П`ятниця, 22.09.2017, 01:13
Вітаю Вас Гість | RSS

Кунцівська школа    
ВІРТУАЛЬНИЙ МЕТОДИЧНИЙ КАБІНЕТ

Категорії розділу
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог статей

Головна » Статті » Мої статті

Діагностування навченості школярів з історії

ДІАГНОСТУВАННЯ НАВЧЕНОСТІ ШКОЛЯРІВ З ІСТОРІЇ

Залежно від ролі, яку тести відіграють у процесі оцінювання, їх поділяють на:

1) тести поточного контролю;

2) тести тематичного контролю;

3) тести підсумкового контролю.

Залежно від рівня знань тести можна поділити на:

1) тести на розпізнання (виконання дії з підказкою);

2) конструктивні (покликані виявити вміння учнів відтворювати інформацію по пам’яті для вирішення задач);

3) тести-задачі (перевіряють евристичні уміння перетворювати засвоєні методики навчання, алгоритми діяльності для розв’язання запропонованої задачі);

4) задачі-проблеми (виявляють творчі вміння учнів, тобто дослідницькі можливості з отри¬мання нової інформації, відсутній еталон розв’язання задачі).

На застосування тестів з альтернативним вибором відповідей існують різні погляди. Небезпідставно вважається, що цей тип завдання вимагає від учнів впізнавання того матеріалу, який вони вивчили. Не завжди можна встановити розуміння закономірних зв’язків і зовсім неможливо визначити позицію того, хто тестується.

Істотна перевага тестів з альтернативним набором відповідей полягає у можливості автоматизації перевірки. Якісні недоліки такого різновиду тестування можна перекрити збільшенням кількості тестів, а з цим — з’ясувати усвідомлення навчального матеріалу шляхом простих і конкретних запитань. Як засвідчують дослідження західних фахівців, тести з альтернативним вибором відповідей не гірші за тести з вільною формою конструювання відповідей, але лише за умови грамотного складання тестових завдань.

Правильно складені тести дають змогу здійснити об’єктивний вимір якостей учнів. Саме за допомогою тестів можна більш чітко оцінити учнів за дванадцятибальною шкалою, усунути волюнтаризм в оцінюванні їхніх знань і умінь.

Для гуманітарних дисциплін, зокрема для історії, можна виділити чотири рівні навченості, на кожному з яких навчальні досягнення учнів якісно різняться:

1. Рівень запам’ятовування і відтворення історичної інформації (механічного відтворення). На цьому рівні історична освіта школяра характеризується лише кількісними показниками.

2. Рівень розуміння історичної інформації (осмисленого відтворення). Для цього рівня характерним є виявлення учнем поверхових зв’язків між історичними фактами завдяки прочитаним, почутим висловлюванням та побаченим умовним чи образним зображенням.

3. Рівень застосування історичних знань (застосування стандартних умінь). Перебуваючи на цьому рівні, учень може виконати типові пізнавальні завдання, спираючись на відомі йому фактичні дані та алгоритми дій (шаблони, інструкції, пам’ятки).

4. Рівень перенесення (творчості). Учень самостійно «конструює» нові для нього історичні знання, використовуючи додаткові джерела фактичних даних та самостійно укладені на основі стандартних схеми дій.

Досягнення учнями відповідного рівня навченості можна перевірити за допомогою завдань різного типу та різного рівня складності.

Завдання на орієнтацію в історичному просторі мають такий характер:

1) показ і опис картографічних даних (місць, де відбувалися історичні події, територій та кордонів держав, місць розселення народів, напрямків їхнього переселення, військових походів тощо);

2) опис, характеристика і порівняння геополітичного становища держав, виявлення змін у геополітичній ситуації в певному регіоні, на континенті тощо.

Завдання на перевірку орієнтації учнів в історичному часі потребують:

1) знання історичних дат, хронологічної послідовності подій, уміння «вписати» дату (подію) у часові межі певного явища, процесу;

2) визначення часових меж та періодизації історичних явищ, процесів, встановлення та обґрунтування критеріїв періодизації.

