Четвер, 30.03.2017, 16:38
Вітаю Вас Гість | RSS

Кунцівська школа    
ВІРТУАЛЬНИЙ МЕТОДИЧНИЙ КАБІНЕТ

Категорії розділу
Статистика

Онлайн всього: 7
Гостей: 7
Користувачів: 0

Каталог статей

Головна » Статті » Мої статті

Врахування типу темпераменту школяра
Кунцівська загальноосвітня школа I-III ступенів
Психолого-педагогічний семінар
Центр психолого-педагогічної допомоги сім’ї


Врахування типу
темпераменту школяра
під час навчально-виховного процесу
(на допомогу класним керівникам та
вчителям-предметникам)

"Усі властивості темпераменту являють собою одночасно і здібності,
хоча, звичайно, не кожна здібність є властивістю темпераменту”
(Марлин В.О. Очерк теории темперамента)

Характерні представники 
основних типів темпераменту в підлітковому віці

1. Сангвінік

Дуже жвавий підліток. У класі ні хвилини не сидить спокійно, постійно міняє позу, крутить щось у руках, тягне руку, розмовляє із сусідом. Легка хода, підстрибцем, швидкий темп мови. Дуже вразливий і легко захоплюється. Емоційно і збуджено розповідає про переглянутий фільм, прочитану книгу.

На уроках жваво відгукується на кожен новий факт або нове завдання. А втім, його інтереси й захоплення дуже непостійні та нетривкі: розпочавши нову справу, швидко втрачає інтерес до неї.

У нього живе, рухоме виразне обличчя. З його обличчя легко здогадатися, який у нього настрій, яке його ставлення до предмета чи людини.

На цікавих для нього уроках виявляє високу працездатність. На решті уроків майже не слухає вчителя, розмовляє із сусідом, позіхає.

Почуття і настрої його дуже мінливі. Отримавши погану оцінку, він ладен розплакатись і ледве стримується. Та не минає й півгодини, як він забуває про неї і на перерві бурхливо й весело гасає коридорами.

Попри жвавість і непосидючість, його легко дисциплінувати: у досвідченого вчителя він прекрасно сидить на уроках і ніколи не заважає роботі класу.

Швидко звикає до нової ситуації та нових вимог. У цій школі він вчиться перший рік, але вже звик до нових учителів, зійшовся з школярами, подружився з багатьма, увійшов до активу класу.

Особливості здійснення диференційованого та індивідуального підходів

Диференційований підхід до таких учнів повинен полягати насамперед у достатньому завантаженні їхньої рухової енергії, в організації цікавих ігор, доручень, ролей, що вимагають швидкої реакції, кмітливості, частих переходів від одного виду діяльності до інших. Бажано, щоб усе це мало колективний характер, наповнювалося духом змагання, гумором, веселістю. Особливо люблять учні цього типу ті види роботи, в яких їм дістається роль лідера. Крім того, вони віддають перевагу ситуаціям, коли в ролі наставників по відношенню до них виступають люди, які також мають сангвінічний темперамент, — жваві, життєрадісні, діяльні.

Корекція

Небажані риси поведінки — поверховість, непосидючість, брак витримки, побіжність почуттів, відсутність стійких пізнавальних та професійних інтересів.

Корегувати такого роду недоліки найкраще шляхом індивідуального контролю за організацією учнем життєвої спрямованості, режиму праці й відпочинку.

Важливим принципом тут має стати створення дружньої атмосфери у взаєминах між дитиною і вчителем. Якщо учень швидко охолонув у роботі над учбовим завданням, яке спочатку сприйняв з великим ентузіазмом, учитель ненав’язливо, без жодних докорів повертає його свідомість до необхідності довести розпочату справу до кінця. При цьому увага вихованця звертається на цікаві аспекти завдання, які він не помітив.

Можуть бути корисними і підбадьорювання, і заклик до подолання труднощів, і розповідь про подальші перспективи роботи. Головне — досягти того, щоб учень накопичував досвід виявлення відповідної вимогливості до себе, наполегливості у праці.

2. Холерик

Вирізняється з-поміж однокласників своєю рвучкістю. Захопившись роповіддю вчителя, легко збуджується і перериває її різними вигуками.

На будь-яке запитання викладача відповідає не подумавши, тому часто — не до ладу.

