|
Грудень Походження назви грудня місяця, фенологічні дані Грудень рік кінчає, зиму починає. Ой місяць грудень, на радість людям, Сніжком присипле замерзле груддя. А місяць січень кличе мороза, Морозить личко, щипає носа! А місяць лютий вітрами дує, На водах з льоду мости будує. Зима розпочинається в грудні, і в народі цей місяць назвали «першозимник», грудень-студень (на всю зиму землю вистужує). В цьому місяці дні найкоротші, а ночі найдовші. Тому його ще іменували «ніч року». Цікаве тлумачення походження назви цього місяця знаходимо в корисній для вивчення народного календаря книзі В.Скуратівського «Місяцелік. Український народний календар» (Київ, 1993. — С.149-150). Автор твердить, що груднем раніше називали передостанній місяць року. В давньоруські часи початок зимового літочислення мав назву «студень». У білорусів і досі офіційно збереглося це слово — «студень». Відомі й інші найменування першого місяця зими, що існували паралельно зі згаданими: «груднъ» (означає «нерівний, покритий грудками шлях»). Така назва зустрічається в східноукраїнських дореволюційних календарях. Сучасний офіційний календар України користується словом «грудень». Цю назву місяця використовували поляки — «грудзєнь», білоруси — «грудзень», сербохорвати — «грудан», словени — «груден». Слово «грудень» зустрічається вже на початку XII ст., наприклад, в Іпатіївському літописі (1118 р.). У наш час грудень — останній місяць календарного року і перший місяць календарної зими. Астрономічна зима починається 22 грудня, у день зимового сонцестояння, коли сонце стоїть найнижче над горизонтом (довжина дня в Полтаві становить лише 8 годин 8 хвилин). Після цього день збільшиться до кінця місяця на 7 хвилин. Середньомісячна температура повітря у порівнянні з попереднім місяцем знижується і стає мінусовою (-3... -5 градусів). Мінімальні температури можуть бути -27... -32 градуси, а максимальні — +9...+12. За багаторічними даними, Ворскла в Полтаві замерзає приблизно 9 грудня, а озера й ставки значно раніше, частіше — в другій половині листопада. Земля часто замерзає ще до випадання постійного снігового покриву, і тоді на ґрунтових дорогах з’являються великі мерзлі грудки землі. Звідси і походить назва місяця. Місячна кількість опадів залишається майже такою, як і в попередньому місяці (27-42 мм). Випадають вони протягом 14-15 днів, уже майже всі у вигляді снігу. Бувають хуртовини (в середньому 2-4 дні на місяць), а також ожеледі (в середньому 1-6 днів). Постійний сніговий покрив у Полтаві з’являється з 16 грудня, на півночі області — трохи раніше (з 11 грудня), а на півдні — пізніше (з 22 грудня). З часу замерзання води і встановлення стійкого снігового покриву починається фенологічна зима. Народні свята грудня 1 грудня — Платона і Романа Прикмети: який перший день грудня, така й зима. Виглядайте зиму з Платона й Романа, щоб похвалити її на Масляну. Платон і Роман кажуть зиму нам. Зранку тепло — початок зими м’який; опівдні морозяно — середина зими з морозами буде; зіпсується погода під вечір — чекай зими примхливої, нестійкої. Крім того казали: якщо 1 грудня погода гарна, то буде погожою й ранньою весна. 3 грудня — Свято Прокла Якщо цього дня йде сніг, то 3 червня йтиме дощ. За народним повір’ям, «Прокли проклинали нечисть під землею, щоб не виходила». 4 грудня — Введення у Храм Пресвятої Богородиці. Третя Пречиста Батьками Богородиці Марії були праведники Іоаким та Анна, до глибокої старості бездітні. Бог послав їм єдину дитину, і вони дали обіт посвятити її Богу. За церковним переказом, з трьох років Марія виховувалась в Єрусалимському храмі. Досягнувши повноліття, вирішила присвятити життя служінню Богові. Але її заручили з 60-літнім старцем Йосифом. І Марія, залишивши Єрусалим, переселилася в Назарет, у дім Йосифа. Введення Марії в храм відбулося, коли їй виповнилося три роки, першосвященик увів її в святая святих — алтар. Як пам’ять про цей знаменний день існує свято. Це свято ще носить назву Видіння. Апокрифічна легенда так пояснює дану назву: «Господь в цей день посилає праведні душі подивитися на своє тіло — тому і назва «Видіння». Введення — ворота зими: до 4 грудня треба закінчити всі польові та городні роботи. Морози вводили рік у зиму. Проте селяни помічали, що Введення — ще не справжня зима. Народні прикмети: Введенські морози зиму на ум наставляють. Скільки на Введення води, стільки на Юрія трави. Сильні морози — всі свята будуть холодними. Як Введення мостить мостки, а Микола (19.12) забиває гвіздки, то люта зима буде. Як ляже глибока