Середа, 26.09.2018, 08:41
Вітаю Вас Гість | RSS

Кунцівська школа    
ВІРТУАЛЬНИЙ МЕТОДИЧНИЙ КАБІНЕТ

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог файлів

Головна » Файли » Уроки » укрмова та л-ра

Свято писемності й рідної мови
03.09.2018, 16:02
;

Свято писемності й рідної мови
Сценарій для старших класів

Автор: Є.І. Мерчанська

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
З рідним словом міцніє держава

(На стенді святкова газета, присвячена дню писемності, стенд-виставка книг про розвиток української писемності, українські літописи, виставка кращих зошитів учнів, висловлювання про мову).

Плакат (екран) із словами:

«Усунути деформацію мови, очистити її від спотворень, повернути нашій мові справжню народну красу — це справа честі всіх нас, і старших, і молодших, це природний обов’язок кожного перед незалежною, вільною Україною. Адже і мовою нації визначається моральне здоров’я народу, його розвиненість, культурність. Усе це також визначатиме образ і творчу спромогу України в сім’ї цивілізованих демократичних держав».

Олесь Гончар

(На сцені, збоку, стіл, прикрашений українським рушником, на столі стоїть каламар, старовинний годинник із приставкою для ручки, у якій поміщене гусяче перо, яким писали літописці. На столі лежить пергамент із давньоруським шрифтом, за столом сидить учень в одязі Нестора-літописця, тримає в руках перо, ніби пише літопис).

Звучить пісня «Це моя Земля» (Муз. Л. Остапенко, сл. О. Ткач).

(На фоні пісні діти читають слова).

1-й учень.

О слово рідне! Пращура молитво,
Громи Перуна, Велеса поля,
Софія Київська творіння Ярослава
Слов’яномовна праведна земля.

2-й учень.

В мені, в тобі Бояна віщим співом
Воно живе, здолавши тьму віків,
Воно Мстиславича Романа голос
О ратний клич Данилових полків.

3-й учень.

О слово рідне! України слава!
Богдана мудрість і Тараса заповіт.
О гул століть, і сьогодення гомін
В тобі злились, як духу моноліт.

4-й учень.

О слово рідне! Мудре і прадавнє,
Ти виросло з могутньої землі!
Тебе валуєви жорстоко розпинали,
А ти возносилось і не корилось — ні!

5-й учень.

О слово рідне! Подарунок мами!
І пісня ніжна, і розрада нам!
Я всім на світі поділюся з вами,
Та слова рідного нікому не віддам.

(Бажано, хороший читець розповідає вірш В. Баранова).

«Українці мої»

Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,
Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці,
Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,
Коли ми перестали гордитись, що ми українці?

І що є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот,
І що є у нас дума, яка ще од Байди нам в’ється,
І що ми на Вкраїні таки український народ,
А не просто юрба, що у звітах населенням зветься.

І що хміль наш у пісні, а не в барилах вина,
І що щедрість У серці, не в магазинних вітринах,
І що є у нас мова, і що українська вона,
Без якої наш край-територія, а не Вкраїна.

Я до себе кажу і до кожного з вас говорю,
Говорімо усі, хоч ми добре навчились мовчати.
Запитаймо у себе: відколи, з якої пори
Почали українці себе у собі забувати?

Українці мої, та вкраїнці ми з вами, чи як?
Чи в «могилах» і вмерти судилось нам ще од Тараса?
Чи в могили судилось забрати нам наш переляк,
Що згнітив нашу гідність до рівня вторинної раси.

Українці мої, як гірчать мені власні слова,
Добре знаю, що й вам вони теж не солодкі гостинці,
Але мушу казати, бо серце, мов свічка сплива,
Коли бачу, як щиро себе зневажають вкраїнці.

Українці мої, дай вам, Боже, і щастя, і сил!
Можна жити «хохлом», і не згіркне від того хлібина,
Тільки, хто ж колись небо прихилить до ваших могил,
Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна?!

Ведучий. Протягом кількох століть жорстоко знищувалася культура українського народу. Особливої наруги зазнала наша мова, оскільки саме вона була, є і буде коренем роду українського. Її забороняли, ігнорували, принижували, охрестивши «холопською».

Зародившись десь на світанні суспільного слов'янського життя, мова наша витерпіла страшне лихоліття, тортури, пережила утиски Польщі, Москви, але, перегорівши, як криця, дійшла до нас чимало, свіжою, мужньою, незаплямованою, справді щирослов'янською мовою.

