Четвер, 21.09.2017, 01:38
Вітаю Вас Гість | RSS

Кунцівська школа    
ВІРТУАЛЬНИЙ МЕТОДИЧНИЙ КАБІНЕТ

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог файлів

Головна » Файли » Уроки » укрмова та л-ра

Жіноча доля у творчості Т.Г. Шевченка
[ Викачати з сервера (55.0Kb) ] 12.03.2017, 13:50
З УКРАЇНОЮ В СЕРЦІ

Жіноча доля у творчості Т.Г. Шевченка

Автор: О.В. Вильчинська

Епіграфи.

У нашім раї на землі
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим.
1на оновленій землі
Брага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі!
Т. Шевченко

Мамо! Хай завше в світлиці
твоїй серцем читає дитя
Щирі Шевченкові очі
і золоте вишиття.
Б. Стельмах

Мета. Пробудити в дітей добрі почуття, жалість. любов, готовність допомогти кожному нужденному, звернути їхню увагу на знедолених героїв творів Т. Шевченка, учити їх бачити в людях милосердя, добротворення.

Обладнання. Ілюстрації до творів Т. Шевченка, епіграфи на дошці, виставка книг поета.

Вчитель. Послухайте уважно ці слова (читає з дошки Ґ.

Перше слово сказав
із колисочки прямо: «Мамо».
Виріс, солдатом прийшов
на вокзал із гамом: «Мамо».
Йдучи в атаку, впав і так само: «Мамо»,
Звівся ù припав
до життя вустами: «Мамо!»

Сьогоднішній виховний захід ми присвячуємо материнській, жіночій долі, а краще недолі у творчості великого Кобзаря Т.Г. Шевченка, бо образ нещасної, закріпаченої жінки поет носив, «неначе цвяшок, у серце вбитий». Цей зойк душі, крик раненого серця випливе пекучим гнівом до панів-лиходіїв, які топтали жіночу гідність, плюндрували жіночу красу, розпинали материнську радість. Для Шевченка нещасна доля жінки-кріпачки була не лише суспільною, а й особистою трагедією. Його матір ще «молодую у могилу нужда та праця положила», рідні сестри поневірялись на панщині, це доля всіх нещасних жінок, що «німі на панщину ідуть».

«Такого полум'яного культу материнства, такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти ні в одного з поетів світу», — писав М. Рильський.

Учень.

Не називаю її раєм,
Тії хатиночки у гаї
Над чистим ставом край села.
Мене там мати повила
І, повиваючи, співала,
Свою нудьгу переливала
В свою дитину...
Там матір добрую мою
Ще молодую — у могилу
Нужда та праця положила...
... А сестри! Сестри! Горе вам,
Мої голубки молодії,
Для кого в світі живете?
Ви в наймах виросли чужії,
У наймах коси побіліють,
У наймах, сестри, й умрете!

Ведучий. У вірші «Сестрі», присвяченому молодшій від нього на два роки сестрі Ярині, вірній товаришці його дитячих літ, із великою любов'ю поет пише:

Моя єдиная сестра!
Многострадалиця святая!

Не забув він і подругу своїх дитячих літ Оксану Коваленко, що стала жертвою кріпосницького ладу.

Учень.

Ми в купочці колись росли,
Маленькими тоді любились,
А матері на нас дивились
Та говорили, що колись
Одружимо їх. Не вгадали.
... Помандрувала
Ота Оксаночка в поход
За москалями та й пропала,
Вернулась, правда, через год,
З байстрям вернулась...

Ведучий. Життя жінки у кріпосницькому суспільстві було нестерпним. На панщині її шмагав канчуками осавула, вдома вона виконувала всю хатню роботу і терпіла сімейний гніт, а на панщині працювала без відпочинку, релігія вважала її нижчою порівняно з чоловіком.

Жінці, яка народила дитину, давалось три дні на відпочинок.

Учениця.

На панщині пшеницю жала,
Втомилася, не спочивать
Пішла в снопи, пошкандибала
Івана сина годувать.
Воно сповитеє кричало
У холодочку за снопом.
Розповила, нагодувала,
Попестила; і ніби сном,
Над сином сидя, задрімала...

Ведучий. Не всі історії про тяжке життя жінок-кріпачок, свідком яких був козачок Тарас, але нічого не міг подіяти, увійшли в його твори. Але спогади про це залишилися.

Ведуча. А скільки дівчат, ставши жертвами поміщицької розпусти, накладали на себе руки. Тільки за 1839 рік у Київській губернії покінчили самогубством 37 дівчат-покриток.

Учень.

А он бачиш? Очі! Очі!
Нащо ви здалися,
Чом ви змалку не висохли,
Слізьми не злилися?
То покритка попідтинню
З байстрям шкандибає,
Батько й мати одцурались,
Й чужі не приймають!
Старці навіть цураються! ! !
А панич не знає,
З двадцятою, недоліток,
Душі пропиває!

Ведучий. Т. Г. Шевченко ніби зібрав воєдино всі страждання закріпачених жінок і на весь голос розказав про них цілому світові.

Лілея (учениця з розпущеним волоссям).

За що мене, як росла я,
Люде не любили?
За що мене, як виросла,
Молодую вбили?

