока. Чолом — до неба. Одверта, як білий день. Виходжу я перед тебе на сцену, мов під рентген. На кожну мою удачу в очах твоїх мідь цвіте. На кожну мою невдачу ти прямо говориш: «Не те». Коли у моєму слові олжа павутиння зітче, жбурни його, як полову, на сором моїх очей (Б.Олійник).

♦ Прочитати (прослухати). Про які прийоми встановлення контакту з аудиторією (зосередження уваги оратора на доброзичливому обличчі одного зі слухачів, емоційної розрядки, спільної мислительної діяльності оратора й слухачів тощо) йдеться в уривку?

Він стояв і пильно дивився в залу, а потім зробив те, що робив завжди під час своїх виступів на велику аудиторію: у всіх чотирьох кутках приміщення вибрав по одному симпатичному дівочому обличчю, а в центрі — п'яте. І усміхнувся кожному спокійно й упевнено. Усміхнувся до конкретного обличчя, яке вибрав. А залі здалося, що він усміхається до кожного, хто сидить тут. І вся зала відповіла йому добрим усміхом. Він відчув, як голова освітлюється цілющим сяйвом тверезого розуму, і впевнено заговорив. Слова його мовби літали по залі, легко й весело, ніби ластівки в сонячну днину десь над полем. Він задавав запитання сам собі і всім присутнім наче — і сам відповідав на них, викликаючи у слухачів схвалення на обличчях, сипав дотепами і сам сміявся, маючи у відповідь щирий сміх тих, хто слухав його. У людей щезло почуття, що перед ними хтось виступає з промовою. Всі захоплено дивились на людину, яка творить перед ними дійство: розкриває таємниці свого мислення оприлюднено, в усіх на очах. П'ятдесят хвилин збігли, мов одна хвилина. Закінчивши виступ, він пішов зі сцени за куліси. Уже потім розповідали йому, що зала просто розривалась від аплодисментів (За Г.Кримчуком).

♦ Виразно прочитати уривок. Визначити наявні в ньому риторичні запитання, пояснити їх роль.

Як бути з рефлексіями щодо брому, без якого нібито не можна читати нашу історію?

Сказані колись під гарячу руку, ці слова Винниченка повторюються й тиражуються і заганяють співвітчизників у комплекс причетності до жахіть нашої історії.

А яку історію можна читати без брому? І взагалі, навіщо читати історію з бромом? Історія діло давнє, вона вже минула. Дивіться трансляції засідань нашого парламенту, тут і бром не допоможе.

Та й чим, власне, наша історія гірша, ніж в інших народів?

Що, історію Англії можна читати без брому? Коли королева Марія Католицька, так і названа кривавою, страчувала протестантів? Коли у часи Шекспіра «кров з ешафотів бризкала на сцену»?

Чи історію Франції, з її Варфоломіївською ніччю, з кривавим термідором? Чи давній Рим з його гладіаторами, з його цирком, де леви на арені роздирали християн? Чи, може, історія Німеччини дає взірці ідилічного розвитку нації? Чи, може, в Італії Данте не був вигнанцем, а Торквато Тассо не збожеволів?

...Кожній нації є за що посипати собі голову попелом. Тільки не треба тим попелом запорошувати очі наступних поколінь. Ніхто з нас, нині живущих, не може нести відповідальності за давні непокутувані гріхи. Але кожен з нас зобов'язаний їх не повторити і не примножити (За Ліною Костенко).

С л о в н и к . Рефлексії — осмислення людиною власних дій; самоаналіз, роздуми (часом надмірні й хворобливо загострені) над власним душевним станом.

Диктант з коментуванням. Вказати вжиті в реченнях риторичні запитання та цитату. Пояснити їхню роль у публічному мовленні.

Якусь, батьку, волю маєм недолугу, за віки ходити звикла у ярмі. Чи синів не варта горопашна мати?! Чи сини синами недостойні буть?! (В.Забаштанський). Розпука душу рве мою — ми в рабстві жити мусим! О, чом я не поліг в бою з Уоллесом чи Брюсом? (Р.Берне). Хто сьогодні на всю Україну повторить слова Тургенєва: «Якби я був українцем, я б особисту байдужість до своєї народності вважав би за злочин, я б не схотів бути росіянином»? (І.Дзюба).

VII. Вивчення нового матеріалу.

М а т е р і а л  д л я  в ч и т е л я .

Промовець повинен мати правильну дикцію й бездоганно володіти орфоепічними нормами — правильно вимовляти звуки та наголошувати слова. Сприйняття аудиторією змісту сказаного оратором залежить як від його дикції, так і від темпу й гучності його мовлення.