зима, то готуй глибокі закрома. Як горобець нап’ється на Введення в бичачім сліду води, то напасеться худоба на Юрія трави. Як на Введення буде вода, то влітку буде молоко. Введенські морози ще зими не роблять. Хто по Введенню сіє, той на хліб надіється. Якщо сніг випаде до Введення, то швидко розтане. Із цим святом пов’язано багато звичаїв, повір’їв. Наприклад, звичай чекати «полазника». Якщо вранці до хати увійде молодий вродливий хлопець, то для родини рік буде щасливим, багатим, врожайним, а в господі — добро й злагода. Коли ж жінка, дівчина — годі сподіватися на краще. У переддень свята звечора замовляли воду. Її приносили з трьох річок, що сходяться, з трьох криниць, пропускали через вогонь, вимовляючи чарівні слова. Вважалося, що вода стає цілющою: допомагала від хвороб і лихих сил, викликала любов, якщо причастити нею хлопця або дівчину. Цей ритуал «освячення води» використала згодом християнська церква. У цей день не можна терти коноплі, бо гроза влучить у копи. З цього часу лаштували санні торги. 5 грудня — Прокопа З Прокопового дня — надійний санний шлях. Колись у цей день люди гуртом виходили мітити дорогу солом’яними віхами, щоб мандрівники не збилися з дороги: «Прийшов Прокіп — зробив розміт, по снігу ступає — дорогу копає». Прокопе, загорни пиріг у снігову скатертину. 6 грудня — Канун Святої Катерини Звечора дівчата розпочинали гадати: крали в чужому садку гілочку вишні і ставили її у воду. Якщо вона до Різдва розцвіте, то дівчина того ж року вийде заміж. 7 грудня — Великомучениці Катерини Катерина — свята великомучениця — родом з Олександрії, прийняла мученицьку смерть в 307 році. Відомості про знайдення її мощей та відзначення її пам’яті відносяться до 8 ст. Її мощі були знайдені християнами і перенесені в монастир на Синайській горі. Цей монастир збирав багато прихожан. Шанувати святу почала Східна церква, а пізніше — і на Заході. У народі вважають, що Катерина — покровителька шлюбу й наречених, їх захисниця. Тому 7 грудня — день жіночої долі. Дівчата роблять те, що і напередодні. Брали стільки гіллячок, скільки членів сім’ї. Якщо деякі галузки не розвивалися, то начебто стільки осіб помре у родині. Ворожили ще й так. Дівчина, лягаючи спати, клала декілька яблуневих та грушевих листочків під подушку, загадувала на себе та хлопця. Вранці на Катерину кликала мале хлоп’я витягти листочки. Якщо воно вибирало задумане, значить, має дівчина одружитися з омріяним парубком. Дівчата ворожили ще й на вечорницях. На вулицях питали ім’я зустрічного — таке ім’я мав мати і суджений. З якого боку півень заспіває чи собака загавкає, туди і заміж піде. Найцікавішим за своїм значенням був звичай кликати долю. З горщиком каші дівчата вилазили на ворота й, б’ючи по них макогоном, гукали: «Доле, доле, йди до нас кашу їсти!» У деяких місцевостях кликали так: «Доле моя, Іванку, мій предречений, йди до нас вечеряти, прийди, прийди, доле моя!» або ж: «Іди, іди, суджений, кашу їсти!». Віра в долю в нашого народу була надзвичайно сильною. За народним повір’ям, кожен має свою Долю — вищу силу, яка визначає все життя людини. Пізніше її замінив християнський Бог: «Долю Бог посилає». Із приходом Катерини сподівалися на люті морози. З їх посиленням 7-10 грудня прокладали санні шляхи, починалися зимові катання на санках. Говорили: «Молода зима на санках з гір катається; Катерина на санях котить до зимового Єгора в гості (9 грудня)». Влаштовували перегони на санях, а де було весілля, всі рідні сходилися дивитися, як поїдуть молоді. За ними тягнувся довгий поїзд рідних та близьких. Багато дзвону — веселіша дорога. Ще відомі такі прикмети та приказки до цього свята: На свято Катерини ховайся під перину. На Катерину холодно — буде голодно. З Катерини зима візьме не голодом, то холодом. Катерина по воді, то Різдво по льоді. 9 грудня — Георгія Побідоносця, Єгорія, Юрія, Юр`їв день У цей день відбулося освячення в церкві мученика Георгія в Києві (1056 р.). Цей день називають ще осіннім, або холодним Юрієм (на відміну від весняного 6 травня), Юрієм зимовим, вовчим заступником. В.Скуратівський говорить, що в одній з легенд розповідається про блискучу перемогу Георгія над страшним Змієм-Драконом. Біля міста було болото, в якому жило чудовисько, — йому віддавали на поталу хлопців та дівчат. Коли черга дійшла до дочки правителя міста, Георгій заступився за неї. Він звернувся з молитвою до Бога й волею Господа знесилений Змій сам падає до ніг Георгія. Подвиг Георгія зображено на багатьох іконах, а з 14 ст. образ Георгія на коні став емблемою Москви. На честь перемоги Георгія над Змієм в Україні і введено свято, яке не супроводжується особливими обрядами. В.