Неділя, 18.08.2019, 19:43
Вітаю Вас Гість | RSS

Кунцівська школа    
ВІРТУАЛЬНИЙ МЕТОДИЧНИЙ КАБІНЕТ

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог файлів

Головна » Файли » Уроки » світова л-ра

Пригоди Олівера Твіста
[ Викачати з сервера (195.0 Kb) ] 04.07.2019, 18:03
Олівер Твіст Пригоди Олівера Твіста
(літературна гра)

Автор: В.Борейчук

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Вечір Достоєвського
Кращий знавець творчості Л.Толстого

В актовій залі — виставка учнівських малюнків за мотивами роману Ч. Діккенса «Пригоди Олівера Твіста». Біля дверей глядачів зустрічають ведучі в ірландських національних костюмах. На сцену виходять ведучі — учень і учениця в національних англійських костюмах.

Ведучий. А зараз вашій увазі пропонуємо літературну гру «Улюблені сторінки в романі Ч. Діккенса «Пригоди Олівера Твіста».

Ведуча. Запрошую на сцену шанувальників і знавців роману.

Ведучий. Правила гри такі: один з учнів читає уривок з роману, інші намагаються його продовжити за допомогою розданих їм карток. Перемагає та команда, яка зробить це найбільш швидко і правильно.

Хід літературної гри

1-а команда

Учениця читає перший уривок:

— Гей, ви там! Кого вам треба? — гукнула до неї чепурно вдягнена молода жінка, виглядаючи з-за дверей.

— Мені треба бачити одну леді, що живе в цьому будинку, — відповіла дівчина.

— Леді? — перепитала служниця, презирливо змірявши очима незнайому. — Як її звуть?

— Міс Мейлі, — сказала Ненсі.

Молода жінка, що вже встигла як слід розгледіти дівчину, замість відповіді кинула на неї погляд, сповнений чеснотливої зневаги, і покликала для переговорів слугу. Ненсі повторила йому своє прохання.

— Як про вас доповісти? — запитав він.

— Моє ім’я їй ні про що не скаже, — відповіла Ненсі.

— А яка у вас до неї справа? — допитувався слуга.

— Я сама їй розповім, — відказала вона. — Мені треба бачити цю леді.

— Ну годі! — вигукнув слуга, підштовхуючи її до надвірних дверей. — Нема чого тут голову морочити! Ану забирайся туди, звідки прийшла.

— Я не піду звідси, хіба що ви силою винесете! — розпалюючись, кричала Ненсі. — Тільки знайте: вам і вдвох зі мною не впоратись. Та невже тут не знайдеться жодної доброї душі, — провадила вона, озираючись навколо, — яка б зглянулася на нещасну дівчину і зробила їй таку невеличку послугу?

Її розпачливий вигук зворушив добросердого кухаря, який разом з іншими слугами спостерігав цю сцену і тепер виступив наперед, щоб втрутитись.

— Зроби їй ласку, Джо. Хіба тобі важко? — сказав він.

Марна праця, — відповів той. — Чи не думаєш ти, що молода леді стане говорити з отакою-от?

На цей натяк щодо сумнівної репутації Ненсі із цнотливим обуренням озвалися чотири покоївки, в один голос зарепетувавши, що ця тварюка ганьбить усе жіноцтво і що її слід без жалю викинути в риштак.

— Робіть зі мною що хочете, — звернулась Ненсі до слуг, — але спершу вчиніть те, про що я вас благаю: ради господа бога, перекажіть леді моє прохання.

М’якосердий кухар знову заступився за дівчину, і врешті слуга, що перший вийшов до Ненсі, згодився виконати доручення.

— То що ж мені переказати? — спитав він, уже ступивши на сходи.

— Скажіть, що одна молода жінка дуже просить міс Мейлі вислухати її віч-на-віч, — мовила Ненсі, — і що з першого ж слова цієї жінки леді зможе судити, чи слухати її далі, чи звеліти вигнати як шахрайку.

— Ну й настирлива ж ти, дівчино! — зауважив слуга.

— Перекажіть моє прохання, — твердо сказала Ненсі, — і принесіть відповідь.

Слуга швидко піднявся сходами. А Ненсі, бліда, мало не задихаючись від хвилювання й ледь стримуючи сльози, лишилася стояти, вислуховуючи голосні образи, що й далі щедро линули з уст чеснотливих покоївок, які ще дужче розходилися, коли слуга повернувся й сказав дівчині, щоб ішла нагору.

— Порядність на цьому світі вже нічого не варта, — мовила одна з покоївок.

— Нахабство тепер сильніше за чесноту, — докинула друга.