Темп — це швидкість вимовляння звуків, складів, слів за певний проміжок часу. На думку фахівців, оптимальною умовою для доступності сприйняття усного мовлення є середній темп — приблизно 100–120 слів за хвилину. Найбільш важливі думки потрібно висловлювати в дещо уповільненому темпі, удаючись до їх повторення. Другорядну ж інформацію цілком можна передавати в пришвидшеному темпі.

Важливою є гучність мовлення оратора. Якщо він говорить тихо, його не почують, надто гучне виголошення промови зазвичай дратує слухачів.

За висотою голос може бути низьким, середнім і високим — це залежить від природи. Головне, щоб промовець говорив природним голосом. З метою активізації уваги слухачів оратор може вдатися до такого прийому, як посилення гучності мовлення чи підвищення тону голосу або ж навпаки: зниження гучності мовлення до шепоту й пониження тону голосу. Проте після поновлення уваги аудиторії необхідно повернутися до нормального тону, щоб у слухачів не склалося враження, що промовець нервується.

Інтонація — засіб усного мовлення, що полягає у вираженні його мелодики, гучності, темпу, наголосів та пауз. Протилежним інтонаційно багатому мовленню є мовлення монотонне.

За допомогою зміни інтонації можна передавати найрізноманітніші почуття й переживання. Учені нарахували понад 20 інтонацій, що виражають різні почуття: радості, гніву, захоплення, співчуття, розгубленості, здивування, сумніву, страху, злості, відчаю, заздрості, погрози тощо. Оратор має навчитися передавати голосом почуття, що відповідають змістові його виступу. Якщо ж інтонація промовця не відповідає змістові виголошуваного ним, то, за твердженням фахівців, 30–40% інформації слухачі не сприймають.

Основні особливості голосу оратора можна перелічити у вигляді пунктів плану:

Особливості голосу оратора

1. Правильність дикції (ясність, чіткість, правильність вимови звуків).

2. Темп мовлення.

3. Гучність мовлення.

4. Висота голосу.

5. Емоційність голосу (вміння виразити голосом адекватні змістові почуття й переживання).

VIII. Виконання вправ на закріплення.

♦ Прочитати народні прислів’я. Про які мовленнєві вади йдеться в кожному з них?

Слово видає, наче жуйку жує. Язичок гундосий не здоженеш і босим. У цього слова на милицях шкандибають. Поки скаже — тричі навколо оббіжиш. Торохтить Солоха, як діжка з горохом. Говорить, наче тісто місить (Нар. творч.).

♦ Прочитати речення, варіюючи темп — спочатку в прискореному, потім в уповільненому темпі і, нарешті, використовуючи секундомір, —у середньому (100–120 слів за хвилину). Зробити висновок про залежність сприйняття слухачами інформації від зміни темпу читання (говоріння).

Одних можна слухать, інших несила слухать, третіх не можна не слухать (Д.Меджі).

♦ Будь-яку поезію прочитати напам’ять у середньому темпі.

♦ Прочитати (проговорити) скоромовку, варіюючи темп, а потім одночасно і темп, і гучність вимови.

Забув Кіндрат Панкратів домкрат, а Панкрату без домкрата не піднять на тракті трактор, тому жде на тракті трактор Кіндрата з домкратом Панкрата.

♦ Подані звертання та речення прочитати, передаючи за допомогою інтонації різні почуття: радості, страху, здивування, байдужості, сумніву, погрози, захоплення.

Пані й панове! Леді й джентльмени! Шановні учасники конкурсу! Моя кохана!

Який я радий тебе бачити! Ми маємо поспішати. Я невимовно щасливий. Це була виснажлива робота.

Купи купу пуху! Хвалю халву. Ви часом не з Брехунівки? Навіщо вовка в село з лісу тягнути? Чи ти не з тієї ноги встав?

IX. Підбиття підсумків заняття.

X. Домашнє завдання. Підготуватися до виступу на класних зборах на одну з тем: «Яким я уявляю собі наш випускний вечір», «Чим запам'ятається мені мій останній школярський рік». Підготуватися до виголошення виступу, узявши до уваги темп і гучність мовлення, а також адекватну змістові інтонацію.


ЗАНЯТТЯ 5

Тема. Елементи практичної риторики. Тематичне тестування.

Мета: закріпити знання про виражальні засоби риторики, вимоги до виступу перед аудиторією; з’ясувати рівень засвоєння знань, сформованості вмінь і навичок з практичної риторики; розвивати логічне мислення, пам'ять, удосконалювати навички застосовувати здобуті знання в нових умовах, формувати навички самостійної роботи.

Хід заняття

I. Організаційний момент.

II. Повідомлення мети і завдань заняття. Мотивація навчання.

III. Відтворення теоретичних відомостей.

Бесіда. Запитання для бесіди.