У прикрості й роздратованості легко втрачає витримку, кидається в бійку.

Пояснення вчителя слухає дуже зосереджено, не відволікаючись. Так само зосереджено виконує класну і домашню роботу.

На перервах ніколи не сидить на місці, бігає коридорами чи бореться з кимось. Розмовляє голосно, швидко. Пише швидко, розгонисто, почерк нерівний.

Дуже виразне обличчя. У виконанні домашніх доручень, а також у спортивних заняттях виявляє захопленість, наполегливість.

Його інтереси досить постійні й тривкі. Не лякається труднощів і з великою енергією їх долає.

Особливості здійснення диференційованого та індивідуального підходів

Будуючи взаємини з цими дітьми, доводиться застосовувати спеціальну тактику, яка враховувала б притаманну їм запальність, різкість, нестриманість. Це стосується ситуацій, коли перед педагогом виникає потреба зробити учню-холерику критичне зауваження. Тут діяти слід надзвичайно обережно, вдумливо. Особливо, коли йдеться про спілкування з підлітком або старшокласником.

Не слід при всіх соромити його за проступки. Спробуйте спочатку уявити реакцію вашого вихованця — вибухового, різкого та ще й самовпевненого, гонористого. В таких умовах критика викликає у нього, як правило, агресивну реакцію. Не виключено, що у відповідь ви почуєте грубі, навіть образливі репліки. Краще почекати слушної нагоди або створити ці умови самому. В останньому випадку ніколи не запізнюйтесь на призначену зустріч! Оскільки нічого приємного від вашої розмови він не чекає, слід діяти від протилежного, несподівано приємного. Розмова наодинці з таким учнем повинна починатися з переліку всього позитивного в його вчинках, діях, нагадування різних його чеснот. Краще, коли він сам реалістично оцінить свої дії і прийме відповідне рішення. У вас повинно вистачити душевних сил не піддатися спокусі розв’язати проблему кавалерійським наскоком.

Ніколи не вступайте в суперечку з учнем-холериком, якщо він уже, як кажуть, завівся. Тому, що до його свідомості уже не доходять жодні аргументи переконання. Треба обов’язково дочекатися певного заспокоєння. І починати розмову з підкресленням того, що було сказано даним учнем правильно.

Корекція

Запобігання афектам значною мірою сприяє їх корекція. Спокійна, врівноважена атмосфера соціального оточення — важлива передумова корекції афективності. Коли якась риса психічної індивідуальності — чи то позитивна, чи то негативна — протягом тривалого часу не активізується, вона починає поступово згасати. Це виявляється у тому, що з часом для її актуалізації необхідними стають більш сильні стимули й подразники.

Уникання конфліктних ситуацій, підкреслено поважливе ставлення не має нічого спільного з потуранням капризам, неправильним вчинкам, грубіянству холериків. Стратегія повинна тут бути чіткою і однозначною: справедлива вимогливість, об’єктивне оцінювання, сприяння в оволодінні прийомами свморегуляції поведінки. Така допомога може полягати насамперед у сприянні усвідомлення недоліків свого темпераменту. Важливу роль тут можуть відіграти ретельно підготовлені, тонко інструментовані індивідуальні бесіди, деякі види рольових ігор, шкали самооцінювання, різні запитальники. (Підлітки надзвичайно цікавляться самодіагностикою, удосконаленням свого Я і охоче приймають допомогу педагогів)

З практичного боку головне полягає в тому, щоб навчити учня-холерика своєчасно переключати свою увагу з об’єкта, який викликає негативні емоції, на якийсь "нейтральний”. За учня молодшого шкільного віку це робить педагог: "Ой, дивись яка гарна пташка!” І дитина, що відчайдушно ридає, рефлекторно обертається і, охоплена цікавістю, починає стежити за цікавою пташкою. При цьому в переважній більшості випадків вона тут же забуває про образу, плач припиняється.

На механізмі відвернення уваги ґрунтується й відома рекомендація: як тільки ви відчули, що у вашій душі закипає роздратування, одразу ж починайте рахувати до десяти. Ця слушна порада має один недолік: чомусь не пригадується у потрібний момент. Очевидно, тут необхідне певне тренування. Найкраще проводити його у власній уяві. Треба, щоб учень якомога яскравіше уявив собі ситуацію, в якій зазнає зухвалих образ. Регулярне програвання сцен такого роду створює в учня відповідну установку готовності. І коли така ситуація виникне в реальності, заздалегідь вироблена установка обов’язково спрацює в бажаному напрямі — учень зуміє взяти себе під контроль, не допустити афекту.