Третя вдовольнилася лише запитанням: «Де тепер знайдеш справжню шляхетність?» А четверта завершила цей квартет гнівним вигуком «Ганьба!», який ураз підхопили інші непорочні діви.

Не зважаючи на все те — бо мала на серці тяжкий клопіт, — Ненсі, тремтячи від хвилювання, піднялася слідом за слугою до маленької вітальні, освітленої лампою, що звисала зі стелі. А там слуга залишив її і пішов.

Друга команда працює з картками (див. Картки для 2-ї команди) та оголошує відповіді.

2-а команда

Учень читає перший уривок:

Вже почало смеркати, коли містер Браунлоу вийшов з найманої карети, що спинилася перед його будинком, і тихенько постукав. Коли двері відчинили, з карети вискочив кремезний чоловік і став біля її приступки, тим часом як інший чоловік зліз із козел і став з другого боку дверцят. За знаком містера Браунлоу вони висадили з карети третього і, підхопивши його попід руки, потягнули в будинок. Третій був Монкс.

Таким самим маніром вони мовчки піднялися сходами, і містер Браунлоу, який ішов попереду, попрямував до кімнати в глибині будинку. Коло дверей Монкс, що піднімався видимо неохоче, зупинився. Чоловіки, які супроводжували його, поглянули на старого джентльмена, ніби чекаючи розпоряджень.

— Він знає, що йому буде, — сказав містер Браунлоу, — якщо спробує опиратися. Хай тільки хоч пальцем ворухне без вашого дозволу — одразу ж тягніть його на вулицю, кличте поліцію й просіть від мого імені заарештувати його як карного злочинця.

— Як ви смієте так мене називати? — закричав Монкс.

— А ви, юначе, як смієте примушувати мене до цього? — відповів містер Браунлоу, дивлячись йому просто в вічі. — Ви ж не божевільний, щоб наважитись піти звідси? Відпустіть його! Отак. Тепер ви вільні, сер. Можете іти, а ми підемо слідом за вами. Але попереджаю -— і присягаюся всім святим,

— тільки-но ви вийдете з мого дому, я звелю заарештувати вас, звинувативши у шахрайстві й крадіжці. Моє слово тверде і непохитне. Якщо і ви вирішили твердо стояти на своєму, то хай ваша кров проллється на вашу ж голову.

— За чиїм наказом ці пси, — Монкс поглянув на тих, що стояли обабіч нього, — схопили мене на вулиці й притягли сюди?

— За моїм, — відповів містер Браунлоу. — Я несу відповідальність за їхній вчинок. Якщо ви нарікаєте, що вас позбавили волі, — а ви мали нагоду її повернути, коли їхали сюди, проте визнали за краще сидіти мовчки, — то, повторюю, віддайте себе під захист закону. Я, в свою чергу, теж звернуся до нього. Але тоді відступати буде пізно; не просіть мене зглянутися на вас, коли влада перейде в інші руки, і не кажіть, що я штовхнув вас у безодню, в яку ви самі кинулися.

Монкс вочевидь зніяковів і не на жарт збентежився. Він завагався.

— Зважуйтеся швидше, — твердо і спокійно вів далі містер Браунлоу.

— Якщо ви волієте, щоб я прилюдно виступив з обвинуваченням і прирік вас на суворе покарання, яке я хоч і можу з жахом передбачити, але не владен буду змінити, то, кажу вам знову, — вибір за вами. Та якщо хочете скористатися з моєї поблажливості й милосердя тих, кому ви заподіяли багато лиха, — сідайте без зайвих слів на цей стілець. Він уже два дні на вас чекає.

Монкс промимрив щось невиразне і все ще вагався.

— Покваптеся, — сказав містер Браунлоу. — Одне моє слово — і вибору вже не буде.

Монкс і далі стояв у нерішучості.

— Я не стану довше зволікати, — провадив містер Браунлоу, — та й не маю на це права, бо захищаю кровні інтереси інших осіб.

— Невже нема... — затинаючись, пробурмотів Монкс, — невже нема... якогось іншого вибору?

— Нема.

Монкс пильно глянув на старого джентльмена, але, не прочитавши в його обличчі нічого, крім суворої рішучості, вийшов у кімнату і, знизавши плечима, сів на вказане йому місце.

— Замкніть двері іззовні, — звернувся містер Браунлоу до своїх супутників, — і ввійдіть, коли я подзвоню.

Вони зробили, як він звелів, і містер Браунлоу залишився з Монксом віч-на-віч.

Перша команда працює з картками (див. Картки для 1-ї команди) та оголошує відповіді.

