Середа, 18.10.2017, 04:09
Вітаю Вас Гість | RSS

Кунцівська школа    
ВІРТУАЛЬНИЙ МЕТОДИЧНИЙ КАБІНЕТ

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог файлів

Головна » Файли » Уроки » укрмова та л-ра

Практична риторика (початок)
[ Викачати з сервера (109.8Kb) ] 08.10.2017, 14:06

ПЛАНИ-КОНСПЕКТИ
ЗАНЯТЬ ПРАКТИЧНОЇ РИТОРИКИ
(10 кл., 5 год)

ЗАНЯТТЯ 1

Тема. Вступ.

Мета: пояснити, що є предметом вивчення риторики як науки; окреслити роль і місце риторики в античному світі, визначити внесок східних слов’ян у розвиток риторики; з’ясувати причину актуальності поновлення статусу риторики як науки та навчальної дисципліни в сучасній Україні; формувати комунікативні вміння, зокрема необхідні для аудіювання й слухання-письма; розвивати мислення, увагу, пам’ять, збагачувати й уточнювати словниковий запас учнів.

Хід заняття

I. Організаційний момент.

II. Підготовка до сприймання нового матеріалу.

Робота біля дошки. Записати речення. За допомогою словника з’ясувати значення виділених слів.

Риторика — цариця душ і княгиня мистецтв (Ф.Прокопович). Найкращий оратор — той, котрий своїм словом і навчає, і дає насолоду, і справляє глибоке враження (Цицерон).

III. Повідомлення теми і мети. Мотивація навчання.

IV. Вивчення нового матеріалу.

Запис плану заняття. (У класі з високим рівнем підготов¬леності можна запропонувати скласти план самостійно, у процесі прослухування лекції.)

О р і є н т о в н и й  п л а н

1. Що є предметом вивчення риторики.

2. Три частини навчального курсу риторики: історія риторики, теоретична риторика, практична риторика.

3. Роди й жанри красномовства.

4. У чому полягає й на чому ґрунтується мистецтво оратора.

5. Батьківщина красномовства — Стародавня Греція. Славетні античні ритори: Демосфен, Цицерон, Арістотель, Платон.

6. Оратори Київської Русі — Іларіон, Кирило Туровський.

7. Риторика в Києво-Могилянській академії.

8. Чим спричинена актуальність відновлення національних риторичних традицій.

М а т е р і а л  д л я  в ч и т е л я .

Риторика — це теорія красномовства, наука й водночас мистецтво спілкування з метою переконати слухачів або співрозмовників, зробити їх своїми однодумцями. Риторику часто називають наукою переконувальної комунікації.

Значення слова оратор словники витлумачують так: людина, яка володіє мистецтвом виголошення промов; особа, що виголошує промову; особа, яка професійно займається мистецтвом красномовства; людина, наділена даром красномовства. Синонімами до слова оратор є слова ритор, трибун, промовець, красномовець.

Навчальний курс риторики складається з таких частин: історія риторики (досліджує етапи зародження й особливості розвитку риторики в історії людства: риторику Стародавньої Греції, Стародавнього Риму, становлення слов’янського ораторського мистецтва; виникнення основних видів і жанрів ораторського мистецтва, сучасні риторичні школи), теоретична риторика (вивчає закони риторики: концептуальний, закон моделювання аудиторії, стратегічний, тактичний, мовленнєвий, закон безпосереднього спілкування, системно-аналітичний закон), практична риторика (розглядає зміст усного публічного виступу, текст виступу, образ оратора, логічну культуру оратора, його мовленнєву культуру, композицію та стиль виступу, психологію аудиторії, взаємодію оратора й аудиторії, спілкування з аудиторією як творчий процес, полемічне мистецтво оратора тощо).

Залежно від змісту, мети та умов публічних виступів виділяють роди й жанри красномовства, які можна показати у вигляді такої схеми:

Роди красномовства Жанри красномовства
Академічне красномовство Лекція (вузівська, шкільна, науково-популярна), наукова доповідь, науковий огляд, наукове повідомлення
Судове красномовство Прокурорська (звинувачувальна) та адвокатська (захисна) промови. Самозахисна промова
Соціально-політичне красномовство Звітна доповідь на конференції (з’їзді, зборах, засіданні), парламентська та мітингова промови, промова під час дипломатичного акту. Військово-патріотична промова. Політичний огляд
Соціально-побутове красномовство Ювілейна, вітальна, застільна (тост), надмогильна (поминальна) промови. Виступ на прийомі
Церковно-богословське (духовне) красномовство Церковна проповідь. Промова на соборі. Офіційне звернення до пастви

Мистецтво ритора (оратора) полягає у його володінні усним словом як засобом впливу на слухачів, ґрунтується на культурі мислення, глибокій і різнобічній освіченості, на засвоєнні досвіду ораторів минулого й сучасних промовців, на бездоганному знанні мови й досконалому володінні мовленням, а також на оволодінні культурою спілкування. Оратор має бути наділений розумом, ерудицією, даром слова, певним рівнем майстерності.

Мистецтво красномовства було добре відоме в Стародавньому Єгипті, Індії та Китаї. Проте батьківщиною риторики вважають Стародавню Грецію.

Античні греки поділяли риторику на три галузі: судову, політичну й урочисту.