Нарешті, завдання на орієнтацію в історичних подіях, явищах, процесах дають можливість виявити:

1) наявність у пам’яті учнів історичних імен, подій, назв, термінів;

2) уміння порівнювати історичні факти, зокрема історичні ситуації та діяльність історичних осіб, встановлювати спільне й відмінне;

3) знання про історичні події, явища, історичних діячів;

4) здатність учня визначати зміст історичних подій, явищ, процесів, діяльності історичних осіб, їх характеризувати;

5) уміння встановлювати причинно-наслідкові зв’язки між історичними фактами, мотиви дій історичних осіб та наслідки цих дій;

6) спроможність «вписувати» історичні події в явище, процес, узагальнювати історичні фа¬кти;

7) здатність змоделювати альтернативи історичним фактам, тенденції їх розгортання;

8) уміння давати обґрунтовану оцінку історичним подіям, явищам, процесам, учинкам історичних осіб.

Пропонуючи учням завдання того чи іншого типу для діагностики їхньої навченості, учитель має додержуватися таких умов:

• усі завдання є посильними і зрозумілими для учнів, відповідають їхнім віковим можливостям;

• учні мають змогу виконувати завдання різної форми, різного рівня складності, з варіантами відповідей і без них тощо;

• завдання забезпечують формування в учнів умінь і вироблення навичок, необхідних для вивчення історії;

• усі учні отримують як завдання на репродукцію навчального матеріалу, так і завдання творчого (проблемного, евристичного) характеру.

Які завдання дають змогу визначити, чи досягли учні названих вище рівнів історичної освіти?

З історії учні можуть пам’ятати:

• назви історичних подій, що вивчались (Велика французька революція, Друга світова війна і т.д.);

• імена та прізвища історичних осіб, їх назвиська, псевдоніми (Володимир Великий, Богдан Хмельницький, Вінстон Черчіль, Володимир Ульянов-Ленін тощо);

• назви історичних пам’яток, місць, де відбувались історичні події, географічні назви (собор св. Софії в Києві, річка Дніпро, місто Херсонес і т. д.);

• час, коли відбулись історичні події (дати), роки життя, правління історичних осіб тощо;

• історичні терміни (феодал, князь, стрілець, революція тощо);

• короткі визначення історичних понять (вивчені напам’ять);

• крилаті вислови, сентенції історичних осіб (вивчені напам’ять);

• імена дослідників, фахівців-істориків, назви їхніх досліджень, наукових праць;

• вислови історичного змісту (вивчені напам’ять);

• зображення місцевості, інтер’єру в місцях, де відбувались історичні події, схеми битв, портретні зображення історичних осіб (уявляти).

Оскільки в процесі вивчення історії підлітки стикаються із значною кількістю історичних фактів, термінів, висловів історичного змісту, вчитель повинен визначити, які з них учні мають обов’язково пам’ятати після вивчення кожної теми (уроку).

У процесі вивчення історії в школі потрібно розуміти зображення, описи, пояснення історичних фактів, тобто тексти, малюнки, схеми історичного змісту. Йдеться про усвідомлення явних зв’язків між історичними фактами (часових, географічних, при-чинно-наслідкових тощо) та відтворення змісту навчальних або інших текстів (історичних документів, художніх творів на історичну тематику, наукових, науково-популярних праць тощо) без заглиблення у приховану частину історичного пояснення, яке вони містять, а також про виявлення змісту історичних понять, малюнків, схем, карт.

Щоб виявити, чи розуміє учень зміст історичного тексту (поняття, малюнка, схеми, карти), необхідно запропонувати йому переказати цей текст (пояснити поняття, описати малюнок, «прочитати» схему, карту).

Про наявність принаймні поверхового розуміння здобутої історичної інформації свідчитимуть уміння.

• встановлювати хронологічну послідовність взаємозалежних подій;

• виділяти часові, просторові та явні причинно-наслідкові зв’язки між історичними факта¬ми;

• пояснювати назви історичного тексту, визначати його тематику;

• складати план прочитаного (почутого) тексту, його тези чи конспект;

• пояснювати терміни, які вживаються у прочитаному (почутому) тексті.

