Четвер, 19.10.2017, 18:23
Вітаю Вас Гість | RSS

Кунцівська школа    
ВІРТУАЛЬНИЙ МЕТОДИЧНИЙ КАБІНЕТ

Статистика

Онлайн всього: 10
Гостей: 10
Користувачів: 0

Каталог файлів

Головна » Файли » Уроки » укрмова та л-ра

Світи в віках
[ Викачати з сервера (91.0Kb) ] 01.12.2015, 16:25

Світи в віках Божим смолоскипом
Сценарій літературного альманаху, присвяченого Олені Телізі.

Автор: А. В. Жадан

Мета виховного заходу: Сприяти поглибленню знань про життєвий і творчий шлях О. Теліги, розвивати інтерес до національних надбань українського народу;

Виховувати почуття патріотизму, мужності, відповідальності перед своїм народом, національну самосвідомість.

Обладнання: вишитий рушник, калина, портрет поетеси, ілюстрації, критичні та художні публікації.

Плакати, написи:

1. З’явилася вона, спалахнула і згоріла на тяжкім та сірім, потім криваво-червонім небі війни й революції, неначе блискуча звізда, лишаючи, хоч згасла фізично, яскраве світло по собі, яке палахкотітиме нащадкам.

Д. Донцов

 

2. Вона завжди і всюди посміхалася усміхом любові до світу, до сонця, і сама була як сонце, що обдаровує своїм промінням усі живі істоти, добрі й злі.

О. Бабій

 

3. Вона вміла бути винятково жіночною, майже наївною, дуже ніжною, але разом ... це був камінь, що викрешував іскри.

У. Самчук

 

(На фоні ледь чутної музики).

Читець. Романтика! Скільки погірдливо кривилося, промовляючи це слово як символ безпорадності й безплідності, не відчуваючи його гострого й свіжого змісту! Скільки порожніх рук легковажно вимахувало при згадці про неї, не розуміючи, що лише вона, романтика, може вкласти в ті руки — творче натхнення, владний рух, тверду зброю. Бо це ж романтика дає усьому барву, ритм, запах і струнку пружність. Все те, без чого життя обертається в сіру задушливу вату, яку прорізати може знов лише вона, гостра, як стилет, романтика нових людей нашого часу, що не зносять задухи, що всюди пробивають вікна, аби хлинуло п’янке повітря, аби перед очима розгорнулися обрії!

О. Теліга, «Нарозстіж вікна»

Слово вчителя. Саме такою, романтичною, повною твердого переконання, вірою в духовний розквіт свого народу і своєї Батьківщини була доля Олени Теліги. «Жадоба блискучого і сильного життя, глибока свідомість її нації та її самого призначення, — згоряючи, світити в віки Божим смолоскипом, — ось що відрізняло цю поетку, іноді ніжну й жіночу, а як треба, тверду і горду. Такою була вона, такою була її творчість», — зазначав про неї Д. Донцов,

Правду казали римляни, що поетом не можна стати, поети народжуються. Не можна вивчитись на Шевченка, ні на Бетховена, Леонардо да Вінчі, І. Франка, бо твердження латинців відноситься, очевидно, до митців взагалі. В разі натхнення говорять вони про глибокі таємниці життя і смерті, і сама мова їх стає загадковою. їх мову, як мову Данте або нашого Кобзаря, відшліфовують потім сотні коментарів, думки, пророцтва тих поетів, їх відчуття виливаються їм неначе в трансі — на самотніх проходах, в безсонні ночі...

Такою ж поетесою, з Божої ласки, була і Олена Теліга. Оригінальна в образах та ідеях, цілісна, як ніхто інший, елегантна у формі вірша і у своїй статурі, горда в наставлєнні до життя — вона лишила нам взір справжньої поезії в найкращім значенні слова, поезії, позбавленої всього вульгарного. «З’явилась вона, спалахнула і згоріла на тяжких дорогах, потім на криваво-червоному небі війни і революції, неначе блискуча звізда, лишаючи, хоч згасле фізично, яскраве світло по собі, яке палахкотітиме нащадкам», — писав Донцов.

Звідки ж взялося в цій ніжній, елегантній жінці стільки сили, щоб скласти таку велику жертву на вівтар Вітчизни? Відповідь на це запитання дає нам її біографія, яка є ніби віддзеркаленням життєописів сотні тисяч земляків поетеси, інтелігентів — вигнанців першої половини XX століття.