У молодшому шкільному віці холеричний темперамент найчастіше виявляє себе в так званій гіперактивності.

Загальною умовою корекції гіперактивної поведінки слід вважати спокійне, розмірене поводження вчителя з учнями. Адже діти схильні до наслідування! Спеціальними психолого-педагогічними дослідженнями виявлено закономірний зв’язок: якщо вчитель відзначається метушливістю, імпульсивністю, подразливістю, його учням значною мірою також властиві ці якості; навпаки, в класах, де працюють урівноважені, розсудливі педагоги, де уроки чітко організовані, проходять у розміреному темпі, з переважанням м’яких розмовних інтонацій, — там, як правило, діти відзначаються спокійною, врівноваженою поведінкою.

У багатьох випадках гіперактивність є наслідком тривожності, котра в свою чергу може бути обумовлена дефіцитом батьківської любові й піклування. Тому, коли вчитель так чи інакше цей дефіцит заповнює (зокрема дає учню можливість поділитися своїми ткрботами й переживаннями), це справляє на останнього великий заспокійливий вплив.

Іншою важливою складовою диференційованого підходу до гіперактивних учнів є пробудження в них напруженого інтересу до змісту навчальних занять. Коли навчальний матеріал нецікавий для учнів і вчитель змушений підтримувати дисципліну лише суворістю, то за таких умов у гіперактивних дітей виникає підвищена збудливість, що приводить до зворотного результату — порушень дисципліни.

Для подолання гіперактивності слід застосовувати й суто індивідуальні заходи, насамперед усвідомлення учнями своєї вади — слабкість психологічних гальм, які необхідні для саморегуляції поведінки. Під час конфіденціальної бесіди у м’якій, тактовній формі вчитель пояснює йому сутність даного недоліку, говорить про бажаність і можливість його подолання. У деяких випадках це можна доповнити і особистим проханням: "Я впевнена, Серьожо, що ти навчишся вести себе більш стримано. Адже ти не хочеш завдати мені прикрості?”

Потрібно взагалі не допускати, щоб учні-холерики мали можливість сильно збуджуватись під час перерв (наприклад, в емоційних іграх). Під час перерви поряд з учнем може постійно знаходиться один із шефів-старшокласників або сам учитель. Підкріплювати треба не гіперактивну, а, навпаки, врівноважену поведінку. Позитивно оцінювати, заохочувати найменші зміни в бажаному напрямі, найелементарніші прояви врівноваженості.

Скажімо, вчитель ставить перед собою завдання викоренити притаманну гіперактивному учневі звичку вигуками, не дочекавшись індивідуального виклику, оголошувати свій варіант відповіді на поставлене класу запитання. Якщо вдатися до методу покарання — учень стане ще більш збудливим, навіть агресивним. Приблизно такий самий ефект дає ігнорування недисциплінованих вчинків. Найбільш правильний шлях у цих умовах — підкріплювати будь-які прояви дисциплінованої поведінки. (Ось гіперактивний учень уперше після неодноразових зауважень підняв руку. І вчитель тут же підкріплює це позитивне зрушення:

— Будь ласка, Ігор, ми слухаємо тебе!

Основна трудність у реалізації цієї тактики пов’язана з тим, що в поведінці гіперактивного учня важко знайти вчинок, який заслуговував на підкріплення. Інколи доводиться вдаватися до своєрідного авансування.

Інший прийом полягає в наступному: як тільки у такого учня виникали рецидиви недисциплінованості, учитель, не роблячи йому жодних зауважень, намагався похвалити за зразкову поведінку когось іншого.

Може статися так, що припинивши вигукувати, учень буде без кінця тягти руку вгору, благаючи і вимагаючи виклику. Така поведінка, звичайно, ще не порушення дисципліни, але вона шкодить ефективній розумовій роботі школяра: його думки зосереджені не на змісті відповіді, яку він збирається запропонувати, а на прагненні одержати право на її проголошення.