Про розуміння історичних текстів або зображень свідчать і враження, які з’являються в учнів від прочитаного, побаченого, почутого. їхні враження виявляються в тому, що до тексту своєї розповіді вони включають висловлювання оцінного характеру, дають власну емоційну та моральну оцінку історичним подіям чи особам, про які розповідають. Наприклад: на жаль, Галицько-Волинське князівство перестало існувати; Данило Галицький був доброю людиною і хорошим правителем, воїни б’ються мужньо і готові стояти на смерть.

Обидва зазначені раніше рівні можна об’єднати в один, розглядаючи його як рівень запам’ятовування та розуміння історичної інформації. Підставою для цього може бути те, що учень здатний виконати цілий ряд завдань на запам’ятовування історичної інформації, завдяки тому що запам’ятав вислів, який передає зв’язок між фактами (наприклад, між фактом, що був 988 рік, і фактом, що було хрещення Русі), або завдяки тому, що зрозумів цей зв’язок, осмисливши текст. Впоратись із завданням на розуміння історичної інформації лише завдяки добрій пам’яті також можна, хоч це й непросто.

Наступний (третій чи другий) рівень історичної освіти є рівнем застосування наявних знань про історичні факти та процедур їх реконструкції і пояснення (стандартних умінь). На цьому рівні учень виявляє здатність не тільки до емпіричного, а й до теоретичного мислення, застосовує для здобуття історичних знань повідомлені йому (відомі) алгоритми дій з історичними текстами, малюнками, картами. Спираючись на свої вміння, він занурюється в приховану частину історичного пояснення, виконує аналогічні завдання, укладає карти, схеми, тексти (розповіді, описи) за планом.

Учень повинен виконувати такі стандартні завдання:

• наносити на контурну карту кордони держав, позначати їх столиці, місця, де відбулись визначні історичні події, напрямки розгортання суспільних рухів, військових дій тощо;

• малювати схеми битв, соціальної структури країн, політичного устрою держав, графіки та діаграми, що характеризують соціально-економічний розвиток країн;

• ставити запитання до текстів історичного змісту;

• укладати хронологічні та синхроністичні таблиці;

• порівнювати історичні документи, діяльність історичних осіб, спосіб життя різних спільнот в різні епохи, виявляти спільне й відмінне;

• з’ясовувати причини та наслідки історичних подій, мотиви діянь і вчинків історичних осіб;

• застосовувати знання з теорії історії для визначення змісту історичних явищ;

• складати типологічні ряди історичних фактів;

• описувати свої враження та обґрунтовувати моральні оцінки історичних подій, вчинків історичних осіб;

• складати розповіді про історичні події, діяльність історичних осіб на основі кількох джерел вербального і невербального характеру (тексти підручників, довідкової та художньої літератури, портрети історичних осіб, малюнки, схеми тощо);

• описувати спосіб життя та світогляд різних спільнот (соціальних груп, народів, цивілізацій);

• складати простий та розгорнутий план, тези, конспект своєї розповіді на історичну тематику;

• виявляти істотні характеристики історичного явища, процесу за планом.

На останньому рівні навченості, що називається перенесенням, спираючись на відому йому історичну інформацію, учень самостійно нестандартним способом «конструює» нові знання. Слід зазначити, що, перебуваючи на цьому рівні навченості, учень діє як дослідник історичних проблем, оскільки і результат конструювання — пояснення та опис історичних фактів, і спосіб, яким досягнуто цього результату (алгоритм дій), були створені учнем для себе вперше, тобто є суб’єктивно новими, раніше невідомими цьому учневі. Для конструювання суб’єктивно нових історичних знань він мусить вміти заглибитись у тексти історичного змісту, виявити приховану частину історичного пояснення, здійснити аналіз здобутої історичної інформації, синтезувати нове для себе трактування історичних фактів та оцінити його на достовірність, тобто мислити творчо й критично. Результатом учнівського дослідження будуть тексти, що не мають аналогів у доступній І учневі літературі (у підручнику) і не відображають пояснення вчителя. Текст, створений учнем, як правило, є своєрідним діалогом учня з авторами текстів, що стали основою (джерельною базою) його творення. Інколи цей діалог явно виражений (я не згідний з твердженням автора; як справедливо вважає автор; слід погодитись з твердженням...), але частіше — прихований (цілком очевидно...; з моєї точки зору..., можна зробити деякі висновки).