Скуратівський детально передає романтичну легенду, пов’язану з юріївським «святом вовків» і наводить одну прикмету: «Який день на Юрія, така й зима». Відомі й інші прикмети: «Юрій замурує, а Микола (19 грудня) зацвяшкує». Щоб передбачити зиму, ходили до криниці: якщо вода не хитається, тиха — на теплу зиму; якщо хвилюється — на морозну зиму з хурделицями. Відома приказка: «Ось тобі, бабусю, і Юр’їв день!» — теж стосується зимового свята. Колись, після закінчення основних польових робіт, селянам дозволялося переходити від одного пана до іншого протягом двох тижнів — тиждень до Юрія і тиждень після нього. 10 грудня — Зимове знамення За формою хмар, яскравістю зірок, напрямами та силою вітру в цей день передбачали майбутню погоду. Якщо хмари купчасті — будуть снігопади, якщо зорі яскраві, миготять райдужно — переважатимуть морозні, ясні дні. Північні вітри принесуть холодну зиму, західні вітри — відлигу. Було таке повір’я: якщо стати обличчям до північного вітру, то з людини змете всі клопоти, негаразди. 11 грудня — День сойки Треба підгодувати її зерном, про долю запитати: птах всюди буває, про все докладно знає, мало спить, про все сповістить. 12 грудня — Парамона або Передандрія Цього дня слідкували за ранковою зорею: ранок червоний — грудень красний, сніговий — нещасний, хуртовинами напасний. Сніг іде — местимуть віхоли до Миколая і зима видасться холодною і довгою. Якщо вода в річці тиха — на рівну зиму, шумовита — на завірюхи. Якщо вдень ішов сніг, то буде хурделиця цілий тиждень. Якщо до цього дня сніг не випав, зима буде теплою, а як з’явився — довгою і холодною. Напередодні Андрія, 12 грудня, молодь увечері збиралася на калиту. 13 грудня — Андрія Первозванного Місяць грудень ще має назву «андрієць» від народного свята Андрія. 13 грудня у західних і східних християн вважається днем мученицької смерті першого із дванадцяти апостолів Христових Андрія Первозванного. Його прибили цвяхами до хреста, поперечні бруси якого прибиті навкіс (Андріївський хрест). Андрій — один з учнів Іоанна Хрестителя — був покликаний на Іордані Ісусом. «Первозванним», за святим Євангелієм та грецькою легендою, називається так тому, що зі своїм братом Петром й двома синами Заведея найближче стояв з учнів до Христа. За церковними легендами, святий проповідував християнство у Скіфії, у самому Царгороді, на узбережжі Чорного моря та в околицях Києва. У староукраїнському літописі, датованому ХІІІ століттям, розповідається, що Андрій зі своїми учнями доплив угору по Дніпру до гір, сказав на його березі: «Чи бачите ці гори? На цих горах засяє ласка Божа і буде великий город, і Бог збудує багато церков». Вийшовши на гори, благословив їх і поставив хрест. На цьому місці потім з’явилася Андріївська церква, Андріївський узвіз у Києві. О.Воропай стверджує, що Андрій Первозванний — християнський святий, але в народній традиції звичаї та обряди в цей день мають стародавній, дохристиянський характер: угадування майбутньої долі, заклинання, ритуальне кусання «калити». Етнографи вважають, що в осінньо-зимовому циклі свято Андрія — одне з найцікавіших, найулюбленіших. Стародавня його назва «Калита» збереглася з дохристиянських часів. Тоді вечорницькі зібрання молоді, об’єднані цією назвою, розпочиналися 13 грудня і, припадаючи на період зимового сонцестояння, тривали до повороту сонця на весну, тобто до Різдва. Це був час найактивнішого язичницького ворожіння, відгадування долі, застосування різноманітних закликань і ритуальних дій, що в більшості залишилися в народній пам’яті і заповнили свято християнського апостола. Відомі також «Андріївські жарти». Парубки та підлітки знімали ворота чи хвіртки в дворах, господар яких — батько дівчини — не дозволяв їй затримуватися на вечорницях, і заносили на край села; зав’язували мотузкою або підпирали кілком двері такої хати. До речі, веселі андріївські та катерининські вечорниці припадали на 40-денний Пименівський піст (розпочинався 28 листопада) і, отже, суперечили нормам християнської моралі. Але спроби духовенства подолати цю народну традицію не дали наслідків. На Андрія вдруге (перший раз — на Юр’їв день) прислухалися до води в річках, озерах під льодом, а також у криницях і помічали: коли не хвилюється, тиха вода — буде рівна зима, а шумує — віщує холод, заметілі; якщо тихо в колодязі на дні — бути теплій зимі, а почуються дивні звуки — на холод та бурі, завірюхи та