Що є предметом вивчення риторики? Які виражальні засоби забезпечують сприйняття аудиторією змісту публічного виступу? Що таке метафора? Який різновид метафори вам відомий? Яка роль метафори в публічному мовленні? Що спільного і що відмінного мають метафора і порівняння? З якою метафорою оратори використовують протиставлення? Що таке парадокс? Навести приклад парадоксу. Що називається гіперболою? З якою метою оратори вдаються до вживання гіперболи? За якої умови можуть бути ефективними вжиті у виступі заклики (гасла)? Навести приклади часто вживаних гасел. Яка роль цитування? З якою метою оратори вдаються до риторичних запитань? Від чого залежить сприйняття змісту промови? Що таке темп мовлення? Яка буває гучність мовлення оратора? Який темп і яка гучність є для виступу оптимальними? Що таке інтонація? Показати, як за допомогою зміни інтонації можна передати різні почуття й переживання.

IV. Виконання вправ на закріплення.

♦ Прочитати, звертаючи увагу на правильність інтонування, оптимальні темп та гучність. Вказати вжиті у тексті виступу виражальні засоби риторики.

З чого народжується пісня? З великого хисту? З великого болю й туги? Ми здогадуємось, відчуваємо, що з чогось великого. Бо ті безіменні пісні, що стали часткою нашого єства, колись уперше виспівала одна людина. Вона виспівала себе, може, у кількох піснях, як Маруся Чурай, може, в одній-єдиній пісні. Як квітка агави, що квітне тільки раз. Але той раз, що породив пісню, був великим спалахом душі.

У зв’язку з поезією Бориса Мозолевського напрошується думка, що цей духовно обдарований чоловік народився створити високу й не тимчасову пісню. Мелодія цієї пісні вихоплювалася з його грудей вічним неспокоєм та тривожним пориванням.

... Восени 1993-го Борис Мозолевський відійшов у вічність. Над його труною біля Спілки письменників зібрався гурт рідних та приятелів, а замість жалобної музики прозвучав вірш голосом автора:

Простіть мене, я скоро буду з вами —
Маленька жменька сірої золи.
Простіть за все, що ви не доспівали,
Та що там блазнювать — не дожили.
Прости мене, Василику, мій брате,
За всі твої тривоги і жалі,
Що ти один ламав холодні грати,
Коли я їв свій кусень у теплі.

...Усі згадували, як років з п’ятнадцять тому виступали разом і бомбардували сон душі в різних школах та інститутах. Борис читав свої вірші російською мовою, і це було навіть добре: обиватель відчував, що це не вихватки націоналістів, а слова, над якими треба думати. Переповнена аудиторія 60-х років особливо була шокована словами поета:

Но эту компанию Хрущевых и Брежневых
Я товарищами не назову.

Тюрма Борисові Мозолевському була гарантована, але після того, як він, археолог, прославився знахідкою скіфської пекторалі у Товстій Могилі на Дніпропетровщині, дали йому спокій.

Усе навкруг тотально русифікувалось, а Борис скористався своїм привілеєм, вивчив добре українську і свої наукові розвідки, а також вірші почав писати українською. Звичайно, були незгоди з людьми, яким казав прямо у вічі:

Вже краще правду мовить на чужій,
Аніж брехать, як ви, на рідній мові.

Процес повернення до джерела був у Мозолевського поступовий і важкий. Від побутово-поверхової правди він довго й уперто докопувався до глибин національного єства і поступово дійшов до того, що українська мова заспівала у його віршах. Борис Мозолевський — один з найчесніших поетів-шістдесятників, поет симоненківського духу (За Є.Сверстюком).

♦ Переписати, розставляючи розділові знаки. У дужках після кожного речення позначити вжиті в ньому виражальні засоби.

Мови не означиш, як і Бога. Перед нею лише завмираєш у зачудуванні: «Ну, що б, здавалося, слова...» (_____) (П.Мовчан). Тріпочуться слова, мов бджоли на дощі, вривається розмова, ледве розпочата, спалахують думки й ховаються мерщій (_____) (Б.-І.Антонич).

Над обрієм сонце схилилось червоно-малиновим колом, сліпучим вогнем засвітилось і все освітило навколо, і тіні, неначе гіганти, од хмар по землі простелились. Дерева, як чорні атланти, під ношею неба схилились. (_____) (С.Бараді). В житті завжди і сили, і снаги у вірних друзів я знайду щомиті. Та добре, що існують вороги — бо як могли б ми друзів оцінити? (_____) (О.Матушек). Увійти в становище пропонують лише тоді, коли воно стає безвихідним (_____) (Д.Перлін).

V. Перевірка самостійної роботи.

VI. Проведення тематичного контролю.

Повідомлення способу перевірки знань (настанови щодо тестування).