1 команда

Учениця читає другий уривок:

Минуло тільки два дні після подій, про які йшлося в попередньому розділі, а о третій годині третього дня Олівер уже мчав у дорожній кареті до свого рідного міста. Разом із ним їхали місіс Мейлі, Роза, місіс Бедвін і добряга лікар. Містер Браунлоу супроводжував їх позаду в поштовій кареті разом з іще одним чоловіком, — хто він такий, хлопцеві не сказали.

Дорогою вони майже не розмовляли, бо Олівер так хвилювався і мучився невідомістю, що не міг зібратися з думками й майже втратив дар мови, його супутники теж були в подібному настрої й, очевидно, поділяли його почуття в повній мірі. Містер— Браунлоу дуже обережно ознайомив хлопця й обох леді із зізнаннями, які він вирвав у Монкса, і хоча вони знали, що мета їхньої подорожі — завершити вдало розпочату справу, проте в ній було дуже багато незрозумілого й таємного, тож вони сиділи, наче на голках.

Той самий добрий друг за допомогою містера Лосберна подбав, щоб вони ніяким чином не довідались про страшні події останніх днів. «Звичайно, — сказав він, — рано чи пізно вони таки про них почують, але краще хай почують згодом, бо тепер це зовсім не на часі». Тож їхали вони мовчки; кожен міркував про причину, яка звела їх в одній кареті, і жоден з них не виявляв схильності висловити думки, що тіснилися в його голові.

Але якщо Олівер, збентежений непевністю, мовчав, поки вони їхали до місця його народження незнайомою дорогою, то скільки спогадів прокинулося в його пам’яті і скільки почуттів переповнило його серце, коли карета звернула на той шлях, по якому він простував пішки — бідолашний знедолений хлопчина, який не мав ані притулку, ані друга, що вирятував би його з біди.

— Погляньте-но, погляньте! — вигукнув Олівер, схвильовано стискаючи Розину руку й показуючи у вікно карети. — Онде перелаз, через який я перескочив, а попід отим живоплотом я скрадався, щоб мене часом не спіймали і не завернули назад. А там стежечка через поле, вона веде до старого будинку, де я жив ще змалечку. О Діку, Діку, мій любий давній товаришу, як мені хочеться тебе побачити!

— Скоро ти його побачиш, — озвалася Роза, ласкаво стискаючи його руки. — Ти йому скажеш, що тобі добре повелося, що живеш ти в достатку і що найбільше щастя для тебе — повернутися сюди і зробити його теж щасливим.

— Так, так, — сказав Олівер. — І ми... ми заберемо його звідси, подбаємо, щоб він був одягнений і міг учитися, пошлемо його в яку-небудь тиху сільську місцину, де він видужає, зміцніє, правда?

Роза мовчки кивнула головою: хлопець так радісно всміхався крізь сльози, що їй одібрало мову.

Друга команда працює з картками (див. Картки для 2-ї команди) та оголошує відповіді.

2 команда

Учениця читає другий уривок:

— Гаразд, сер. Спробую їх погамувати, — відповів містер Бамбл. — Як поживаєте, сер? Сподіваюся, ви в доброму здоров’ї?

З цим привітанням він звернувся до містера Браунлоу, який підступив до шановного подружжя. Вказуючи на Монкса, містер Браунлоу спитав:

— Ви знаєте цього чоловіка?

— Ні, — рішуче відповіла місіс Бамбл.

— А ви часом його не знаєте? — звернувся містер Браунлоу до її чоловіка,

— Зроду його не бачив, — відповів містер Бамбл.

— І нічого йому не продавали?

— Ні, — відповіла місіс Бамбл.

— А чи не було у вас часом золотого медальйона й обручки? — запитав містер Браунлоу.

— Звичайно, ні, — відповіла наглядачка. — Невже нас привели сюди для того, щоб поставити нам такі безглузді запитання?

Містер Браунлоу знову кивнув містерові Грімвігу, і цей джентльмен знову з готовністю вийшов, накульгуючи, за двері. Але цього разу він повернувся в супроводі не гладкого подружжя, а двох паралічних жінок, які дибали, трясучись і похитуючись.

— Ви замкнули двері тієї ночі, коли вмирала стара Саллі, — сказала, підводячи висхлу руку, та, що дибала попереду, — але не змогли заглушити її голосу і заткнути щілини.

Перша команда працює з картками (див. Картки для 1-ї команди) та оголошує відповіді.

Ведучий. А зараз — слово журі.

Підбиття підсумків, вручення призів.

Ведуча. Гуд бай!

Ведучий. До нових зустрічей!

Звучить музика з репертуару групи «Бітлз».


Категорія: світова л-ра | Додав: Nicolaj
Переглядів: 28 | Завантажень: 2 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Пошук
Реклама

Copyright Кунцівська ЗОШ I-III ступенів © 2019