Ведучий. Назви творів Кобзаря: «Наймичка», «Відьма», «Сова», «Слепая», «Мар'яна-черниця», «Катерина» та інші не випадкові. Саме наймичками, відьмами, совами, сліпими, черницями були жінки в тодішньому суспільстві. Ось один із найтрагічніших образів жінки, з якої сміються, якої лякаються, бо вона божевільна.

Учень.

В свитині латаній дрожала
Якась людина. На ногах
І на руках повиступала
Од стужі кров; аж струпом стала
І довгі коси в реп'яхах
О поли бились в ковтунах.
Се не мара
Моя се мати і сестра.
Моя се відьма, щоб ви знали.

Ведуча. Кожна жінка-жертва для поета рідна. Він плаче її слізьми, мучиться її муками. «Моя се відьма» — тобто його біль, його горе, його страждання. Шевченкові поеми кличуть до помсти над тими, хто топтав жіночу честь, гідність і щастя.

Скривджена паном покритка-дівчина, яку люди називають відьмою, збожеволіла від горя, шукаючи своїх діток-близнят Наталю та Івана. Пан-батько віддав сина якійсь пані в лакеї, а дочку занапастив. Відьма розповідає циганам.

Учениця.

... Діточок шукаю.
Наталоньку!.. Ні, ні, ні!
Я шукаю пана.
Розірву... Візьміть до себе
І мене, цигани,
Я ведмедя водитиму,
А як найду ката,
То й спущу його на його,
Отоді, проклятий!...
Ні, не спущу. Сама його
Загризу...
Чи я найду моїх діток,
Чи так і загину?

Учитель (звертає увагу учнів на ілюстрації).

Про трагічну долю дівчини-покритки написано поему «Катерина». Героїня гине, не витримавши сорому, страждань і зради коханого.

(Учениця з лялькою на руках, тихо говорить до себе).

Утік!... нема!.. Сина, сина
Батько одцурався!
Боже ти мій!.. Дитя моє!
Де дінусь з тобою?
Москалики! Голубчики!
Возьміть за собою...
Возьміть його... бо покину
Як батько покинув...

Учитель. Ганна ж із поеми «Наймичка» теж покритка, але вона залишається жити заради свого сина. Її материнська любов така могутня, що здатна принести в жертву задля щастя сина. Життя Ганни — материнський подвиг. Вона відмовляється навіть бути весільною матір'ю свого сина і лише перед смертю розкриває правду.

(Інсценізація уривку з поеми «Наймичка» ).

Ведучий. Невимовно тяжку материнську долю жінки-кріпачки розкриває Шевченко в багатьох своїх творах. Особливо вражаюче описав поет удовине горе, коли єдиного сина забирають у солдати.

Учениця.

Ой привезли до прийому
Чуприни голити.
Усе дрібні, усе малі,
Все багатих діти. ..
Усі невлад, усіх назад,
В усіх доля мати.
А у вдови один син,
Та й той якраз під аршин.
Збожеволівши, мати
Селом ходить — то співає,
То страшно голосить...
Діти бігом з паліччям
Удень за вдовою по улицях
Та, сміючись, «дражнили Совою».

Ведуча. Уже в маленькій дівчинці бачив Тарас майбутню жінку-страдницю, її тяжку долю і співчував їй, тужив, плакав разом із нею. Одного разу молодий Шевченко зустрів дівча з відрами, карооке, красиве, але в лахміттях, босе. Це була сирота Мар'яна, яка служила за харчі наймичкою в багатих. Поет дав їй грошей на хустину. Під цим враженням він написав вірш «Маленькій Мар'яні».

(Учениця читає вірш).

Ведучий. Великий Кобзар бачив у жінці передусім духовну красу, обожнював материнство, уславлював вірність і щирість, але не прощав аморальності і жорстокості. У поемі «Титарівна» дочка титаря насміялася над найкращим, але бідним Микитою, який запросив її до танцю. Згодом вона жорстоко поплатилась за це. Не можна гордувати, зневажати людей, ніби говорить цим Шевченко.

Учениця.

Одчепися, пройдисвіте!
І зареготалась титарівна, —
Хіба тобі
Наймичок не стало!
Насміялась титарівна
З бідного Микити,
Насміялася при людях,
Що він в сірій свиті!

Ведучий. Мине багато часу, й титарівна гірко пошкодує за тим, що наробила.

Учениця.

… Живую положили
В домовину!.. Й сина з нею!
Та й засипали землею!

Ведучий. Багато поетів та письменників крім Шевченка звертались до жіночої тематики, багато творів покладено на музику, сьогодні ми просто не можемо не заспівати про маму, мамину пісню, мамин рушник.

(Учні співають «Пісню про рушник» ).

Учитель. Немає у світовій літературі іншого поета, який би так ніжно, з любов'ю оспівав у своїй творчості жінку-матір усієї Землі, берегиню, продовжувачку роду. Його невмируще:

Врага не буде, супостата!
А буде син, і буде мати,
І будуть люди на Землі, —

стало святим ідеалом для багатьох поколінь.

І хай гімном усім матерям на світі буде вірш Б. Олійника «Пісня про матір».

(Інсценізація вірша учителем та учнями).


Категорія: укрмова та л-ра | Додав: Nicolaj | Теги: Шевченко
Переглядів: 96 | Завантажень: 1 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Пошук
Реклама

Copyright Кунцівська ЗОШ I-III ступенів © 2017