Літературний альманах

(У процесі підготовки клас ділиться на творчі групи, кожна з яких одержує завдання:

1. Група бібліографів: підібрати цікаві матеріали про життя поетеси.

2. Група літературознавців: дослідити своєрідність поетичної творчості О. Теліги.

3. Акторська група: вивчити напам’ять улюблені поезії О. Теліги та по можливості покласти їх на музику.

Всі учні готують картини — ілюстрації до поезії О. Теліги та за допомогою образотворчого мистецтва відтворюють картини, що їх навіяли роздуми, враження від улюблених поезій)

Сторінки літературного альманаху

Перша сторінка

Моя душа і по темнім трунку
Не хоче слухатись порад...

Друга сторінка

Тільки тим дана перемога,
Хто й у болі сміятися міг..,

Третя сторінка

Нехай життя хитнеться й відпливе,
Мов корабель у заграві пожежі....

ПЕРША СТОРІНКА «ЛІТЕРАТУРНОГО АЛЬМАНАХУ»

Читець.

Моя душа і по темнім трунку
Не хоче слухатись порад
І знову радісно і струнко
Біжить під вітер і під град.

Щоб, заховавши мудрий досвід
У скриньці без ключа і дна,
Знов зустрічати сірий розсвіт
Вогнем отрути чи вина.

Щоб у власній вірі непохитній
Палить лампаду в чорну ніч
І йти крізь січні в темні квітні,
Крізь біль розлук — у радість стріч.

Учень. Олена Теліга народилася 21 липня 1907 року в культурній, освіченій сім’ї, де понад усе шанували освіту, простоту та велику людяність. Після лютневих подій вона переїздить разом з рідними до Києва, де Іван Шовгенів стає викладачем політехнічного інституту та обирається пізніше міністром уряду УНР, а вона відвідує привілейовану гімназію Дучинської.

У рік кривавої муравйовщини разом із іншими членами уряду батько Теліги був змушений покинути Україну, залишаючи в «старостерзаному» Києві дружину і двоє дітей. Жахи громадянської війни, небезпека приналежності до родини петлюрівця, навчання у звичайній школі стали першими серйозними випробуваннями для молодої дівчини.

У 1923 році Шовгенівих доля переміщає нелегально через кордон у районі Кам’янець-Подільського, адже законні візи на виїзд більшовицька влада не давала. Після річного перебування у польському місті Тарнові сім’я перебирається до Чехословаччини, де донедавна було створено Українську господарську Академію, ректором якої затверджено Івана Шовгенєва. Олена складає екстерном екзамени за програмою української гімназії, вступає на історико-філологічний факультет Українського педагогічного інституту в Празі. Студентські роки принесли нових приятелів, зокрема прозаїка Тетяну Пирогову, поетесу Наталію Лівицьку-Холодну. Познайомившись з Василем Куриленком, Шовгенєва отримує змогу входити в гурт «празької школи», бувати на вечірках творчої української еміграційної молоді.

На одній з таких вечірок Олена знайомиться із бандуристом, колишнім старшиною армії УНР, студентом Лісового відділу господарської академії Михайлом Телігою. Вони побралися в 1927 році.

(Виконується музичний твір під акомпанемент бандури).

У 1929 році Олена та Михайло Теліги переїжджають до Варшави. Розпочалося десятиліття емігрантського приниження та нестатків. Праця манекенниці у фірмі жіночого одягу та вчительки української середньої школи не забезпечувала життєвого достатку. У цей час Олена Теліга зав’язує дружбу з відомими політичними й культурними діячами діаспори — У. Самчуком, Д. Донцовим та ін., поринає в кипучу літературну стихію української громади, вдруге пробує писати, та вже рідною мовою. Окрім того, вона стає членом секції Слов’янського товариства, входить до складу політичної групи «Танк» і все ще перебуває осторонь партійних дебатів вітчизняного зарубіжжя.

Читець.

Сьогодні кожний крок хотів би бути вальсом.
Не студить вітер уст — зігрівся коло них,
І радісно моїм тонким рухливим пальцям
Торкатись інших рук і квітів весняних.
Любов — лише тобі. А це її уламки,
Це через край вино! В повітря квіт дерев!
Це щастя, що росте в тісних обіймах рамки

Закритої душі і рамку цю дере!
Щоб зайвину свою розсипати перлисто:
Комусь там дотик рук, комусь гарячий сніг.
Ось так приходить мент, коли тяжке намисто
Перлинами летить до випадкових ніг.