А як же виникла наша мова, яка історія виникнення письма? Сьогодні, 9 листопада, — День української писемності й мови. (6 листопада 1997 року до тисячоліття писемності Президент України Л.Д. Кучма підписав Указ про відзначення цього свята).

Тож звернемося до історії нашої писемності.

1-й учень Кожна епоха приносить свої винаходи і відкриття. Найбільшим винаходом людства було письмо. Писемні знаки дали людям можливість зберегти істинне знання. Адже саме завдяки написаному слову люди збагнули світ і своє місце в ньому.

Поява письма в історії людства не випадкова, писемність виникає з потреби зафіксувати думку, щоб передати її на відстань або прийдешнім поколінням.

Питання про виникнення письма, як і про виникнення мови, завжди привертало увагу лінгвістів. У сучасній мовознавчій науці письмо досліджує розділ мовознавства під назвою «Графіка».

2-й учень. Кожен народ іде своїм шляхом до створення писемності. Та етапи розвитку письма в усіх народів земної кулі приблизно однакові.

Первісні люди, щоб запам'ятати місце перебування, напрям руху мисливців, сигналізували про наявність якихось предметів або істот на тому чи іншому місці, використовували зламані гілки дерева, укладені в певному порядку стріли, камінці тощо. Це були перші спроби людини передати повідомлення за допомогою мнемонічних знаків. Чи можна вважати ці знаки письмом? Більшість учених схиляються до думки, що ці знаки — лише перший крок до письма, підготовчий ступінь у процесі його становлення. Предметні знаки передавали загальний зміст повідомлення, але не співпадали з одиницями мовлення.

Часто самі речі не означали нічого, а використовувались як умовні знаки. Таким було письмо кіпу, поширене у древніх інків, — вузликове письмо: на паличку нав'язувалися різнокольорові шнурки з вузликами. Таким було письмо ірокезів — вампум: на черепашки, кожна з яких мала певне значення, про яке домовлялися заздалегідь. Так черепашка, пофарбована в білий колір, позначала щастя, мир; у чорний — небезпеку, у червоний — війну. Своєрідним предметним письмом є палички гінців в Австралії — палички із зарубками різної конфігурації. Вони допомагали посланцю краще запам'ятати і передати зміст повідомлення.

1-й учень. З глибини тисячоліть, з епохи палеоліту, дійшли до нас малюнки на скелях: зображення тварин і людей, вирізьблені на поверхні каменю. Вважається, що печерні наскельні малюнки та різьблення мають відношення до мисливської магії: люди вірили, якщо перед полюванням намалювати тварину і простромити зображення стрілою, то полювання буде вдалим. Ці первісні малюнки й різьблення про щось повідомляли і були попередниками піктографії (з лат. pictus — розмальований, grapho — пишу) — малюнкового письма. У період піктографії наскельний малюнок почав виконувати нову функцію — із знака первісної магії перетворився на розповідь. З'являється графема — начертальний знак, який властивий писемності.

2-й учень. Сучасні слов'янські алфавіти беруть початок з кирилиці — системи писемних знаків, за допомогою яких Кирило — один з двох братів-солунян, посланих до Моравії, — записав деякі релігійні тексти. До прибуття Кирила і Мефодія на Русь вже існувало письмо: у вжитку його було кілька типів, які мали локальний характер.

Розрізняють кілька графічних норм кириличного письма, поширеного в Київській Русі: устав, півустав, скоропис, в'язь.

Устав — урочисте письмо найбільш важливих офіційних документів і релігійних книг. Літери уставу великі, мають прямі лінії, майже квадратні. Кожна з них виписувалась окремо від наступної з красивими поєднаннями прямих і заокруглених ліній. Півустав прийшов на зміну уставу.

1-й учень. Сучасне слов'янське письмо побудоване на основі кирилиці. Ним користуються українці, росіяни, білоруси, болгари, серби, македонці. Слов'янський алфавіт обслуговує потреби десяти відсотків населення Землі. Графічна система української мови до початку XVIII століття не зазнала істотних змін.

Після реформи 1708 року «гражданка» поширилася й в Україні. На українському ґрунті російська гражданська азбука почала пристосовуватися до звукової системи української мови.

У другій половині XIX століття гражданський алфавіт в українському варіанті зазнав таких змін: вийшли з ужитку букви: ы, ъ, Ь; буква «и» послідовно передавала звук [и], а буква «і» — звук [і]; стали вживатися буквосполучення ьо, йо.