біди. Напередодні цього дня ніч народ іменує Андрієвим вечором або Андрієвою ніччю, коли, за народним повір’ям, молодим дівчатам і хлопцям бачиться образ судженого або судженої. Для цього, лягаючи спати, клали кусочок хліба під подушку, приказуючи: «Суджений-ряджений, йди до мене їсти». Вірили, що побачать своїх майбутніх чоловіків та жінок. Дівчата молились Андрію Первозванному, щоб послав доброго, хорошого жениха. Прикмети і приказки, що пов’язані зі святом Андрія: Якщо на Андрія сніг не йде — вся зима буде малосніжна й тепла. Якщо вдень ішов сніг, то бути хурделицям цілий тиждень. На Андрія жінки намагалися не пекти хліба, не шити і не прясти. На Андрія треба кожуха-добродія. На Андрія робиться дівицям надія. На Андрія вложи руку в засув у хліві. Святий Андрію, я конопельки сію, дай же, Боже, знати, з ким весілля грати. Андрію, Андрію, я тобі коноплі сію, пеленою волочу, бо я заміж хочу. 14 грудня — Пророка Наума На другий день після Андрія Первозванного відзначали день пророка Наума, який вважався покровителем освіти й науки. Це був монах-просвітитель, що безкоштовно навчав сільських дітей. Збереглися його заповіді: «Не можна їсти під час навчання, бо заїси вивчене. Якщо закінчив читати, закрий книжку, бо вивчене забудеться». Пророк Наум поставить на ум. Вважалося, що з цього дня найкраще починати навчання в школах, тому саме 14 грудня відкривали двері церковно-приходські трикласні школи для сільських дітей, котрі влітку не вчилися, а допомагали по господарству. Спочатку йшли до церкви ставити свічку пророку Наумові, дома батько тричі вдаряв гілкою свяченої верби, приказуючи: «Тією святою вербицею, що Христа зустрічали, виряджаємо тебе, дитино, на навчання. Хай наука тобі легко дається». Відомий ще й такий звичай. Напередодні 14 грудня ввечері мати готувала горщик пшоняної каші. На вечерю обов’язково приходив хрещений батько з книжкою. Удвох з хрещеником сідали до столу і вивчали напам’ять кілька літер. Потім названий батько підстригав свого хрещеника, а мати змивала йому голову пахучим цілющим зіллям, «щоб Наум наставив на ум». Уранці школяр одягав нову сорочку й штанці, молився перед Євангелієм і разом із татом ішли до школи. При цьому брали із собою горщик з кашею, як природний вияв високої поваги до свого вчителя. Доки батько домовлявся з дяком, а пізніше — з учителем про умови навчання, майбутній школяр стояв у кутку біля пучка різок. Вони нагадували йому: якщо погано вчитиметься, то доведеться скуштувати «березової каші». Батько залишав дитину в школі, а сам ішов до церкви і ставив свічку біля ікони святого покровителя, приказуючи: «Батюшка Наум, виведи синка на ум!» Щороку на свято пророка учні приносили вчителю горщик із кашею. Йому складали вітальні адреси та вірші, в яких щиро дякували за отримані знання. Пізніше терміни навчання були змінені, але в ремісничих цехах і при братствах продовжували давню традицію — майстри набирали собі учнів на свято Наума. З цього дня починали навчання гри на бандурі чи скрипці. Тих, хто погано володів інструментом, не осилив науку, в народі називали «партачами». Партача й Наум не виведе на ум. Наум наставляє на ум. Прийшов Наум — пора братися за ум. Я не знаю ні «аз», ні «буки» — прийде Наум і змусить до науки. 17 грудня — Великомучениці Варвари Варвара — означає чужоземка. А названа великомученицею тому, що вона пішла зі світу з волі батька. Він дізнався, що донька — іудейка вихрестилася, жорстоко її катував і власноручно відрубав їй голову. Так говорить одна із легенд. А ось зміст іншої: Варвара — магометанка погодилася прийняти християнство, за що батько заставив її босою товкти побите скло. Є ще й така християнська розповідь. Варвара була дівчиною небаченої краси, єдиною донькою знатного язичника Діоскура. Батько-вдівець, щоб уберегти доньку від стороннього ока, посадив її у високу вежу. На самотині Варвара милується через вікно красою природи і міркує над створенням навколишнього світу. Саме тут, на відстані від світського життя, вона повірила в Бога і відмовилася виходити заміж. Батько, бачачи, що донька стала нелюдимою, дозволяє їй покинути вежу. Варвара скористалася свободою тільки для того, щоб охреститись. Розгніваний батько-язичник віддав доньку, як християнку, до рук жорстокого правителя міста — Мартіана (305 — 310 роки правління цього імператора). Ні побої, ні моральні знущання, ні темниця не похитнули віри красуні, яка 240 року загинула від меча рідного батька. В той же день його і правителя покарав Бог: вони були вбиті блискавкою. У 6 столітті мощі святої