Учень. Її лірика, витримана в традиційному ключі, насичено поєднує жіночу ласку, безмежну любов до життя.

(Звучить поезія О. Теліги «Літо», покладена на музику у супроводі гітари.)

ЛІТО

Топчуть ноги радісно і струнко
Сонні трави на вузькій межі.
В день такий віддатись поцілункам!
В день такий цілим натхненням жить!
П’яним сонцем тіло налилося,
Тане й гнеться в ньому, мов свіча, —
І тремтить схвильоване колосся,
Прихилившись до мого плеча.
В сотах мозку золотом прозорим
Мед думок розтоплених лежить,
А душа вклоняється просторам
І землі за світлу радість жить!
І за те, що стільки уст палило
І тягло мене вогнем спокус,
І за те, що замінить не сила —
Ні на що — твоїх єдиних уст!

ДРУГА СТОРІНКА «ЛІТЕРАТУРНОГО АЛЬМАНАХУ»

Читець.

Гострі очі розкриті в морок,
Б’є годинник: чотири, п’ять...
Моє серце в гарячих зморах,
Я й сьогодні не можу спать.

Але завтра спокійно встану,
Так, як завжди, без жодних змін,
І в життя, як в безжурний танок,
Увійду до нічних годин.

Придушу свій невпинний спогад.
Буду радість давати й сміх
Тільки тим дана перемога,
Хто й у болі сміятися зміг!

Учень. Свого часу у Подебради приїхала російськомовна панночка, «залюблена в берізки», далека від українських проблем. Та поступово плетена та розніжена Єлена Прекрасна (як звали Олену Телігу російські друзі) перетворюється в патріотку України, завзяту революціонерку. Поштовхом до цього рішучого переходу послужив випадок на великому балу, організованому товариством російських монархістів у Народному Домі Праги. В присутності Олени Теліги емігранти — великодержавники глузливо кепкували з «собачьего языка малороссов». Такі принизливі репліки на адресу рідної мови батьків викликали в безкомпромісної натури О. Шовгенів бурю гніву. Обізвавши всіх хамами, дівчина назавжди покинула оточення російських емігрантів й відтоді повсюдно принципово, на диво всім знайомим, говорила виключно українською.

У другій половині 30-х років Теліга захоплюється національною програмою Донцова, співпрацюючи з ним у редагованих часописах: «Вісник» (1933-1939), до 1933 року — «Літературно-науковий вісник». Вже в новому амплуа, як політична діячка, вона пропагує ідеологічний культ сильної особистості, позбавленої комплексів малоросійства, культ лицаря-патріота. Проблемі виховання нового типу українця присвячена більшість її публіцистики.

У 1939 році подружжя переїздить до Кракова. Тут Олена вступає в ряди ОУН, очолює мистецьке товариство «Зарево», укладає першу збірку, що побачила світ тільки після смерті поетеси, упорядковує антологію української патріотичної лірики «Буде буря».

У липні 1941 року разом з У. Самчуком та О. Ждановичем нелегально перебирається до Львова, бере участь у відновленні українських шкіл, преси, видавництва.

Через два місяці — переїзд до Рівного, де формуються похідні групи ОУН для підпільної роботи на теренах Наддніпрянщини та в Золотоверхій столиці. І у жовтні 1941 року Олена знову — через багато років — повертається до Києва. У розтерзаному гітлерівськими арештами місті, вона намагається об’єднати національно-мистецьку інтелігенцію для відродження духовної самобутності народу, організовує спілку Спілку письменників України, готує «Літературний додаток» до газети, який перейменовує на тижневик «Літаври».

Читець.

Не раз кажу: змагайся і шукай!
Вдивляйся в очі пристрастей і зречень!
І знаю: в один затихішй вечір
До інших брам твоя сягне рука.

Щось захлисне, мов повені ріка,
Моє лице і всі знайомі речі,
Бо щастя вихром упаде на плечі
Й закрутить дні, мов крила вітряка.

Та ледве прийде кликане і ждане
Ти кинеш все, щоб на гучні майдани
Піти у слід за тисячами ніг...