Проведення тестування.

ТЕСТИ ДЛЯ ТЕМАТИЧНОГО КОНТРОЛЮ

1. Риторика — це наука

а) про правильну вимову звуків;
б) про правильне застосування міміки й жестикуляції;
в) про культуру спілкування;
г) про комунікацію, що переконує.

2. Порівняння — це

а) пояснення ознак одного предмета через підкреслення його схожості на інший;
б) художнє означення, що виділяє й образно змальовує характерну рису чи ознаку людини, предмета, явища;
в) послідовне зображення двох чи кількох явищ із різних сфер життя, показ подій на тлі інших, чимось подібних;
г) використання багатозначності слова чи виразу.

3. В основі метафори лежить

а) поєднання контрастних понять;
б) порушення узвичаєного порядку слів у реченні;
в) використання слів, що вимовляються однаково, а значення мають різне;
г) перенесення властивостей і ознак одного явища на інше на основі подібності.

4. Метафоричним є вираз

а) Кожна мова — неповторна (Д.Білоус);
б) Мова — система звукових знаків, що виконує комунікативні, пізнавальні, оцінні, естетичні та ін. функції (З підруч.);
в) Український правопис добре опрацьований кількома поколіннями мовознавців (3 газ.);
г) Пригорнись до мене, слово, коли щира ллється мова (Любов Забашта).

5. Гіпербола це

а) вистава чи твір, спрямований на те, щоб розсмішити засобами грубого комізму чи перебільшених зовнішніх ознак персонажа;
б) зображення, у якому комічний ефект досягається навмисним спотворенням, свідомим перебільшенням характерних рис чи ознак висміюваного;
в) надмірне перебільшення певних рис чи ознак явищ або предметів з метою їх увиразнення;
г) непомірне вихваляння та уславлення визначної суспільної події чи звершень видатної людини.

6. Антонімічним до терміна гіпербола є такий:

а) метафора;
б) епіфора;
в) секстина;
г) літота.

7. Парадокс — це

а) засіб зображення явищ дійсності у спотворено-ко— мічному, навмисне перебільшеному чи зменшеному вигляді;
б) твердження, що розходиться з усталеними поглядами і ніби суперечить здоровому глуздові, а насправді має глибокий смисл;
в) розважальний драматичний твір на побутову тему;
г) перестановка слів у реченні з метою їх увиразнення.

8. Зразком парадоксу є прислів’я:

а) Як прийде лихо, не всидиш тихо;
б) Тихше їдеш — далі будеш;
в) Моя хата скраю, нічого не знаю;
г) Кожному не вгодиш.

9. Риторичне питання — це питання,

а) з яким промовець звертається до слухачів, щоб перевірити, чи чують вони його;
б) за допомогою якого промовець хоче з’ясувати, чи зрозуміли зміст ним сказаного;
в) яким висловлюється ствердна думка чи на яке відповідає той, хто його ставить;
г) одне з питань плану підготовленої оратором промови.

10. Риторичним є таке запитання:

а) Та скажи-бо, дівчино, з якого ти села, чи з Бієвець, чи з Дешок? (І.Нечуй-Левицький);
б) Як тебе хоч звати, земляче? (Григір Тютюнник);
в) Дядьку, а ви мені можете дати «Пригоди Тома Сойєра»? (М.Стельмах);
г) Хочеш мови пізнати скарбницю? (Любов Забашта).

11. Інтонація — це

а) повторення тих самих звуків, слів, рядків на початку і в кінці тексту або його частини;
б) добір певних звуків, які сприяють створенню звукового образу;
в) елемент емоційної й звукової виразності, що виявляється у зміні висоти тону, сили звучання, тембрі голосу, чергуванні пауз;
г) засіб, заснований на називанні супротивного, коли про щось говориться ніби в позитивному сенсі, проте підтекст свідчить про протилежне.

12. Темп мовлення — це

а) швидке, без підготовки створення віршів, пісень, казок, промов тощо;
б) тривалість звучання слів та пауз, швидкість мовлення в цілому;
в) підвищена схвильованість, щиросердність, емоційність вислову;
г) розрив речення міжрядковою паузою.

Відповіді вчителя на запитання учнів (після того, як тестові завдання виконано).

VII. Підбиття підсумків заняття.

VIII. Домашнє завдання. Скласти текст доповіді на запропоновану вчителем тему (з мови, літератури). Підготуватися до виголошення доповіді.

Склала Олександра ГЛАЗОВА


Категорія: укрмова та л-ра | Додав: Nicolaj
Переглядів: 76 | Завантажень: 2 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Пошук
Реклама

Copyright Кунцівська ЗОШ I-III ступенів © 2017