були перенесені до Константинополя, а в 12 столітті перевезені візантійською княжною Варварою (дружиною київського князя Святополка) до Києва, де знаходяться і тепер у Володимирському соборі. Свята Варвара — покровителька від несподіваної смерті, страдниця за віру, заступниця від нещастя. Вона дуже добре вишивала, оздоблювала ризи самому Ісусові Христу. Тому в цей день можна вишивати, гріх прати, білити, глину місити. Святкували цей день тільки жінки: дівчата варили вареники з маком або сиром, серед них обов’язково були обманні — начинені борошном «пирхуни». Так називали і хлопця, якому дістанеться пирхун (мабуть, від дієслова «пирхати» — сміятися). Дівчата ворожили на гілочку з вишень, щоб дізнатися про свого судженого: в цей день ставили її у воду, щоб зацвіла на Різдво, що означало швидкий шлюб. У середині грудня ночі найдовші, міцнішали морози, зима суворішала. Люди помічали ці зміни і виражали їх в прикметах та приказках: «Варвара мости мостить»; «Було б не савити, не варварити, а на сорочки сурганити» — говорили чоловіки про дружин, які не пряли, а святкували Варвару; «Проварварилась», — дорікали нерозторопним, лінивим жінкам; «Проварварився», — це про тих, хто не встиг підготуватися до зими — не запас дров, не відремонтував піч. Тепло в хаті в ту пору — головна турбота селянина. Прикмети цього дня: Варвара мости мостить, Сава гвіздки гострить, а Микола (19 грудня) заб’є кілки — тобто замерзнуть річки, настане справжня зима. Яка погода на Варвари, така й на Різдво. Який день на Варвари, такий і на Сави. Дерева в інеї — урожай на фрукти. Якщо горобці збираються на деревах і цвірінькають, то буде тепла зима. Хто заспить на Варвару, той цілий рік буде сонливий. Якщо проти цього дня нічне небо в зорях — чекай холодів, а сліпе й тьмяне — на тепло. Хто савить і варварить, той починок не напарить. Коли на Варвари мороз приліз, то ховай сани, а витягай віз. Від Варвари до нового року стільки дня доточиться, як півень з порога скочить. Якщо на Варвари гострі морози, то на зиму готуй вози, а якщо розтане, то кажи оглянути сани. Якщо в грудні на Варвари болото, то буде зима красна, як золото. 18 грудня — Сави Свято Варвари вважалося жіночим, а Cави — чоловічим. Цей день відзначали жартівливими обрядами і особливо активно в тих родинах, де були чоловіки з таким ім’ям. Тут справляли обряд «похорону Савки»: збиралися родичі й сусіди, вітали іменинника, а він частував гостей горілкою. Жінки веселилися в рукодільницьких гуртах, бо прийшла пора «і савити, і варварити, і куделю кучмарити». На нероб казали: «Савила та варварила, і сорочки собі не справила». Відомі й інші прислів’я до цього дня: Який Сава, така йому й слава. По Савці свита, бо на Савку й шита. Бідному Савці нема долі ані на печі, ані на лавці. Сава приїхав на білих санках. Савка бідний, Микола багатий. Сава — батько зимового Миколи. Саві дні прибавили. Це прислів’я говорить про те, що з 18 грудня сонце повертає на літо. 19 грудня — Миколая Чудотворця (Миколи зимового) Це одне з найвизначніших, найвеселіших свят. У ньому дуже виразно поєдналися як дохристиянські, так і християнські звичаї та традиції. Важливість святого і його свята підтверджується тим, що майже в кожній сім’ї обов’язково повинна була бути ікона Миколи Чудотворця. Про Миколая Мирликійського (19 грудня і 22 травня), Святителя і Чудотворця, відомо з релігійних джерел. Він народився в Малій Азії в кінці ІІІ століття, а Мирликійським названий тому, що значну частину свого життя провів у місті Мирі Лікійської країни. Ще з дитинства був глибоко релігійним, і його дядько-єпископ сприяв тому, щоб племінник став священиком. Після смерті батьків отець Миколай отримав багату спадщину, яку таємно роздавав тим, хто цього потребував, наприклад, розореного купця та його сім’ю врятував від голоду і ганьби. Ходять легенди про чудотворство Миколая: в бурю він врятував молитвою корабель і його пасажирів. Молитвою воскресив мертвого моряка, що впав з мачти і розбився. Всіх його добрих вчинків і не переказати. За набожність, вірність Богові й церкві св. Миколая було обрано єпископом. Він став покровителем сиріт, заступником скривджених, благодійником для всіх. За спогадами сучасників, був лагідний, простий, носив звичайний одяг, їв пісну їжу і то один раз на день увечері. Таким був усе життя. Святитель Миколай помер у глибокій старості в середині 4 ст., але його чудотворство більше півтори тисячі літ продовжувалось для тих, хто звертався до нього з молитвою. Мощі св. Миколая знаходяться в храмі міста Бар. І