І раптом пам’ять, мов натхненний майстер,
Вогнем змалює золотавість айстр,
Овальний стіл і мій веселий сміх.

Учень. Нацистам доносять про дії прибулих оунівців. За антифашистську пропаганду заборонене видання «Українського слова», натомість з’являється «Нове українське слово», що заговорило з виразним німецьким акцентом. Проте фашистам обридла роль визволителів від більшовизму. Знову прокочується хвиля арештів. 9 лютого 1942 року гестапо затримало присутніх на засіданні членів письменницької Спілки, попередньо влаштувавши засідку. Не маючи жодного відношення до цього угрупування, чоловік Олени Михайло добровільно пішов на смерть разом з дружиною.

Читець.

ЖИТТЯ

Зловіщий брязкіт днів, що б’ються на кавалки,
І жах ночей, що затискають плач,
Ти, зраджений життям, яке любив так палко,
Відчуй найглибше, але все пробач.
Здається, падав сніг? Здається, буде свято?
Розквітли квіти? Зараз чи давно?
О, як байдуже все, коли душа зім’ята,
Сліпа, безкрила — сунеться на дно.
А ти її лови, тримай, тягни нагору!
Греби скоріше — і пливи, пливи!
Повір: незнане щось у невідому пору
Тебе зустріне радісним — живи!
Тоді заблисне сніг, зашепотіють квіти
І підповзуть, мов нитка провідна.
Ти приймеш знов життя і так захочеш жити,
Його пізнати глибоко до дна.

Учень. Їх розстріляли в протитанковому рові моторошного Бабиного Яру 21 лютого, не добившись каяття та прислужництва, разом із багатьма українськими патріотами. В наш час виявлено місце поховання загиблих. У 1992 році на могилі встановлено символічний хрест пам’яті жертв фашизму, серед яких поетеса, що взялась за справу політичної діячки й віддала життя в ім’я визволення України...

(Звучить виконання поезії «Сучасникам» у супроводі гітари.)

СУЧАСНИКАМ

Не треба слів! Хай буде тільки діло!
Його роби — спокійний і суворий,
Не плутай душу у горінні тіла,
Сховай свій біль Зломи раптовий порив.
Аж для мене — у святім союзі:
Душа і тіло, щастя з гострим болем.
Мій біль бринить, зате коли сміюся,
То сміх мій рветься джерелом на волю!
Не лічу слів. Даю без міри ніжність.
А може, в цьому ù є моя сміливість:
Палити серце в хуртовині сніжній,
Купати душу у холодній зливі.
Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив,
Та там, де треба, — я тверда й сувора

ТРЕТЯ СТОРІНКА «ЛІТЕРАТУРНОГО АЛЬМАНАХУ»

Читець.

... Життя кружляє на вузькій межі
Нових поривів, таємничих кличів
І видаються зайві і чужі
Давно знайомі речі і обличчя.

В осяйну ж мить, коли останком сил
День розливає недопите сонце,
Рудим конем летить на небосхил
Моя душа в червоній амазонці.

І вже тоді, сама не розберу,
Чи то мій біль упав кривавим птахом,
Чи захід сонця заливає брук...
Для тебе ж захід — завжди тільки захід!

Чергують ночі — чорні і ясні —
Не від вогню чи темряви безодні,
Лише від блиску спогадів і снів —
Усіх ударів і дарів Господніх.

І в павутинні перехресних барв
Я палко мрію до самого рання,
Щоб Бог зіслав мені найбільший дар...
Гарячу смерть — не зимне умирання.

Бо серед світу неспокійних днів
Повз таємничі і звабливі двері
Я йду на клич задимлених вогнів —
На наш похмурий і прекрасний берег.

Коли ж зійду на каменистий верх
Крізь темні води й полум’яні межі —
Нехай життя хитнеться й відпливе,
Мов корабель у заграві пожежі.

Учень. Тематичною домінантою творчості поетеси стало прагнення жити не у спокійних днях, «де всі слова у барвах однакових», а у часі, коли «палять серце найдрібніші ранки». Сприймання повнокровного пристрасного вияву буттєвої енергії, втілення гармонії, краси і сили, захоплення закликом до кипучої діяльності, оптимізм і нескореність духу — ось характерні грані поетичної стихії О. Теліги.

Читець.