Той, хто звертався з позовом до суду, мав виголосити звинувачувальну промову сам. Той, кого звинувачували, також захищався сам. Великої ваги надавали не тільки доборові переконливих доказів, а й умінню такі докази якнайпереконливіше подати. Таким чином, у виграшному становищі опинявся той, хто краще володів словом.

Верховними органами влади в античних містах-державах були Народні збори, виступаючи на яких, політики зверталися безпосередньо до народу. Щоб привернути народ (демос) на свій бік, потрібно було говорити якнайпереконливіше. Отже, для політиків уміння публічно виступати було чи не найголовнішим.

Крім того, кожному громадянинові доводилося часто виступати на різноманітних багатолюдних святкуваннях, дружніх зустрічах, поминках. За таких умов красномовство виявилося необхідним усім.

Така потреба спричинила появу софістів — платних учителів практичного красномовства, що одночасно були складачами текстів різноманітних промов. Софісти володіли законами логіки, різними формами ораторського мовлення, мистецтвом сперечатися. Вони належали до школи філософів-просвітителів, що утворилася в Афінах у другій половині V ст. до н.е.

Саме софісти заклали основи риторики як науки про ораторське мистецтво. Найвидатнішим ритором-софістом був Горгій, який, удосконаливши теорію риторики, першим ознайомив із нею Афіни. На думку софістів, мета оратора — не розкрити істину, а переконати, завдання — слабке зробити сильним. Одне й те саме оратор повинен уміти як прославити, так і затаврувати.

За промову-заклик греків до боротьби проти ворогів Горгію було встановлено золоту статую (за іншими відомостями, цю статую Горгій установив собі сам).

Проти позицій софістів щодо відносності істини виступив Сократ (бл. 470–399 рр. до н.е.), для якого абсолютна істина була вищою за людські судження і трактувалася як міра всіх речей. Осуджуючи софістів за намагання силою слова переконати слухачів у чому завгодно, він наполягав на неприпустимості брати плату за уроки красномовства, стверджуючи, що продавати мудрість — однаково, що продавати красу. Свої філософські погляди Сократ поширював серед молоді у формі усних діалогів.

Учень Сократа Платон (428–348 рр. до н.е.) не вважав софістів справжніми мудрецями, протиставляючи їхній діяльності істинне красномовство, засноване на знанні істини. Платон створив власну теорію красномовства, найціннішою ідеєю якої була ідея впливу промови на людську душу.

Думки Платона про ораторське мистецтво блискуче розвинув його учень Арістотель (384–322 рр, до н.е.), який став учителем майбутнього полководця Олександра Македонського. В Афінах Арістотель заснував власну школу — лікей. Уранці в цій школі навчали філософії, а після обіду — риторики.

Найславетнішим ритором Стародавньої Греції був Демосфен (384–322 рр. до н.е.). Сучасники зазначали, що силу його слова можна порівняти хіба що з вихором чи блискавкою. Семирічним Демосфен утратив батька. Досягнувши повноліття, він змушений був позиватися з опікунами, які підступно позбавили його спадщини. Судові процеси спонукали юнака зацікавитися ораторським мистецтвом.

Найперший невмілий виступ Демосфена в суді викликав кпини й глузування. Щоб досягти успіхів у красномовстві, йому довелося не тільки вчитися правильно будувати промову, а й долати вроджені фізичні вади (слабкість голосу, погану дикцію, переривчастість дихання, нервове пересмикування плечима). Ось як розповідає про наполегливість Демосфена грецький письменник Плутарх: «Він облаштував собі під землею особливе приміщення й щоденно спускався туди відпрацьовувати сценічні прийоми та зміцнювати голос, нерідко проводячи там по два, а то й три місяці підряд, наполовину поголивши голову, щоб неможливо було з’явитися на людях, навіть якщо захочеться. Шепеляву вимову він намагався виправити тим, що, набравши в рот камінців, читав уривки з поетичних творів; голос його гучнішав під час промовляння на бігу або ж піднімаючись на гору, промовляв вірші або якісь інші довгі фрази».

Збереглося понад 60 промов і листів Демосфена. Найвідомішими є його політичні промови, виголошені проти македонського царя Філіппа, який намагався позбавити Афіни самостійності. Як вождь антимакедонської партії, боровся проти керівника македонської партії Есхіна. Дійшло до судової справи, яка для тодішньої Греції стала визначною подією. Промови обох ораторів — Демосфена й Есхіна — яскраві зразки політичних виступів.

На Дємосфенових промовах вчилися цілі покоління античних ораторів. Його промови брав за зразок один із найславетніших давньоримських ораторів Цицерон (106–42 рр. до н.е.), якого вважають батьком риторики, бо на основі багатого досвіду йому вдалося створити власну теорію красномовства. Якщо такі філософи, як Сократ і Платон, не вважали риторику самостійною наукою, а ритори (Демосфен) обстоювали протилежне, то Цицерон запропонував компромісний варіант: риторика — це істинна наука, що є практичною й корисною систематизацією ораторського досвіду. Цицерон стверджував, що красномовство народжується з багатьох знань і вмінь. Ідеальним оратором сам Цицерон вважав людину високої культури, яка знає історію, філософію, літературу, юриспруденцію, може володіти аудиторією, примушуючи людей сміятися або плакати. Основою ораторського мистецтва Цицерон вважав глибоке знання предмета обговорення; якщо ж промова не приховує глибокого змісту, то її словесна форма залишається пустопорожньою балаканиною. Він зазначав також, що ритор має бути патріотом, громадянином, який живе ідеалами держави й народу.