до цього часу люблять його православні, вважають заступником перед Богом, а козаки — покровителем під час походів. Свято Миколая відзначалося по-різному в Україні. На відміну від весняного, зимового Миколая святкували особливо урочисто. Була така традиція: особливо шанований у сім’ї чоловік, часто дідусь, переодягався в «Доброго Миколая» (у католиків він виконує роль діда Мороза) і розносив чемним, слухняним дітям подарунки. У деяких місцевостях варили пиво, частувалися, веселилися. Господар старався першим обійти своє подвір’я, привітати худобу. Він виконував роль «полазника», коли, зайшовши в хату, першим вітав усіх зі святом. Старалися, щоб не жінка першою увійшла до хати. Відомо, що обряд «полазників» виконувався чотири рази на рік: на Введення, Миколая, Анни та на Різдво, а в деяких місцевостях і на Новий рік. 19 грудня, після служби Божої, сусіди та родичі вітали того, хто мав ім’я Микола. Господиня пригощала вітальників пивом, пирогами, смачними стравами. А ім’я Микола дуже поширене серед українців. Після цього свята починали готуватись до Різдва: кололи свиней, купували продукти на базарі. А дівчата кожного вечора збирались на вечорниці. Тут вони шили, пряли, вишивали. Хлопці розповідали різні бувальщини та небилиці, співали пісні, танцювали. Приміщення для вечорниць наймали у вдови або солдатки, платили за нього не грішми, а продуктами. Лад на вечорницях тримала господиня хати, її називали паніматкою. Якщо додому парубки та дівчата поверталися опівночі — «з першими півнями» — то це вечорниці, а коли засиджувались «до третіх півнів» — досвітки. Свої вечорниці мала кожна частина села і вулиця. На Великий Піст вони припинялися, влітку їх заміняла вулиця. Не годилося ходити на ті самі вечорниці рідним братам і сестрам. Сюди приходили тільки парубки та незаміжні дівчата. З Миколи починалася справжня зима. «Миколай бородою трусить, дорогу стелить». Старалися із зібраного врожаю віддавати борги: «Коли ти не віддаси до Миколи, то вже не оддаси ніколи». На Миколая хлопці вже починали домовлятися про колядки. Прислів’я та прикмети до дня Миколи: Після Миколи пшениця вкриє поле. Хвали зиму після Миколи. До Миколи та й ніколи. Варка, Савка та Микола до добра не доведуть ніколи. Варвара постелить, Сава погладить, а Микола стукне. У кожному році два Миколи: до першого Миколи не буває холодно ніколи, а до другого Миколи не буває тепла ніколи. Як випаде великий іній — на гарний врожай хліба. Як на Миколи піде дощ, то буде врожай на озимину. Морозяний день — на урожай хліба й городини. Перед Миколою іній — гарний овес вродить. Який Микола зимовий, такий і весняний. На зимового Миколи багато снігу — на літнього Миколи буде багато трави. Хвали зиму після Миколи. 20 грудня — Амвросія, Андросія У цей день «трусили груші», був такий обряд. Кожна дівчина вибирала з дванадцяти одежин найзручнішу, а та, яка не задовольнила свого вибору, прив’язувала спідницю ззаду до поперека і йшла «трусити груші». Хитаючи дерево, вела діалог з подругою: — Що ти трусиш? — Груші. — Так то ж не груші, а хлоп’ячі душі! Набравши замість груш сухих гіллячок, мріяла про хлопця, щоб приснився уночі. Тоді, вірила, вийшла б за нього заміж. Ми вже переконалися, що на грудень припадає чи не найбільше свят зі значними обрядодіями. Очевидно, це тому, що в цьому місяці закінчували сільськогосподарські роботи і наставав час перепочити, розважитися. До свят зі своєрідними обрядами належить і посвята у парубоцтво, яка збігалася з початком вечорниць після весняних та літніх вулиць і колодок. Посвяту у парубоцтво приурочували до Амвросія (20 грудня). Потрібно було оновити парубоцькі громади молодими хлопцями. Без обряду посвяти вони не мали права брати участь у вечорницях. Керував посвятою, як і влаштовуванням забав, ліквідацією сварок, отаман. Його обирання з «Бояр» — членів парубоцької громади — називали «коронуванням князя». На посвяту в парубоцтво необхідна була згода всієї громади. Отримавши її, молодий хлопець — «кашоїд» — давав обіцянку-обітницю: «Горілку пить, до дівчат ходить і всіх добрих парубочих звичаїв дотримуватися». Коли цю обіцянку приймали, кандидата в парубки піднімали на руках і кілька разів підкидали вгору, приспівуючи: «Посіяла дівка льон», а потім символічно «саджали на коня», приказуючи: На конику та їздець, Що за диво удалець, Наш Іван молодець! Новоприйнятий парубок ставив могорич. Тепер йому дозволялося набути зовнішніх ознак парубка: відпускати вуса, носити з заломом шапку та ін. Він мав дотримуватись відповідних норм поведінки, брати участь у різних козацьких справах: колядувати, лагодити толокою дороги, організовувати літні вулиці та вечорниці. А найважливіше — продовжувати давні козацькі традиції шляхетності, бути носієм норм козацької моралі. Порушників цього виключали з громади, засуджуючи їх і зневажаючи. 