Про досягнення учнем рівня перенесення можуть свідчити вміння:

• встановлювати характерні особливості історичного явища, процесу або періоду, сфери суспільного життя:

• досконало описувати та обґрунтовано інтерпретувати історичні факти;

• моделювати історичні тенденції та альтернативи подіям, явищам, процесам;

• обґрунтовано оцінювати історичний факт, аргументовано відстоювати власну точку зору;

• виділяти історичні проблеми, формулювати їх та планувати дослідження.

Для виявлення рівня перенесення (творчості) учням слід пропонувати проблемні та евристичні завдання. При цьому обов’язковою умовою для визначення того, що учень досяг рівня перенесення, є відсутність текстів, подібних за змістом і структурою до тексту, створеного учнем.

Навчанню учнів та діагностуванню їхньої навченості передує визначення навчальних цілей розділів, тем та уроків історії України і всесвітньої історії. Потрібно планувати конкретні досягнення учнів на всіх рівнях історичної освіти:

а) засвоєння ними (утримання в пам’яті і розуміння) певних важливих фактів та історичних понять;

б) застосування набутих стандартних умінь;

в) творення суб’єктивно нових історичних знань.

Для формування системи історичних знань важливо забезпечити системність навчальних цілей. А отже, цілі вивчення історії України та всесвітньої історії мають бути конкретизовані стосовно кожного з розділів цих дисциплін та стосовно кожної з тем, а вже з цілей теми випливатимуть навчальні цілі кожного уроку. Наголошуємо, що слід обов’язково визначити цілі розділів і тем. Досягнення цих цілей забезпечує формування в учня достатньо повного уявлення про історичний період (епоху), про життя певного народу в той чи інший період (епоху). Оскільки діючі сьогодні програми не визначають навчальних цілей розділів і тем, то вчителеві необхідно розробити власну робочу програму, для якої програми Міністерства освіти України є основою. Складати її треба, на думку автора, для кожного класу, в якому викладає вчитель. Робоча програма необхідна ще й тому, що тільки вчитель, плануючи навчання, може врахувати інтереси та вікові особливості своїх учнів, рівень розвитку їхніх умінь, наявність у навчальному закладі дидактичних засобів (підручників, посібників тощо). У змісті програми може також відображатись трактування вчителем тих чи інших історичних фактів.

Оскільки історія України і всесвітня історія у загальноосвітніх закладах вивчаються паралельно і синхронно, робоча програма має. визначити послідовність, у якій учитель планує викладати теми цих курсів, навчальні цілі кожної теми та кількість годин на її вивчення. Окремі теми можуть об’єднувати зміст тем обох курсів (наприклад, тема «Друга світова війна»).

Якість засвоєння теми найбільш доцільно, з погляду автора, визначати проведенням діагностичної самостійної роботи. Вона має складатись із завдань на виявлення кожного рівня навченості з історії. Результати виконання цієї роботи покажуть, яких рівнів досягнув учень, вивчивши тему.

Як правило, кількість і складність цілей не дають змоги вмістити завдання на перевірку їх досягнення в один варіант діагностичної самостійної роботи. Оскільки потрібно забезпечити перевірку досягнення учнями кожної з навчальних цілей теми, то складають 2-4 рівноцінних варіанти самостійної роботи. Учитель умовно допускає, що всі навчальні цілі теми учень засвоїв на тому самому рівні, на який вийшов, виконавши один з варіантів роботи.

Література:

1. Пастушенко Н. М., Пастушенко Р. Я. Діагностування навченості: Гуманітарні дисципліни. — Львів: ВНТЛ, 2000.


Категорія: Мої статті | Додав: Nicolaj (28.03.2011)
Переглядів: 2728 | Коментарі: 1 | Теги: Історія, Тестування, тести | Рейтинг: 2.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Пошук
Реклама

Copyright Кунцівська ЗОШ I-III ступенів © 2017