Найпершу промову Цицерон виголосив у віці 25 років, останню — на 63 році (у рік смерті). Усього виголосив понад 100 промов, тексти 57 з них збереглися до нашого часу.

Найвідомішими ораторами Київської Русі були перший Київський митрополит Іларіон та Кирило Туровський (обидва жили в XI ст.).

Найвідомішою проповіддю митрополита Іларіона є Арістотель «Слово про закон і благодать», де стверджено визначну роль Київської Русі та обстоюється її право на самостійність. Проповідь перейнята винятковою глибиною думки, образністю й емоційністю.

Кирило Туровський — автор багатьох піднесених величальних промов, блискучий оратор. Велику цінність становить «Слово в новий тиждень після Пасхи», де К.Туровський окреслює роль проповідника, ритора: «Нині ратаї слова, приводячи словесних ягнят до духовного ярма і занурюючи рало у мисленнєвих борознах, проводячи борозну покаяння й засипаючи сім’я духовне, надіями майбутніх благ веселяться».

У XVII–XVIII ст. курс риторики викладався у Києво-Могилянській академії, яка, будучи глибоконаціональним навчальним закладом, орієнтувалася на найпрогресивніші здобутки кращих європейських університетів. До наших днів дійшли описи 183 підручників риторики, 127 яких було складено в академії. Ім’я академії прославили такі видатні ритори, як Григорій Сковорода (1722–1794), Феофан Прокопович (1681–1736), Михайло Ломоносов (1711–1765).

Ось уривок із вступу до твору Феофана Прокоповича «De officium oratore», що є записом курсу лекцій, прочитаного цим видатним громадським та церковним діячем латиною у 1706–1707 рр. у Києво-Могилянській академії:

Молоді оратори! Вступивши до школи красномовства, знайте, що ви прагнете до такої почесної справи, яка настільки корисна, що її належить викладати не лише для вашого добра, а й на благо релігії й Батьківщини. Бо це є та цариця душ, княгиня мистецтв, яку всі вибирають з уваги на достоїнство, багато хто бажає з огляду на користь, а лише деякі осягають, як внаслідок нерівних сил таланту, так і через обсяг самого предмета.

...Що, скажіть, є могутнішим і більш нездоланним, ніж людський дух? Якщо він твердий і хоробрий, то не зможе пом’якшитися вогнем і не дозволить зламати себе залізом. Стріли, мечі, тарани можуть мати владу над тілом, можуть підривати мури, проте не можуть подолати загартованого духу. Отже, якою має бути та сила, котрій міг би підкоритися дух? Напевне, такою силою є красномовство. Воно легко проникає в душу, захоплює й жене куди хоче, робить якою хоче, зміцнює, запалює гнівом, хвилює обуренням, дотикає любов’ю, спонукає до сліз, розвеселяє, наповнює зворушенням чи страхом. Навіть царі стають рабами промовця, дозволяють вести себе, куди б він не захотів. Що ж сильніше за це мистецтво?

Ф.Прокопович вважав, що риторика охоплює всі предмети, які цікавлять людину. Мета риторики — навчити, як у промові дати відповіді на важливі запитання, а тоді, за допомогою мистецтва слова, переконати, що ці відповіді є правильними.

Найперший підручник риторики російською мовою написав випускник Києво-Могилянської академії Михайло Ломоносов. Риторику він визначав як науку про писемне й усне мовлення. У своїй праці виділяє власне риторику, тобто вчення про красномовство взагалі; ораторію, тобто настанови до складання промов у прозі; поезію, тобто настанови до складання поетичних творів. Пізніше вся російська риторика спиралася на підручник М.Ломоносова.

Необхідність відновлення національних риторичних традицій спричинена тим, що нині виникла гостра потреба в особистостях, які спроможні самостійно мислити, переконувати, спонукати й скеровувати співгромадян до поступу до істини, добра й краси. Сьогодні ми розуміємо риторику як науку, що спроможна відіграти роль синтезатора багатьох наук, спрямованих на розвиток мовної особистості: педагогіки, соціальної й особистісної психології, стилістики, культури мовлення, лінгвістики тексту тощо.

Відновлення статусу риторики як науки й навчальної дисципліни має стати кроком на шляху до творення демократичного й високоцивілізованого суспільства.

С л о в н и к . Комунікація — спілкування. Ерудиція — глибокі знання в певній галузі науки чи в багатьох галузях, широка обізнаність, начитаність. Компроміс — порозуміння, згода, досягнуті шляхом взаємних поступок. Статус — законодавчо закріплене правове становище.

V. Закріплення вивченого.

♦ Прочитати. Прокоментувати зміст кожного з уривків. Що вам відомо про осіб, які висловили ці думки?

Заговори, щоб я тебе побачив (Сократ). Красномовство є мистецтво керувати умами. Обов'язок оратора — говорити правду (Платон). Нічим не можна завдати більшої шкоди, ніж промовляючи брехливо. Якщо люди, в яких державна діяльність полягає у промовах, не казатимуть правди, тоді хіба можна надійно керувати державою? (Демосфен). Оратор багатий не лише словами, а й думками. Нічого немає прекраснішого за досконалого оратора, не кажучи вже про красномовство, якому належить влада у всякій миролюбній та вільній державі (Цицерон).