У західних областях України, які були під владою Австро-Угорщини, аж до 1886 панувала кирилиця.

З виходом у світ «Українського правопису» в 1990 році до українського алфавіту повернулася буква Ґ.

Українське письмо є фонографічним, основним принципом його є дотримання відповідності між буквою і звуком.

Ведучий. А зараз згадаємо історію літописання, яке почалося в Україні дуже рано, трохи не одночасно початком християнства на наших землях.

Наші старі літописи не дійшли до нас в оригіналі, а збереглися в копіях або переробках.

У 1113 році появилася славнозвісна праця печерського Нестора «Повість временних літ» (одкуда есть пошла русская земля, і кто в ній начал первіє княжитці, како Руськая земля ста єсть).

Учениця, (читає текст про Нестора-літописця). «Він прийшов до Києво-Печерської лаври сімнадцятилітнім юнаком і назавжди залишився тут, щоб стати не тільки монахом-чорноризцем, а й батьком української історії. Ще застав тут славетного Феодосія Печерського, йому пощастило на розмови з Великим старцем, і потім він залишив для нащадків образ цього мудрого і чистого чоловіка, який дбав про благо рідної землі й хотів щастя для кожної людини в ній.

Усі історики сходяться на тому, що Нестор був надзвичайно освіченою людиною, добре знав і давньоруські й іноземні літописи, які читав в оригіналі. Є версія, що своє відоме «Читання про Бориса й Гліба» (так називається один з його творів про князів, проголошених святими Руської церкви) він написав грецькою мовою, оскільки «Читання...» завперше адресувалося читачам Візантії та інших країн християнського світу, де ця мова широко побутувала.

Нестора часто називають літописцем. Це так, він справді вів літопис, але правильніше його називати письменником та істориком. Не просто першим професійним істориком Русі, а батьком усієї історії. Він дотримувався літописних форм і хронологічної послідовності викладу подій, але прагнення висловитися ширше й докладніше диктувало йому численні вставні оповіді в «Повісті временних літ» (згадаємо, наприклад, історію життя і смерті віщого Олега або розправу княгині Ольги з жителями міста Іскоростеня). Це виходить за рамки загальноприйнятих тоді сухувато-ділових літописних сказань. Так конкретизовано й художньо яскраво до Нестора не писав на Русі ніхто.

Серед багатьох людей поширена така думка: Нестор — єдиний автор «Повісті временних літ». Вона помилкова. Нестор звів в одне ціле різні літописи, створені його попередниками, творчо опрацював їх, збагатив своїм літописом, і з-під його невтомного пера вийшла цілісна й тематично завершена книга, яка не тільки дає уявлення про те, «звідки пішла Руська земля, і хто в ній найперший почав княжити (і з чого Руська земля такою стала)», а й читається як надзвичайно захоплюючий художній твір на теми нашої історії.

У повісті Нестор не приховує своїх симпатій. Ось, наприклад, із яким захопленням зображує він ратні здібності й хоробрість князя Святослава. (Ці місця в творі, а вони — в цьому анітрохи не можна сумніватися, належать Нєсторовому перу).

(Учень, одягнений в «костюм» Нестора-літописця, який сидить за столом, пише і вслух читає «свій» літопис).

І виставили греки сто тисяч проти Святослава,
І не дали дані.
І пішов Святослав на греків,
І вийшли вони проти Русі.
І коли Русь побачили греків,
І дуже злякалась безліч воїв,
І рече Святослав: «Уже нам діватися нікуди,
І волею, і неволею станемо супроти:
Так не посоромимо землі Руської,
а ляжемо тут кістьми,
Бо мертвий сорому не має.
Коли ж побіжимо, то сором нам.
Тож не маємо втікати, а станем кріпко.
Я ж попереду вас піду.
А коли моя голова поляже, то про свої думайте самі».
І сказали вої: «Де твоя голова поляже, там і наші положим».

Учениця, (читає далі).

Нестор був надзвичайно незалежною в своїх поглядах людиною. І це часто викликало нарікання князів. Відомо, що Володимир Мономах був невдоволений деякими місцями його «Повісті...». Він наказав після смерті Нестора переписати й перередагувати окремі місця твору. Відомо, що цей наказ виконав ігумен Києво-Печерської лаври Сильвестр. Потім «Повість...» зазнала нових переробок. І це не могло не позначитися негативно на її тексті — подекуди в ньому зникли стрункість і послідовність викладу подій точність датування, з'явився безсторонній сухуватий переказ.