Доцільно буде спочатку задовольнити його бажання. Але незабаром перейти до тактики відстроченого підкріплення. При її застосуванні вчитель, як і раніше, йде назутріч бажанню учня, але надає йому слово з деякою затримкою. Наприклад, реагує на його звернення такими словами: "Відповідь на це запитання дасть Ігор. Але нехай він спочатку її обміркує, бо це не просте запитання. А ми поки-що розв’яжемо наступний приклад...”. За час такої відстрочки імпульсивний заряд, що переповнює емоційно-вольову сферу гіперактивного учня, встигає розрядитися в його внутрішніх розумових діях, зв’язаних з підготовкою обумовленої відповіді. Якщо ж під час цієї підготовки учень почне відволікатися, вчитель може наче мимохідь підійти до нього й злегка торкнутися рукою голови або плеча. Цього ласкавого дотику буде достатньо, щоб непосидющий учень зміг мобілізувати свою увагу, відновити роботу...

3. Флегматик

Відзначається неспішністю і спокоєм. На запитання відповідає не відразу і без жодної жвавості, як би добре не знав матеріал.

Для нього характерна невтомлюваність: він не уникає додаткового розумового навантаження, хоч би яким значним воно було, і ніколи не виглядає стомленим.

Він прагне до логічно розгорнутих, просторих висловлювань: вимовляє слова рівним голосом, не боячись збитися, начебто на початку довгої побудови зає, яким чином буде закінчена почата думка.

Зовні він не збуджується і нічому не дивується на уроці, щоб не відбувалося у класі.

З молодших класів він любить заняття з певних предметів, залишаючись вірним своїм уподобанням. Він бере участь у змаганнях, не виявляючи, на відміну від більшості учасників, якогось азарту чи хвилювання.

Він не буває ні метушливим, ні веселеньким, ні смутним.

Особливості здійснення диференційованого та індивідуального підходів

Передусім необхідно так чи інакше рахуватися з притаманною цим дітям інертністю нервово-психічних процесів. В.О.Сухомлинський порівнював розумову діяльність учнів-флегматиків з течією повільної, але могутньої ріки, радив учителям не поспішати, не підхльостувати її березовою лозинкою оцінки, бо це ніяк не допоможе.

Дітям з флегматичним темпераментом необхідно давати більше часу і на виконання завдань пізнавального характеру, і на практичні вправи, і на підготовку відповіді біля дошки. Індивідуальний поточний інструктаж під час практичних занять також має бути повільним і докладнішим.

Слід застосовувати внутрікласну диференціацію. Практикувати щодо учнів-флегматиків замість усного письмове опитування, диктанти проводити після уроків. Тоді ж доцільно провести (якщо є потреба) і усне індивідуальне опитування. І, нарешті, класну роботу вони можуть закінчити вдома.

Корекція

Слід враховувати такі обставини: в багатьох випадках у надмірній повільності розумових дій учнів-флегматиків неабияку роль відіграє хибна установка дитини на свідоме уникання швидких дій, які нібито їй повністю недоступні.

Перше, що тут можна й треба зробити, — це переконати дитину в необхідності позбутися цієї хибної установки, виробити установку на мобілізацію всіх фізичних і духовних сил для якнайкращого виконання термінових завдань. "Я можу і без помилок діяти швидше, якщо по-справжньому цього захочу”, — приблизно таку думку вчитель має навіювати учням, які через надмірну обережність і хибну звичку поводяться повільніше, ніж це їм доступно. Слід також привчати таких дітей постійно стежити за витрачанням часу на виконання навчальних завдань, звертаючи їхню увагу на надмірну "розкачку”, на часті непродуктивні паузи в роботі, одним словом, стимулювати постійний самоконтроль щодо темпу у виконання намічених дій.

Значний ефект тут може дати користування набором пісочних годинників, розрахованих на різні відрізки часу. При цьому важливо, щоб дитина переживала своєрідне завзяття, прагнення виконати даний собі наказ вкластися у визначений час.

Переходячи до власне темпераментної, природженої сторони повільності дітей-флегматиків, слід підкреслити, що їхня нервова система не позбавлена деякої пластичності. Отже, інертність такого учня можна певною мірою розхитати. Найкраще це робити шляхом активізації рухової сфери дитини, яка тісно пов’язана з суто психічною.