Диктант з коментуванням. Що вам відомо про осіб, які згадуються у реченнях?

Вклоняюсь низько мудрецям, але люблю, неначе тата, я проповідника Сократа, людської мудрості вітця. Від нього йшов колись Платон, і Ксенофонт, і Арістотель, о, як він не приймав нудоти затертих істин та ікон! О, як він глупства не любив! Він був філософом по крові, неперевершеним у слові, хоч ні рядочка не лишив! (Любов Забашта). Все, що він знав, йому здалось замало, ні перед ким не гнув він голови: йому церковний сан пропонували, а світ ловив, та так і не зловив. І освітив життя щоденну прозу вогнем своїх думок Сковорода. Все, що осилив його світлий розум, він людям майбуття заповідав (Б.Дегтярьов).

Д л я  д о в і д о к . Ксенофонт — античний філософ і ритор.

VI. Підбиття підсумків заняття.

VII. Домашнє завдання. За записаним (самостійно складеним) на занятті планом підготувати повідомлення про риторику як науку.


ЗАНЯТТЯ 2

Тема. Тема виступу. Підготовка до виступу: добір матеріалу, його обдумування, конспект ключових слів.

Мета: ознайомити із складовими докомунікативної фази творчої діяльності оратора, пояснити взаємозумовленість теми й мети виступу, ознайомити з порядком підготовки до виступу, зокрема з можливими способами опрацювання матеріалу (виписками, складанням конспекту); формувати комунікативні вміння; розвивати увагу, пам’ять, мислення, мовлення, збагачувати, уточнювати й активізувати словниковий запас учнів.

Хід заняття

I. Організаційний момент.

II. Перевірка домашнього завдання.

Бесіда. Запитання для бесіди.

Що є предметом вивчення риторики? Чому риторику вважають водночас і наукою, і мистецтвом? Яка країна є батьківщиною риторики? Яку роль відігравало красномовство в суспільному житті Стародавньої Греції й Стародавнього Риму? Яких найвизначніших античних ораторів ви знаєте? Які ритори Київської Русі вам відомі? Кого й чому вважають батьком риторики? У чому полягає мистецтво оратора? На чому має ґрунтуватися його мистецтво? Що спричинило потребу відновлення національних риторичних традицій? Що означає — відновити статус риторики як навчальної дисципліни?

III. Повідомлення теми і мети уроку. Мотивація навчання.

IV. Вивчення нового матеріалу.

М а т е р і а л  д л я  в ч и т е л я .

Ще від часів Арістотеля розрізняють три основні фази діяльності оратора — докомунікативну (підготовчу), комунікативну (діяльність оратора перед аудиторією) та посткомунікативну (аналіз сказаного після виступу).

Діяльність оратора до і в процесі виступу можна показати у вигляді таблиці:

Докомунікативна фаза   Комунікативна фаза
Визначення мети й теми виступу
Оцінка оратором аудиторії та ситуації спілкування
Добір матеріалу до виступу
Композиційно-логічне оформлення виступу
Робота над стилем виступу
Репетиція Виступ
Відповіді на запитання
Ведення дискусії (якщо виникла потреба)

Тема виступу зумовлена передовсім його метою. Отже, вибрати тему свого виступу оратор може, лише з'ясувавши, з якою метою він виступатиме.

Мета виступу може бути така: поінформувати про щось, переконати в чомусь, надихнути, спонукати до певних вчинків або дій, розважити. Часом один виступ може бути підпорядкований виконанню кількох завдань — двох або й трьох — одночасно.

Залежно від мети виступу визначають його вид.

Інформаційний виступ є на сьогодні найпоширенішим. Певною мірою до цього виду можна залічити шкільну й вузівську лекції, пояснення вчителя, відповідь школяра, повідомлення теле- чи радіожурналіста. В основу такого виступу покладено конкретне, точне й правдиве повідомлення фактів, подій, явищ.

Виступ з метою переконати звернений водночас і до розуму, і до почуттів людей. Суть справи викладають, оперуючи логічними міркуваннями, але вплинути намагаються передовсім на емоції й почуття слухачів. Мета такого виступу — довести або спростувати певну думку. Мета оратора — зробити слухачів своїми однодумцями щодо спірного питання, тому тема такого виступу зазвичай дискусійна. Виступ викличе зацікавлення, якщо тема є актуальною, а окреслена проблема такою, що піддається розв’язанню. Успіх такого виступу залежить від добору переконливих аргументів.

Надихаючий виступ. До цього виду належить більшість виступів на політичних зібраннях чи різноманітних зборах. Сюди можна зарахувати виступи політиків у переддень виборів. Суть виступів — визнання й увиразнення суспільної чи моральної значущості певних вчинків конкретних осіб. Такі виступи звернені до почуттів, зосереджують увагу на наболілому, пробуджують почуття вдячності, відданості, обов’язку.

Виступ з метою спонукати. Спонукання може висловлюватися прямо, тобто формулюватися у вигляді недвозначних закликів, а може бути опосередкованим, тобто прихованим у підтексті сказаного. Заклики можуть мати політичний, економічний характер, стосуватися моралі суспільства. Успіх виступу залежить від того, наскільки спроможними є слухачі до дій чи вчинків, до яких їх спонукають (наприклад, надати матеріальну допомогу біженцям із місцевості, де трапилося стихійне лихо).