Усе — лише не це! Не ці спокійні дні,
Де всі слова у барвах однакових,
Думки, мов нероздмухані вогні,
Бажання — в запорошених оковах.

Якогось вітру, сміху чи злоби!
Щоб рвались душі крізь іржаві грати,
Щоб крикнув хтось: ненавидь і люби —
І варто буде жити чи вмирати!

Не бійся днів, заплутаних вузлом,
Ночей безсонних, очманілих ранків.
Хай ріже час лице — добром і злом!
Хай палять серце — найдрібніші ранки!

Ти в тінь не йди. Тривай в пекучій грі.
В сліпуче сяйво не лякайсь дивитись —
Лише по спеці гряне жданий грім
І з хмар сковзне багнетом блискавиця.

Учень. Лірика Олени Теліги викликала полярні думки українських критиків. Приміром, Ю. Шевельов висловлює точку зору, з якою погоджується О. Лятуринська й полемізують інші науковці: творчість поетеси являє собою форму інститутського альбому. За словами дослідника, альбомні вірші були також мистецьким джерелом, що давало достатні запаси цнотливих алегорій і парафраз, зв’язаних з атмосферою дівочого будуару чи фривольної розмови двох. Та муза Теліги народжує синтез вітаїстичної закоханості у дійсність і вольових імперативів серед похмурих буднів, що породжують проблеми. Її творчість — це ефективний приклад взаємозбагачення громадсько-інтимних мотивів.

Читець.

Не зірвуться слова, гартовані, як криця,
І у руці перо не зміниться на спис.
Бо ми — лише жінки. У нас душа — криниця,
З якої ви п’єте: змагайся і кріпись!
І ми їх даємо не у залізнім гімні,
У сріблі ніжних слів, у вірі в нашу міць.
Бо швидко прийде день, і у завісі дивній
Ви зникнете від нас, мов зграя вільних птиць.
Що сальви не було, не заревли гармати,
Та ви вже на ногах. І ми в останній раз
Все, що дає життя, іскристе і багате,
Мов медоносний сік, збираємо для вас.
Ми ж, радістю життя вас напоївши вщерть, —
Без металевих слів і без зітхань даремних
По ваших же слідах підемо хоч на смерть!

Учень. Поетеса замріяно прагне великого майбутнього, на відміну від побратимів по перу, що заглиблюються в часи скандинавських вікінгів та патетику козацької доби. У дивовижному випадку О. Теліги належно пам’ятати, що її ультраактивний націоналізм — це поетичний пафос самопожертви, який, в слід за своїм «текстовим» висловом, має бути підтверджений життям. А власне — смертю, Тобто тим, що великий польський кінорежисер Анджей Вайда назвав «останньою казуальністю (тобто причинковістю) життя» .

(Звучить виконання поезії «Неповторне свято» у супроводі гітари.)

НЕПОВТОРНЕ СВЯТО

Гарячий день — і враз достигне жито
І доп’яніють обважнілі грона.
Він ще незнаний, ще не пережитий
Єдиний день — мого життя корона.
І що це буде — зустріч чи екстаз?
Чи дотик смерті на одну хвилину?
Душа дозріє, сповниться відразу
Подвійним смаком — меду і полину.
А дивне серце — п’яне і завзяте
Відчує певність, мов нехибну шпаду.
Мій день єдиний! Неповторне свято!
Найвищий шпиль — початок то до спаду!

Учень. Кожен рядок поезії О. Теліги перебуває у трагічній, але водночас безкінечно патетичній тіні тієї «останньої казуальності». В трагічній тональності безнастанного чекання смерті, в напрямі граничної самопожертви, незникної, але абсолютної голгофи.

У XX столітті було немало митців, які обрали шлях на Голгофу, але ж то були чоловіки. А перед нами — жінка, яка ще й обдарована дивовижною жіночністю, перед якою схиляли голови найсильніші з— поміж тогочасних мужчин.

І ця жіночність загадковим чином не зникла з Олениною життя на хресному її поході. Більше того, вона стала ніби особливим психологічним підґрунтям ліричних образів поетки — на їхньому нелегкому шляху.

Читець.

О, так, я знаю, нам не до лиця
З мечем в руці і з блискавками гніву,
Військовим кроком, з поглядом ловця
Іти завзято крізь вогонь і зливу.