22 грудня — Ганни На день зачаття св. Анни припадає зимове сонцестояння. Це найкоротший день року, його називають «народини сонця». В давнину був такий звичай: дзвонареві, який сповіщав про народження сонця, давали 24 срібняки, а за те, що оголошував улітку «повернення сонця на зиму», змушували добу відсидіти у в’язниці. День Ганни не відзначається особливими обрядодіями. Хіба що вагітні жінки не працювали, ретельно постували. 22 грудня дівчата на своїх сходках домовлялися, як будуть проводити різдвяні свята. Дівочі громади, як і парубоцькі, мали свої традиції. На сходках теж обирали «отаманшу» — старшу дівчину, яка організовувала дівочі збори і керувала громадськими справами. На дівочих сходках не існував обряд посвяти, але діяло неписане правило: могла приходити сюди та дівчина, яка вміла вишивати, шити, прясти. Правда, екзамен їй не влаштовували, проте спостерігали, чи не лінується вона, чи володіє секретами рукодільництва. Якщо так, то можна йти на досвітки та вечорниці. Вечорниці — це не тільки форма дозвілля, а й колективна праця, коли дівчата в одній з осель вишивали. Якщо вони залишалися ночувати, а рано — після третіх півнів прокидалися і знову бралися за роботу, то це вже були досвітки. Дівчата цього віку виконували різні громадські завдання: допомагали старим, одиноким, доглядали забуті могили, готували й пускали на воду вінки на Купала, прибирали «вечорницьку хату», заквітчували церкву, влаштовували урочисте прощання з громадою та дівуванням дівчини, що виходить заміж та ін. На Ганни, крім узгодження різдвяних свят, виготовляли до них прикраси — «павуків» та «їжаків» з соломи. З 22 грудня жінки активно готувалися до свят: білили, прибирали оселі, краще вгодовували свиней. Велися спостереження і за погодою: Після Ганни сонце повертає на літо, а зима — на мороз. Прийшли Ганки — сідай у санки. Казала Ганна, що надія марна. Ясне сонце — на Новий рік буде сильний мороз, якщо хмарно, на деревах іній — під Новий рік буде відлига. Яка Ганна до полудня, така зима до кінця грудня. Яка Ганна до ніченьки, така зима до весноньки. 25 грудня — Спиридона Сонцеворота Свято установлено на честь святителя чудотворця, єпископа Триміфунтського Спиридона, який помер близько 348 року. Його останки, крім правої руки, котра знаходиться в Римі, покояться на острові Корфу в церкві його імені. Скуратівський говорить, що за довголітніми прогнозуваннями 25 грудня найхолодніший день грудня. Пояснюють так: «Сонце переходить на другий бік». За легендою, небесне світило в цей день зодягається у святковий жупан і від’їздить до теплих країв, а зима, зрадівши цьому, натягує ведмежу шкуру і волочиться цілу ніч попід вікнами, спонукаючи бабусь вставати і розпалювати печі. Мабуть, тому в давнину на честь Сонцеворота дайбожичі цілу ніч палили вогнища. «Спиридон перевертає ведмедя в барлозі на другий бік». На Спиридона намагаються не працювати, «щоб миші не точили соломи», обкурювали димом оселі, тобто «Святий Спиридон всю нечистоту гоне з хати вон». Ставили гілки вишень у відро з землею: якщо розів’ються на Різдво, то вродить гарно городина. На Спиридона сонце вже повертає на літо, дні довшають. Тому в народі його називали сонцеворотом. Про це мовиться в прислів’ях: «На Спиридона хоч на гороб’ячий скік, але таки прибуде дня» або «На Спиридона дня прибуде на макове зерня», бо «Спиридон Сонцеворот небо плечима підтримує — дня добавляє». Похолодання, що звичайно наступало в цей час, виражало прислів’я: «Сонце на літо, зима на мороз». «Якщо на Спиридона зранку буде сонечко, то не поспішай із ранньою сівбою». Садівники струшували яблуні і промовляли: «День, піднімися догори!» На околиці міста молодь «проводила сонце», запалювала солому з вигуками «Сонечко, на сани сідай, у далекий теплий край від’їжджай, з весною назад повертай!» Господарки сипали курям зерно правою рукою, щоб раніш починали нестись. Цього дня, за численними спостереженнями, визначали строки весняної сівби. Після цього дня люди визначали річний цикл: кожний наступний день відповідав погоді чергового місяця. Тому протягом дванадцяти днів запам’ятовували погоду, щоб визначити, яким буде рік. Якщо ніч ясна, то зима буде холодна, а літо жарке, як темна — зима тепла, а літо похмуре. 