Четвер, 27.07.2017, 16:12
Вітаю Вас Гість | RSS

Кунцівська школа    
ВІРТУАЛЬНИЙ МЕТОДИЧНИЙ КАБІНЕТ

Статистика

Онлайн всього: 2
Гостей: 2
Користувачів: 0
Головна » 2011 » Липень » 8 » Не вигорай, учителю!
13:07
Не вигорай, учителю!

ЗА КРОК ДО ЗРИВУ

З розмови двох літніх людей: «Такий жахливий фільм! Я так рознервувалася! А вам, я бачу, байдуже?» — «Я вчителька. За 30 років роботи в мене вже ніяких нервів не лишилося. Спалила...»

Чи є необхідність зайвий раз доводити, що професія педагога, вчителя є важкою, що вона потребує величезних душевних сил, а іноді висмоктує з людини все, до останку? А скільки написано книжок, поем, пісень про «серце вчителя, віддане дітям», скільки добрих слів сказано про «безсонні ночі над зошитами», про «ранню сивину на скронях»... А між тим, уже з початку 70-х років у наукових колах є термін «емоційне вигорання». І давно визнано, що саме праця педагога належить до найбільш емоційно напружених видів професійної діяльності людини.

За даними Національного комітету психічного здоров’я США (є там і такий комітет, є!), до 2020 року депресія буде на другому місці в світі після серцево-судинних захворювань як причина втрати працездатності. Тобто вчитель справді виснажує себе, якщо всім, навіть хворим, серцем поважає і цінує власну роботу. І про те, що «ці діти вже всі нерви виїли» — теж не дарма дехто каже.

Депресивні і тривожні розлади — серед основних епідеміологічних тенденцій психологічних порушень сьогодення. Зверніть увагу на термін «епідеміологічних». Епідемія — це не лише кишкова паличка або холерна напасть. Для порушень емоційної сфери теж характерні епідемії. Причому в цьому випадку хвороба взагалі не має зовнішніх ознак: за даними ВООЗ, 45 % хворих, які відвідують лікувальні установи — здорові люди, але потребують корекції емоційного стану — позбавлення негативних емоцій, що переповнюють їх.

ЕМОЦІЙНА ГНУЧКІСТЬ ЧИ БАЙДУЖІСТЬ?

То що таке — «емоційне вигорання»? При дослідженні цієї проблеми виходить назовні цілий комплекс і причин, і наслідків, оскільки справа стосується найбільш тонкої сфери життєдіяльності людини — емоційної, яка є буквально аватаром, матеріальною копією психічною стану організму. Якщо кажуть у народі, що «всі хвороби — від нервів», то це майже прописна істина для фахівців у галузі психологи. Тим паче сьогодні, коли емоційну сферу вчені вважають найбільш патогенною у сучасній цивілізації, характерною ознакою якої є культ успіху і позамежних досягнень, демонстрація сили і конкурентоспроможності. У такій ситуації на перший план для вчителя, зокрема, виходить проблема емоційної гнучкості, стійкості. Але чи «емоційна стійкість» учителя має означати його абсолютну байдужість до справи, яку він робить, до успіхів чи неуспіхів підопічних, до власних зусиль, врешті-решт?

Людство живе у близькому контакті у системі «людина — людина», але вчитель — це особлива професія. Навіть актори, які за ролями мають щовечора помирати на сцені, не відчувають на собі таких навантажень, хоча — здавалося б... А справа, вочевидь, у тому, що такі емоції — гра, умовність, на сцені постраждав, а за 5 хвилин анекдоти у гримерній розповідає. У педагога немає права на несправжність емоцій. Навіть, якщо він узагалі за своїми психічними характеристиками малоемоційний. За дослідженнями, для вчителів зі стажем 15-20 років характерні педагогічні кризи, ознаки психічного виснаження. Оскільки їхня праця пов’язана з постійним спілкуванням, насичена такими стрес-агентами, як соціальна оцінка, невизначеність, щоденна рутина. Не вщухають і дискусії довкола чіткого визначення, що таке «емоційне вигорання». Загалом вітчизняні і зарубіжні вчені зазначають, що синдром емоційного вигорання — це реакція на хронічний стрес, що сягнув певної межі. Інші вважають його професійним захворюванням, дехто — професійною кризою.

Є й таке визначення: «Вигорання — це екологічна дисфункція, що викликається інтегральною взаємодією особистісних факторів і факторів навколишнього середовища». А простими словами, якщо скрізь, вибачте — дурдом, то й сам ставай таким, як усі... Є й інші, ще більш «закарлючені» визначення, але ми не будемо розшифровувати всіляку там «дефіцитарну вітальну симптоматику в соматичному і психічному аспектах» й інші не менш невимовні специфічні штуки.