Розважальний виступ можна почути на концертах, святкових бенкетах, де відпочиває приємне товариство. Це привітальне слово на весіллі або відзначенні ювілею, тост, весела популярна лекція. У такому виступі має бути конкретність, новизна, серйозна думка може поєднуватися з гумором, іронією або самоіронією, правда з вигадкою, об’єктивність із перебільшенням. Неодмінною вимогою до змісту таких виступів є тактовність.

Після окреслення мети виступу промовець має визначити його тему. Вибір теми підпорядковується таким критеріям.

1. Тема виступу має відповідати рівневі освіти й обізнаності з проблемою самого оратора.

2. Тема має бути актуальною, суспільно значущою, а отже, цікавою для слухачів.

3. Тема має зацікавити слухачів або своєю новизною, або нестандартним трактуванням обговорюваного питання.

4. Бажано, щоб у виступі на вибрану тему розв'язувалася певна проблема.

Звідки добирати матеріал для виступу? Є такі традиційні джерела: читання, спілкування з людьми, спостереження й роздуми, особистий досвід. До традиційних джерел слід додати новітні інформаційні технології, передовсім використання інтернету.

V. Виконання вправи на закріплення.

♦ Прочитати подані уривки з виступів у такій послідовності: 1) з інформаційного виступу; 2) з виступу з метою переконати; 3) з виступу з метою надихнути або спонукати; 4) з розважального виступу.

Він мав би бути Президентом, але був лише півтора року міністром культури — в епоху безкультур’я і безгрошів’я. Його звільнили, навіть не вибачившись, хоча б годилося це зробити перед людиною такого калібру. Високообдарований і чіткий, високоосвічений (і як це йому вдалося без Гарвардів чи Оксфордів?) і на диво делікатний, красивий і досі ставний, улюбленець багатьох і предмет заздрості інших — ось він який, редактор «Сучасності» і голова Шевченківського комітету, академік-секретар і вічний учень, він є вчителем, порадником і взірцем. Епоха ламала його, але не зламала — ось він іде до свого повноліття, повен пекучих роздумів про ту, про яку сказав його найбільший учитель:

...Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу,
Що проклену святого Бога,
За неї душу погублю...
(З привітання І.Драча на ювілеї І.Дзюби).

* * *

З метою увічнення пам’яті видатного українського письменника та громадського діяча Олеся Гончара Київський міський голова О.Омельченко підписав розпорядження «Про спорудження пам'ятника класикові української літератури, видатному громадському діячеві Олесю Гончару в сквері на розі вулиць Чапаєва та Михайла Коцюбинського у Шевченківському районі». Конкурс на кращий пам'ятник О.Гончарові виграв народний художник України Володимир Чепелик. Нині пам'ятник уже відлито в бронзі і встановлено у сквері неподалік будинку, де багато років жив і творив класик української літератури (3 виступу на зборах).

* * *

Дістаньте й прочитайте прекрасно видану й чудову за змістом книжку Яреми Гояна «Воскреснемо!». Ця опоетизована хрестоматія про наших світочів стане в пригоді і вчителям, і учням, і всім, хто не байдужий до нашої держави, її мови, духовних цінностей. Книга сповнена великої любові до тих, про кого пише письменник, цікавих розповідей про Василя Стефаника, Василя Касіяна, Юрія Федьковича, Марка Черемшину, Ольгу Кобилянську (3 виступу на нараді).

* * *

Питання української мови в нашому суспільстві, у сфері медицини зокрема, для мене завжди було актуальним і, на жаль, болючим. Болючим тому, що за 42 роки мого проживання в Києві і роботи як медика-науковця доводилося зазнати всякого, і лише тому, що постійно спілкувався українською. Говорю не як фахівець з мовних питань, а як українець, який засвоїв мову галицьких українців, знайомий з літературою й мовою діаспори, проте вже давно «онаддніпрянився».

Погоджуюся з багатьма пропозиціями щодо змін до українського правопису, проте не сприймаю и на початку незапозичених слів. Малоприйнятним вважаю відмінювання запозичених слів на . Моя думка — судження одного з тих, кому доведеться сприймати нововведення до правопису. Філологи мали б узяти до уваги латинський вислів «Ut fiat et altera pars auditor» (Хай буде вислухана інша сторона) і справді прислухатися до думки «споживачів» продуктів їхньої діяльності.

Не лікувати хворого (а нашу мову вганяли у хворобу десятиліттями) тільки тому, що метод може бути «насильницьким», не можна собі дозволити. Проте оберегти пацієнта від зайвих травм необхідно (3 виступу на зборах).

VI. Підготовка до сприймання нового матеріалу.

♦ Прочитати речення, заздалегідь записані на дошці (або спроектовані). Прокоментувати зміст кожного з речень. Відповісти на питання: «Як потрібно, на вашу думку, готуватися до виступу?», «Чи потрібно робити записи?»

Публічний виступ — це мандрівка до певної мети, і її маршрут має бути нанесений на карту (Д.Карнегі). Людина, яка починає промову, не продумавши її структури, нагадує корабель, який виходить у море без стерна (І.Томан). Виграні баталії, надійні мости та вдалі виступи — результати добре обміркованого плану (П.Сопер).