Ми ж ваша пристань — тиха і ясна,
Де кораблями — ваші збиті крила...
Не Лев, а Діва — наш одвічний знак,
Не гнів, а ніжність — наша вічна сила.

Та ледве з ваших ослабілих рук
Сповзає зброя ворогам під ноги,
Співає ніжність легендарний крук —
Жорстокий демон бою й перемоги.

І рвуться пальці, довгі і стрункі,
Роздерти звички, мов старі котари,
Щоб взяти зброю з вашої руки
І вдарить твердо там, де треба вдарить.

Та тільки меч — блискучий і дзвінкий —
Відчує знову ваш рішучий дотик,
Нам час розгорне звиклі сторінки:
Любов і пристрасть... ніжність і турботи.

Учень. Великий український поет Павло Тичина на своєму, теж трагічному, шляху — але трагічному зовсім в іншому вимірі — колись пропонував поєднати в собі «сталь і ніжність». Але то була тільки риторика. Сталь і ніжність поєднала Олена Теліга. Поєднала у своєму, вельми умовно кажучи, літературному доробку, у своєму житті. Ціною своєї смерті. Чим важче її життя, тим міцнішає героїчна постать Олени Теліги. Ім’я її стало символом мужності і віри власних ідеалів.

Читець.

Упало світло ліхтарів
На день конаючий і тихий,
Та перед смертю він зустрів
Посмертні свічі дивним сміхом.
І мабуть кожен з нас відчув
Той сміх, як переможну силу,
Як перенесену свічу
За межі схилу.
І це тому я, мов у сні,
Пішла серединою вулиць.
І очі зустрічні, ясні
Не глянули, а розчахнулись!
Та я минала всі вогні,
Мов світло не своєї брами,
Бо чула: ждане довгі дні
Вже йде з безсмертними дарами.

Учень. Художній доробок О. Теліги в контексті «празької школи» постає непересічним явищем вітчизняного письменства. Класична стрункість віршованої форми, пристрасний романтизм ідейності строф, лаконічна експресіоністичність фраз не залишають сумніву для оцінки оригінального стилю. Багато дослідників — О. Гординський, Є. Маланюк, Д. Донцов — схильні підносити лірику О. Теліги на вищу помітку в мистецтві, ніж знаходиться поезія Лесі Українки.

Серед поетичної когорти пражан (H. Лівицька-Холодна, Е. Є. Маланюк, О. Стефанович та ін.) найбільш близькою Телізі за спільністю національно-творчих інтересів є постать О. Ольжича, адже боротьба і життя стали їхнім обопільним кредо. Поряд з ним Олена довела до біографічного краю — до героїчної смерті — зовсім інший принцип іншого ж виду неоромантизму. Принцип, що безкомпромісно вимагав щонайпослідовнішого продовження у його житті.

Лірика авторки наповнена екзистенційними поривами до життя, вона наскрізь пронизана сонцем, образами вітру, вогню і неба.

(Декламування улюблених поезій Олени Теліги та виконання під акомпанемент гітари посвят поетесі).

(Розповіді учнів про картини, підготовлені до уроку).

Слово вчителя. У перший день літа 1976 року загинув у бою з ворогами великий болгарський поет Христо Ботєв, автор лише 20 віршів, що стали потім абсолютно національно-літературною класикою. Абсолютним же продовженням цієї поезії стало саме життя Ботєва, його поетична біографія — жертва Батьківщині. Саме ботєвська модель може особливо виразно пояснити явище української поетеси Олени Теліги, явище, в якому поезія, вірш, текст постають передовсім у нерозривному зв’язку з життям письменниці. Феномен О.Теліги можна осягнути лише у взаємозв’язку літературного і особистого життя.

Вона піднялась на своїм високім кам’янистім верху як провідний маяк, щоб вогонь її серця запалював тисячі сердець нового покоління. Щоб по слідах «її скошених кроків» ішли тисячі ніг. Шляхом неминучим для нації з великим майбутнім. Шляхом змагань, страждань і воскресінь. Шляхом велетнів із її гарячим закликом:

Щоб клич її зірвався у високість!
Щоб, мов прапор, затріпотів у сонці!


Категорія: укрмова та л-ра | Додав: Nicolaj | Теги: Олена Теліга, альманах
Переглядів: 287 | Завантажень: 7 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Пошук
Реклама

Copyright Кунцівська ЗОШ I-III ступенів © 2017