Нещодавно в ближніх печерах Київської лаври знайдено прах майже дев'ятсот літ тому похованого тут Нестора. Після вивчення черепа історика скульптори виліпили його ймовірний портрет. Високе чоло, аскетичне обличчя ченця, довге волосся, задумливий погляд. А ще раніше його живописний портрет зі своєї уяви написав видатний сучасний історик Михайло Брайчевський. Одягнений у чорну одіж Нестор з пером у руках застиг перед чистим аркушем. Його губи міцно стиснуті, а у великих очах світиться думка про минуле й про сучасне...

Ведучий. У цілості збереглася найцінніша пам'ятка давньоруської літератури «Слово о полку Ігоревім». А найперша наша пам'ятка, написана в Києві 1056-1057 pp., — це «Остромирове Євангеліє». На «Пересопинському Євангелії» присягали на вірність Україні наші президенти Л.М. Кравчук та інщі.

А тепер послухаємо як функціонує наша українська мова, як мова українського народу.

Учень. Українська мова функціонує як національна мова українського народу в Україні. За даними перепису 1989 р. у складі населення України, яке становило 51,4 млн. чоловік, налічувалося 37,4 млн. українців. З цієї кількості рідною мовою — українську — вважали 32,8 млн. чоловік. Поза межами України українська мова в усній формі поширена в Росії, Молдові, Білорусі, Казахстані. Крім того, українською мовою послуговуються українці в Польщі, Чехії, Словаччині, Румунії, Сербії, Хорватії, Угорщині, США, Канаді, країнах Латинської Америки, Австралії.

Ознаки української мови фіксуються в пам'ятках, починаючи з найдавніших джерел, датованих XI ст.

Існує два погляди на зародження і розвиток української мови як окремої слов'янської: українська мова виникла після розпаду давньоруської мови, у XIV ст.; безпосереднім джерелом української, як і інших слов'янських мов, виступає праслов'янська мова, розпад якої розпочався в VII ст.

Сучасна українська літературна мова пов’язується з конкретною датою — виданням «Енеїди» Котляревського у 1798 р. Знаменита поема стала першим друкованим твором, написаним живою народною мовою, всупереч тогочасній традиції користування книжною українською мовою у писемній практиці, конкретні сфери якої, зокрема книгодрукування, поступово зводилося нанівець заборонами на українське слово, розпочатими Петром І.

Ще одну дата — 1840 p., коли вперше було видано твори Т.Г. Шевченка, — можна вважати доленосною: з того часу українська літературна мова стала на важкий, але плідний шлях розвитку і нормативної стабілізації. На цьому шляху були і перепони, і заборони, і кров та сльози найкращих синів.

«Ну що б здавалося, слова?
Слова та голос.
Більш нічого.
А серце б’ється, ожива,
Як їх почує...»

(Звучить мелодія пісні «Реве та стогне Дніпр широкий». На сцені 12 учениць в українському вбранні. Кожна із них зачитує одну із дат в скорботному календарі української мови, після чого повертається, йде у глибину сцени).

1720 р. — російський цар Петро І заборонив друкувати книги українською мовою.

1769 р. — видано розпорядження Російської церкви про вилучення у населення України українських букварів та українських текстів із церковних книг.

1775 р. — зруйновано Запорозьку Січ і закрито українські школи при полкових козацьких канцеляріях.

1962 р. — закрито українські недільні школи, які безкоштовно організували видатні діячі української культури.

1962 р. — указ російського міністра Валуєва про заборону видання книжок українською мовою.

1876 р. — указ російського царя Олександра II про заборону друкування нот українських пісень.

1884 р. — закрито всі українські театри.

1908 р. — вся культурна і освітня діяльність в Україні визнана царським урядом Росії шкідливою, «могущей вызвать последствия, угрожающие спокойствию и безопасности Российской империи».

1914 р. — російський цар Микола II ліквідовує українську пресу — газети і журнали.

1938 р. — сталінський уряд видає постанову про обов'язкове вивчення російської мови, чим підтинає коріння мові українській.

1983 р. — видано постанову про так зване посилення вивчення російської мови у школах і поділ класів на 2 групи — російські та українські, що привело до нехтування рідною мовою навіть багатьма українцями.

1989 р. — видано постанову, яка закріплювала в Україні російську мову як офіційну загальнодержавну мову, чим українську мову було відсунуто на третій план, що позначається ще й сьогодні.