Істотну роль тут може відіграти залучення учнів-флегматиків до рухливих ігор (особливо на відкритому повітрі), участь у спортивних змаганнях. Такі ігри, заняття спортом мають бути пройняті духом товариськості, веселого завзяття. Розворушити млявих, розбудити їхнє самолюбство, активізувати емоційну сферу, щоб створити необхідне вольове напруження, — ось основний принцип подолання інертності дітей-флегматиків. Поряд з цим, у процесі учбової, трудової діяльності необхідно організувати співробітництво з більш рухливими учнями, подбати, щоб сиділи вони за партами поруч із менш жвавими. Ефективним може виявитися варіант сусідства з учнем, який відзначається гіперактивною поведінкою, — в цьому разі позитивний вплив буде двостороннім. Взагалі вся учбова діяльність учня-флегматика має будуватися під гаслом: "Не барись, учися дорожити кожною хвилиною, крокуй у ногу з усім колективом!”.

4. Меланхолік

На уроках спокійний, сидить завжди в одному положенні, щось крутить у руках; настрій міняється з незначних причин.

Він дуже чутливий. Коли вчитель пересадив його з однієї парти за іншу, довго міркував, чого його пересадили, і того дня на всіх уроках сидів засмучений і пригнічений.

А втім, почуття в нього пробуджуються повільно. Дивлячись циркову виставу, він довго сидить мовчки, з нерухомим обличчям; згодом починає "танути” — усміхатися, сміятися, вступати в розмову із сусідами.

Легко розгублюється. Якщо вчитель зробив йому навіть найм’якіше зауваження, він ніяковіє, голос його стає глухим, тихим, дуже стриманий у почуттях. Отримавши двійку, зовсім не змінюється на обличчі, іде на місце й сідає, але вдома, за словами батьків, довго не може заспокоїтися, не в змозі взятися до роботи.

Відповідає на уроці невпевнено, затинаючись, навіть якщо ретельно підготувався до уроку.

Свої здібності й знання оцінює низько, тоді як насправді вони дещо вищі від середнього рівня.

Якщо під час виконання якогось навчального завдання трапляються труднощі, він губиться, не доводить роботу до кінця.

Рухи кволі, слабкі, говорить повільно, трохи протяжно.

Особливості здійснення диференційованого та індивідуального підходів

Диференційований підхід до таких учнів має полягати насамперед в урахуванні їхньої швидкої втомлюваності (як фізичної, так і розумової). Їм слід надавати по можливості більше часу для відпочинку, опитувати, викликати до дошки на перших етапах уроку. Уважно стежити за їхньою адаптацією до нових умов діяльності. Останнє особливо стосується переходу з початкової ланки освіти в середню, що пов’язано з різким підвищенням нервових навантажень. У цих умовах навіть учні із сильним типом нервової системи нерідко починають "здавати позиції”, знижують успішність, стають менш дисциплінованими й старанними. А про тих, хто має меланхолічний темперамент, годі й говорити. Тут потрібні спільні зусилля класного керівника, учителів-предметників і батьків щодо організації раціонального режиму праці й відпочинку, підтримання бадьорості духу, прагнення до переборення труднощів адаптації.

Корекція

Притаманна учням-меланхолікам слабкість нервово-психічних процесів означає також знижену опірність впливові всіляких невдач. Негативні стимули, скажімо, низькі оцінки, як правило роблять на цих дітей гальмуючий, дезорганізуючий вплив. Тому бажано утримуватися від таких оцінок. Натомість доцільно стимулювати дітей з меланхолічним темпераментом шляхом систематичного підбадьорювання, навіювання віри у власні сили (зокрема, наведенням прикладів успішного подолання подібних перешкод), розкриття резервів, котрі ними ще не приведені в дію, тощо. Однак найкращий засіб піднести в учня-меланхоліка віру у власні сили — це дати йому можливість виявити у навчальній роботі переваги свого темпераменту (наприклад, високу чутливість і пов’язані з нею акуратність, дбайливість, ретельність), домагатися, спираючись на ці якості, успіхів у навчанні, в усьому йти в ногу з колективом класу.

Категорія: Мої статті | Додав: Nicolaj (16.02.2011)
Переглядів: 4469 | Коментарі: 2 | Рейтинг: 4.3/10
Всього коментарів: 1
1  
я холерик, точно!)))

Ім`я *:
Email *:
Код *:
Пошук
Реклама

Copyright Кунцівська ЗОШ I-III ступенів © 2017