VII. Вивчення нового матеріалу.

П о я с н е н н я  в ч и т е л я .

Успіх виступу забезпечує ретельна підготовка. Непідготовлений оратор хвилюється вже від самої думки про те, що йому доведеться імпровізувати перед аудиторією.

Більшість фахівців радить у процесі підготовки до виступу робити виписки на картках однакового формату. Під переказаною своїми словами чужою думкою або цитатою зазначають її джерело.

Готуючись до виступу, корисно скласти його план, у якому зафіксується логічна структура, а також послідовність та взаємозв’язок висловлюваних думок. Менш досвідченому ораторові варто скласти конспект виступу. Конспект може являти собою повний текст або ж складатися із ключових слів. К л ю ч о в і  с л о в а — це найважливіші слова у змісті речення або абзацу. Під час виголошення промови саме на ключові слова падає логічний наголос.

VIII. Виконання вправ на закріплення.

♦ Прослухати магнітофонний запис виступу (або прочитати його текст). Виписати ключові слова у тексті (їх підкреслено). Пояснити значення запису ключових слів у процесі підготовки до виступу.

І. Високодостойний і дорогий пане Президенте, високоповажні провідники українського народу, дорогі пані і панове! Любі переможці!

Вважаю, що мала річ зроблена — набагато важливіша, ніж великі справи, про які тільки говорять. Можна мати добрі ідеї, і можна мати гроші, але ці два чинники мертві, якщо немає третього. Цей третій чинник — здібні люди доброї волі, які вміють і хочуть ввести ідею в життя.

Я почуваю себе щасливим, що досі мені вдавалося ці три елементи поєднувати. На жаль, брак поєднання цих трьох елементів повсюдно видно сьогодні в Україні.

Ідея проведення конкурсу знавців української мови виникла кілька років тому на загальних зборах Ліги українських меценатів.

Без урядової структури ідея конкурсу не могла б вийти поза межі Києва чи Львова і потрапити до кожного районного міста, навіть до найглухіших сіл. За те, що конкурс справді став всеукраїнським, я складаю щиру подяку вам, Леоніде Даниловичу, і всім тим в українському уряді, які причетні до успіху програми.

Гріхом було б не подякувати моїм однодумцям з Ліги українських меценатів і в першу чергу виконавчому директорові Ліги письменникові Михайлові Слабошпицькому. Він справді був головним двигуном і координатором конкурсу на всіх його рівнях.

До успіху конкурсу причетні також місцеві урядовці, вчителі й учні. їх багато, але мені хотілося б усім їм також подякувати.

Може, хтось думає, що я усіх хвалю для годиться. Це не так. Моєю міркою е результат праці. До мене в Канаді телефонують люди і дивуються: я сорок п’ять років жертвував гроші на українські справи, і ніхто не знає, де ті гроші ділися, але тепер мене зустрічають люди і до мене пишуть, дякуючи, що я підтримую відродження української мови.

Багато менших від нас народів у світі зберегли і розвивають свої мови, а в нас п'ятдесятимільйонний народу більшості своїй говорить накинутою нам чужою мовою. Це не звучить природно, збоку це звучить якби пси нявкали. Але природні процеси набагато сильніші, ніж процеси, плановані людьми, і наш конкурс очевидно показав, що молоді сили України знають і поважають свою мову.

Завдяки конкурсові серед українців в Україні та за її межами відізвалась українська гідність і самоповага. І саме це найбільше менетішить, і за це я найбільше вам вдячний! {З виступу на святі української мови у Національній філармонії 24 травня 2001 р. почесного президента Ліги українських меценатів Петра Яцика).

II. Шановні добродії!

Результати конкурсу знавців української мови спричинили роздуми щодо застосування такої форми впровадження десятої статті Конституції України в життя. Звичайно, щоб знайти оптимальні форми проведення конкурсу зі знання української мови всіма виборними і призначеними чиновниками, таку ідею слід обговорити всією громадою. Конкурс можна було б провести кількома етапами: спочатку для уряду, Адміністрації Президента і народних депутатів, потім — для обласник чиновників і т.д. Якби ж це йшло від Міністерства освіти й науки України та отієї Ради з питань мовної політики, що існує при Президентові і не виявляє найменших ознак життя! До проведення конкурсу-екзамену можна було б залучити таких авторитетних фахівців, як І.Дзюба, А.Погрібний, В.Яворівський.

І щоб не погоджуватися на такий своєрідний екзамен ніхто не мав права! Треба тільки дати кілька місяців на підготовку. (З виступу на конференції).

♦ Прочитати поданий план виступу. На його основі визначити ситуацію спілкування (в офіційній чи неофіційній ситуації відбуватиметься спілкування, хто є адресатом; мета спілкування). Виголосити за планом промову, використовуючи подані нижче ключові слова. Пояснити значення запису ключових слів у процесі підготовки до виступу.

1. Гості нашого міста — представники української діаспори з Канади (США, Бразилії).

2. Любов до Вітчизни передається генетично.

3. Батьківщина пам'ятає своїх дітей.

4. Місто раде гостям.

5. Краса рідної природи.

6. Пам'ятки історії та культури.

7. На три дні гостей прихистять в українських сім'ях.

8. Мандрівка рідною землею продовжиться відвіданням Львова.