25 грудня католицька церква відзначає день Різдва Христового. 29 грудня — Томи, Аггеля (Пророка Огія Хоми, Аггея) Цей день, як і 22 грудня, вважався одним із найхолодніших у дванадцятому місяці зими. Тому говорили: «Прийшов Тома — сиди вдома» або «Добре говорив святий Тома, що у грудні найліпше сидіти вдома», тобто різдвяним морозам передували грудневі, небезпечні не тільки для подорожніх. Аггей-пророк — синій іній в строк. Сильний мороз — стояти йому до Хрещення. Іній на деревах — зимові свята будуть теплими. Прикмети та прислів`я грудня Сніг у грудні глибокий — урожай високий. Сумний грудень у свято і в будень. Заступай грудня дверима, то він тобі у вікно влізе. Не так зима, як призимки. У грудні сонце на літо, а зима на мороз повертає. Трапляється такий год, що в грудні на день сім погод. Із-за доброї години ожидай лихої днини. Як зазиміє, то жаба оніміє. Зимове сонце, як мачушине серце: світить та не гріє. Зимовий деньок, як комарів носик. Грудень землю грудить і хату студить. Грудень холодний та сніжний — хліб буде буйний та пишний. Грудень — не брат, а морознеча — не сестра. Хоч мороз і припікає, зате комарів немає. Зима біла, та снігу не їсть, а тільки сіно. Якби не зима, то б літо було довше. То сніг, то завірюха, бо вже зима коло вуха. Мороз невеликий, та стоять не велить. Той в зимі голодує, хто літо гайнує. Січень рік починає, а грудень кінчає. Груднева днина куца: сюди тень, туди тень — та і минув день. Важко влітку без корови, а в грудні без кожушка. Грудень — кінець року, а початок зими. Грудень око снігом радує, а вухо морозом рве. Прийшов грудень — приніс студень. Рихтуйтеся, люди, бо йде грудень. Смутний грудень, як прийде студень. Смутно, як в грудню пополудню. Сподівайся од нього добра, як од грудня тепла. У грудні так тепло, як за лихим паном. Зимове тепло — на літній холод. Як туга зима, то і літо красне. Який перший день грудня, така й уся зима буде. Грудень холодний, сніжний та з вітрами — на врожай. Яскраві зірки взимку — на мороз. Миготять зірки в небі — на сніг. Грім узимку — на сильні вітри й сніг. Поверх криги виступає вода — незабаром буде дощ або потепління. Хмари йдуть проти вітру — на сніг. Якщо вночі іній — вдень сніг не йтиме. Багато інею на деревах — буде багато меду. Іній на деревах — до морозу, туман — буде відлига. Тетеруки й куріпки здіймаються з дерев і летять у глибину лісу незабаром почнеться буран. Якщо мовчать кімнатні шпаки — перед метелицею. Повітря над лісом потемніло — на тепло. Сова кричить — холод накликає. Збіглися хмари в одну купу — чекай негоди. Якщо взимку ранкова зоря швидко гасне — на холодну погоду, а коли вечірня раптово згоряє — на відлигу. Туманне коло навколо сонця — на хуртовину, якщо стовпи біля нього чекай морозяної погоди. Дим без вітру стелиться по землі — випаде сніг або потепліє. Починають «плакати» вікна — знизиться тиск і потепліє. Снігурі прилетіли в грудні — зима буде суворою. Якщо спекотним був липень, то грудень буде морозяним. Як у грудні сніг заляже, то у серпні жито виляже. Якщо грудень сухий, то буде довга, суха весна і сухе літо. Взимку надходять хмари з півночі — потепліє. Дощова зима — ознака неврожайного року. Від заморозку до зими — місяць. Хлібородність — перед суворою зимою. Якщо зима не настала в грудні й січні, то вона не настане до 10 лютого. Зима морозяна з великим снігом віщує гарний врожай хліба. Грудень-стужайло на всю зиму землю студить. Грудень м’який — зима буде тверда, сувора. Грудень холодний та сніжний — хліб буде пишний. Грудень і замостить, і зацвяшить, і саням хід дасть. У грудні сонце на літо, а зима на мороз. Цей місяць рік кінчає, справжній зимі двері відчиняє. Грудень око снігом тішить, проте вуха морозом рве. Кіт шкрябає підлогу — на вітер і завірюху, дере стіну — на негоду, лежить животом — на відлигу, а згорнеться клубочком і сховає мордочку в лапки — бути холоду. Якщо сухий грудень буває, то суха весна і сухе літо довго потриває. Коли грудень багатий на опади, то і червень дощовий. Якщо липень був жарким, то грудень буде морозним. Зима без снігу — не буде хліба. Зима багата на сніг і ожеледицю — літо щедре на врожай. Якщо на початку грудня йде сильний сніг, то в червні будуть сильні дощі. У грудні багато інею на деревах — буде багато меду. Грім у грудні на великі сніги. Сухий грудень — сувора весна і сухе літо. Якщо грудень холодний і сніжний — прийдешній рік буде урожайним. До грудня лист з дуба і берези опав чисто — рік буде легким для людей і тварин.
За матеріалами книги «Зимові свята». — Полтава: ПОІППО, 2007
|