ПЕРЕГОРАЄ ВИМИКАЧ?

Серед дослідників психологічного здоров’я людини поширена думка, що синдром емоційного вигорання — своєрідний механізм психологічного захисту людини — вимкнення емоцій. Психіка, перевантажуючись, реагує: «нікого не чую, нічого не бачу, ні з ким не спілкуюсь». При цьому, наприклад, психологи Є. Ільїн та Л. Куликов вважають, що вигорання — це професійний стрес, що набуває затяжного перебігу, форма професійної деформації особистості.

Кажучи простіше, це справді хвороба, властива майже всім педагогам і представникам професій, пов’язаних з частими контактами з іншими людьми — працівникам соціальних служб, лікарям, адвокатам та іншим. Це приблизно те саме, що силікоз у шахтарів чи рак легенів у колишніх металургів. Лише симптоми мають іншу етимологію і складніше піддаються виявленню.

Багато дослідників висуває теорії побудови та класифікації симптоматики вигоряння. Але, якщо абсолютно все усереднити, то вимальовується приблизно така картина.

1. «Медовий місяць» — професійна діяльність дає все менше задоволення.

2. Починає відчуватися брак «палива» — з’являється втомлюваність, апатія, продукується бажання «кинути цю кляту роботу».

3. Виявляються хронічні симптоми: виснаженість, зростає схильність до захворювань, з’являються психологічні переживання.

4. Криза — починається розвиток хронічних захворювань, людина може втратити працездатність.

5. «Прорив греблі» — захворювання загострюються, зменшується професійний розвиток, можливий і остаточний крах кар’єри або серйозне загострення хронічних хвороб, причому не обов’язково пов’язаних з діяльністю психіки.

Можна, звичайно, навести іншу «шкалу», інший алгоритм появи вигорання, але логіка буде однаковою: спочатку все добре, аж доки людина не досягає межі. І обов’язково перші етапи захворювання визначаються підвищеною втомлюваністю, негативним ставленням до роботи, відчуттям занепокоєння. Виникає відраза до людей-суб’єктів професійної діяльності, у нашому випадку — до дітей, до учнів, що врешті-решт призводить до професійної деформації особистості вчителя.

ЩО З ЦИМ РОБИТИ?

Усе було би нічого — адже абсолютно здорових людей не буває. Але в учителя особлива місія — він сам має справу з ще не сформованими психічно особистостями, які легко піддаються сторонньому впливу. І коли діти щоденно бачать роздратованого, крикливого, а тому й несправедливого вчителя, то мало що доброго з того може бути. Не менш погано, коли синдром вигорання призводить до повної вчительської апатії, збайдужіння до всього, що відбувається в класі: «Та! Робіть, що хочете, хоч на головах стійте!». Без уваги це залишати не можна, бо від роботи вчителя насправді залежить майбутнє країни, ефективність державного устрою. І це — зовсім не пафос.

Як це лікувати? Відтоді, як «вигорання» вирахували психологи, написано контейнери книжок, рекомендацій і досліджень. Сьогодні, в епоху інтернету, всі вони доступні. Але, може, все-таки краще не лікувати, а запобігати? Можливо, переглянути для початку шкалу навантаження вчителя? Відкалібрувати її — скажімо, за віком, як у Німеччині, Португалії, Ізраїлі, скандинавських країнах, де погодинне навантаження вчителя скорочується відповідно до певного віку та стажу роботи? Звісно, зі збереженням заробітної плати. Мало того, в деяких країнах беруть до уваги ще й категорію навчальних предметів. Скажімо, викладачі гуманітарних і загальнотеоретичних дисциплін мають менше навантаження, ніж учителі предметів практичного циклу (праці, фізкультури, малювання).

Є ще й маса інших засобів запобігти, або, бодай, відкласти в часі симптоматичні вияви «синдрому емоційного вигорання». Повноцінна відпустка, наприклад. Це коли вчитель під час літніх канікул — не на городі з сапкою, і не на дачі з лопатою, а — у цікавій туристичній подорожі, де справді забуває про все... Та це, мабуть, поки що — мрія. Оскільки цей самий «синдром» можна підчепити без усіляких там «фаз формування» — досить лише зазирнути у відомість із нарахованими «відпускними»...

За матеріалами газети «Освіта України»,  № 49-50, 4 липня 2011 року

Викачати статтю...



Переглядів: 1168 | Додав: Nicolaj | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Пошук
Календар
«  Липень 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Реклама

Copyright Кунцівська ЗОШ I-III ступенів © 2017