Ключові слова: українська діаспора; рідні діти; довгождана зустріч; місто підготувалося; краєвиди; обійстя; майдани і вулиці; пам'ятні місця; історичні пам'ятки, музеї, галереї, мистецькі скарби; витвори народного генія; відчуття краси й гармонії; вроджений смак; вишуканість; майстерність; гостинність; очікує Львів.

IX. Підбиття підсумків заняття.

X. Домашнє завдання. Підготуватися до виступу (записати ключові слова, дібрати й систематизувати матеріал, скласти план) на одну з тем:

Моє ставлення до детективної літератури — для виступу на засіданні літературного гуртка.

Моє місто раде гостям — для виступу на зустрічі гостей — представників української діаспори з Канади (Америки, Польщі).


ЗАНЯТТЯ 3

Тема. Основне в змісті виступу (об'єктивність, ясність, образність, цілеспрямованість, повторення основних думок, гумор, дотепи, іронія).

Мета: пояснити, у чому виявляється об'єктивність, цілеспрямованість та лаконізм оратора, ясність і образність його мовлення, пояснити роль гумору, іронії, дотепів; розвивати логічне й образне мислення, уяву, пам'ять, уточнювати, збагачувати й активізувати словниковий запас учнів.

Хід заняття

I. Організаційний момент.

II. Повідомлення теми і мети уроку. Мотивація навчання.

III. Вивчення нового матеріалу.

П о я с н е н н я  в ч и т е л я .

Важливими критеріями майстерності оратора є такі якості ним сказаного, як об'єктивність, ясність, образність і цілеспрямованість.

Об'єктивність. Оратор має повідомляти лише достовірну, ретельно перевірену інформацію. Якщо промовець наводить конкретні статистичні дані, його виступ виграє від посилань на джерела інформації. Якщо порушуються питання, які сприймаються слухачами неоднозначно, оратор повинен бути підкреслено об'єктивним у наведенні фактів, неупередженим і толерантним у їхній оцінці.

Ясність мовлення — це смислова прозорість виступу, що забезпечує його зрозумілість, доступність, безперешкодне засвоєння аудиторією.

Образність — наявність у тексті виступу живих картин, які дають можливість не тільки осмислювати почуте, а й, уявляючи його, ніби сприймати всіма почуттями — бачити, чути тощо. Пам'ять більшості людей краще утримує образи, ніж логічні поняття. Крім того, саме образність, справляючи на слухачів сильне враження, активізує увагу й сприяє міцному запам'ятовуванню.

Цілеспрямованість. Конкретний задум виступу, його мета та головна думка мають бути висловлені гранично чітко або ж легко простежуватись у підтексті сказаного. Якщо слухач змушений розгадувати наміри оратора, промова справить на нього негативне враження. Ще гірше, коли оратор сам не усвідомлює мети власних слів.

IV. Виконання вправ на закріплення.

Диктант із завданням. За диктованими початками завершити й записати народні прислів'я. Якою мірою вони стосуються такої риси промовця, як об'єктивність?

Що не кажи, а ... . Кому правди не треба, тому .... Неправдою далеко зайдеш, та ... . Хто вчора збрехав, тому ... .

Для довідок. ... правдою дорожи. ... честь не потрібна. ... назад не вернешся. ... завтра не повірять.

♦ Заздалегідь записані на дошці речення прочитати в такій послідовності: ті, у яких ідеться про ясність, та ті, у яких говориться про образність сказаного.

Ясність — головне достоїнство мовлення (Арістотель). Люди не стільки слухають промову, скільки бачать і відчувають її. Слово, що не викликає образів, стомлює слухачів (Р.Гарріс). Ніщо не дає права оратору мучити слухачів важкими поняттями. Сильним та зухвалим летом він може ширяти попід небесами, але ніколи не повинен зникати з поля нашого зору (М.Сперанський). Я знаю слова, що печуть, висаджують спокій в повітря, і знаю такі я, що путь до серця знаходять, як вістря (М.Доленго). Красномовство — це мистецтво говорити так, щоб ті, до кого ми звертаємося, слухали не лише без труднощів, але із задоволенням [Б.Паскаль).

V. Вивчення нового матеріалу.

П о я с н е н н я  в ч и т е л я .

Потрібно пам'ятати: те, що є цілком зрозумілим для промовця, можуть не відразу зрозуміти слухачі. Для осягнення нових думок їм потрібен час, а також повна зосередженість. Тому основні, ключові положення промови протягом виступу потрібно повторити не менш як три рази. Під час таких повторень слід уникати одних і тих самих висловів: якщо переказати думку слово в слово, це може образити аудиторію. Якщо для висловлення тієї самої думки дібрати інші слова — слухачі не сприймуть це за повторення.

Промовець має бути лаконічним, тобто небагатослівним, висловлюватися стисло й чітко, додержуючи визначеного М.Некрасовим правила: «Щоб словам було тісно, а думкам — просторо».

Промову не потрібно переобтяжувати теоретичними міркуваннями, абстрактними поняттями, термінологією. Щоб пожвавити виступ, зробити його цікавішим, оратор може вдатися до використання доречних і влучних афоризмів, крилатих висловів, прислів'їв, приказок. Найбільше пожвавлюють виступ дотепи.

Дотеп — це жарт, кмітливий та влучний вислів з гумористичним або сатиричним відтінком. Удаючись до дотепів, необхідно відчувати відмінність між гумором і сатирою.