(Із глибини сцени виходить ведуча із запаленою свічкою і читає «Молитву» Ольги Яворської. Дівчата повертаються обличчям до глядачів. У кожної також у руках горить свічка).

Молитва

Гріховний світ вирує неспроста,
Підступний Демон, що керує нами,
Та піднімається нетлінно над віками
Велична постать вічного Христа.

О, Господи! Знайди нас всіх, знайди,
Бо ми блукаєм хащами ще й нині,
Прости гріхи й провини безневинні,
І до спасіння всіх нас поведи!

О, Господи! Зціли нас всіх, зціли,
Всели в серця неопалиму мрію,
Щоб ми, пізнавши віру і надію,
Жорстокий світ добром перемогли.

Моя прекрасна українська мово,
Найкраща пісня в стоголоссі трав.
Кохане слово, наше рідне слово,
Яке колись Шевченко покохав.

Ти все знесла: насмішки і зневаги,
Бездушну гру ворожих лжелюдей,
Та сповнена любові і відваги
З-за грат летіла птахом до людей! .

Ти наш вогонь на темнім полі битви,
Невинна кров, пролита в боротьбі.
Тебе вкладаєм тихо до молитви
І за спасіння дякуєм тобі.

Статус мови міжнаціонального спілкування в державі розглядається в державі як чинник повнокровного розвитку духовних сил українського народу. Послухаємо, як весело звучить для нас вкраїнська мова.

Учень.

«Рідна мова»

Слова я чую барвінкові,
І серце щемно завмира,
Так, ніби сонце по струмкові
Дарує щастя і тепла.
Того освітленого дива,
Яке у рідній мові є —
Душа вогненна і правдива,
Що первоцвітом виграє...

Моя ти пісне калинова,
Моя ти зіронька свята!
Живи, цвіти, вкраїнська мово,
Зціляй і душу, і вуста.
Своєю паростю гінкою
Вростай у різнобарв'я мов,
Буди всесильною рукою
В серцях і ніжність, і любов!

Ведуча. Я переконана, що немає жодного справжнього українця, який би не був зачарований мелодійністю, душевністю нашої української народної пісні.

Учні співають пісню «При долині кущ калини» (укр. народна).

Ведуча. Та чи можемо ми не згадати на цьому святі нашого Великого Кобзаря Т.Г. Шевченка, який став основоположником української літературної мови, але сам ніколи не забував родоначальника української мови І.П. Котляревського, називаючи його Батьком української мови.

«Будеш, батьку, панувати.
Доки живуть люди,
Доки сонце в небі сяє.
Тебе не забудуть».

І після І.П. Котляревського, Т.Г. Шевченко відшліфував нашу мову, дорогоцінний діамант нашого народу. В. Самійленко прекрасно про це сказав у вірші «Мова», присвяченому Тарасу Шевченку.

Учень.

Діамант дорогий на дорозі лежав, —
Тим великим шляхом люд усякий минав,
І ніхто не пізнав діаманта того,
Йшли багато людей і топтали його.

Але раз тим шляхом хтось чудовий ішов,
І в пилу на шляху діамант він знайшов.
Камінець дорогий він одразу пізнав,
І додому приніс, і гарненько, як знав,
Обробив, обточив дивний той камінець,
І уставив його у коштовний вінець.
Сталось диво тоді: камінець засіяв,
І промінням ясним всіх людей здивував,
І палючим огнем кольористо блищить,
І проміння його усім очі сліпить.
Так в пилу на шляху наша мова була,
І мислима рука її з пилу взяла.
Полюбила її, обробила її,
Положила на що усі сили свої,
І в народний вінець, як в оправу, ввела,
І, як зорю ясну, вище хмар піднесла.
І на злість ворогам засіяла вона,
Як алмаз дорогий, як та зоря ясна.
І сіятиме вік, поки сонце стоїть,
І лихим ворогам буде очі сліпить!
Хай же ті вороги поніміють скоріш,
Наша ж мова сія щогодини ясніш!

Хай коштовним добром вона буде у нас,
Щоб і сам здивувався в могилі Тарас,
Щоб, поглянувши сам на створіння своє,
Він побожно сказав: «Відкіля нам сіє?!»

Ведучий. А яка багата лексика нашої української мови, невичерпний її словниковий запас.

1-й учень. Вірш «Мова» О. Підсухи.

Ой яка чудова українська мова!
Де береться все це, звідкіля і як?
Є в ній ліс — лісок — лісочок, пуща, гай, діброва,
Бір, перелісок, чорноліс. Є іще й барак.
І така розкішна, і гнучка, як мрія,
Можна «звідкіля» і «звідки», можна і «звідкіль»
Є у ній хурделиця, віхола, завія,
Завірюха, хуртовина, хуга, заметіль.

Та не в тому справа, що така багата
Помагало слово нам у боротьбі,
Кликало на битву проти супостата,
То звучало сміхом на полях плаката,
І за все це, мово, дякуєм тобі.

Скрізь одне жадання, і мета, і ясність
Живемо, працюємо, як одна сім’я,
І краса новітня окриля сучасність,
Цю красу звеличує мова і моя!

Нас далеко чути, нас далеко видно
Дмуть вітри історії в наші паруси.
Розвивайся й далі, мово наша рідна,
І про нас нащадкам звістку донеси.

2-й учень. Мова — це показник культури людини. Недаремно кажуть: «Заговори, щоб я тебе побачив». На жаль, сьогодні небагато людей, які володіють досконало рідною мовою. Причиною цієї прикрості є, насамперед, те, що в результаті злиття української і російської мов, утворився так званий «суржик», який є небезпечний і шкідливий, оскільки засмічує і поганить одну з найкрасивіших мов світу.

Ще 40 років тому Максим Рильський закликав: «Пильно і ненастанно політь бур'ян». А «бур'яну» ж у нашій мові так багато! Навіть ті, хто на уроках досить вправно спілкується рідною мовою, після уроків вживають українсько-російську суміш. Крім того, в мову вкрадаються так звані «сучасні» вислови, які є вульгарними і ведуть до деградації особистості. Слово «класно», «кльово», «балдьож» і подібні можуть свідчити тільки про духовну убогість мовця, відсутність національномовної свідомості.

Так часто ми чуємо вирази типу «построїли дом», «музикальна школа», «бувші учні», «сама краща дівчина», «відкрийте вікно», «підніміть руки». Треба докласти всіх зусиль, щоб позбутися звички говорити «по-простому».

Говорити слід правильно, бо перед нами відповідальне завдання: взяти все краще з надбання наших предків, сконцентрувати весь розум і духовний потенціал нації, щоб відродилася і розквітла Україна, щоб усміхнулася доля нашого народу.

3-й учень.

Вірш «Мова».

Як парость виноградної лози
Плекайте мову. Пильно й ненастанно
Політь бур’ян. Чистіше від сльози
Вона хай буде. Вірно і слухняно
Нехай вона щоразу служить вам,
Хоч і живе своїм життям.

Прислухайся, як океан співає —
Народ говорить. І любов, і гнів
У тому гомоні морськім. Немає
Мудріших, ніж народ, учителів!
У нього кожне слово — це перлина,
Це праця, це натхнення, це людина!

Не бійтесь заглядати у словник:
Це пишний яр, а не сумне провалля,
Збирайте, як розумний садівник,
Достиглий овоч в Грінченка і Доля.
Не майте гніву до моїх порад
І не лінуйтесь доглядать свій сад.

1-й учень.

Я так люблю, я так люблю тебе,
Моя співуча українська мово!
В тобі шумить Полісся голубе,
І дужі хвилі гомонять Дніпрові.

2-й учень.

В тобі живе Карпатська височінь,
Що манить у незвідане майбутнє,
І степова безкрая широчінь,
І Кобзарева дума незабутня!

3-й учень.

Ти, рідна мово, чиста, як роса,
Цілюща й невичерпна, як криниця.
Святиня наша, гордість і краса,
Ти — розуму народного скарбниця!

4-й учень.

Як легко йти з тобою по землі
І підставлять вітрам лице відкрите!
Для мене ти — як і насущий хліб,
Без тебе я не зміг би в світі жити.

Ведучий. Отже, діти, ви згадали історію виникнення писемності, відчули красу нашої рідної української мови, прослухавши виступи своїх товаришів (давайте подякуємо їм за це).

А тепер я хочу, щоб ви написали твір-мініатюру «Передаймо нащадкам наш скарб — рідну мову».

А закінчимо свято піснею «Молитва за мову» («Господи, помилуй нас», муз. і слова Тараса Петриненка).


Категорія: укрмова та л-ра | Додав: Nicolaj
Переглядів: 11 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Пошук
Реклама

Copyright Кунцівська ЗОШ I-III ступенів © 2018