Гумор — це комічне й водночас доброзичливе зображення подій чи явищ. Людина, наділена почуттям гумору, вміє помічати навколо комічне й говорити про це, викликаючи у співрозмовників сміх, поліпшуючи їхній настрій.

Іронія — це тонке, приховане глузування. Той, хто вдається до іронії, може із серйозним виглядом висміювати те, про що говорить. Ось пройнятий іронією уривок з газетної публікації:

Дроворубові раптом заманулося стати скрипалем? Ну що ж! Треба тільки потратитись на скрипку, на педагога, вивчити ноти. Паганіні чи Которовичем дроворуб не стане, але пілікати, можливо, навчиться. Тільки от на сцену його не пустять, це вже точно.

Стати ж поетом і вийти на суспільну сцену можна, як тепер кажуть, без проблем. Не потрібно жодних витрат і клопотів. Навіть нотної грамоти літератури, себто мови, не обов’язково знати. Сучасні видавництва все надрукують, навіть не редагуючи.

Бере автор ручку, папір, переноситься спогадами у своє «босоноге дитинство» і карбує епохальні рядки:

Як з дідом ми корів попасли і гнали їх на водопій,
То в небі сонечко вже гасло і світ співав навколо мій.
Навколо паслися корови, знайшовши спокій на лугах.
І дід, співаючи псаломи, стояв у білих постолах.

Щасливі корови! Вони знайшли спокій під охороною автора і діда. Сам же автор, витворивши таку «лірику», звертається до знайомого дядечка, аби спонсорував написане, і — в друк. Відтак через тиждень-другий з’являється на світ Божий нове видання — навіть без редакторської правки. Дарма, що Закон України «Про видавничу справу» передбачає спрямування цієї самої видавничої справи на «сприяння соціально-культурному розвитку українського народу» (З газ.).

Вдаючись до іронії, необхідно пам’ятати, що бути предметом глузування люди не люблять. Через те у публічних виступах іронія має бути безособовою. Зате самоіронію аудиторія сприймає позитивно.

VI. Виконання вправ на закріплення.

Пояснювальний диктант. Пояснити значення терміна лаконізм, у разі потреби звернувшись до словника. Наскільки лаконічність важлива для оратора?

Монети, які найбільше цінуються, — ті, які мають найбільшу вартість при найменшому обсязі; так і сила промови полягає в умінні висловити багато кількома словами (Плутарх). Багато говорити і багато сказати не є те саме (Софокл). Базіка подібний до маятника: того й іншого потрібно зупиняти (Козьма Прутков). Оратори — речисті златоусти. Оратори — нащадки Заратустри. Вони самі в біді та невезучості вражаються синдромом балакучості. Чи прийде час, коли пустомолоти залишаться, нарешті, без роботи? (В.Кочевський). Язик довгий у того, чиї докази короткі (Нар.творч.).

С л о в н и к . Заратустра — пророк, реформатор давньоіранської релігії: Синдром — поєднання ознак, симптомів, характер— них.для певного захворювання.

Диктант із коментуванням. Витлумачити значення виділених термінів, у разі потреби звернувшись до словника.

I. Дуже добре, коли оратор показує у виступах комічні аспекти життя, нікого не ображаючи (І.Томан). Людей на світі смуток не трима. Розвію хмару, над життям навислу. Іронія — це блискавка ума, котра освітить всі глибини смислу (Л.Костенко). Гумор має бути глазур'ю на торті, але не самим тортом (Д.Карнегі).

II. Ось три основні властивості, що відрізняють людину від тварини: усвідомлення невідворотності своєї смерті, мова та сміх. Отже, не люди — не сміються. У такому разі не сміються лише нелюди. Тож нормальна людина потребує гумору так само, як потребує повітря, чистої води та їжі.

З історії знаємо: українець може існувати без їжі, без води і навіть без повітря, але без гумору — то не українець (За Є.Дударем).

С л о в н и к . Іронія — прийом ораторського мовлення, в основі якого лежить заперечення під виглядом ствердження. Таке іносказання вміщує негативну оцінку, висміювання чогось. Іронія збуджує цікавість слухачів, часто пом’якшує думку, позбавляючи її категоричності. Гумор — вид комічного, коли людські вади або окремі риси в людських характерах, поведінці, вигляді піддаються доброзичливому висміюванню.

♦ Прочитати (прослухати) жарти. У виступах на яку тему і перед ким використання кожного з них було б доречним?

I. До салону краси заходить Баба Яга й каже: «Зробіть мене красивою!» — «А гроші у вас є?» — «Стільки, що вам і не снилось!» — «Тоді незрозуміло, навіщо вам краса?»

II. У лісі на пеньку сидить вовк. Так йому, бідоласі, погано: голова болить, усього трусить. Підходить лисичка: «Привіт, вовче! Що, знов увечері перебрав?» — «Угу!» — «Погубить тебе алкогольна залежність! Скільки казала: не їж п'яних!» (Надія Семена).

VII. Підбиття підсумків заняття.

VIII. Домашнє завдання. У творах художньої літератури знайти приклади застосування іронії, виписати їх (4– 5 речень).


Категорія: укрмова та л-ра | Додав: Nicolaj
Переглядів: 55 | Завантажень: 1 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Пошук
Реклама

Copyright Кунцівська ЗОШ I-III ступенів © 2017